Чат з Олексієм Гаранем

14 липня 2017 р.

Науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи”

  • Шановний пане Олексію! Завжди з надією читаю Ваші статті, виступи, інтерв”ю. У мене складне, мабуть, запитання: я втрутилася в дискусію щодо мовної проблеми й звернула увагу на те, що надто багато закликів від громади – до інших, до влади, але конкретної роботи дуже мало. Чи знаєте Ви зразки виходу з подібної до нашої мовної ситуації? Бо сподіватися на нашу владу на 99 відсотків марно. А мова наша чарівна! Чому має гинути?
    Мені це теж болить, але я можу згадати, як це було за радянських часів, коли я після закінчення школи не міг грамотно говорити українською мовою, бо не було відповідного оточення. Ми пройшли колосальний шлях. Після Революції Гідності престиж української мови зріс у рази. Водночас, враховуючи, скільки російськомовних воює і гине за Україну, я не думаю, що ми маємо занадто сильно тиснути в цьому питанні. Я думаю, що те, що відбувається зараз, поступово виведе нас на нормальний шлях поширення української мови. Влада все-таки теж щось робить, а ми маємо її контролювати. Тільки не перегинати палку на користь крикунів-урапатріотів, які будуть на цьому спекулювати і лише розколювати країну.
  • Як ви думаєте, наскільки ймовірний імпічмент Трампа? Чи піде Америка на такий крок? Чи, може, він сам піде у відставку?
    Ймовірність є. Демократи спробують це зробити. Тоді президентом стане Пенс. Але це справа американців, і нам у це не треба втручатися. Хай самі вирішують.
  • Г-н Гарань, как вы оцениваете идею сменить формат и название “АТО” и заменить на что-то другое? Что от этого изменится?
    Позитивно. Це дасть кращі правові підстави і можливості для дій наших військових.
  • Зараз здебільшого згадують радянські часи як суцільне зло та негатив, а ті, хто мають якісь теплі спогади частіше мовчать про них… Олексію Васильовичу, а ви про що згадуєте перш за все, коли йдеться про радянські часи?
    Згадую про те, який я був наївний, бо вірив у комунізм (хоча в Компартію не взяли), вірив у загрозу “українських буржуазних націоналістів”, мріяв про світову революцію, не знав про ГУЛАГ і голод 1933 року, не міг говорити українською, бо був тотально русифікований. Напишу про це у своїх мемуарах під назвою “Дилеми українського політолога”.
  • Рада підтримала подання на арешт Добкіна. Але чи буде цей арешт?
    Я думаю, він на це заслуговує. Якщо зможуть забезпечити достатню доказову базу. Але політично буде неправильно, якщо буде арештований тільки він. сподіваюся, що там будуть і Розенблат, і інші.
  • Наскільки Росія сьогодні договороспроможна? По яких питаннях вона готова домовлятися? Адже щодо Криму вона вперто повторює, що Крим – російський, і крапка.
    Кремль рахується тільки з силою. З силою української армії і силою санкцій. Крим — це питання довгострокове. Зараз ми його вирішити не можемо, але ми маємо посилити моніторинг міжнародних структур за ситуацією в Криму, і ми це робимо на різних рівнях. Зокрема, відомі резолюції ГА ООН, ПАРЄ, а нещодавно — і ОБСЄ, що стало нашою великою перемогою, враховуючи роль Росії в ОБСЄ. Але це нам не завадило досягти дипломатичного успіху.
  • Чи вичерпав себе “Мінськ”? Які ще задачі здатен вирішувати цей формат? Наскільки реально за його допомогою повністю врегулювати конфлікт на сході?
    Ми всі розуміємо вади “Мінська”, але поки що іншого формату немає. Україна не здала жодної позиції, а санкції щодо Росії, які прив’язані до виконання “Мінська”, продовжуються. Тому ми з цього процесу не виходимо. Якщо вдасться знайти щось краще, буде добре, але на даний момент виходимо з того, що є і що допомагає захистити наші інтереси.
  • Здравствуйте, Алексей Васильевич. Продолжаете ли вы ваши поездки в зону АТО или прифронтовые города? Если да, то поделитесь вашими оценками и наблюдениями, так сказать, из первых рук (потому что телевизор не всегда полно и достоверно передает “картинку”) – как меняются настроения тамошних людей к происходящему, к действиям Киева? Не удаляется ли от Украины этот регион еще больше? Заранее спасибо.
    Нещодавно я був у Широкиному. Я завжди казав, що на місці ситуація виглядає краще, ніж коли ми дивимося телевізор у Києві. Не порушуючи Мінських домовленостей, українська армія в разі необхідності дає відсіч і дуже болючу для ворога. В армії тепер контрактники (а не мобілізовані), які знають, для чого вони прийшли, і вони роблять свою роботу, розуміючи, що ця робота може розтягтися на роки, оскільки багато з них підписали контракт до завершення АТО, і це їх свідомий вибір. Щодо настроїв на Донбасі, в понеділок, 17 липня, об 11.00, ми, Фонд “Демократичні ініціативи”, представляємо в Українському кризовому медіа-центрі результати нового опитування. Трансляція буде онлайн. І одразу після того ми оприлюднимо результати на сайті “Демініціатив”.
  • Ви буваєте за кордоном, спілкуєтеся з західними журналістами й експертами. Скажіть, як там зараз сприймаються події в Україні та й сама країна? Чи немає втоми від наших не надто відповідальних політиків, слів, а не справ, невичерпних проблем тощо? Адже підтримкою та допомогою інших не варто зловживати…
    Втома є. Це стосується насамперед боротьби з корупцією, але водночас відзначають і великий прогрес у реформуванні інституцій в Україні. І в цьому західні оцінки кращі, ніж ми чуємо від наших політиків на телебаченні. Ви здивуєтеся, але це стосується, наприклад, і Гонтарєвої, і її дій щодо санації сумнівних банків. Щодо мінського процесу, то на Заході зараз краще розуміють позицію України: спочатку безпека, а все інше — потім.
  • Олексію Васильовичу, нинішні кроки в напрямку боротьби з корупцією є справжньою боротьбою чи це суто показові або декоративні маневри, “типу щось робиться”?
    Громадянське суспільство і журналісти борються по-справжньому, і вони за допомогою Заходу здійснюють реальний тиск на владу, змушуючи її займатися не тільки показухою, а й щось робити. Борімося — поборемо.
  • Регіонали можуть своєю демагогією взяти реванш. Що владі треба сьогодні робити, щоб цього не сталося?
    Проблеми не тільки в регіоналах. Проблеми — в “демократах” і “патріотах”, які насправді займаються голим популізмом. Влада зараз може говорити про успіхи з безвізом, ратифікацією Угоди про асоціацією, макростабілізацією, але зрозуміло, що цього не достатньо. Потрібно, щоб люди відчули реальні зрушення, хай і невеликі. І потрібні “посадки” корупціонерів. Тоді реваншу регіоналів не буде.
  • Чи може Німеччина поставити питання про повернення Кенігсбергу сьогодні?
    Ні. Ні Німеччина, ні Захід в цілому не будуть діяти всупереч принципу непорушності повоєнних кордонів.
  • Як Ви бачите вирішення долі непризнаної ПМР? Чи довго цей проросійський анклав буде нам заважати нормально існувати?
    На жаль, я не бачу в короткостроковому плані вирішення цієї проблеми. Але це залежить насамперед від самої Молдови і її нинішньої влади. Існування ПМР створює певні загрози і для нас, але не будемо їх перебільшувати. Головне для нас — це стабільність в Одеській та Вінницькій областях. А це все-таки залежить від нас.
  • Чому жорствко не ставиться питання про позбавлення Росії права вето і навіть права голосу в РБ ООН? Адже держава-агресор не має права вирішувати долю інших держав!
    Ставиться. Але будьмо реалістами, Росія — ядерна країна, і це змушує з нею рахуватися, в тому числі і членів РБ ООН, серед яких, до речі, і Китай, який заграє з Росією, перетворюючи її на свого молодшого партнера.
  • Чи могла Україна все-таки відстояти Крим в 2014 році? Чи дійсно не було чим воювати? Невже все так було погано?
    На мою думку, ні. Наша силова відповідь могла бути використана Росією для повномасштабної агресії по всьому фронту. Ми могли б потрапити в ту саму пастку, в якій опинився Саакашвілі в Південній Осетії.
  • Що ми робили не так на Донбасі і в Криму за роки незалежності?
    Це загальновідомо. Залишили їх під контролем напівмафіозних структур.
  • Як Ви вважаєте, чи може Росія дійсно розвалитися? Це для нас добре?
    Як один із сценаріїв — так. Але в ньому для нас і для світу не тільки позитиви, а й ризики, оскільки відбудеться непрогнозована дестабілізація ситуації. Тому давайте розраховувати не на це, а насамперед на нас самих.
  • Якби президентом України в 1991 році став Чорновіл В.М. і Україна пішла шляхом країн Балтії, як би ми жили сьогодні в Україні? Давайте трошки пофантазуємо! Дякую.
    На той час ті, кого ми називаємо демократами, не мали більшості у суспільстві. Суспільство просто було неготове до таких перетворень. Могла б відбутися така ж дестабілізація, як за Ельчібея в Азербайджані або Гамсахурдія в Грузії.
  • Як боротися з підлою російською пропагандою? Чому наші деякі відомі діячі їздять на політичні ток-шоу до Росії, де їх принижують і ноги витирають? Невже так багато грошей за це платять, що можна і потерпіти?
    Я особисто вважаю, що ті, хто їздять на ток-шоу в Росію де-факто підіграють Росії. Питання — до них. Хіба що за винятком Олесі Яхно, бо вона — жінка, і їй не можна так просто по-хамськи затикати рота.
  • Військова розвідка США нещодавно спрогнозувала, що війна на Донбасі продовжиться і в 2018 році, і що “Мінськ” навряд чи повністю буде виконаний. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? У чому ви бачите вихід із ситуації та шляхи, які б дозволили закінчити війну якомога швидше?
    Про “Мінськ” я вже сказав. Я не думаю, що він буде повністю виконаний. Але як інструмент для збереження санкцій він поки що лишається. Путін продовжує військовий тиск на Україну, тому звідси й випливає необхідність збереження санкцій, які прив’язані до “Мінська”. Не можна виключати того, що Путін може піти на подальшу ескалацію, але він змушений буде вважати і на зростання можливостей української армії, і на посилення в такому випадку санкцій проти Росії, а це для нього дуже болюче. Як суттєвий елемент реформування української армії — наша співпраця з НАТО. Добре, що ми зафіксували курс на вступ до НАТО в законі. Більше того, Порошенко підняв питання про початок діалогу щодо можливості подання Україною заявки на отримання ПДЧ у 2020 році. Не всі в НАТО з цим зараз погоджуються, але хай думають. Ми чітко окреслили свою позицію, яка спирається на суттєві зміни в ставленні українських громадян на користь НАТО. А щодо реакції Росії, то давайте будемо реалістами — Росія стала агресором не тому, що ми хочемо до НАТО. Вона здійснила цю агресію в умовах “позаблоковості” України. Тому ми маємо думати над тим, як забезпечити нашу безпеку — це наше право.
  • Алексей Васильевич, что позитивного и не очень принес нам саммит Украина-ЕС? И в чем негатив от того, что не была принята декларация, о которой все говорят? Что это значит для нас? И почему ее не приняли?
    Саміт Україна-ЄС відкрив новий етап співробітництва. Тепер уже повністю і остаточно ратифікована Угода про асоціацію, і ми отримали «дорожню карту» майбутніх перетворень, які будемо здійснювати спільно з Європейським Союзом. Насправді, як відомо з закритих повідомлень, передбачалося підписання дуже розгорнутої декларації після саміту — на сім сторінок. Проте так не сталося. Але не варто драматизувати цей факт. Декларацію не прийняли з однієї причини: Київ наполягав, щоб у декларації була повторена фраза з Угоди про асоціацію — про підтримку європейських прагнень України. Чому це положення стало «каменем спотикання»? Це більше пов’язано з внутрішньополітичними міркуваннями Євросоюзу. Передусім це була позиція Нідерландів — не повторювати це формулювання. Вони не хочуть обіцяти Україні перспективу членства в ЄС. Зрештою, позицію Нідерландів підтримали, за закритими повідомленнями, Німеччина і Франція. Але все це, скоріше, апеляція до виборців цих країн, які побоюються розширення Європейського Союзу. Українська сторона в даній ситуації була поставлена перед дилемою — або підписати велику декларацію за підсумками саміту без цієї фрази, або не підписувати нічого. Київ вирішив поставити питання принципово, тому що все, що прописано в декларації, реально є і в Угоді про асоціацію. Зазначу, що в плані імплементації Угоди про асоціацію ця історія не змінює нічого. Ми будемо і так продовжувати рухатися далі, отримувати допомогу від ЄС, виконувати наше «домашнє завдання», бо це насамперед у наших інтересах
  • Європейські лідери періодично закликають Росію звільнити українських полонених, от і Туск звернувсі із закликом до Росії щодо Сєнцова. Але насправді чи мають ці заклики хоча б якийсь вплив на РФ?
    Ці заклики здійснюють тиск на Росію, і вона змушена реагувати. Це показало звільнення Савченко та кількох інших українців. Але Путін цинічно торгується.
  • Як ви ставитеся до ідеї закріпити право українців на самрзахист, використвуючи вогепальнну зброю? Чи готове наше суспільство до цього? Що показують опитування Демініціатив на цю тему?
    Ми ставили це питання у 2015 році — 80% проти. Це право мають навіть не в усіх штатах США. А насправді українці можуть мати певну зброю, відповідно зареєстровану, в тому числі у власному помешканні. Інша річ — возити, носити її з собою. Я вважаю, що це може лише посилити неконтрольовані випадки з використанням вогнепальної зброї.
