Чат з Сергієм Рахманіним

27 червня 2017 р.

Журналіст, публіцист, оглядач газети “Дзеркало тижня” та ведучий програми “Гра в класику” на телеканалі ZIK

  • Пане Сергію, дякую за Вашу завжди ЯКІСНУ роботу. Зрозуміло, що Ви не спочиваєте на лаврах і постійно знаходите щось нове, продовжуєте власний розвиток, у т. ч. і завдяки книгам. Питання таке: що з прочитаного політичного/біляполітичного Вас вразило останнім часом? Щоб порадили почитати на літо wihout fail?
    Дуже люблю читати. У такий спосіб я відпочиваю від роботи. З іншого боку, література дозволяє тримати себе в формі. Завжди вважав, що якщо журналіст припиняє читати, у нього банально закінчуються необхідні слова. Але я намагаюся не читати політичне і навколополітичне, позаяк читаючи подібну літературу, я відчуваю себе знову на роботі. На мій розсуд, читаючи Шекспіра, Гессе, Дюренматта чи, наприклад, Загребельного, Ви знатимете про політику не менше, ніж читаючи мемуари якогось політичного діяча чи чергову біографію Кучми чи Путіна.
  • Вы состоянно отказываетесь от членства в любых политических партиях. Мнение не изменилось?
    Ні, точка зору не змінилася. В осяжному майбуктньому планів бути членів чи активістом, чи симпатиком якоїсь політичної партії у мене немає. Це пов”язано з тим, що не маю планів займатися публічною активною політичною діяльністю. Мені все ще цікаво займатися журналістикою. Хоча зарікатися, напевно, не варто, тому що ніхто не знає, як складеться його життя за рік, за п”ять, чи за два. Поки що таких планів немає.
  • Последнее время очень много критики в сторону НАБУ. Оцените эффективность и качество работы этого органа, перспективы и т.п.
    По-перше, для того, щоб робота НАБУ була ефективною, потрібні три обставини, яких поки що немає. 1. Антикорупційний суд в Україні не створений і найближчим часом створений не буде. Навіть якшо офіційно буде проголошено його створення, то для того, щоб він запрацював знадобиться рік, а то й більше. Відповідно для того, щоб будь-яка справа, якою опікується НАБУ, була доведена до логічного завершення, необхідно мати об”єктивні неупереджені сумлінні суди. а щодо сумлінності та об”єктивності судів є багато персторог. 2. Для того, аби робота НАБУ була ефективною, вкрай важлива співпраця між Генпрокуратурою та Антикорупційним бюро. З суб”єктивних причин вони сьогодні виступають радше конкурентами, ніж спільникамии, і це позначається на результатах роботи НАБУ. 3. Брак кваліфікованих кадрів всепредині самого НАБУ. Вони просто фізично не в стані перетравити ту кількість справ, розслідувань, якими їм доводиться займатися. Їм не вистачає людей у принципі, та фахових вправних людей зокрема. Є ще одна ключова умова – якщо НАБУ не опиниться під контролем президента, то є шанс, що попри всі об”єктивні та суб”єктивні складнощі, воно за рік-два буде працювати ефективніше. Якщо владі вдасться встановити контроль над НАБУ. тоді його функції будуть просто декоративними.
  • Ви якось казали, що покликання журналіста – допомогти відрізнити чорне від білого. А як ви розрізняєте, де чорне, а де біле?
    Це цитата з дзенського коану. Насправді щоб відрізняти “чорне” від “білого”, потрібно дуже ретельно ставитися до вибору окулярів. на речі не варто дивитися крізь темні або рожеві окуляри. Треба вдягати окуляри, які мають необхідну кількість діоптрій для того, щоб впритул розгледіти те, що приховане від людського ока. Тому що політика здебільшого не є ані чорною, ані білою – вона є переважно сірою. І цього сірого кілька сотень відтінків. Коли навчився їх розрізняти, тоді картина дійсності є більш правдивою.
  • Всегда было интересно, Вы когда-то имели кумира? Если да, то кто для Вас был авторитетным лицом и почему?
