Ольга Пламеницька, директор Українського державного інституту культурної спадщини: Щоб зберегти історичний центр Києва, ми пропонуємо винести урядові структури за межі середмістя

23 липня 2017 р.

В останнє десятиліття в Києві було виділено багато земельних ділянок під забудову. Чиновники розмірковували: якщо зараз запустити процес затвердження проекту нового Генерального плану міста, то виникне великий конфлікт інтересів тих, хто не захоче позбутися своєї земельної власності. Особливо в найпрестижнішому історичному центрі міста. Влада столиці періодично спонукала спеціалістів пришвидшити роботу над Генпланом, але не квапилася виносити його на офіційний розгляд.

У березні до Києва приїхали експерти Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і поставили питання руба: до кінця року має бути затверджений План управління об’єктами всесвітньої спадщини – Софією Київською та Києво-Печерською лаврою. Пріоритети охорони культурної спадщини також мають бути враховані в проекті Генплану, який треба затвердити цього року.

Історико-архітектурний опорний план Києва, завершений в грудні 2016 р. Українським державним інститутом культурної спадщини, в департаменті містобудування і архітектури КМДА вивчали майже півроку і в червні повернули інституту на доопрацювання з умовою врахувати затверджені Київрадою за останні роки детальні плани територій (ДПТ) різних частин Києва та пропозицій Генплану. Цими днями науковці доопрацьовану роботу передають замовнику.

Про опорний план столиці детально розповіла директор Українського державного інституту культурної спадщини, кандидат архітектури, професор Національної академії будівництва і архітектури, член Національної Спілки архітекторів України, Лауреат міжнародної премії ім. професора Яна Захватовича ПольськогоНаціональногоКомітету ІКОМОС Ольга Пламеницька.

НАС ПРОСИЛИ ПІДКОРЕГУВАТИ ОХОРОННІ ЗОНИ ДЕЯКИХ ПАМ’ЯТОК

– Кияни мають знати, що таке опорний план і чому так багато про нього сперечаються…

– Перед початком розроблення Генплану будь-якого історичного міста (а Київ відкриває список з 400 історичних міст України) розробляється історико-архітектурний опорний план. У складі опорного плану два розділи: фіксаційний та регулятивний. Фіксаційний розділ містить топографічну прив’язку і опис всіх об’єктів культурної спадщини, регулятивний – визначення системи охорони цих об’єктів. Наразі у столиці є понад 3,5 тисяч пам’яток  містобудування, архітектури, археології, історії, монументального мистецтва. В місцях їх найбільшої концентрації визначено зони, де будувати не можна або можна з обмеженнями (переважно за висотністю), де потрібні археологічні дослідження, де вимагається збереження ландшафту тощо. Проектується система збереження спадщини міста, яку треба враховувати при плануванні його забудови.

Для Києва, крім цього, особливе значення має те, що в ньому є об’єкти під охороною ЮНЕСКО – заповідники Софія Київська і Києво-Печерська лавра, які разом з їх буферними (охоронними) зонами  вимагають особливо дбайливого ставлення. До речі, в березні буферні зони було розширено і затверджено Міністерством культури.

ЮНЕСКО вимагає розроблення державної політики збереження пам’яток всесвітньої спадщини та узгодження з нею містобудівної діяльності в історичному центрі міста. ЮНЕСКО наполягає, щоби «План управління об’єктами всесвітньої спадщини»(такий документ наразі розроблено) був інтегрований до Генплану міста. ЮНЕСКО цікавить, як сучасна забудова впишеться в історичні краєвиди і наскільки негативний вплив існуючих  будівель можна мінімізувати. Отже, історико-архітектурний опорний план повинен стати органічною частиною Генплану і врахувати заходи, передбачені Планом управління.

– Які проблеми вирішить опорний план, які не вирішить?

