Саша Чемеров: Це було по-справжньому неймовірно

21 липня 2017 р.

Лідер гуртів «Димна Суміш» і The Gitas – про важку боротьбу в музичній індустрії Лос-Анджелеса, про позитивні і негативні враження від побаченого на батьківщині і про те, чому «лоханувся» Іван Дорн.

Саша Чемеров, який зчинив головну концертну сенсацію сезону двома солдаутами в столичному клубі Sentrum, побував у гостях у головного редактора Cultprostir в його передачі «Сцена» на Old Fashioned Radio. Інтерв’ю відбулося 18 липня, після першого і перед другим виступом. Послухати його можна тут:

 

https://www.mixcloud.com/widget/iframe/?feed=https%3A%2F%2Fwww.mixcloud.com%2FOFRUkraine%2F%25D1%2581%25D1%2586%25D0%25B5%25D0%25BD%25D0%25B0-%25D0%25B2%25D1%258B%25D0%25BF%25D1%2583%25D1%2581%25D0%25BA-11-%25D0%25B0%25D0%25BB%25D0%25B5%25D0%25BA%25D1%2581%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B4%25D1%2580-%25D1%2587%25D0%25B5%25D0%25BC%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25B2%2F&light=1

 

 

АЦ. Привіт, це Альберт Цукренко і програма «Сцена». Сьогодні в нас особливий, рідкісний гість – Саша Чемеров, лідер гурту The Gitas і, у минулому, «Димна Суміш». Саша, привіт.

СЧ. Привіт, Альберт. Привіт всім.

АЦ. Вчора у Києві відбувся концерт обох цих гуртів, і сьогодні буде такий самий концерт. Причому, для «Димної Суміші» це був перший виступ майже за шість років. Усі ці роки Саша мешкає у США, в Лос-Анджелесі. Вітаю тебе із вчорашнім розривним концертом.

СЧ. Дуже дякую.

АЦ. По голосу чутно, що вчора був гарячий вечір.

СЧ. Та я знаю, що ти також розірвався нормально.

АЦ. Так, так, я також. Давай для розгончику почнемо з музики. Вчора все починалося з The Gitas, і ми так само почнемо. The Gitas, пісня «Beverly Kills». …

 

Я не з тих, як Ірина Білик, які усіх люблять.

 

АЦ. Ви слухаєте програму «Сцена» з Альбертом Цукренком. Щойно ми прослухали пісню «Beverly Kills» від The Gitas, і у нас в студії її лідер Саша Чемеров. Саша, якщо чесно, я вчора був вперше на твоєму концерті, але це не заважає мені казати те, що я завжди думав: що «Димна Суміш» – це найкраща українська гітарна рок-група, а ти – найкращий мелодист в українській альтернативній рок-музиці.

СЧ. Дуже дякую.

АЦ. Вчора дуже сильно відчувалося, що вочевидь заміни в Україні немає: люди скучили, це дуже сильно було відчутно. А що відчув ти? Ти зі сцени сказав: «Це було неймовірно». Якщо це не просто слова на кшталт «Жмеринка, я вас люблю», для тебе це справді було чимось неймовірним?

СЧ. У попередніх інтерв’ю я вже казав, що я не з тих, як Ірина Білик, які усіх люблять. Це було неймовірно по-справжньому. Вчора я відчув у перший раз за ці дні, що я тут, що ми робимо щось важливе. І я завжди казав, що це не фан-база, а це сім’я. Так і є.

АЦ. Мабуть, це було відомо раніше, але вчора стало остаточно зрозуміло, що «Димна Суміш» – це культ в Україні. І трохи шкода, що для того, щоб люди зрозуміли, наскільки ти потрібний, потрібно від них піти.

СЧ. Чи вмерти.

АЦ. Хоча, може, ти скажеш, що й не шкода.

 

Мені в Лос-Анджелес присилають листи, типу: «Повертайся, награвся вже, все»… Але я не граюся. Це моє життя, і я там вмираю повільно.

