Психолог Алевтина Шевченко: У нашому суспільстві існує стереотип: якщо після школи ти не пішов до вишу, ти вже якийсь лузер

19 липня 2017 р.

Вступна кампанія у розпалі. До 26 липня вчорашні випускники шкіл мають визначитися, до яких вишів хочуть вступати, та встигнути подати документи. Вони можуть подати дев’ять заяв для вступу, але не більше ніж на чотири спеціальності.

Цьогоріч подавати документи потрібно в електронному вигляді. У Міністерстві освіти та науки наголосили: паперові заяви можуть надавати лише ті вступники, які через певні проблеми в системі не можуть зареєструвати свої електронні кабінети. Тих, хто з якихось причин не встигне подати заяви чи оригінали документів, чиновники заспокоюють:  із сертифікатом ЗНО-2017 можна буде вступати і наступного року.

Водночас вступна кампанія – це не лише біганина з паперами та заповнення реєстраційних форм. Вибір вишу, визначення з майбутньою професією – це надзвичайно відповідальний для молоді час.

Про те, як визначитися з майбутньою професією та закладом, де її можна отримати, а також, як батькам допомогти абітурієнтам долати хвилювання, «Главкому» розповіла психолог Алевтина Шевченко.

Вступна кампанія – це стрес і для дітей, і для батьків. Як  ви радите батькам поводитися в цей період з дітьми?

Написання ЗНО – це один із надзвичайно стресових моментів. Найгірше це те, що мозок у стресовій ситуації – через дію кортизолу та інших гормонів стресу – працює гірше, ніж коли людина спокійна. Тому підлітка потрібно заспокоїти будь-якою ціною. Мотивувати вже пізно – це потрібно було робити раніше. Під час вступної кампанії – тільки підтримка. Не соромитися зайвий раз обняти, погладити по голові. Купити цукерок та пояснити, що все буде добре. Коли інтелект спокійний, він «видасть» весь свій ресурс. Якщо ж людина перемотивована, занадто тривожна, відключиться доступ до наявних ресурсів. Стимулюючі речі треба було робити раніше, а в цей період – тільки заспокоєння. Однак у жодному разі не вживати заспокійливих.

У цей час великого стресу батьки вкрай рідко приводять дітей до психологів – всім не до того. Це як час збирання врожаю. А от після вступної кампанії, коли урожай, так би мовити, зібраний, і його результати виявились незадовільними – приходять із розчаруванням. Інший випадок – коли звертаються люди, які досягли мети і вступили в омріяний виш. Є такий тип людей, які можуть насолоджуватися досягненням рівно дві години, а потім одразу починають планувати, що робити далі.

Як старшокласнику визначитися з вибором професії?

Це дуже часте явище, коли випускник поняття не має, чим хоче займатися. Взагалі зараз входять в моду річні «канікули» між закінченням школи та вступом до університету. Я вважаю, що якщо випускник не визначився, куди йому вступати, він може нікуди не вступати. Нічого страшного у цьому немає. Так, в нашому суспільстві існує стереотип: якщо після школи ти не пішов до вишу, ти вже якийсь лузер. Хоча насправді життя не так влаштоване: відмінники продають на базарі гречку, а «трієчники» вибиваються в люди. Зараз все відбувається не так лінійно.

Я розумію, що наше суспільство сприйме цю пораду як екстремальну та ексцентричну. Хіба краще заплатити величезні гроші незрозуміло за що? Часто трапляється, що сім’я витягується у «фінансову нитку», задіює останні грошові ресурси, аби «дотягнути» дитя до диплома. Це робиться тільки для того, щоб у батьків не було почуття провини. І потім, існують сотні прикладів, коли людина отримує вищу освіту, але займається чимось дуже далеким від спеціальності.

Чим займатися впродовж цього року канікул?

Іти працювати! З’являється потреба забезпечити себе, потрібні гроші. Багатьом після закінчення школи або вже є, або скоро виповниться 18. До слова, є діти, які і в 14 починають підпрацьовувати. Вважаю, працювати – це чудове рішення: і гроші, і досвід, і не нудно. Робота також допоможе визначитися, чим займатися далі. У цей час можна експериментувати, пробувати різні речі. Головне, вже ставати самостійним. Бо ж якщо дитина не вступає до вишу, вона залишається без певних «бонусів». Приміром, якщо його виховує мати-одиночка, він залишається без аліментів, бо ж вважається, що має заробляти вже на себе сам, якщо не навчається.

Якою має бути роль батьків при виборі професії старшокласником?

У нас дуже активні батьки. Хоч би що  радили психологи, вони будуть непокоїтися. Якби вони виявляли таку саму занепокоєність щодо власного життя, було б значно краще. А своєю тривогою вони демонструють дитині недовіру, невіру в її сили, заражають цим станом. Варто пам’ятати, що випускник – це доросла людина, яка вже має право голосу. Іншого способу зробити дитину самостійною, ніж відчепитися зі своїми непрошеними порадами, не існує.

Тобто якщо дівчина хоче вступати до естрадно-циркового, а не на економічний, як радять батьки, їм потрібно просто змиритися?

Одна річ – те, що людині подобається робити, інша – чи подобається це людям і чи готові вони платити за це гроші. Якщо випускник цього не розуміє, то єдиний спосіб це усвідомити – отримати досвід. Я знаю дорослих людей, які почали малювати, але їм не допомагають навіть зв’язки із власниками галерей. На жаль, ніхто не готовий купувати плоди їхньої творчості, і вони не можуть прожити на дохід від цього хобі. Тому треба розділяти: що цікаво і що справді виходить.

Як потрібно готувати дитину до життя в іншому місті, в гуртожитку?

Це дуже поширений вид стресу – так званий стрес першокурсника. Він трапляється зазвичай тоді, коли у людини було багато ілюзій, а тут він бачить реальне життя. Обов’язок батьків – розказати дитині, яким є реальне життя. Казати правду, обговорювати, але в жодному разі не лякати.

Якщо ж говорити про те, як дитині не втрачати голови у студентському житті і все-таки вчитися, то закладати це потрібно раніше. Говорити про те, що від освіти справді багато залежить. Водночас життя підказує, що успіх залежить не лише від освіти , а ще й від соціалізації, знайомств, від того, як людина «вписується» в колектив – і про це треба теж казати. Треба також розуміти, що батьки здатні ділитися тільки власним досвідом. А раптом їх колись щось налякало у гуртожитку, чи вони взагалі в ньому не жили? У будь-якому разі стресу не уникнути. Головне тут – не робити вигляд, що все гаразд. Треба чесно казати про ризики, але переконувати дитину, що вона впорається.

На перших порах нового життя дитина особливо потребує підтримки. Не треба казати дурних слів «я в тебе вірю» – підтримку треба демонструвати: не розмовляти із сином чи донькою, немов з дитям, не повчати, в жодному разі не розмовляти як поліцейський зі злочинцем. Часто батьки поводяться саме як контролери, а такої позиції потрібно уникати.  Потрібні щирі підтримка і розуміння.

 

 

 

 

 

Розмовляла Наталія Сокирчук

 

 

 

 

Джерело: Главком

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s