    Кумирів у мене ніколи не було. Мене завжди цікавили особистості, зокрема, історичні. У мене завжди викликали повагу люди, які не боялися плисти проти течії. Наприклад, де Голль, Тетчер чи Голда Мейер.
  • Пане Сергію, згідно твердженням Леоніда Ройтмана на американському телебаченні і записаною розмовою Мартиненка з Онищенком, (де він підтвердив, що з Могилевичем від імені Порошенка контактує Кононенко) наш”гарант” входить в банду нетитульної нації (ОЗУ) Могилевича. Прохання: зробити журналістське розслідування і передати в ВР для початку роботи з імпечменту Президенту.
    Імпічментом президента опікується ВР, і там є дуже складна процедура, яку практично неможливо довести до кінця. Це що стосується процедурної сторони питання. Що стосується Леоніда Ройтмана, то навряд чи цього персонажа можна вважати фаховим відвертим та сумлінним джерелом інформації. Що стосується журналістських розслідувань, то є чимало розслідувачів, які, можливо, зацікавляться цим питанням, в раз якщо будуть підстави вважати, що там є бодай дрібка правдивої інформації, а не чергова “качка”.
  • Останнім часом соціальні мережі стають одними з основних платформ для висловлення чи то журналістів, чи то політиків, чи то експертів незалежно від того, компетентні вони в темі чи ні. В соціальних мережах публічні особи часто можуть дозволити собі написати те, що сказати наживо не завжди доцільно чи не завжди можуть, чи в житті потім просто не виконують, видаляючи пост чи щось на кшталт цього. Чи не вважаєте ви, що таким чином нівелюється все, що публічна особа може сказати/написати?
    З одного боку, цей ефект соціальних мереж насправді нівелює багато в чому і цінність політичних заяв, і цінність журналістсьскої роботи, тому що люди вважають, що на власному приватному майданчику, котрим слугує їхній аккаунт у соцмережі, вони можуть собі говорити більше, ніж з трибуни ВР, з екрану ТБ чи газетної шпальти. І коли їхня лексика та інтонації скидаються на базарні розмови, то, звісно, це підриває довіру до тих речей, про які вони говорять офіційно. З іншого боку, багато політиків намагаються використати те, що зараз отримало назву “ефект Трампа”, який Твіттером фактично замінив звичну активну політичну діяльність. Направду мені дуже дивно спостерігати за кількістю постів деяких політичних осіб. У мене виникає природне запитання: коли ж вони встигають займатися своєю роботою? Думаю, що Фейсбук- або Твіттер-активність – це до певної міри ознака часу, мода, яка з часом зміниться. Цим речам не надаватимуть такої уваги і такої ваги. Це, власне, є хворобою часу.
  • Яка медійна платформа в найближчій перспективі може бути найбільш прогресивною: інтерактивне телебачення, розмовне радіо, Інтернет-мультимедіа? Врешті зникне чи ні преса, оце сакральне за горнятком ранкової кави пошелестіти сторінками друкованого видання, прочитати якісну аналітику? Чому Ви так вважаєте?
    Насправді я не знаю, яко\ю буде журналістика за 5 років, не кажучи вже про якусь віддалену перспективу. Я думаю, що так чи інакше майбутнє буде за тими медія, які намагатимуться ефективно працювати на різних майданчиках, створюючи своєроідні конвергентні редакції. Що стосується друкованих медіа, то вони справді переживають не найкращі часи. І це пов”язано не тільки зі зростанням впливу соцмереж та соціальтних медіа, а ще й з погіршенням економічної ситуації та відсутністю нормального ринку – і ринку медіа, і ринку рекламного. Втім, мені здається, що ті, хто передчасно ховає друковану пресу, дещо поспішають. Свого часу, коли розвивалася кіноіндустрія, що вважали, що театр приречений, але театр живе і розвивається в усіх країнах. Років 15 тому маркетологи стверджували, що книги, книговидання, література помруть, натомість їхнє місце займуть комікси і глянцеві журнали, що досі не заважає людям писати і читати книжки. Мені здається, що навіть якщо років за 10 закриється останнє друковане видання в світі, місяць по тому хтось зареєструє перше друковане видання, і в цього видання будуть мільйонні наклади. Думаю, що друкована преса виживе в світі загалом і в Україні зокрема, просто вона буде еволюціонувати під впливом науково-технічного прогресу, зміни смаків споживачів інформації. Попит на аналітику завжди був і завжди існуватиме. Просто вимоги до написання аналітичних матеріалів будуть змінюватися через те, що дуже сильно змінюється читач.