– Ми розробляли опорний план з нових позицій, поставивши за мету максимальну охорону міста на рівні не окремих об’єктів, а територій. Регламент цих територій та їх режими було суттєво розширено і деталізовано: це 15 історичних ареалів, в межах яких визначено 15 комплексних охоронних зон та  52 охоронні зони навколо окремих пам’яток. Сумарна площа історичних ареалів – 6727 га; це лише 8 відсотків від загальної площі міста (для такого значного міста як Київ це зовсім небагато). Встановлено межі ареалів та для кожного з них визначено систему охоронних заходів (заборона нового будівництва, обмеження по висоті на стільки-то метрів,  заборона прокладання інженерних комунікацій та впорядковування території без археологічних досліджень, збереження цінного ландшафту тощо). До опорного плану було внесено понад 100 пам’яток, які в останні два роки було включено до Державного реєстру нерухомих пам’яток, а також понад 400 об’єктів, виявлених нами в процесі роботи у 2015-2017 рр. Ми врахували (там де було можливо) і детальні плани територій.

Нас просили врахувати в опорному плані низку проектних рішень Генплану та восьми ДПТ, затверджених Київрадою останнім часом. Деякі з них вступають в конфлікт з пам’яткоохоронним законодавством.

Наприклад,  одним з ДПТ частково поглинається охоронна зона Національного музею народної архітектури і побуту в Пирогові, де заплановано будівництво житлового комплексу. «Вирізати» з охоронної зони цю територію ми не маємо права: зона затверджена Указом Президента. Безумовно, тут присутній конфлікт інтересів, є тиск забудовників, але з ним всі пам’яткоохоронні органи і, зокрема, Міністерство культури, стикаються постійно, тримаючи оборону в рамках поки що недосконалого пам’яткоохоронного і містобудівного законодавства.

Є питання по межах території пам’ятки «Історичний ландшафт Київських гір і долини Дніпра», до якої свого часу непродумано включили крім суто ландшафтної частини Київських гір і дніпровських островів забудову вулиці Кирилівської та Подолу. При цьому не визначили регламент охорони цих принципово різних територій. Охорона ландшафту вимагає переважну заборону будівництва, а зона Подолу – обмеження будівництва. Поєднання в одній пам’ятці двох різних за системою охорони територій було помилкою: як наслідок забудова поступово «наповзає» на Київські гори (яскравий приклад – будинок по вул. Грушевського, 9а).

Ще одна спірна територія – селище Чапаївка в заплаві Дніпра під урочищем Церковщина з неймовірно красивими ландшафтами. Ми передбачили висотні обмеження, аби в заплаві не будували висоток і не спотворювали ландшафт. Нам пропонують ці обмеження зняти. Але можна спрогнозувати наслідки: проект брутальних багатоповерхівок в цій зоні легко знайти в інтернеті.

Ми довго намагалися відстояти частинку Старої Дарниці – «Соцмісто» з унікальними двоповерховими будинками 1950-х рр. Але поки тривала розробка опорного плану, розпочалася забудова цієї території на основі затвердженого ДПТ. Воювали ми і за територію ДВРЗ з забудовою 1950-х рр., яка невпинно зникає. Але забудовники (і на жаль архітектори, які їх «обслуговують») не думають про збереження історії міста. Нам вдалося включити до меж ареалу лише один «клаптик» Соцміста з історичною забудовою 1950-х рр.- у Новій Дарниці біля парку Партизанської слави.

-Опорний план почали розробляти ще в 2009 році, а завершили тільки-но зараз. Чому раніше науковці говорили про три історичні ареали, а нині про 15?

-До 2015 року, коли я очолила інститут і прийняла цю незавершену роботу, залишалося багато питань, які гальмували її прийняття пам’яткоохоронними органами. Ми повністю змінили концепцію історичних ареалів міста. Раніше ареал визначали як сукупну територію з найбільшою концентрацією пам’яток і, відповідно, для всієї цієї території встановлювали одне висотне обмеження – «27 м від поверхні землі».  Але для Києва з його складною топографією і тривалою історією це методологічно невірно.

Історичний ареал – це територія, яка сформувалася в певний історичний період, на певних містобудівних засадах і має свій характер середовища.

