Мураліст Klone: Пригода — це також частина створення графіті чи муралу

30 червня 2017 р.

Один з найвідоміших молодих художників Ізраїлю розповів Тижню про зв’язок між різними видами сучасного стінопису: від тегів до муралів, комерціалізацію сучасного арту як частину природного процесу, його переваги й недоліки, швидке розповсюдження культури муралів різними містами світу як глобальний процес.

Графіті, мурали, теги — все це належить до велетенської родини стінопису. Як саме у вас відбувався процес переходу від тегів до муралів?

Теги (різновид графіті в публічних місцях, коли автор швидко наносить на будь-яку поверхню свій підпис. — Ред.) як такі не надто прив’язані до каліграфії. Мова радше про особистий підпис, який адресований дуже вузькому колу тих, що його бачать. Це, мені здається, частина певної субкультури. Як я зрозумів після зустрічей з багатьма графітерами протягом багатьох років, кожний створює тегінги з якоїсь власної причини. Багатьом з тих, хто малює в такий спосіб, це потрібно. Мова про своєрідне самовираження, спробу подолати важкість спілкування з людьми довкола словами. Паралельно йдеться про створення своєї власної мови й захоплення території міста.

До Ізраїлю я приїхав, коли мені було 11 років, як репатріант. У 1990-х роках це не був легкий процес. Нас не всі любили й не всі приймали. Я почав малювати тегінги у шістнадцятирічному віці. Мету мав чітку: захопити хоч якось територію довкола себе й долучити її до себе, якось із нею поріднитися. У психологічному сенсі нове місто стало моїм. Треба було ж у якийсь спосіб долати відчуженість і почасти ворожнечу нового місця проживання, робити його своїм. Колись бачив футболку з написом «Графіті порятували моє життя». Вірю, що для багатьох графітерів це дійсно так.

Читайте також: Бенксі vs Brexit, Нью-Йорк vs Трамп: нова хвиля політичних висловлювань у мистецтві

Що я малював підлітком на міських стінах? Своє ім’я, прізвисько, під яким мене знали. Якась моя позначка, відмінна, ніж в інших. Здається, у мене відбувалося все так само, як із тими графіті, які створювали в Нью-Йорку в 1960–1970 роки. Тоді люди не надто великих статків писали свої імена на вагонах, що їздили скрізь по місту, скажімо, кудись на Манхеттен, до районів, у яких вони не могли жити.

Починав я з тегінгу, як уже розказав, далі були графіті. Мальовані фігури в мене з’явилися з бажання переробити свій тег на щось упізнаваніше. Цей процес відбувся років 13 тому. І мені вдалося: намальоване мною стали швидко впізнавати. Хоча тег також упізнавали. Річ у тім, що коли я тільки-но починав малювати, в Ізраїлі було 5–6 осіб, які створювали графіті. Цей жанр образотворчого мистецтва масово до цієї країни принесло моє покоління. Жартую, що я — старий ізраїльський графітер. До кінця 1990-х років Ізраїль, так би мовити, був дуже правильною країною, де більшість населення довіряла поліції й не надто вдавалася в тіньові жанри. Тегінгів у той час, коли я починав, просто не було в ізраїльських містах. Було зовсім трішки графіті на політичну тематику. Ходив містом, шукав і тільки в кількох місцях знайшов хоч щось. Думаю, що ті малюнки авторства туристів, а не місцевого люду. Не забуваймо також, що малювання графіті — це не надто легальна справа. Зазіхати на чистоту міських стін мало де дозволено, бо мало хто хоче, щоб йому на будинку щось писали. Тому графіті можна знайти в найнеочікуваніших місцях, скажімо, на дахах. Графітери бувають у різноманітних закапелках. Пригода — це також частина створення графіті чи муралу.

Читайте також: Малі форми

Скільки з сучасних муралістів, відомих вам, мають досвід створення графіті в міському просторі? Що саме дає такий досвід?