 

СЧ. Я не знаю, це якось так повелося, що потрібно чи піти, чи вмерти, і тоді тебе почують чи побачать і почнуть цінувати. Це нормально, це такий світ.

АЦ. Давай послухаємо і дамо пригадати слухачеві «Димну Суміш». Пісня «Кожної Весни».

АЦ. Ви слухаєте програму «Сцена» з Альбертом Цукренком, це була пісня гурту «Димна Суміш» «Кожної Весни». Гурту, який фактично не існував шість років. Але який не забули, підтвердженням чого став вчорашній фантастично успішний концерт в Київському Sentrum, і я впевнений, що такий самий успіх чекає на другий, додатковий концерт «Димної Суміші» і другого проекту Саші Чемерова The Gitas, з яким він працює, живучи в Лос-Анджелесі. Саша, я вчора вперше здійснив стейдждайвінг зі сцени. Це для мене абсолютно не властиво. Я люблю «Димну Суміш», але не можу сказати, що я такий вже фанат, але атмосфера була, я так можу сказати, повного щастя.

 

https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Falbert.tsukrenko%2Fvideos%2F1536765716373646%2F&show_text=0&width=560

 

СЧ. Я можу сказати, що це на кожному концерті відбувається. У нас завжди є люди, які це роблять, стейдждайвлять та слемляться. Вони допомагають один одному; якщо хтось падає, вони його підхоплюють і таке інше. Вони бачать, вони на тебе дивляться, ти летиш, а вони тут і тебе тримають.

АЦ. Так-так, я це відчув, я плигав, і мене хапали, підводили, було дуже круто, і для мене це новий досвід. В залі було таке відчуття повного щастя і ще враження, що все виходить з-під контролю. Щось ламалося, якийсь хаос на сцені, але в той же час було відчуття, що щоб не відбулося, все буде в плюс. Це просто унікальна ситуація на концерті, я сам як музикант знаю, що коли щось ламається, ти починаєш нервувати, щось починає йти не так. А тут, що би не відбувалося, усе йшло у плюс. Це справді був твій єдиний концерт, на якому я був…

СЧ. Ми ще перетиналися, здається, на «Перлинах Сезону»…

 

Коли ми їхали з аеропорту по Кіквідзе, я не зрозумів взагалі, де знаходжусь, а я ж там жив. Чого вулиці такі маленькі, вони ж були більші.

 

АЦ. Так, на самому початку 2000-х, але це було так давно, я пам’ятаю враження від тебе, але практично нічого не пам’ятаю про сам концерт. Взагалі, у вастаке відбувається часто? На концертах The Gitas буває таке?

СЧ. Ні, такого не буває. Насправді, Лос-Анджелес – таке місто, що там дуже складно робити щось. Звідси ти думаєш, що там точно як тут, тільки краще, але це неправда. Уяви, скільки там поприїжджало всіх, які хочуть щось зробити. Їх дуже багато. Нормальних там багато, а ненормальних більше, ніж нормальних де-будь. Це по-перше. По-друге, я не знаю, скільки тих клубів для живої музики – тисячі по всьому Лос-Анджелесу. Кожен день там по декілька концертів в одному клубі – тобто маєш тисячі концертів. І дуже складно знайти людей як тут, це треба пробити, це роки. Зараз ми підійшли до того, що збираємо по 200-300 людей.

АЦ. Твоя ситуація для багатьох спостерігачів з України, не обов’язково для тебе, але спостерігачів збоку, виглядає так: вибір – бути одним з найкращих в Україні чи бути одним з багатьох там. Так питання стоїть, чи ні?

