Михайло Жернаков, член Громадської ради доброчесності: Серед суддів, які рвуться у ВС, є такі, що їздять у Москву «підвищувати духовність»

4 липня 2017 р.

Не знаю, чому конкурс до Верховного суду не мав такої самої уваги та суспільного резонансу, як, наприклад, вибори президента чи парламенту. Мало того, перших і других ми обираємо на певний термін, а суддів Верховного суду пожиттєво. Тобто ми обираємо людей, які мають стати справедливістю в останній інстанції.

Якщо ви читали у соцмережах сторінки громадських ініціатив, що стежать за конкурсом, то могли стати свідками неймовірного суддівського цинізму та історій перетворень бідних попелюшок обох статей на господарів мерседесів й елітного житла в суддівських мантіях. Ці люди ніколи не відкриваються, вони недосяжні, і лише конкурс, лише діяльність Громадської ради доброчесності зробила оцей парад невідповідностей багатьох суддів (діяльності й цілей – посаді, заяв – рішенням, суддівського життя – офіційним доходам) очевидним для всіх.

На останньому етапі відбору робота Громадської ради доброчесності, яка досліджувала доброчесність і професійну етику кандидатів на посаду судді, раптом опинилася у фокусі критики. Хоча ні, не критики – відвертих спроб дискредитації. Люди, які знаються на тонкощах інформатак, побачили у двох маніпулятивних сюжетах каналу Інтер (Раду звинувачували в затягуванні конкурсу, у тому, що, мовляв, вона не створила критеріїв оцінювання тощо) – добрий знак. Якщо членів ГРД критикують, то їх не вдалося корумпувати. Самі ж члени Ради тоді вийшли на прес-конференцію та по пунктах пройшлися по всіх обвинуваченнях, пояснивши їх просто: “Це останній етап конкурсу Верховного суду”.

Днями посол США в Україні Марі Йованович заявила, що у випадку проходження в суд недоброчесних кандидатів конкурс треба буде проводити знову. Подібні заяви робили раніше посли інших країн. Це висока оцінка і чітка позиція іноземних спостерігачів, які є друзями України.

Ми вирішили обговорити стан та ситуацію з членом Громадської ради доброчесності – незалежного органу, призначенного для сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів у встановленні відповідності судді критеріям професійної етики і доброчесності – Михайлом Жернаковим.

– Я хотіла, щоб ви допомогли нам із матчастиною. Коли починався старт відбору до Верховного Суду, конкурс складав більше 10 людей на місце – понад 1200 людей. Потім ви відсіяли і лишилося 500. І я загубилася в етапах.

– Якщо йти від початку: понад 1400 претендентів  подали електронні заявки. Фізично подали документи близько 850. Понад 600 учасників допустили до конкурсу, серед яких він і проводився. Дехто відсіявся на етапах іспиту й кваліфіціонування, після письмових завдань і на тестуванні. І залишилося 382. Цих 382 ми перевіряли. Потім на співбесідах відсіяли ще 25. Залишилося 350. Щодо ста сорока у нас були негативні висновки, щодо решти не було. Була або інформація якась, або позитивна або негативна, яка враховувалася або не враховувалася комісією. І тепер вони з тих 140, по яких у нас були негативні висновки, 25 відсіяли на етапі співбесід. А кандидатури 115 розглядаються на пленарних засіданнях Вищої кваліфікаційної комісії. З них на сьогодні відсіяли лише 16. Фактично десь 75 чи 80 відсотків негативних висновків Громадської ради доброчесності долає Вища кваліфікаційна комісія суддів.

– Тобто три чверті недобречесних кандидатів виходить у фінал, бо Вища кваліфкомісія проігнорувала ваші рекомендації?

– Будемо точні – висновки щодо 82 відсотків кандидатів проігнорували на рівні співбесід і потім зі 115-ма, що залишилися, зараз проводяться пленарні засідання. Із 69, що розглянули на сьогодні – лише 16 залишили в силі, решту 53 (тобто 77%) подолали. ВККС може або остаточно погодитися або остаточно не погодитися вже повним складом. Для долання наших висновків потрібно 11 голосів з 16 ВККС. Ще кілька днів залишається, за які Комісія має розглянути решту, але підстав вважати, що процент врахованих висновків зміниться, не варто.