Сьогодні багато тих, хто малює мурали, не пов’язані з графіті взагалі. Моє покоління починало з графіті. Сучасне покоління муралістів — це графіки, ілюстратори, дизайнери тощо. Мурали сьогодні простіше малювати, бо зображення можна спроектувати наперед. Головне — не доводиться поспішати малювати. Манера малювання зовсім не така, як у графітерів. Сьогодні я можу не поспішати, розслабитися, але все одно працюю швидко. Мені важить, аби естетика зображення була зрозумілою. Повторю, що коли малюєш графіті, то весь час треба працювати дуже швидко, щоб не бути поміченим, і швидко забратися з місця, де малюєш. Мені не важливо, чим малюю: балончиком, валиком, пензлем — усе це в результаті формує мою систему роботи.

Чи важливо, якою мовою створено теги або графіті? Якою більше послуговуються автори?

Мені здається, що більшість графіті все ще здійснюється англійською мовою, окрім латиноамериканських країн, Росії тощо. Там пишуть португальською, іспанською, російською. Але в усьому світі здебільшого англійською, бо від цієї мови коріння графіті. Івритом й араською — не так вже багато.

Дивіться також: Перший символічний мурал у Чорнобилі

Наскільки вразливим є мистецтво, що ввійшло до публічного простору? Адже поява муралів у місті не завжди й не всім припадає до душі, хоча доволі часто тягне за собою практику упорядкування території навколо стінопису, що зявився. Чи доводилося вам відчувати агресивність щодо створених робіт?

Усе має своїх поціновувачів, чи не так? Якщо щось подобається всім — тоді це не мистецтво. Намальоване мною ніхто не намагався знищити, до таких крайнощів не доходило. Але подобається воно не всім. Мова ж про малюнки. Мені здається, що є люди, які воліли б, щоб усе довкола було однотонним, скажімо, білим і все.

Негативних наслідків створення муралів я поки що не бачив. Цікаво, що цей стінопис так само, як монументи й пам’ятники, стає міським орієнтиром, за яким легко можна розпізнавати шлях до потрібного нам місця. Коли я раніше потрапляв до чужих міст і губився, то знаходив дорогу назад за графіті. Думаю, що тепер простір упізнаватимуть за муралами. Навіть іноземці, раз побачивши таке, зможуть пояснити, що їм потрібне місце коло стіни, на якій зображено такий-то сюжет або герой. Вони можуть не знати, про що конкретно це зображення, але головну тему схоплюють. Мені здається, що це значний плюс.

Як ви ставитеся до комерціалізації сучасного стінопису, зокрема коли твори Бенксі з вулиці ввійшли до найбільших галерей і аукціонів, на яких продають твори сучасного арту?

Бенксі не потрапив під якусь хвилю, а частково сам створив той процес, про який мова. Очевидно, над ним попрацювала ціла команда копірайтерів. Момент комерціалізації не можна усунути з мистецтва взагалі, бо за мистецькі твори платять гроші. Чисте від комерції мистецтво — це коли все робиш безкоштовно, живеш десь у сквоті, малюєш і все. Тому варто говорити про комерціалізацію як нормальний процес. Хоча, з одного боку, мені дотепер дивно, що мені платять за те, що я роблю, що купують роботи на виставках. З другого боку, я розумію, що мені ця плата дозволяє працювати й малювати далі. У всього є як свої плюси, так і мінуси.

Той факт, що культура муралів швидко поширюється, також залишається цікавим для мене явищем. За останніх п’ять років такого міського стінопису по світу стало багато. Раніше мурали були, але дуже точково. Тепер спростилася технологія їхнього створення і є стня-друга митців, що їздять світом і малюють.

Цікаво, коли рух муралістів у світі заспокоється. Інтернет свого часу захопив наше життя й ті, хто в ньому, не живуть, а дивляться на екрани. Вони не помічають життя довкола себе. Буває так, що можуть пройти поряд зі стіною, а те, що на ній намальоване, побачити в Instagram, на сторінці цієї ж стіни. Парадокс. Нині мурали малюють багато людей. Ніби клуб своєрідний постав. Питання у тому, що станеться тоді, коли в жанрі муралу перепробують усі можливі форми й засоби. Відповіді на нього поки що не знаходжу.

Дивіться також: Київські мурали. Мистецтво настінного живопису

Графіті доволі часто зображають сюжети, дотичні до локальних чи глобальних політико-ідеолоігчних проблем. Як щодо муралів?

Політичний субтекст, контекст є всюди. Питання лишень у тому, чи його висунуто на передній план, чи приховано десь углибині. Багато з тих мальованих стін, які я створив, крутяться довкола історій, на яких ми виросли, казках, оповідках. Лисиці, ворони, коти — все це знайоме. Багато залежить від інтерпретації. Дійсно, до багатьох історій можна внести політичну складову, бо майже завжди хтось у когось щось краде, хтось когось ображає, хтось із кимось бореться і хтось перемагає. Кожен трактує по-своєму: один бачить веселий малюнок, а хтось знаходить закулісні значення.

Кожний автор муралу, міського стінопису великих розмірів використовує якісь свої підходи як у доборі технік виконання зображення, так і в сюжеті, колористиці, способі вписати створене в урбаністичний простір тощо. Які жанри й техніки цікаві саме вам?

Сьогодні монументальне мистецтво стало доступнішим. Муралів в СРСР не було, але було монументальне мистецтво, мозаїки на стінах міських будинків. Між муралом і настінною мозаїкою є дещо схоже. Але мурал простіше зробити: людина приїхала на тиждень, намалювала й поїхала собі далі.

Мені нині цікаво, щоби стіна не була чимось статичним, а щоб створювалося щось більше. Часто роблю такі зображення, де права стіна продовжує те, що на лівій. Так створюю ефект своєрідної анімації. Маю сьогодні в роботі дві стіни, між якими приблизно 25 метрів. Зараз створюю малюнок на київському дитячому садочку. Чекаю, як відреагують діти на зображене. Малюю не щось суперкольорове, а чорне, червоне, біле.

Якщо говорити про Київ, то тутешні будинки захаращені рекламою, антенами, ніхто не наполягає хоч на якійсь естетиці. Тому в цьому місті, видається, мурали дуже добре вписуються. Вони різнокольорові, інколи вносять щось своє, якось доєднуються до загального настрою.

Особисто мені цікаво подивитися, а що ще можна вигадати, зокрема, як перетворити мурал на анімацію. Не треба мене сприймати як особу, яка суто малює на стінах і все. Інсталяції, проекції — все це мені цікаво. Просто стіни — це нецікаво. А от якісь особливі стіни в специфічних містах — так. Так само, як і малювати фрейми для анімації просто на стіні. Графіку легше привезти й показати на виставці. А от додати до цього відео, інсталяції, то вийде цікавіше — своєрідна трансформація світу.

Коли малюєш на вулиці, то це легше, ніж чистий, порожній, білий галерейний простір. У твоєї стіни є ціле місто, де щось відбувається, є дерева, люди. Якесь оточення, в яке вбудується те, що намалюєш. Галерея, отой білий куб, порожня. Допоки наповниш її чимось своїм — мине купа часу.

————————————————————–

Klone народився в 1983 році в місті Харкові. Нині живе та працює в Тель-Авіві. Один із найцікавіших і найвідоміших молодих художників Ізраїлю. Під упливом еміграції в дитинстві став практикуватися у створенні тегінгу, а графіті стало особистим викликом на тему діаспори. Ця урбаністична традиція дозволила йому привласнювати довкілля та локалізувати його часту ворожнечу та відчуженість, роблячи іноземне знайомішим.

Автор низки муралів у Європі, на Близькому Сході, в США та Канаді. Його роботи експонувалися у галереях й арт-просторах Нью-Йорка, Сан-Хосе, Берліна, Гейдельберга, Тель-Авіва тощо.

 

 

Розмовляла Ганна Трегуб

 

 

 

Джерело: УТ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s