СЧ. Ні, для мене так питання не стоїть. Тому що я все одно поїду і буду продовжувати. У мене є мрія, у мене є план, в мене є ціль, і я її буду робити. Я не знаю, що воно буде, але є такий план, не ставати з ними в ряд. І я певен, що так і буде. Але воно займає час. Коли я читаю такі штуки, чи мені присилають листи, типу: «Повертайся, награвся вже, все»… Але я не граюся. Це моє життя, і я там вмираю повільно. Тому дуже прикро, що люди так це бачать і не підтримують мене. Це як краби у банці. Коли один краб починає вилазити, і вже чіпляється за край, інші його тягнуть вниз. Отака ситуація відчувається. Я розумію, що дуже хочеться, щоби я повернувся і тут були концерти, як вони були. Я не бачу в цьому великого сенсу, насправді. Бо що можна зробити більшого, ніж ми зробили з «Димною Сумішшю»? Я не знаю. Перед тим, як я поїхав,  я хотів те саме зробити з ДС. Я хотів, щоби ми поїхали туди, і ми написали альбом англійською мовою, але його не випустили.

АЦ. Чому не випустили?

СЧ. Звідти нема сенсу його випускати, а хлопці не поїхали. Ми спробували, але не вийшло.

АЦ. Це був особистий вибір людей з гурту?

СЧ. Так.

 

Я бачу, що думають музиканти. Вони думають: «Бл*, от п*дарас».

 

АЦ. Знову повертаючись до The Gitas. Дивимось кількість переглядів на Ютюбі – кількадесят тисяч переглядів. Хтось скаже, і це насправді легко сказати, що це неуспіх. Але я знаю, що за цим є складніша картина і складніша історія. Я би сказав, історія навіть не конкуренції, а боротьби. На найжорсткішому музичному ринку світу.

СЧ. Так.

АЦ. Розкажи про свою роботу там. Ти ж займаєшся не тільки The Gitas. Ти займаєшся й продюсингом.

СЧ. Я продюсую поп-групи, починав працювати з Disney, але мені не сподобалися умови.

АЦ. Фінансові, чи якісь інші?

СЧ. Фінансові і правові. Так само було і з Atlantic Records. Так само багато чого. Навіть у The Gitas була пропозиція на 7 мільйонів доларів. Вона звучить так, що тобі може знести башку. Але після того, як я задав декілька питань, стало зрозуміло, що це рабовласницький стрій.

АЦ. Давай послухаємо ще музику і повернемося до музичної індустрії. «Димна Суміш», пісня «В Країні Ілюзій».

 

 

АЦ. Ностальгія. Я не знаю, як у тебе, у мене ностальгія. Це Альберт Цукренко, програма «Сцена», і у мене в гостях Саша Чемеров. Ти не виступав в Україні шість років, і не був п’ять. Якщо можна умістити твої враження про сьогоднішню Україну в три-п’ять слів, які слова це могли б бути?

. Нове. Красиве. Скучив. Не розумію, що відбувається (сміється). Насправді, мені потрібен час. Такий режим дуже складний.

АЦ. Тобто такого негативного джетлагу немає? Типу, «Де я опинився…»

СЧ. Такого нема. У перший день, коли ми їхали з аеропорту по Кіквідзе, я не зрозумів взагалі, де знаходжусь, а я ж там жив.

АЦ. Настільки все змінилося, чи це просто у тебе вимило з голови?..

СЧ. Я не зрозумів, що таке, де я, чого вулиці такі маленькі, вони ж були більші.

АЦ. (сміється) А, це як дерева, які в дитинстві були великими!

СЧ. Але я скажу чесно, я дуже вражений, багато чого змінилося. Люди відкритіші, дуже кльово. Єдине, що я не розумію після Америки, усі там посміхаються і вітаються. Я знаю, що люди кажуть, що це не насправді.

АЦ. Це є такий стереотип, особливо в «Русском Мірє»…

СЧ. Але це неправда! Люди допомагають в Америці, вони вітаються, вони може не будуть з тобою бухати після знайомства…

АЦ. Але вони більш відверті, більш відкриті.

СЧ. Так. Що ж я побачив тут, особливо від музикантів, це те, що не те що не вітаються, вони дивляться в підлогу, як тварини.

АЦ. Можливо їх просто трошки давить те, що ти приїхав, за тобою шлейф історії. Не те, що вони падають ниц, але…

СЧ. Ні, це не те. Я бачу, що вони думають. Вони думають: «Бл*, от п*дарас». Вони думають, що вони найкращі чи що вони роблять справжні справи, і ніхто інший не робить.