У фіналі всього буде 300 з лишком людей. На 14 липня призначені останні співбесіди в пленарному складі. А фінал буде приховано від нас із вами взагалі, тому що це буде фактично виставлення балів вищою кваліфкомісією суддів тим чи іншим кандидатам. Це не відкритий процес, який транслюється кудись. Це просто вони сидять, ставлять бали у себе в кабінетах на власний розсуд. Далі виходить рейтинг кандидатів.

– Тобто, зараз конкурс – умовно 3 людини на місце, з них 100 людей, які мають негативні висновки ГРД?

– Ну 115 із тих 350 приблизно, ми вважаємо, не відповідають критеріям доброчесності й професійній етиці. Громадська рада вважає. Є різні критерії, відображені в декларації доброчесності судді: відповідність майна доходам, непричетність до порушень прав людини, чи рішення було предметом розгляду в ЄСПЛ. Є і різні висновки щодо кандидатів: у одного елітне майно та статки, які не могли бути зароблені на суддівську зарплату плюс порушення прав людини, регулярні візити до країни-агресора. А хтось не задекларував одну квартиру. Це, можливо, не завжди рівні за своїм значенням кандидати. Але все одно критерії такі, і їх усім має відповідати кандидат.

– Яке у вас враження про взаємодію ГРД та Вищої кваліфкомісії?

– У нас переважно нормальні робочі стосунки, коли мова йде про організаційні моменти. А як доходить до оцінки висновків, складається враження, що Вища кваліфкомісія ігнорує майже все те, що насправді важливо. Мало того, дуже сильно збивають з пантелику і не сприяють позитивному враженню про конкурс деякі моменти. Вища кваліфкомісія у висновках звертає увагу іноді на досить незначні порушення щодо майна, і на цій підставі припиняє участь кандидата у конкурсі. А все, що стосується порушення прав людини, все, що стосується брехні в декларації та доброчесності, все фактично, що стосується судових рішень, які є очевидно незаконними – Вища кваліфкомісія суддів ігнорує.

Більше того, чи навмисне, чи це вони дійсно так щиро вважають, тлумачать своє ігнорування нібито тим, що вони не оцінюють судове рішення. Чому? Суддя, який діє тільки через судове рішення, фактично допустив порушення прав людини, що встановлені Європейським судом з прав людини. Потім про це збрехали в декларації доброчесності – там, де чорним по білому написано: я не ухвалював рішення, які були потім предметом перегляду в Європейському суді з прав людини. Нічого цього, на жаль, Вища кваліфкомісія до уваги не бере. І фактично ми стикаємося з тим, що у нас можуть бути призначені недоброчесні судді. Вища кваліфкомісія каже про те, що звичайно ще до кінця не зрозуміло, тому що бали не виставлені. Але коли будуть виставлені бали, вже буде пізно.

– Що ви будете робити далі, коли вони опиняться у Верховному Суді? Писати в НАБУ?

– Наша спільна мета – щоб вони у Верховному Суді не опинилися. Якщо вони опиняться у Верховному Суді, то треба буде визнавати, що судова реформа провалилася і перезапускати її заново – з новими правилами, з новими комісіями, а, можливо, і з новим Президентом. Це політична відповідальність Президента. Його адміністрація розробила цю реформу. Під ним були всі органи – і Конституційна комісія, і Рада з питань судової реформи, і всі решта. Тобто, це повністю його відповідальність.

Але точно, якщо будуть призначені такі судді, то інакшого варіанту, крім – все це перезапускати – нема. Ми, ціле покоління, не можемо жити ще 25 років – поки підуть на пенсію судді, які нічим не кращі, ніж ті, що були. Для чого тоді була реформа? Президент, до речі – це важливо зазначити, виступаючи на День Конституції сказав, що от скоро сформується Верховний Суд новий і про Громадську раду доброчесності згадав. Але сказав при цьому, що судді проходять детектор брехні, чого немає взагалі. Я не знаю – для чого він це сказав…

– Вони точно не проходять?