  • Добридень, Сергію. Чи є у вас своя версія, чому був убитий Павло Шеремет, для кого він був небезпечним?
    У мене немає своєї версії. Це не просто дуже драматично і дуже загадково – це ще дуже незрозуміла історія. Тому що замовники будь-якого політичного вбивства завжди мають конкретну мету або навіть кілька цілей. І з плином часу їхні наміри так чи інакше стають більш-менш зрозумілими, як це було, наприклад, із вбивством Георгія Гонгадзе. Що стосується жорсткого вбивства Павла Шеремета, то тут замовник жодним чином не проявився, і жоден із умовних замовників вбивства навіть не намагався скористатися наслідками цього вбивства. Тому для мене це є загадкою.
  • Как вы относитесь к тому, что журналисты уходят то в политику, то в пиар, а телеведущими становятся политологи, депутаты и прочие деятели?
    Не можна людям забороняти змінювати сферу своєї діяльності. Журналіст має право йти в політику, як і представник будь-якої іншої професії. З іншого боку, мені як журналісту дещо прикро, що представники медіа-сфери достатньо активно змінюють поле своєї діяльності саме в той час, коли вони найбільш потрібні саме у медіа-сфері. Тим більше, що сповна реалізувати себе, зокрема, в політиці, вдалося ліченим одиницям. Не захищаючи і не засуджуючи, а лише пояснюючи їхні наміри, можу лише зауважити, що журналістика сьогодні є не надто поважною з точки зору обивателя, не надто запитаною і не надто шанованою професією. І деякі люди, особливо молоді й амбітні, цілком природно намагаються реалізувати свій потенціал у тих царинах, які можуть забезпечити хутке кар”єрне зростання і кращі матеріальні умови. Що стосується політиків у якості телеведучих, то це просто тимчасова мода, це не триватиме довго. Дехто з них просто є шоуменом за вдачею, і направду їм байдуже, де влаштовувати шоу – у ВР, на вулиці чи у студії. Не думаю, що тенденція використовувати політиків у якості телеведучих матиме довге майбутнє.
  • Сергей, как думаете, когда Украина вернет Крым? И что надо сделать для того, чтобы полуостров стал по своей сути действительно украинским?
    Для того, щоб Крим повернувся, треба мати план повернення Криму. Маю зухвалість думати, що навіть концепт такого плану відсутній. рішення влади, яке стосувалося кримської проблематики, зазвичай мали фрагментарний, ситуативний та несистемний характер. Маю суб”єктивне відчуття, що сам масштаб цієї проблеми дещо лякає тих людей, від яких залежить розробка, а головне – реалізація подібного плану. До створення такого плану мають бути залучені різні фахівці – від військових до дипломатів, від економістів до фахівців інформаційної сфери. Цей план має бути розрахований покроково, поденно. Передбачати оперативну та фахову реакцію на зміну ситуації. Влада має окреслити коло осіб, які відповідають за це питання, і оперувати конкретними термінами та конкретними ресурсами. Поки що цього, на жаль, не робиться.
  • Сергію, як, із вашої точки зори, соціальні мережі впливають на журналістику, як видозмінюють її? І чи є цей вплив позитивним, чи навпаки?