Наприклад, Старокиївський ареал – це місто Володимира-Ярослава-Ізяслава – найдавніша частина Києва. Печерськ і Липки сформувалися в іншій топографічній ситуації, принципово відмінні і становлять різні ареали. Окремий ареал – Поділ зі своєю історією, структурою рельєфу, планувальною системою. Шулявка, Солом’янка, Куренівка, Лук’янівка – приміські села, які в ХVІІ-ХІХ ст. стали сателітами Києва, а в кінці ХІХ-ХХ ст. увійшли до його меж. Кожний район має своє специфічне середовище, а відтак вимагає диференційованої схеми охорони. Цей підхід схвалила Національна спілка архітекторів України і пам’яткоохоронна громадськість.

Запропоновані нами заходи щодо збереження локальних територій міста включають визначення поверховості нової забудови: на відміну від обмежень попереднього опорного плану висотність в різних частинах міста є різною і часто значно меншою від славнозвісних 27 метрів.

Навколо кожної пам’ятки встановлюється охоронна зона. Вона не має форми кола певного радіусу (цей принцип давно застарів). Адже кожна пам’ятка має свій містобудівний антураж і свою зону впливу: одна стоїть на перехресті вулиць, друга на великій площі, третя серед щільної забудови.  Одні пам’ятки впливають на вигляд міста з багатьох панорамних точок, інші мають зону огляду кільканадцять метрів. Тому одній пам’ятці вистачить «клаптика» прилеглої території, інша потребує включення до охоронної зони цілого кварталу чи вулиці.

Але загальне правило для всіх охоронних зон одне: в їхніх межах не можна перешкоджати огляду пам’яток, будувати споруди, що їх затуляють, виставляти перед пам’ятками біг-борди, «заліплювати» їх фасади рекламою.

В Києві, нагадаю, понад 3,5 тисяч пам’яток. Наразі затверджено охоронні зони не більше ніж для 20 пам’яток. Тому в опорному плані ми пішли шляхом визначення комплексних охоронних зон для значних груп пам’яток. Наразі їх 15, і вони «покривають» більшу частину історичного центру міста в межах кількох ареалів – від Подолу до вулиці Жилянської та від площі Перемоги до площі Слави. Система комплексних охоронних зон дозволить на деякий час стримати нове будівництво в історичному центрі.

НАЙБІЛЬШ «УБИТОЮ» ІСТОРИЧНОЮ ЧАСТИНОЮ КИЄВА Є ВАСИЛЬКІВСЬКЕ УКРІПЛЕННЯ

– Висотне будівництво в історичних зонах Києва може бути стримано. Хоча з багатьма «шедеврами» нам доведеться жити…

-Так, на жаль. Немає в світі прецедентів, щоб власників квартир виселили з висотної будівлі і знесли її частину заради пониження поверховості. Те, що вже збудовано, буде прикрою реальністю на довгий час. Найбільш «убитою» сучасними новобудовами є територія між бульваром Лесі Українки і вулицею Великою Васильківською. Зокрема, між ними на схилі розташована пам’ятка національного значення Васильківське укріплення Київської фортеці – колись красивий форт на плані зірки. Нині він повністю забудований висотками: фактично пам’ятки вже не існує, хоча вона внесена в Державний реєстр. Вся місцевість, що розташована поряд, втратила історичну своєрідність.

А висотна забудова надалі ущільнюється і поступово наближається до пам’яток ЮНЕСКО. Фахівці, розуміючи, що на «мікрорівні» кварталів і вулиць історичне середовище втрачене, вирішують питання, а чи впливають висотки на макрорівні на силует міста з лівого берега? Якщо не впливають або впливають мінімально – можна будувати!

Зараз на межі втрати історичної своєрідності зона Подолу: тут за останні роки виросло кілька брутальних за масштабом і архітектурою будівель, зокрема бізнес-центр між Набережно-Хрещатицькою та  Почайнинською вулицями, навпроти церкви Миколи Набережного. Забудовники діють за принципом прецеденту. Перший з них «проривається» в історичну зону з найвищою будівлею, отримує необхідні погодження і швидко будує, а решта використовує аргумент «наша будівля трохи нижча».