– Ні. Взагалі не зрозуміло, що це був за меседж, кому він адресований, чому це сказав Президент, оскільки це не відповідає дійсності абсолютно. Побачимо.

– Коли спостерігала за вашими пошуками, то у мене складалося враження, що це юнацький максималізм, постреволюційний ентузіазм, під які ми можемо зробити якісь неправильні речі. Тому, що судді – є хтось кращий, хтось гірший. Хтось кращий у порівнянні з тим, які були інші, які могли б бути. І от ви кажете про конфлікт інтересів. Де межа? Про Стрижевську дуже добре говорять люди, які абсолютно не залежні, які казали, що вона приймає безліч дуже хороших, правильних для держави рішень. Ви її так, як би, відбраковуєте. Чи є інший суддя, я його не знаю, у якого син у Москві. Мені це не подобається, але син – доросла людина, і батько за сина не дуже то й відповідає. Тому – де саме межа, де ви кажете про конфлікт інтересів? Ви самі намагалися встановити це?

– Ну, по-перше, дякую на доброму слові про юнацький максималізм. У нас середній вік, напевно, років 40, але враховуючи, що за стандартами ООН – ми все ще молодь, то може бути, що так і є. Але ми маємо зрозуміти, що це мова не про те, що комусь здається, що хтось хороший, а хтось поганий. Хтось про когось добре говорить – значить напевно він хороша людина, а про когось не так. Є питання об’єктивної інформації, фактів, які були основою висновку. Якщо відкрити висновок по Стрижевській – їх більше, ніж достатньо, тільки фактів. І є речі, які підпадають під категорію обгрунтованого сумніву. Так от, скрізь в цивілізованих країнах, там, де є обгрунтований сумнів стосовно кандидатів, такий кандидат не може бути суддею. Це ж суддя Верховного Суду, це не людина, яку ти наймаєш на роботу офіс-менеджера, не сподобалася – через 2 місяці звільнив. Це суддя, якого ми призначаємо пожиттєво суддею Верховного Суду, який буде вирішувати і ставити остаточну крапку в усіх справах. Ми маємо усвідомити, що це за відповідальність.

Тому мова не про те, що хтось там нам не сподобався. Є конкретні факти, які свідчать про конкретні речі, і які свідчать про конкретні критерії, які сама вища кваліфкомісія суддів визначила – що таке доброчесність, що таке не є доброчесність. Стосовно того, що син у Москві. Це не є і не було єдиним критерієм, мало того це не є вирішальним критерієм. Це скоріше інформація, яку ми надаємо Вищій кваліфкомісії суддів. Але це той маркер, який може свідчити про щось. Хоча це не є підставою для висновку. І, скільки б нам не подобалися зв’язки когось там із Москвою чи десь ще, це не є в нашій практиці вирішальним критерієм. Але є інша історія. Є кандидат наприклад, який мало того, що не задекларував 6 автомобілів, більшість з яких є елітними автомобілями, відкрито каже про те, що їздить в Москву «підвищувати духовність». Питання є?

– А ви не хотіли йому сказати, що в Києві багато гарних місць для підвищення духовності. Його навіть називають другим Єрусалимом?

– От, власне. І при цьому в інтерв’ю член Вищої кваліфкомісії суддів каже, мовляв, ну а що тут такого! Це в тому числі до питання про те, наскільки ми готові як країна протистояти зовнішній гібридній агресії, і які ми критерії беремо або не беремо до уваги, і хто в нас призначає суддів Верховного суду.

– У вашому списку є люди, які одну квартиру передали з службового житла в своє, так? Ну такі речі пробачали іншим відомим реформаторам. Невже це підстава для визнання його поганим?