    Як у будь-якого явища, у цього явища є і позитивні, і негативні наслідки. З одного боку, розвиток соціальних мереж робить журналістику більш легковажною і дещо вторинною. А головне – розвиток соціальних мереж дещо нівелює саме поняття журналістів і журналістики. Кожна людина, що має аккаунт у соцмережі, може дозволити собі “стати журналістом”, навіть не володіючи потрібними навичками, професійним та життєвим досвідом. З іншого боку, ефект соціальних мереж є реакцією на зміну сприйняття інформації. Споживач нині тяжіє до більш динамічних, більш зрозумілих, більш оперативних форм подання інформації. Журналістика змушена на це реагувати. І в цьому сенсі можна говорити про певну її еволюцію. На жаль, класична журналістика поки не використовує своєї головної переваги. Сьогодні будь-хто, озброєний гаджетом, може опинитися на місці події набагато швидше, ніж будь-яка телевізійна група, і поінформувати про цю подію набагато раніше, ніж будь-яке видання чи навіть інтернет-сайт. Але фахові досвідчені журналісти мають пояснювати громадянину не тільки що відбулося, коли і де, а й чому відбулося, Перекидати місточок між подіями сьогодення і подіями минулими, надавати споживачеві необхідний інформаційний бекграунд. Якщо треба, витлумачувати певні речі, звертати увагу на важливі обставини, робити акценти та створювати прогнози подальших подій. Цією зброєю медіа користуються не так ефективно, як мали би.
  • Сергію, в одній зі своїх статей ви пишете про торговельну блокаду ОРДЛО, про те, “чому торговельна блокада ОРДЛО з “підривної антидержавної операції” перетворилася на значимий елемент державної політики?”, про те, чому Порошенко до останнього зволікав з остаточним її введенням. Яка ваша думка, треба чи не треба ця блокада? І як це відгукнеться на економіці?
    Україна знаходиться в ситуації, коли будь-яке рішення, що стосується сходу, є поганим. Питання в тому, яке рішення призведе до гірших наслідків. Рішення про блокаду не можна розглядати поза системою інших кроків – військових, політичних, економічних. Я поділяю точку зору тих фахівців, які вважають, що, по-перше, рішення про блокаду треба було ухвалювати ще раніше, і це фактично напряму випливало з рішення РНБО 2014 року, по-друге, до рішення про введення блокади треба було готуватися, а системної підготовки до реалізації цього рішення не велося, і остаточне рішення було ухвалено за кілька годин. Тобто ретельної підготовки до мінімізації негативних наслідків не велося. рішення про блокаду має сенс і логіку, якщо воно є елементом системного підходу до стосунків із окупованими територіями. Системний підхід відсутній. Посилаючись на точку зору економістів, думці яких я довіряю, вважаю, що якби всі необхідні кроки, що були прописані в рішенні РНБО від 2014 року, були зроблені, негативні наслідки від розриву економічних зв”язків із окупованими територіями, були б мінімальними. Дражливе питання, як економічна блокада відіб”ється на становищі людей, що мешкають на окупованих територіях. З цієї точки зору, говорити про блокаду як про суто позитивне чи суто негативне явище неможливо, тому що це рішення можна оцінювати об”єктивно лише тоді, коли стане зрозумілою стратегія повернення окупованих територій Донбасу. Цієї стратегії немає. Влада як мантру повторює тезу про безальтернативність Мінських угод, а Мінські угоди навряд чи будуть коли-небудь виконані.
  • Сергію, чи існує, на ваш погляд, в Україні свобода слова, чи, скоріше, є, як висловилася Юлія Мостова, “свобода самовираження”?
    Я думаю, що є свобода самовираження, перш за все. Говорити про свободу слова в повному широкому розумінні я би не став, тому що далеко не всі журналісти усвідомлюють, що свобода слова – це не просто право, але ще й відповідальність, а політики здебільшого розуміють свободу слова як “свободу мочити конкурентів”.
  • Чи потрібно, по-вашому, “мовне квотування” у друкованих ЗМІ, як це відбулося на радіо і ТБ?