Тому місту конче потрібен історико-архітектурний опорний план. В приватних розмовах забудовники визнають: «Найгірше – це гра без правил. Встановіть правила забудови в місті, і хоча всіх вони ніколи не задовольнять,  ми їх приймемо. Має бути якась константа, на яку ми зможемо орієнтуватися». Такою константою і має стати опорний план.

-В історико-архітектурному опорному плані є одна сенсаційна річ. Розкажіть про неї

-Так звана сенсація – результат осмислення історичної закономірності розвитку Києва.

Вперше, на основі структурного історичного аналізу розвитку міста, мною було зроблено спостереження, що, починаючи від часів Київської Русі, коли місто опинялося в ситуації соціальної кризи і вимагало імпульсу для містобудівного розвитку, його громадський центр… виносили на периферію. Звідти починалося оновлення міста.

Так в ХІ ст. поза межами міста Володимира виникло місто Ярослава з новим сакральним і політичним центром. Після монгольської навали, в ХІV ст. центр перемістився на Поділ, де постав міський магістрат – орган Магдебурзького права. У 1837 р. архітектор В.Беретті, який  створив перший генеральний план Києва, поєднав місто Володимира-Ярослава з Подолом і Печерськом і для цього створив вулицю Олександрівську (Грушевського), проклав у Хрещатому яру (знову таки на околиці!) нову вулицю – Хрещатик, яка на 200 майбутніх років стала громадським центром Києва.

А тепер уявіть – наскільки місто виросло за ці 200 років і скільки нових функцій воно набуло! А громадський центр лишився на тому самому місці і майже в тих самих межах. І зараз настав час, коли громадському центру стало тісно в історичному центрі.  На сьогодні в ньому зосередилися майже всі міські функції, всі урядові структури державного, обласного та муніціпального рівнів, які «притягують» до себе десятки міністерств і відомств, адміністративні установи, банки, головні заклади торгівлі, освіти, культури, спорту, транспорт.

Залізничний вузол на Вокзальній площі розширили замість того, щоб розвантажити центр міста, як це, приміром, зробили у Варшаві (там транспортну напругу зняли трьома транзитними вокзалами). Усе це безальтернативно притягує, знову ж таки в центр, нове будівництво бізнес-центрів, центрів розваг, торгівлі і нового «елітного» (здебільшого висотного, бо інше нерентабельне!) житла.

А тепер давайте подивимося на цю проблему з іншого боку. Майже всі будівлі, в яких розташовані органи влади, є пам’ятками архітектури. Вони можуть бути музеями (яких у Києві бракує), але нефункціональні в сенсі сучасних урядових будівель, не пристосовані для новітніх систем комунікацій, віддалені від значних транспортних артерій і періодично створюють в історичному центрі транспортні колапси.

Найбільше функціональне навантаження несе територія між двома пам’ятками ЮНЕСКО – Софією Київською та Лаврою. З позиції вимог ЮНЕСКО таке навантаження кваліфікується як загроза для збереження світової спадщини.

Враховуючи все це, в історико-архітектурному опорному плані як у документі, що є частиною Генерального плану, вперше обґрунтовано необхідність перспективного винесення адміністративно-урядової функції міста на нові території як передумову комплексного збереження спадщини. Створення нового сучасного (за всіма архітектурно-містобудівними і технологічними параметрами) і престижного адміністративно-урядового комплексу поза межами історичного центру – виклик часу. Безумовно, це- непросте і амбітне професійне завдання для сучасних архітекторів.

Натомість історичний центр при всьому спротиві тих, хто не цінує спадщину, назавжди залишиться на Київських пагорбах. І поки  не буде знято принциповий функціональний конфлікт «історичний центр – громадський центр», жодні локальні обмеження кардинально не вирішать проблеми охорони унікальної культурної спадщини столиці.

 

 

 

 

Розмовляла Катерина Новосвітня. Київ

Фото Євгена Любімова

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s