Антельм Відо: Коли бачу класний фільм, почуваюся, ніби мені 14

11 липня 2017 р.

Moviegram поговорив із програмним директором Одеського кінофестивалю

Концепція Одеського кінофестивалю нерідко формулюється як «арт-мейнстрим». Що це означає для тебе?  

Що це для мене як програмного директора і як глядача? Просто якісне кіно. Арт – значить некомерційне, авторське. Авторське – тобто автор пропонує свою точку зору на світ, на суспільство. Це особистий, особливий погляд (як програма в Каннах!) І що таке мейнстрим? Мейнстримний – значить доступний всім. На відміну від фестивалів, які більш орієнтовані на експериментального, специфічно сінефільного глядача, ми хочемо, щоб усі могли подивитися ці фільми. Це баланс між entertainment і art.

 

Який із європейських фестивалів класу «А» найближчий до Одеси?

Хороше питання… Насправді у нас різні завдання. Якщо говорити про Канни, Венецію чи Берлін, то ми, напевне, ближче до Канн за концепцією. Та навіть за географією: у нас морські міста, літо (окей, в Каннах не літо – але майже). Спільне в концепції те, що кіно має бути водночас сміливим кроком художника і розвагою. З самого початку так і було: коли брати Люмьєр показували вперше своє кіно наприкінці XIX століття, вони не думали, що це буде так розвиватись, як зараз. Кіно було атракцією. В кіно є магія, коли бачиш світло у темній залі. Ми хочемо зберегти цю магію, але поєднувати з тією концепцією, що художник має щось сказати про світ, про творчість – свою власну думку: політичну, соціальну.

 

Ти згадав соціальне кіно, але, зізнаємось чесно, це не найчастіший гість на Одеському кінофестивалі.

Насправді мені не дуже подобається, коли ми так кваліфікуємо кіно: «соціальне», «дитяче», «експериментальне»… Для мене є кіно – і все. Якщо кіно говорить про суспільство, про політику тощо – для мене це не обмеження. Те, що ми арт-мейнстрим, не значить, що ми не показуємо такі фільми. Мені здається, режисерів взагалі надихають одні й ті самі теми: любов, смерть, війна. Насправді мені цікавіше говорити про підхід авторів чи стилістику фільмів, і мені здається, що тенденції тут більш чіткі.

Наприклад, трендом цього і навіть минулого року можна назвати межі між документальним та ігровим кіно, що стають все тоншими. Такий підхід – показник того, що реальність все більше впливає на кіно. Не лише в тематиці, а й в тому, як ти робиш фільм. Серед прикладів цього року – бразильський фільм «Габріель і гора», він був на Тижні критики в Каннах. Це ігровий фільм, заснований на реальних подіях, але режисер знімає свого героя там, де жив його реальний прототип, та бере до фільму людей, з якими цей прототип дійсно зустрічався. Режисер хотів реконструювати реальність через кіно, і це дуже цікаво.

Інший приклад – «Іній» Шарунаса Бартаса. Він вміщує обидві реальності: кінематографічну й справжню. Там також задіяні непрофесійні актори, котрі грають самих себе: західні журналісти, які працюють у зоні бойових дій, або ж тамтешні солдати. Такий прийом існує вже давно, але, мені здається, нині він загострюється. Стає все більше фільмів, які хочуть стерти межу між документальним і художнім.

Як ти вважаєш, чи є моральна межа у кінематографі? Межа дозволеного?

Складне питання. Я б сказав, що ні, що художник має бути вільним, що мораль – це завжди близько до цензури, і мені здається, що не має бути обмежень. Але також мені як глядачу, як кіноману не подобається, коли режисер намагається піддавати глядача тортурам. Наприклад, у багатьох фільмах Каннського кінофестивалю цього року така тенденція була досить гострою. Це не питання моралі, в цілому я схиляюсь до режисерів, які не дуже моралісти. Не думаю, що мають існувати якісь обмеження, крім, наприклад, заборони расизму чи того, що порушує закон.

 

Який із каннських фільмів цього року став твоїм особистим фаворитом?

Напевне, улюбленцем був «Гарні часи» братів Сафді – дуже чиста енергія, чисте задоволення кіно. Режисери не намагались кричати із самого початку «Дивіться, це шедевр!», а просто знімали фільм. В стилі Джона Кассаветіса і Скорсезе – це моє кіно, яке я люблю. Все дуже природно, хоча все, що відбувається на екрані – малоймовірно. Але є така енергія в монтажі…Паттінсон дуже добре грає, а яка музика! Все класне.