    Я не є категоричним прихильником заборон та обмежень, але вважаю, що у мовному квотуванні є переваги, які домінують над недоліками. Мені здається логічним, якби мовне квотування стосувалося і друкованої преси. Але саме по собі квотування не є панацеєю. Приклад книговидання довів, що попит на українську літературу з”являється не тоді, коли забороняються російські книжки, а коли з”являються люди, готові вкладати в українську літературу, що стимулює і появу талановитих авторів, і запит на українську книжку. Я думаю, що ренесанс не просто україномовної, а повноцінної української журналістики відбудеться не тоді, коли силоміць примусять друкуватися виключно українською, а коли з”являться самобутні яскраві і цікаві українські медійні проекти, які створять новий тренд в українській журналістиці, що остаточно вилікує від звички мавпувати російські видання.
  • Зараз здебільшого згадують радянські часи як суцільне зло та негатив, а ті, хто мають якісь теплі спогади… А ви про що згадуєте перш за все, коли йдеться про радянські часи?
    Для мене найбільш яскравий радянський спогад – напевно, це служба в Радянській Армії, де я з подивом для себе з”ясував, що представники єдиного радянського народу не схожі один на одного. Не кажу про різницю між грузинами і естонцями, або навіть між таджиком та казахом. Те, що ми з росіянами різні народи, особисто я для себе з”ясував ще у 1987-му. І навіть гадки не мав, що ми настільки різні. Не перекреслюючи позитивного, що було у моєму радянському дитинстві та моїй радянській юності, для мене СРСР був місцем, де була проблема купити нормальну книжку. У 1990 році треба було витратити півдня, щоб в далеко не провінційному Києві знайти місце, де можна було б попити нормальної кави. У 1991-му у мене половина вихідних пропадала на стояння в чергах. Чи лишилися у мене приємні спогади про Радянський Союз? Так, лишилися, бо дитинство зажди згадуєш із посмішкою. Чи хочу я повернутися в Радянський Союз? Ні. Тому що для мене він був і залишиться символом тотальної несвободи і жахливої одноманітності. Справжній Радянський Союз не має нічого спільного з тим лубком, який сьогодні активно пропагують, у різних мильних стрічках.
  • Сергей, слушаете ли вы, так сказать, “вражеские голоса”, читаете ли сепаратистские издания, смотрите ли рос.ТВ время от времени? Если да, то что вам дает такая практика? Врага надо знать в лицо?*
    Сепаратистські інформаційні ресурси час від часу читаю для того, щоб мати уявлення про форми і засоби інформаційного впливу на мешканців окупованих територій. Крім того, навіть в умовах тоталітарного режиму завжди можна, маючи необхідні навички, отримувати інформацію з відкритих джерел. Якщо хочете, це шліфує вміння читати між рядками, а це навичка, яку мусить мати професійний журналіст. Російське ТБ не дивлюся. Час від часу читаю російські інформаційні ресурси, аби розуміти акценти, тенденції, вектори та пріоритети російської інформаційної політики. Завжди був прихильником не критиканського, але критичного ставлення до інформації. Це дуже допомагає в роботі.
  • чи вірите ви у виховну функцію журналістики, чи це – утопія?
    Журналістика не має виховувати. Журналістика має стимулювати самовиховання і самопізнання, якщо хочете. Журналіст не має нав”язувати точку зору, але він має підказувати слухачеві, глядачеві, читачеві ті теми, над якими варто замислюватися. Журналістика може містити елемент просвітницької функції, але тому що журналіст когось повчає, а тому що медіа має можливість надати майданчик тим людям, яким є що сказати співгромадянам. За допомогою медіа населення має можливість спілкуватися з митцями, філософами, громадськими діячами, моральними авторитетами. Журналістика має надавати поштовх до думання, а не лише до споживання фактів. Якщо вона це робить, то вона сприяє еволюції суспільства.
  • чим би ви пояснили шалену популярність у росії путіна? чому там майже немає запиту на більше демократичного лідера?
