Ірландський режисер Джим Шерідан: Деніел Дей-Льюїс: король перевтілень

23 червня 2017 р.

Ірландський режисер Джим Шерідан згадує про свою багаторічну співпрацю з одним з кращих акторів сучасності

20 червня Деніел Дей-Льюїс оголосив про завершення акторської кар’єри. Три «Оскара», два «Золотих глобуса», чотири премії BAFTA, 60 років життя і майже три десятки ролей – ніщо з цієї красномовної статистики не говорить про те, наскільки важливий цей чудовий актор для кожного з нас, глядачів. «Нафта», «Банди Нью-Йорка», «Моя ліва нога»: який би з його фільмів не був нам більше до душі, завдяки грі та таланту Дей-Льюїса багато хто з нас щиро полюбив кіно, а це найцінніший подарунок з тих, які актор може зробити своїй публіці.

У 2015 році почесним гостем Одеського міжнародного кінофестивалю був ірландський режисер Джим Шерідан, який тричі знімав Деніела Дей-Льюїса в картинах: «Моя ліва нога», «В ім’я батька» і «Боксер». Неможливо було й подумати, що цей матеріал буде опубліковано в дні, коли кінематографічний світ звикає до рішення Дей-Льюїса залишити акторську кар’єру. З іншого боку, що найкраще може почути актор в хвилину розставання зі знімальним майданчиком, якщо не теплі та точні слова одного зі своїх режисерів?

 

 

 

  • Ваш перший фільм «Моя ліва нога» вийшов на екрани в 1989 році. Що змінилося в кінематографі більш ніж за чверть століття?

Великим голлівудським студіям сьогодні не потрібні людські історії, їх цікавлять тільки сюжети, що безкінечно повторюються, які можна швидко і дорого продати в Китай, Аргентину, Австралію. Але мова не йде про щось, що зворушує до глибини душі глядачів по всьому світу. Це всього лише тиражовані схеми – зрозумілі публіці, але не відчуті нею. Є, звичайно, винятки. Я не хочу бурчати – просто кажу про загальну тенденцію.

 

  • А що, на ваш погляд, може змінити хід речей у світовій кіноіндустрії?

Як завжди – тільки особисті зусилля кожного конкретного автора, який бореться за свою ідею та її втілення.

 

  • Вам вдається боротися за свої ідеї?

Так, хоча я зняв не так багато фільмів – вісім за 25 років. Але я боровся за кожен. Може, якби я знімав по два фільми на рік для великих студій, мені б довелося частіше йти на компроміси. Але я радий, що доля розпорядилася інакше.

 

  • По-вашому, компроміс в професії – це  погано?

Компроміс на знімальному майданчику – це  погано, але неминуче. І за великим рахунком, якщо хочеш зняти фільм таким, як ти його бачиш, повинен вміти послати всіх до дідька. Тільки ти відповідальний за реалізацію власного задуму. Якщо не готовий до цього – змінюй професію.

 

Джим Шерідан

 

  • У вас шість номінацій на премію «Оскар» і поки жодної перемоги – вас засмучує відсутність позолоченої статуетки на камінній полиці?

Покривлю душею, якщо скажу, що мене не цікавить «Оскар». Нагорода, як готівка в кишені, – завжди краще мати, ніж не мати. Але що я виберу – веселу пиятику з друзями або позолоченого лицаря Кіноакадемії? Думаю, пиятику.

 

  • Відмінний вибір.

Цілком передбачуваний в моєму випадку. Я ж ірландець – весела людина з нестерпним характером. Але, повертаючись до «Оскару», мої актори його удостоювалися, а це, звичайно, приємно.

 

  • Так, Бренда Фрікер і Деніел Дей-Льюїс за «Мою ліву ногу».

Точно, і вони заслужили нагороду. Працювати з ними – велика удача.

 

 

  • Ви тричі зустрічалися на знімальному майданчику з Деніелом Дей-Льюїсом. Розкажіть про роботу з ним.

