Джамала, співачка, переможець Євробачення-2016: Мого батька в радянський час били за Бітлз

7 липня 2017 р.

На презентації у київському Кримському домі документальної стрічки шведської журналістки Елін Йонссон “Боротьба Джамали” сама співачка відразу після демонстрації фільму сказала: “Спасибі. Я просто скажу всім спасибі!”Кр

Фільм розповідав про те, в яких умовах і як народжувалася пісня “1944”, яка принесла Джамалі та Україні перемогу на “Євробаченні-2016”. Подивитися стрічку – це означало не тільки заново пережити вулкан радісних подій 2016 року, пов’язаних з перемогою у конкурсі. Це означало ще раз побачити, як живеться сьогодні в Криму кримським татарам, ще раз зрозуміти, що шлях до рідного дому закритий, і ще раз переконатися – чиста і беззбройна перемога в чесній боротьбі безсила проти інформаційних воєн тих, хто програв у головному.

Про те, що відчувала Джамала, коли дивилася стрічку, а також відповіді на інші, в тому числі ексклюзивні запитання від Укрінформу, читайте в інтерв’ю нашого кореспондента.

– Джамала, які у вас враження від фільму?

– Мені дуже приємно, що зняли такий чудовий фільм. Але я і раніше говорила, що мені рано присвячувати фільми. Я тільки намагаюся щось робити. Що стосується самої роботи, то Елін дуже допитливий журналіст і все точно показала і розповіла. Вона змогла показати не тільки мою перемогу, але і шлях до неї, мотивацію мого бажання перемогти.

– І в чому ваша мотивація?

– В особистій трагедії моєї родини, в історії моєї бабусі, яка не дочекалася з війни свого чоловіка. Яку ні за що вигнали з Криму. В брудному вагоні дорозою в Середню Азію у неї на руках від голоду і спраги померла маленька донька. Сама вона важко виживала в депортації, ростила своїх синів і так і не змогла повернутися на батьківщину. Я завжди говорила, що тема моєї пісні “1944” – дуже особиста історія. Звичайно, вона схожа на багато інших історій кримських татар, але те, що сталося з нами, робить нас частиною народу.

– Що ви переживали, коли дивилися стрічку?

– Мені було сумно і радісно водночас. Коли Елін знімала цей фільм в Криму, вона надсилала мені фото мого рідного Кучук-Узень (с. Малоріченське під Алуштою, до 1944 року називалося Кучук-Узень, – ред.), який я не бачила вже три роки, навіть більше. Сьогодні, завдяки фільму, я знову побачила Кучук-Узень та свій будинок – він, як завжди, дуже красивий. Зізнаюся, коли дивилася фільм, плакала.

– Чи знаєте ви, що сьогодні відчувають ті, хто, не дивлячись ні на що, залишився жити в Криму і чекають змін на краще?

– Я знаю, що вони відчувають образу. Велика частина з них думає, що ми залишили Крим і живемо своїм життям далеко від батьківщини, в розкошах. Вони думають, що вся важкість ситуації звалилася на їхні плечі. Але це не так. Якщо говорити про нашу родину і про мене особисто, то я намагаюся тримати зв’язок з Кримом. Наша сім’я завжди намагається передати гроші або якісь речі для дітей політв’язнів. Мій тато особисто їздив і вирішував всі ці питання з керівниками фонду “Бізім баллар” (“Наші діти”, – ред.). Тобто, ми зі свого боку намагаємося допомогти, почути, підказати, підтримати.

– Що б ви хотіли побажати своїм однодумцям в Криму?

– Я знаю, що слова – це усього лиш слова. Їх зараз багато і навіть дуже, але зі свого боку можу сказати, що я всім бажаю віри, великої віри, тому що без неї взагалі нічого не працює, все марно. Величезної віри, терпіння і співчуття, тому що людина людині – не вовк. Це завжди буде працювати проти нас.

– Що робити, щоб вижити в такій ситуації?

– Треба об’єднуватися, що багато хто і робить. Потрібно кучкуватися, тусуватися – назвіть це як завгодно, але кожна сім’я, кожна комірка повинна відчувати себе частиною спільноти, щоб вислухати, розповісти, поділитися чимось, нагодувати когось. Це складно, але саме так поверталися наші батьки в Крим, коли проти них була вся система.

– Ваші батьки теж з кимось об’єднувалися і кучкувалися?

– Вони теж весь час кучкувалися. І їх завжди били за щось, не тільки за політику. Мого батька, наприклад, били за Бітлз, за касети Джеймса Брауна. Когось били за те, що вони збиралися на мітинги, когось – за перші спроби приїхати в Крим. Причин бути посадженими і битими в радянський час було дуже багато. Але ми це пережили. І сьогодні є таке відчуття флешбеку. Але я сподіваюся, що досвід старшого покоління допоможе нам бути сильними, і нас неможливо розділити.

– Тобто, формула повернення Криму залишається тією самою?

– Я думаю, що сьогодні це навіть легше, бо є Інтернет, є різні мережі, приховані чати. Мені здається, що зараз більше можливостей бути ближче один до одного і відчувати плече один одного.

– І ще одне питання: чи може переможець “Євробачення” Джамала повторити долю своїх українських колег по конкурсу – Руслани і Злати Огневич, які стали народними депутатами України?

– Як бачите, я все ще не депутат і не політик, і не збираюся ним бути. Усі мої плани пов’язані з творчістю, з музикою. Так що чекаю всіх на своїх концертах, буду для вас співати.

 

 

 

 

Розмовляла Гульнара Курталієва, Київ

Фото: Євген Любимов, Укрінформ

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under Джамала

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s