    Для того щоб зрозуміти росіян, напевно, треба бути росіянином. Мені здається, що ефект Путіна полягає в тому, що політик саме такого штибу найбільше відповідає ментальним, політичним, психологічним запитам росіянина, його уявленням про світ, про смаки, про так звану місію Росії. Найбільше комутується з їхніми забобонами, міфами, фобіями та очікуваннями. Можу помилятися, але мені здається, що Росія така не тому що Путін – президент, а Путін є незмінним президентом Росії, тому що нинішня генерація росіян потребує саме такого лідера.
  • Днями Гройсман представив п”ять ключових реформ, які мають змінити країну. Вони стосуються освіти, медицини тощо. А які реформи мають змінити країну за Вашою версією?
    Поки що ми можемо говорити не про реформи, а про наміри реформувати кожну сферу. Чи будуть вони справді реформами – покаже час. Як на мій розсуд, пріоритетними мають бути наступні сфери – оборона і національна безпека, освіта, інфраструктура, охорона здоров”я, судоустрій. Допоки наші школи будуть нагадувати казарми, наші поліклініки – стайні, а дороги – руїни, дуже важко говорити про самодостатню державу. Мені здається, що неможливо реформувати державу, намагаючись змінити все і одразу. Має бути визначено дві, максимум – три сфери, які вважають пріоритетними, аби успіх перетворень пересвідчив громадян у здатності держави змінюватися. Абсолютно переконаний, що однією з ключових, напевно, ключовою після безпекової сфери (і те лише тому, що зараз триває війна), є освітня сфера. Але реформа освіти – це не тільки і не стільки підвищення заробітної платні, як чомусь вважає дехто в уряді.
  • як ви ставитеся до різного роду заборон – соцмереж, творів письменників, акторів, появи фільмів із певними акторами тощо? чого можна добитися таким шляхом насправді?
    Я вже говорив, повторюся. Я не є категоричним прихильником заборон і обмежень, але є ситуації, коли вони необхідні і виправдані. Я вважаю, що кожної заборони необхідно ставитися дуже обережно, зважуючи всі за і проти. Що стосується заборони соціальних мереж, тут я абсолютно солідарний з точкою зору Ігоря Уткіна, який є і мудрою людиною, і набагато кращим фахівцем у цій царині. Він назвав це рішення запізнілим і несистемним. Цілу низку заборон і обмежень, що стосувалися інформаційної сфери, треба було запроваджувати ще 2014 року, і кожна заборона мала супроводжуватися необхідними кроками, що стимулювали б розвиток вітчизняної інформаційної сфери. Заборонити не так важко. Але все треба робити вчасно і, забороняючи щось, треба розвивати своє.
  • Почему за весь период российско-украинского конфликта в медиа-среде не был создан “стайл-бук”, где была бы какая-то общая терминология для всех принята: у нас все таки конфликт, война, ато, кто у нас там – террористы или сепаратисты и т.д.? И есть ли, на ваш взгляд, необходимость в этом? Заранее спасибо за ответ
    Необхідність є, тому що це породжує плутанину не просто на газетних шпальтах, але і в головах. В Україні наслідком “гібридної війни” стала поява “гібридної термінології”, “гібридного законодавства”. Визначатися з термінами було б набагато простіше, якби на законодавчому рівні було зафіксовано те, що у нас відбувається. А коли у нас війна називається АТО, вживання терміну “окуповані території” не супроводжуються поясненням, хто є окупантом, коли держава-агресор залишається ключовим торговим партнером, важко винайти беззастережні зрозумілі назви для багатьох речей і явищ. У нас досі відсутнє юридичне пояснення, хто є колаборантом, хто є комбатантом, і чим відрізняється сепаратист від терориста. Коли держава визначиться зі своїм ставленням до війни та миру, а законотворець заповнить прогалини у законодавчому полі, медіа буде простіше оперувати необхідними термінами. А до того кожен буде керуватися виключно власними смаками та відповідними ідейними настановами.
  • Как вы оцениваете идею сменить формат и название “АТО” и заменить на что-то другое? Что от этого изменится?
    Від зміни назви ніколи нічого не змінюється. Те, що війна називається АТО, не означає, що війни немає. Є підозра, що незабаром буде ухвалений закон, який проголосить завершення АТО. