Анетта Антоненко: Жадан укотре пише про свій Харків, теплу горілку й брудні під’їзди. Цей постмодерн віджив себе

20 липня 2017 р.

Книжки читають від трьох до чотирьох мільйонів українців, каже видавець Анетта АНТОНЕНКО
Анетта Антоненко зустрічає у книгарні “Довженко. Книги. Кава. Кіно” на вул. Бульварно-Кудрявській. Це – столичний Поділ. Тихо і прохолодно. В окремій кімнаті працює кав’ярня.– От кави не хочу точно. Дівчата, що є холодного? – підходить до бару Анетта Леонідівна.

Вона – у блакитному джинсовому костюмі з яскраво-помаранчевим наплічником. Холодного немає, тож сідаємо за столик без напоїв.

Які новинки готуєте на осінь?

– Новий роман Любка Дереша. Здоровенний. Спочатку мав три тисячі сторінок. Сказала йому: “Що з ним робитиму? Хто його купить і прочитає?” Любко майже рік доробляв. Скоротив до 600 сторінок. Переживаю за обкладинку. Автор – хлопець упертий. Хоче психоделічні обкладинки, які не продаються.

Є кольори, заборонені для обкладинок – бліда рожево-блакитна пастельна гама. Чорний і червоний – ризикові.

Які виграшні?

– Яскраві – зелений, жовтий, помаранчевий. Зелений цьогоріч в тренді. У мене взимку вийшла книжка “Мемуари корови” – невеличка, весела. Художнику вдалося гарно зіграти із зеленим. Книжку з полиць як корова злизала. Іноді видання витягує обкладинка. У Дереша вони переважно не дуже привабливі.

Анетта АНТОНЕНКО, 55 років, видавець. Народилася в Мукачевому на Закарпатті. Мати – дитячий лікар, батько – інженер і військовий. ”Батько з дитинства привчив до бібліотек. У 3 роки я навчилася читати, у 6 – записана в усіх дорослих бібліотеках міста. Коли треба було вступати в інститут, виник вибір – фізфак або бібліотечна справа. Батько сказав: ”Бібліотекарем ще встигнеш. Спершу здобудь нормальну технічну освіту”. Закінчила факультет прикладної математики Національного університету ”Львівська політехніка”. Працювала програмістом в обчислювальному центрі Інституту матеріалів у Львові, очолювала видавництво ”Кальварія”. 2014 року заснувала ”Видавництво Анетти Антоненко”. Улюблені письменники – Еріх Марія Ремарк, Федір Достоєвський, Габріель Гарсія Маркес, Хуліо Кортасар. Незаміжня. Живе в Києві. Має кицьок Мілку й Асю
Анетта АНТОНЕНКО, 55 років, видавець. Народилася в Мукачевому на Закарпатті. Мати – дитячий лікар, батько – інженер і військовий. ”Батько з дитинства привчив до бібліотек. У 3 роки я навчилася читати, у 6 – записана в усіх дорослих бібліотеках міста. Коли треба було вступати в інститут, виник вибір – фізфак або бібліотечна справа. Батько сказав: ”Бібліотекарем ще встигнеш. Спершу здобудь нормальну технічну освіту”. Закінчила факультет прикладної математики Національного університету ”Львівська політехніка”. Працювала програмістом в обчислювальному центрі Інституту матеріалів у Львові, очолювала видавництво ”Кальварія”. 2014 року заснувала ”Видавництво Анетти Антоненко”. Улюблені письменники – Еріх Марія Ремарк, Федір Достоєвський, Габріель Гарсія Маркес, Хуліо Кортасар. Незаміжня. Живе в Києві. Має кицьок Мілку й Асю

У письменників своє бачення обкладинки?

– У Любка – так. До нього тяжко достукатися, закривається. Але він має базову економічну освіту. Щось довести йому можна цифрами.

Люди читатимуть роман на 600 сторінок?

– З 2016-го у світі в тренді великі романи. Якщо вкладуся в 500 з чимось сторінок, книжка Любка коштуватиме до 300 гривень. Майже вдвічі дешевше, ніж за кордоном.

Можемо дозволити таку ціну, бо в нас недорогий друк. Але треба привчати людей до того, що товста книжка за 300 гривень – це нормально. І українці поступово звикнуть. На “Книжковому арсеналі” в Києві жодного разу не почула нарікання, що книжки дорогі. У Львові чула. Там усі крутять носом. Регіон – нечитаючий.

Чому?

– Там є читаючий прошарок, але він бідний. На “Книжковому арсеналі” в Києві якщо люди чули про книжку, то купували. Ціна не зупиняла. Для киян 150 гривень – небагато. Для львів’ян – космічно.

Видавати невідомих авторів ризиково?

– Цього не боюся. Найгірше, коли людина непублічна, не вміє поводитися на презентаціях. Дереш зараз би не вистрелив. Відкривається тільки на зустрічах-лекціях. Не постійно у “Фейсбуку”, не вміє сам себе розкручувати.

Дерешу пощастило, що натрапив на Юрія Іздрика, який почав друкувати його у “Черверзі” (літературно-мистецький журнал. – Країна). У 2000-х публічність автора не була необхідністю. Зараз світ став відкритим.

Завдяки чому насамперед?

– Важливу роль зіграли соціальні мережі. Про те, що зараз робиться, мріяла ще 2000 року. Тоді видала “Героя нашого часу” Леся Подерв’янського. Поставила ціну 25 гривень. Це було вп’ятеро дорожче, ніж коштувала середня книжка.