 

Чи є мейнстримне кіно, яке тобі подобається?

Так, я люблю голлівудські блокбастери, коли вони якісні. «Шалений Макс» для мене був фільмом 2015 року. Дуже сподобався «Інтерстеллар», недавно дивився «Пастку» – також крута, ще «Спліт»… Звісно, є багато поганих блокбастерів, але інколи трапляється щось унікальне. Такий талант оповідати універсальну історію, і це притаманне лише їм відчуття розваги, відчуття видовища.

Скажи, як ти знаходиш баланс між особистими вподобаннями і концепцією фестивалю? Я пам’ятаю, колись ми говорили про те, що тобі сподобалася «Колискова скорботній таємниці» Лава Діаза. Але показати його в Одесі, як ти казав, було б недоречно, бо він триває вісім годин, і всі вмруть.

Не те що всі помруть, є нагальніша проблема: у нас мало локацій і багато фільмів. Тому просто фізично складно показати восьмигодинний фільм. Відповідаючи на твоє питання: по-перше, я не сам формую програму, нам п’ятеро. І це завжди демократичне рішення, не можна взагалі базуватися на смаках однієї людини. Мені часто ставлять питання про критерії вибору. Існує концепція арт-мейнстриму, і ми зважаємо на неї. А далі критерії вельми прості: по-перше, ми хочемо естетично якісний фільм, знятий не по-телевізійному, з хорошою операторською роботою – щоб було приємно і красиво дивитися. Дуже важлива якість сценарію. Коли Гічкока запитали про те, що потрібно, аби зробити хороший фільм, він сказав, що необхідні три речі: хороший сценарій, хороший сценарій і хороший сценарій. Тому хороший сценарій, хороші діалоги, хороша історія – це дуже для нас важливо.

Третій критерій – те, що можна назвати поглядом на світ. Авторське бачення режисера. Щоб це був особистий погляд на суспільство, на те, що відбувається у світі. І в цьому важливе слово «світ»: ми хочемо представити розмаїття у міжнародному конкурсі. Ми хочемо, аби була максимально представлена панорама естетичних рухів нинішнього кіно. Наприклад, у цьогорічному конкурсі дванадцять фільмів, із копродукціями вони представляють 27 країн – думаю, це рекорд. Багато режисерів вирішують вийти із зони комфорту і подивитися, що відбувається у світі. Не в їх країні, а ззовні. Так вони спостерігають за ідентичністю інших суспільств і віднаходять в цьому себе. Отож, чотири критерії: якість режисури, якість сценарію, погляд на світ і розмаїття. І, звісно, формальний критерій: це має бути українська прем’єра.

 

За якими критеріями обирається фільм-відкриття? Я пам’ятаю рік, коли відкривала «Реальність» Квентіна Дюпьє, і це було просто вау, це мій особистий фаворит – але це дуже сміливий фільм…

Так-так, ми свідомо обрали цей фільм, знаючи, що це спірний вибір – так і було. Були ті, хто лишилися невдоволеними, але я, чесно кажучи, дуже радий, що ми показали його на відкритті. Трохи пробуджує: урочиста церемонія, а тут такий рок-н-рол. Які критерії? Цей фільм має бути новим і не бути надто чорнухою – не обов’язково комедією, але хоча б який приємно дивитись. Мабуть, це головне. Ще добре, коли актори відомі.

 

Чи є в тебе час, можливість, бажання дивитись кіно під час фестивалю? Звісно, ти й так усе бачиш, але, можливо, інколи хочеться переглянути фільм разом із глядачами, сісти в залі, побачити на великому екрані…

Насправді, ні, не дуже. Можу швиденько подивитися, чи все добре, чи повна зала, чи хороша реакція наприкінці фільму. Це, мабуть, таке собі порівняння, але коли готуєш страву для гостей, хочеться, аби гостям було смачно, а тобі – не важливо. Мені дійсно не до цього, надто багато нервів і стресу.

Є фільми, які ти можеш передивлятися нескінченну кількість разів?

Так, є, хоча останнім часом я все менше передивляюсь фільми – власне, відколи став працювати на ОМКФ. Бо завжди є якісь нові стрічки, котрі треба переглянути. Напевне, найбільшу кількість разів дивився «Славних хлопців» Мартіна Скорсезе. Це для мене майже як фетиш – вперше я його бачив ще у школі. Чомусь наш вчитель іспанської показав нам цей фільм, хоч це не іспанський фільм і точно не фільм для школярів. Але це фільм для кіноманів, і я пам’ятаю, що із кількома друзями був у захваті. І потім ми щороку вимагали в учителя, щоб нам показували це кіно. І я зберіг захват від нього, і потім часто переглядав – саме іспанською, з відеокасети. Може, двадцять чи тридцять разів.

 

Чи ти не перестав любити кіно, відколи став програмним директором?

Я став любити його по-іншому. Складно відповісти на це питання.

 

Ти втомлюєшся від кіно?

Іноді так, фізично: коли дивлюся більш, аніж вісім фільмів на день. Але в цілому я не втомився від кіно. Тобто завжди, коли режисер придумує якийсь цікавий ракурс, коли я просто бачу дуже класний фільм, почуваюся так само, як коли мені було 14. Ні, це просто стало частиною моєї роботи. Тож тепер, коли я дивлюся фільм для фестивалю, роблю це із почуттям відповідальності перед режисером, який витратив стільки часу, який віддав частину свого життя створенню цього кіно.

 

Чи ти колись думав зняти власний фільм?

Ні, я не думав, але, коли був підлітком, то мріяв стати великим режисером. Але в мене, якщо чесно, ніколи не було жодної ідеї – або вона була надто теоретична. Насправді я більше люблю бути з цієї сторони екрану. Мені здається, коли не знімаєш кіно, у тебе все ж лишається якась таємниця… Коли знімаєш – ймовірно, магія, яку ти відчуваєш, коли дивишся фільм, зникає. Ти знаєш, як усе це зроблено.

Кого із гостей ти б запросив до Одеси? Кого не вдавалося побачити на фестивалі, але ти хотів би? Скорсезе?

Скорсезе, звісно, намагались неодноразово. Коппол – Френсіса Форда і Софію – теж намагались. Мало кого не намагались. Абель Феррара був зацікавлений, але поки не вийшло. Було б класно Джека Ніколсона покликати.

 

З початком війни на фестивалі стало менше російських фільмів, хоча багато з них абсолютно не підтримують ідеологію Росії і навіть відверто їй протистоять.

Так, я вважаю, що треба показувати російські фільми, зняті режисерами, котрі позиціонують себе як адекватні громадяни, вірні демократії. Таких режисерів багато. Навіть після російської агресії в Криму і на Донбасі ми продовжували показувати фільми, зняті свідомими людьми. Приїздила Марина Разбєжкіна, Віталій Манський… Я не думаю, що бойкот – це хороше рішення, ми бачили, що відбулося в Москві і Пітері, коли затримували протестувальників. Треба підтримувати їхніх незгодних: я думаю, що має бути діалог між такими митцями з Росії і Україною, тому що в них є надія. Вони потрібні і Росії, і Україні.

 

Який із європейських фестивалів – твій улюблений? Крім Одеси, звісно.

Я люблю Роттердамський кінофестиваль, бо він дуже сміливий. Він відкриває багато імен. І у нас, до речі, завжди чимало фільмів, які були в Роттердамі. Мені подобається Берлінський фестиваль, особливо паралельні секції, як-от Панорама чи Форум. На Канському фестивалі найцікавіше для мене відбувається у Двотижневику режисерів і на Тижні критики. В конкурсі і Берліну, і Канн, як на мене, присутній певний академізм. Там є багато хороших фільмів, але мені здається, що більш сміливі пропозиції все ж знаходяться у паралельних секціях.

 

Одеський кінофестиваль відбуватиметься увосьме, невдовзі – ювілейний десятий. Яким ти його бачиш? Що хотілося б максимально зробити?

Навряд чи я здивую тебе своєю відповіддю! (сміється) Звісно, хотів би, аби він був успішним, із багатьма зірками. Скарлетт Йоганссон на червоній доріжці, Вуді Аллен грає на кларнеті в Оперному театрі, Коппола читає майстер-клас студентам кіношколи. І, звісно, максимально сильний конкурс – з українськими фільмами, які перемогли у Роттердамі і на Каннському фестивалі.

 

 

 

 

Розмовляв Лук’ян Галкін

Розшифровка: Ольга Куровець
Фотографії: Катерина Феленюк

 

 

 

 

Джерело: Мувіграм

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s