АЦ. Ого! Це мабуть ще залишилося в старій рок-тусовці, бо я дивлюсь, що в молодій українській музиці, інді, поп-музиці такого нема.

СЧ. Метал, хардкор, стонер, вони думають, що вони найкращі.

 

Єдине, чого я не можу зрозуміти, чого він (Іван Дорн) не відповідає, чого він не відповів відразу, а не віршами.

 

АЦ. Дивись, я є редактором хвилі нової української музики Zemlya, на якій ми зараз з тобою віщаємо. Тут у нас зараз величезний сплеск музичної активності, з’явилося багато нової якісної української музики. Але, знаєш, якщо не впадати в ейфорію, пару місяців тому я давав інтерв’ю і сформулював таку претензію до новою української музики: що вона за рідкісним виключенням конформістська. Майже немає безумців, немає сміливців, експериментаторів. Ще тільки починаючи, кожен намагається втулитись в якусь уже існуючу нішу чи формат.

СЧ. Ти якраз кажеш зараз моїми словами, я це все раніше казав в кожному інтерв’ю.

АЦ. …Усі такі, я б сказав, паїньки. І це дивно, бо такий безумний час зараз в Україні!

СЧ. Так. Я думаю, що зараз той час, і він вже давно, цей час, коли в країні мають бути панк-групи дуже жорсткого напрямку, злі. Цього нема. Навіть інді групи, всі мають бути в темпі: на нас напали, бл*, що таке.

 

 

АЦ. На нас напали, по-перше. По-друге, у нас дуже нездорова, погана власна влада.

СЧ. Так, так, про це я і кажу. В мене взагалі дуже радикальні погляди на все це. Справа в тому, чи маю я взагалі право таке казати. Думаю, що ні.

АЦ. З тих міркувань, що ти там?

СЧ. Так, я там. Я тут не буду, не буду приймати участь у ситуації. Але це жорстоко, я б хотів би, щоби люди тут, музиканти, сприйняли це серйозно і почали робити щось. Є така ситуація, що багато музикантів, що мали відносини з Росією, які туди їздили і все таке інше, їх давлять зараз. Окей. Але, якщо про музикантів ми кажемо, хай з’являться ті, на кого не можна буде давити, які самі будуть давити тих, хто щось там робить не так. А так, виявляється, що влада – говно, на нас напали, а ви ніхто? Ви не ті, в кого були відносини, які можуть залишитися без трусів, наприклад. Це меркантіль якийсь, але це життя. В них є домівки там якісь і таке інше. Я не підтримую такого, але потрібно тоді всім вже зібратися і щось робити. А так ніхто нічого не робить, і всі шукають якогось крайнього.

 

Ставати героєм України в Україні – це дуже маленька така штука.

 

АЦ. З приводу на кого давлять і тих, хто їздить в Росію, я знаю, що ти дружиш з Іваном Дорном, і він власне був на концерті. Він мені також симпатичний, тому я намагався у цій ситуації не злобствувати, коли він сказав те, що сказав. Добре, він ляпнув дурницю, але коли він потім прокоментував інцидент у вигляді віршів, у мене склалося враження, він не зрозумів, власне, що не так в тому, що він сказав.

СЧ. Я тобі розкажу про Ваню, в чому справа. Ваня зробив дуже великий крок, він поїхав в Америку і записав там альбом. Витратив багато грошей, нервів і такого іншого. Він їхав туди, думаючи, що буде так, а вийшло воно не так. І Україна теж не відреагувала на альбом.

АЦ. Тут його не дуже сприйняли, хоча він мені сподобався.

СЧ. А в Росії його сприйняли. І він подумав, що там кращий ринок. Він пішов до того Дудя, той його спровокував під виглядом друга, вовка в овечій шкурі. Друга, але насправді ворога. Він його спровокував, а Ваня навіть не подумав. Він нервував за той свій альбом, і він не зорієнтувався, а той його зарізав. Я не підтримую те, що він сказав, але я розумію, чого це сталося. Для мене він як був другом, так і лишився. Але він сам знає, що лоханувся. Єдине, чого я не можу зрозуміти, чого він не відповідає, чого він не відповів відразу, а не віршами.

АЦ. Не дав свою позицію справжню?

СЧ. Не сказав «Пацани, я тут лоханувся трошки, буду виправлятися». Я Ваню знаю давно, і коли ми працювали в Америці, ми дуже здружилися. Та нормальний Ваня.

АЦ. Я це не ставлю під сумнів. Він мені симпатичний, але все одно є враження… Чи взагалі може бути поп-співак чи рок-співак в Україні настільки індиферентним до війни і смертей, щоби називати це «ссорой»? Розумієш, про що я кажу?

 

 

СЧ. Я, звичайно, розумію, і тому й кажу, що це жесть. Але це не його посил, розумієш? Не його посил.

АЦ. Добре, давай поговоримо трішки про українську музичну індустрію, бо у тебе все ж склалося якесь враження про неї. Можна взагалі сказати, що українська індустрія взагалі є, чи це все ще якийсь дитячий садок з твого погляду, з твоєї перспективи?

СЧ. З перспективи Лос-Анджелесу це все ще, звичайно, дитячий садок. Якщо ти пам’ятаєш такі плакати, «Big Brother is watching you»: ти заплатив усі податки? Там трохи така штука, там серйозно. Тебе можуть викинути з життя просто, не з індустрії, а з життя. Воно може зламати всю твою систему всередині. Там дуже багато божевільних людей. Ти бачиш людей, які живуть на вулиці, ти бачиш, що вони були акторами чи співаками, і ти бачиш, як вони ламаються. Я бачив людину, яка приїхала заряджена зі своїми піснями – готовий артист, та через рік все – наркотики, бо це дуже велике напруження. Тут в Україні такого немає, тут усе на розслабоні.

АЦ. Я б сказав, що тут взагалі дуже комфортне середовище. При тому, що грошей нема, музиканти, не заробляючи музикою, працюючи в офісах, мають змогу займатися цим для задоволення, і при цьому трохи відчувати себе зірками.

СЧ. Я знаю таку штуку, що з зарядом, який я отримав там за п’ять років, я розумію, що треба робити тут і як виправити ситуацію, але це не моя справа, нажаль, тому що я поїду там працювати. Звичайно, хотілося б, щоб хтось почав робити щось цікаве. Скажу, що я не слухав багато української музики. Я бачу, що є нові українські гурти, але немає часу слухати, бо дуже сильно працюю.

АЦ. Ну це зрозуміло. Це так само, як мене питають: «А ти слідкуєш за сумською музикою?». Не слідкую, тому що в Києві надто багато всього відбувається порівняно з тим. «О Боже мій» – це до того, що ти розповідаєш про музичну індустрію в Лос-Анджелесі. Згадалася пісня, давай послухаємо.  «О Боже мій», «Димна Суміш».

 

 

АЦ. «Димна Суміш», щойно звучала пісня «О Боже Мій», ви слухаєте програму «Сцена» з Альбертом Цукренком, і ми говоримо з лідером гуртів «Димна суміш» і The Gitas – з Сашею Чемеровим. Вертаючись до пісні, яка зараз прозвучала, я хочу спитати тебе про твою віру. Очевидно, що для тебе все це важливо і серйозно.

СЧ. Так.

АЦ. І ти це несеш в люди, так чи інакше. Що це для тебе: ти просто не можеш цим не ділитися, чи вважаєш це своєю місією / покликанням / місіонерством? І якщо це місія / місіонерство, то наскільки воно, з твоєї точки зору, ефективне?

СЧ. Звичайно, я відчуваю місію, але місію не релігійну, а більше духовну, я б сказав. І мене не цікавлять конфесії ніякі. Мені дуже близька ведична культура, і ведична культура вчить тому, що вороги є, але не в духовному світі. Тобто, я не намагаюся відокремити, я, насправді, хочу знайти щось спільне, що б там не було. І, так, звичайно це важливо, я хочу давати якусь мораль, в доброму сенсі цього слова. Хочеться давати любов і добро, і тому…тому якось так.