Знаєте, я завжди чітко уявляю собі, чого хочу від актора, і якою має бути кожна сцена мого фільму, але Деніел своєю інтерпретацією персонажа незмінно допомагає мені дізнатися більше про мій власний задум. Може, це звучить дивно, але так і є. Його акторський талант дозволяє проникнути в саму суть персонажа, і його герой завжди глибший, суперечливіший за твої режисерські очікування. Здавалося б: ти придумав, керуєш знімальною групою, а з’являється Деніел, і ти раптом перетворюєшся з автора на уважного глядача і навіть фаната власної історії, тому що він розкриває всю глибину і складність людського характеру.

І це не означає, що Деніел не прислуховується до тебе або що ти перестаєш бути режисером. Зовсім навпаки: він ставиться до всього, що ти говориш, з дивовижними чуйністю і сприйнятливістю і, як актор, дуже точно втілює твій задум – просто  робить це так добре, що ти задивляєшся на його гру. З Деніелом результат завжди кращий за очікування та сподівання. Це, звичайно, рідкість. Робота з Деніелом – один  з головних подарунків моєї режисерської долі. Я думаю, мої фільми з його участю виграли в боротьбі з часом і змогли не застаріти тільки завдяки Деніелу.

 

  • А які фільми для вас як для глядача не застаріли?

Картини Макса Офюльса. Більшість із них досі сучасні та справляють глибоке враження.

 

  • З ким із класичних акторів вам би хотілося попрацювати?

Із Бетті Девіс, зі Спенсером Трейсі. І я завжди хочу працювати з Деніелом Дей-Льюїсом.

 

  • Як Дей-Льюїс працює над роллю?

Він не любить вдаватися в деталі своєї роботи.

 

Кадр з фільму “Нафта”.

 

  • Знаю, тому сподіваюся, що ви про них розкажете.

Він повністю перевтілюється в персонажа, створює його, підпорядковуючи характеру героя свої тіло, голос, інтонації, лексику – завдяки  цьому, він дуже природний в кожній своїй ролі, немов був народжений саме для неї. Але в той же час він вміє легко вийти з ролі, коли зйомка закінчена. Деніел – справжній  актор: він створює тіло і душу свого персонажа, живе в своєму творінні під час зйомок сцени – живе щиро і з усією самовіддачею, а після того, як почує: «Стоп! Знято!», знову перетворюється на Деніела Дей-Льюїса. Це дуже здоровий підхід до справи. Деніел вміє перевтілюватися в персонажа, але йому не потрібно для цього перетворюватися на цього героя.

 

  • В «Моїй лівій нозі», що принесла йому один з трьох «Оскарів», Дей-Льюїс грав розбитого церебральним паралічем художника, який, проявивши неймовірну силу духу, вчиться малювати лівою ногою. Наскільки така роль, що передбачає складну роботу з тілом, є благодатним матеріалом для актора?

Все залежить від актора. Якщо він тільки експлуатує фізичне каліцтво свого героя і вибудовує роль, думаючи лише про пластику хворої людини і про те, як він (актор) чудово володіє своїм тілом і може зобразити що завгодно, це нудно – і  для виконавця, і для глядача. Якщо ж він, подібно до Деніела Дей-Льюїса, використовує параліч і хворобу не як «виразний засіб», що апелює до жалості глядача, а як один із способів розкрити силу характеру героя, його сумніви, мінливий психологічний стан, тоді це відмінний і різноманітний матеріал для актора.

 

  • Якими б вам хотілося бачити сучасні фільми?

Мені хочеться, щоб глядачі і кінопродюсери знову зацікавилися долями героїв, звичайних людей, згадали, що камерна історія часом глибше і цікавіше за будь-який блокбастер. Хочу, щоб в кіно знову багато всього стали робити живі люди, а не комп’ютери і фахівці зі спецефектів; щоб глядачі уважно і з задоволенням вдивлялися в обличчя екранних персонажів і знову навчилися співпереживати та співчувати – і героям фільмів, і один одному.

 

 

 

Розмовляла Надія Заварова

 

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s