Наштовхнулася на піратський сайт із текстами Леся. Домовилася легалізувати їхнє піратство. На тому сайті продали 1800 при­мірників ще до того, як книжка вийшла друком. Якби тоді працювали соцмережі, то продажі сягнули б 10 тисяч.

У чому змінився видавничий світ за 15 років?

– На плаву видавництва, чиї власники мають технічну освіту. Чисті гуманітарії залипають, нічого не міняють. Як стара каструля – гарна, не гірша за нову, але нецікава. Зараз час експериментів.

Скільки українців читають книжки?

– Активно – 100–150 тисяч. Загалом у країні від 3 до 4 мільйонів читаючих людей.

На яку літературу є попит?

– У всьому світі тренд – сімейні саги. Це великі романи. Не просто про любов. Автори показують зріз історії країни й регіону. Такі книжки виграють премії.

Мені не подобаються тексти українських авторів, бо це, переважно, репортажні хроніки.

Євгенія Кононенко хоче написати “Київську сагу”. Вона – киянка в надцятому поколінні. Історію міста знає. От такий текст потрібен. А Сергій Жадан укотре пише про свій Харків, теплу горілку й брудні під’їзди. Цей постмодерн віджив себе 10 років тому.

Дуже люблю Жадана як людину, але ненавиджу його прозу. Його тексти – сиро, неякісно, недописано. І все – на злобу дня. У мене у видавництві зараз жорстка умова: якщо пропонуєте текст про Майдан чи про АТО – до побачення. Бо написано похапцем, на емоціях.

Чи є попит на брендові прізвища? Роман Ліни Костенко довго чекали, однак він не виправдав сподівань.

– Спрацьовує реклама. У Костенко чудова поезія і препаскудний роман. Не треба було його писати. Переконати в цьому – робота видавця. Хоча у цьому випадку він добре заробив. Не думаю, що другий роман Ліни Василівни буде кращий. У такому віці людина не почне писати інакше.

Навіть наша перша десятка авторів безнадійно відстали від світової ситуації, застряли у постмодерні. Бо мало читали літератури перекладної. Тому зараз вибух іноземних творів. Можливо, за рік-два на них випишуться наші автори.

Роздули “Аеропорт” Сергія Лойка. Хоча це – кіношна річ, журналістська проза.

Добре пише Василь Шкляр. Він – стиліст. Але надто заглиблюється в історичну літературу. Багато авторів займаються заробітчанством – перекладають, редагують. Дехто виїхав за кордон. Це відриває від українського життя.

Як Таня Малярчук, що живе в Австрії?

– Таню зіпсувало видавництво “Фоліо”. Вона гарно починала. Олександр Красовицький (директор видавництва “Фоліо”. – Країна) поставив її в режим – щопівроку вимагав нового роману. Так можна з Андрієм Кокотюхою, але не з Танею. На темпах вона присадила талант. Не впевнена, що він відновиться. І ще й доволі сильно відірвалася від України.

Важко працювати із заслуженими авторами?

– З’явилося багато перекладів. На них виростуть молоді автори, які не бояться виходити на сцену і їздити Україною. А спробуйте зрушити з місця Винничука, Шкляра чи Матіос. Вони прошені. Їм потрібен автомобіль, добре харчування, добові, гонорар.

Ви друкували книжку Юрія Яреми “Тепло його долонь”. Тема ЛГБТ – актуальна у світі?

– Ще в “Кальварії” 2002 року друкувала книжку “Як бути батьками гомосексуалістів”. Ця тема мене знаходила. Маю багато друзів серед цієї публіки. Ніколи не ставила межу – між собою й ними. Зараз це стало доволі модною темою, що не подобається.

Чому виникла мода?

– Через гранти. На цю тематику у світі дають море грошей.

До 2010 року іноземні посольства хворіли на демократію. Сюди заводили суми від 100 тисяч доларів і вище. Їх давали на проекти, присвячені демократії. Зараз нова хвороба – права ЛГБТ-спільнот. Зразу ж з’явилися грантоїди: поширюють матеріали, мовляв, гомосексуалістів утискають. Я з гомосексуалістами спілкуюcя практично щодня. Ні про які утиски вони не говорять.

Коли держава почне підтримувати культуру?

– Якщо економіка налагодиться, років за два. Раніше був сплеск фестивалів. Їх фінансували фонди Ріната Ахметова та Арсенія Яценюка. Зараз вимилися гроші, все притихло. Немає грошей на виїзд авторів за кордон і навіть на внутрішні проекти. З другого боку – поліпшилася фінансова ситуація у видавців.

Цьому посприяв закон про заборону ввезення російських книжок?

– Так. Але почався відкат цього закону. Він дозволяє сильну корупцію. Щоб російська книжка перейшла кордон і продавалася в наших магазинах, треба отримати дозвіл. Його видають люди. Далі – за схемою.

Мені не подобається формулювання у законі про “часткову заборону” російської літератури. Треба було категорично заборонити її хоча б на рік. З’явилися б порожні полички. Й українські видавці їх хутко заповнили б, наростили оборотні кошти.

Виникла інша загроза. Рашкінстан створює видавництва за українськими законами і продовжує годувати читачів російським мотлохом. Я відслідкувала мінімум п’ять клонів великих тамтешніх видавництв. Це – війна, але на інших фронтах.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s