– По-перше, дивлячись, які речі ми прощали реформаторам. Ті реформатори, які вирішили придбати нерухомість, яка в очах громадськості не є адекватною, я думаю, понесли політичну відповідальність більше, ніж на те заслуговували. Мова тут іде не про те, що хтось щось придбав. Якщо людина довела, що вона могла придбати, то, будь ласка, купуйте. Це право власності, яке кожен із нас має свободу реалізувати в будь-який не заборонений законом спосіб, і за яке ніхто нікого ні в якому разі не збирається карати. Тут інший критерій: чи дійсно було використання службового житла, чи його отримали виключно з метою приватизації і привласнення. Одна справа, коли людина дійсно приїхала, отримала службове житло, якщо була на те законна підстава, приватизувала. Інша справа, коли людина отримала, маючи житло, переписала його на когось, вдала з себе безхатченка, отримала від держави (тобто з наших з вами грошей) знову житло, знову приватизувала, а потім продала за 9 мільйонів 100 тисяч гривень. І такі випадки також були, і один з кандидатів безпосередньо сприяв цьому процесу. Це інша справа. Тобто критерієм є не те, що хтось реалізував право власності; критерієм є те, що людина фактично вводила в оману органи державної влади, людина фактично скористалася і отримала без законних на те підстав за наші з вами кошти житло і таким чином збагатилася.

– 17 суддів нібито відсудили собі право повернення в професію через Європейський суд, так? Ми не отримаємо такі самі наслідки від цього конкурсу?

– По-перше, треба розуміти, що рішення Європейського суду було ще в січні цього року, і воно стосувалося суддів, яких звільнили з 2008 по 2013 роки. Більшість із них – це судді, звільнені Януковичем, це власне, продовження історії, чи аналогія з суддею Олександром Волковим, щодо якого відоме рішення постановив Європейський суд з прав людини. Тобто, тут не йде мова про якусь аналогію. По-перше, це не є звільнення суддів, це є конкурс, і це дуже різні речі. В конкурсі суддя має сам довести, що він найкращий, така ідея конкурсу. Там це було фактично рішення Європейського суду, яке грунтувалося на тому, що було порушено ряд вимог чи ряд стандартів стосовно процедури звільнення, стосовно політичного впливу. На сьогодні – це конкурс, який відбувається за набагато вищими європейськими стандартами, в достатньо прозорий спосіб, тому що це абсолютно різні речі.

– Про Антикорупційний суд, чи про Антикорупційну палату Верховного суду… Яка перспектива створення одного чи іншого?

– Дуже важлива річ. Не знаю, чи без цього можливе викорінення корупції. Це є вимогою не тільки громадянського суспільства, не тільки обіцянкою Президента, який вносив законопроект про судоустрій і статус суддів, і парламентарів, які за нього голосували, де передбачений Вищий антикорупційний суд, це тепер є вже вимога наших найбільших донорів, міжнародних партнерів, зокрема, Міжнародного валютного фонду. Влада всяким способом старається затягнути цей процес. Недавно передані були на розгляд Венеційської комісії два законопроекти про антикорупційні суди: законопроект 6011 і законопроект 6529 народного депутата Сергія Алексєєва, який передбачає створення антикорупційних палат. Тут є дуже важлива різниця.

Чому ми говоримо про антикорупційний суд, і чому ми говоримо про те, що він має бути відділеним від решти? Тому що всі справи, пов’язані з топ-корупцією в державі, чиї “клієнти” – це люди, які займають офіційні позиції на сьогодні в державі, або люди, які не займають, але впливають на політику безпосередньо. Тому ми не можемо дозволити жодного, навіть найменшого ступеня впливу на цих суддів і їхньої залежності від політичних осіб. Тому цей суд має бути абсолютно незалежним. Для того, щоб цього досягти, в нас немає на сьогодні перевірених, 100-відсотково працюючих рецептів. Громадська рада доброчесності, як мені здається, здатна бачити це все зсередини відверто і не заангажовано. Принаймні, запідозрити колег у політичному замовленні чи якомусь іншому інтересі – в мене підстав немає. Але немає гарантій, що тільки цей механізм, якщо буде застосований для добору до Антикорупційного суду, спрацює – надто високі ставки.

Основною гарантією проходження якісних суддів є участь міжнародних експертів у доборі цих суддів. Має існувати додатковий фільтр у процесі відбору. Нехай Вища кваліфкомісія займається оцінкою компетенції, вивчає психологічні здатності, це в принципі у неї непогано виходить. Хоча й були величезні питання стосовно виконання практичних завдань і результатів їх оцінки. Але, коли мова йде вже про те, хто стане, хто не стане суддею Антикорупційного суду, щоб не повторилася історія з нашим Верховним судом (коли отут купа інформації, а всі кажуть: «Та ні, все одно ви можете стати суддею»), потрібна все-таки комісія незалежних іноземних експертів.