АЦ. Мені здається, що ти можеш дати, чого мало можна отримати від музикантів, принаймні тут – це якусь таку серйозність, те, чого немає у більшості. Ти завжди мені здавався людиною великої внутрішньої напруги, якоїсь такої постійної драми, навіть гіркоти. Людина, яка постійно бореться – такий боєць, так. Ти не дивився на цю ситуацію так, ти не думав про те, що ти можливо навіть у Лос-Анджелес поїхав, тому що це просто виклик такий? Ну, тобто, боротися, ще вв’язуватись у щось таке, що важче, ніж ті драми, в яких ти живеш повсякденно?

СЧ. Так, звичайно, частково це є виклик. Я музикант, і те найвище, що може бути – воно там. Туди я і поїхав, боротися з тими всіма людьми. Це може звучати, дуже, дуже таке, ну, знаєш, ну, що я багато про себе думаю…

АЦ. Пафос?

СЧ. …Ні, це не пафос. Я працюю. Тобто, якщо б я не працював, я поїхав туди і обламався, і сидів би, і думав: «Бл*ть, обламався, не буду повертатися, що скажуть?» Ні, я працюю, я поїду працювати далі. Це виклик. Я розумію, що я роблю. Я не хочу ставати героєм України. Можу пояснити, чому.

АЦ. Поясни.

СЧ. Тому що, ставати героєм України в Україні – це дуже маленька така штука. А ставати героєм України в світі – це ж круто. Ідея в мене така. Я не хочу тут бути «лучшєй рок групой Ураіни». Не хочу. Я не хочу бути ні О.Torvald’ом, ні кимсь іншим. Але після цього концерту зрозуміло, що треба приїздити хоч раз на півроку.

 

https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvitaliy.prudyus%2Fvideos%2F10213980171285292%2F&show_text=0&width=560

 

АЦ. Так, частіше.

СЧ. Це точно, так.

АЦ. Про сьогоднішній концерт. Вчорашній затримався на дві години. Ну, ладно, там молоді не важко було постояти цей час, але ж в залі були люди похилого віку (я це про себе кажу), от. Я до чого веду. Це така ізящна підводочка до теми твого віку, також. Як ветеран ветерана спитаю: ти відчуваєш його на сцені, в роботі, вік? Ні?

СЧ. Я не відчуваю взагалі.

АЦ. Фізично, я не знаю, ти, що ти робиш, щоб не відчувати це?

СЧ. Мені десь 24. Я так себе відчуваю. Я займаюся спортом – це кроссфіт. Ну, це такий дуже напружений спорт, який тренує твою витривалість. І я думаю, що ще це, таке, з середини. Мене не зупинити, якщо я на сцені – я вмираю, по-справжньому. І, якщо ти падаєш, то ти падаєш, там нема ніяких підтримочок.

АЦ. Я б хотів сказати тобі: не слухай нікого, роби так як вважаєш за потрібне – але ти і сам так будеш робити, і, власне, за це тобі великий респект. Єдине, хотілось б бачити справді тебе, і чути тебе, в наступний раз не через 6 років, а скоріше.

СЧ. Я обіцяю, я обіцяю навіть що, не знаю, чи в цьому році, але в наступному так точно.

АЦ. А закінчимо програму треком «Mood for Love» гурту The Gitas, який, до речі, вчора качав чи не більше, ніж «Димна Суміш».

СЧ. Я дуже стримувався на The Gitas, щоб не зламати собі голос, ще до «Димної Суміші». Тому The Gitas люди в Україні, я думаю, побачать десь відсотків на 50.

АЦ. Ну, і басист красунчик, передавай йому привіт.

СЧ. Цемій брат.

АЦ. Так. Дякую, що прийшов, Саша. Бувай.

СЧ. Дякую тобі, Альберте, дуже.

 

 

 

 

 

Розмовляв Альберт Цукренко

 

 

 

 

Джерело: Культпростір

 

Залишити коментар

Filed under "Димна Суміш"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s