  • Чи потрібен ще Росії Янукович? З якою метою його ще може використовувати Росія?
    Лише як пропагандистська маріонетка, яку смикають за ниточки.
  • Чи довго проживе нинішня Рада, як думаєте? І, якщо прослідкувати тенденцію, як змінювалася якість нардепа від скликання до скликання, то чи буде наступна кращою, чи навпаки?
    На жаль, нинішня Рада не виправдала сподівань виборців. Але це не Рада часів Януковича, яка просто штампувала рішення з Банкової. Опитування показують, що дострокові вибори, тим більше — за старим законом, не призведуть до якісного поліпшення. Навпаки, може бути ще більше популістів і подальша дестабілізація. Тому на даний момент я би продовжував тиск на ту Раду, яка є. Це ефективніше і прагматичніше.
  • Как вы думаете, с чем связано столь пристальное внимание международного сообщества к Украине именно за последнюю неделю: визит Тиллерсона, саммит с Евросоюзом, масса европейских лидеров в Киеве, визит главы НАТО в Раду? О каких процессах это может свидетельствовать? В мире решили всерьез взяться за Украину?
    Така увага до України пов’язана з тим, що аргументи української сторони щодо врегулювання на Донбасі стали краще сприйматися на Заході: насамперед має бути вирішення безпекових питань. Більше того, Тіллерсон почав говорити зараз про те, що дійсно має бути встановлений контроль над кордоном, хоча б за допомогою спостерігачів ОБСЄ. І це теж відповідає українській позиції. Дуже позитивним моментом є те, що в США призначений спеціальний представник по переговорах Курт Волкер. Він буде активно контактувати зі сторонами “нормандського формату”, тобто роль США посилиться.
  • В чем рецепт успеха Путина и его широкой поддержки среди россиян? Есть ли в российском обществе запрос на демократичного лидера?
    Віра росіян у царя і їх месіанізм: хай ми будемо без штанів, але з ядерними ракетами. Популярність Путіна насправді падає, але вона все одно лишається великою. І чи можемо ми назвати навального демократичним лідером? Тим більше, що і він робив достатньо шовіністичні заяви щодо України.
  • Які висновки ви робите, спостерігаючи цирк в Раді під назвою “спроби зняття недоторканості”?
    Це справді цирк. Я, як і всі інші нормальні люди, обурений, що не всі подання пройшли, але все ж таки процес пішов. Інші депутати будуть думати. І виглядає так, що НАБУ і Генпрокуратура справді почали діяти. Це лише початок. Будемо сподіватися на логічне завершення. При цьому не будемо забувати, що суд — це змагальний процес. І, зрозуміло, що підозрювані наймають адвокатів за великі гроші. Потрібне завершення судової реформи.
  • Как вы считаете, какое развитие получит история с подозрениями американцев насчет вмешательства Украины в выборы в США, какие она будет иметь последствия для нашей страны в обоих случаях (и если подозрения подтвердятся, и если доказательств так и не найдут)?
    Я думаю, що це, скоріше, політтехнологія як з боку Росії, так і з боку тих у США, хто хоче відвернути увагу від своїх контактів із росіянами. Під час виборів Порошенко пропонував зустрітися і з Клінтон, і з Трампом. Погодилася Клінтон. Але ж це не наша вина. І, крім того, звинувачення на адресу Манафорта були відкрито надруковані в українських медіа, причому вони були достатньо обґрунтованими. І ми справді розуміємо роль Манафорта у відбілюванні Януковича і в тому, що він заробив грубі гроші. Тож це була відкрита інформація, про яку ми знали насправді й раніше, а не якісь закулісні переговори щодо компромату на Клінтон, які вели росіяни. Не кажучи вже про їх кібервтручання. Показово, що навіть Трамп на зустрічі з Путіним 40 хвилин говорив про втручання Росії. Ніяких офіційних звинувачень щодо дій України не було.
  • У меня предложение по изменению избирательного процесса. Правом голоса могут воспользоваться только ПЛАТЕЛЬЩИКИ НАЛОГОВ. Это позволит: 1. Отсеять избирателей 60+ , большинство которых хотят обратно в СССР, 2. Ударит по популистским партиям с обещаниями типа, пенсия по 500 евро,и т.д. и заставит их повернуться программами к развитию экономики страны.
    Обмеження за майновим цензом існувало близько двох століть тому. Зараз світ цього не використовує. Це дає певні козирі популістам — це правда. Але в світі діє загальне правило: одна людина — один голос.

 

 

 

 

 

Джерело: Главред

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s