Чому це має бути окремий суд, а не палата? Це має сенс, тільки якщо цей суд максимально автономний. Тому що, якщо це будуть просто палати, голова суду, судові секретарі й розпорядники, керівник апарату суду – матимуть величезні повноваження стосовно доступу до інформації, яка  розглядається. Вона зараз продається, витікає, і таким чином ми не можемо навіть часто ефективно здійснювати слідчі дії через те, що це відбувається. Для того, щоб ці суди були максимально незалежними і незалежно ухвалювали рішення, має бути окреме приміщення, окреме фінансування, окремий апарат, все окреме. Тоді це працюватиме. За аналогією з НАБУ, за аналогією з Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, яка є частиною системи, формально й юридично, але є достатньо автономною для того, щоб бути незалежною.

– Ну, жоден суд, крім Антикорупційного,  не зможе судити топ-персон.

– Абсолютно. Це ж ми маємо розуміти, що відбудеться практично зміна правил гри. Якщо ми почнемо зараз притягати до відповідальності людей не політично заангажовано, об’єктивно, розіб’ється взагалі вся система залежностей від політиків, олігархів. І настане верховенство права і невідворотність покарання.

– Я там бачила, що деякі кандидати писали дисертації Пшонці, іншим людям. Ви думаєте – це великий гандж?

– Однозначно, коли хтось один пише іншому дисертацію, це не є показником найвищої доброчесності. Що стосується того випадку з кандидатом, пов’язаним із Пшонкою. Висновок стосується не тільки написання дисертації. Наскільки б це не було, не виглядало гарно чи погано, це не є на сьогодні злочином. Але мова йшла про зв’язки безпосередні цієї особи з родиною Пшонки, що підтверджується кількома речами. Зокрема файл, який висить навіть на сайті відповідного університету, в якому відбувався захист, він підписаний прізвищем кандидата на посаду судді, а при цьому, що це дисертація Артема Пшонки. Тобто, очевидно, що навіть файл був створений на комп’ютері цієї особи. По-друге, є інші ознаки, що ця особа пов’язана з цією родиною. Чи ми хочемо бачити на посаді судді Верховного Суду людину, безпосередньо пов’язану з родиною Пшонки?

– Яким регламентом має керуватися новий Верховний суд? 

– Важливо прийняти зараз процесуальні кодекси. Є проблема з проходженням їх у парламенті, тому що це найдовший законопроект в історії України – майже 800 сторінок. І є проблеми з тим, що є чимало правок і зауважень, а законопроект один, і дуже складно його голосувати. Друга проблема в тому, що разом з цим законопроектом треба також вдосконалити процедуру добору суддів, перенести процедуру добору до Верховного Суду, взагалі до всіх судів. Проведення конкурсу показало слабкість деяких суттєвих моментів процедури. Ми побачили, що не працює, побачили, які є проблеми з цими письмовими завданнями. Значить, вони мають виконуватися електронно. Побачили, що є проблема з відкритістю. Значить, потрібно відкривати ці письмові роботи для того, щоб не було далі таких запитань. Все-таки ми бачимо, що висновки Громадської ради доброчесності здебільшого ігноруються, треба переглянути цей принцип прийняття цих рішень. Якщо це буде зроблено – і одне, й інше, то тоді дійсно є шанс на те, що в подальшому процедури вибору суддів будуть удосконалені.

Таке вдосконалення, дуже сподіваюся, запрацює також і на те, щоб залучити кращих кандидатів, щоб вони мали більшу довіру до конкурсу. Ми розуміємо прекрасно, що ідеальних людей немає. І найкращі люди, можливо, туди навіть не подали заявки. Але наша задача – вибрати кращих із тих, хто є – для того, щоб вони написали нову історію першого в історії України українського Верховного Суду. А не того, який був трансформований і дістався нам у спадок від Радянського Союзу. Дуже потрібно, щоб ми нарешті почали писати історію нового правосуддя.

 

 

 

 

Розмовляла Лана Самохвалова, Київ

Фото: Павел Багмут

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s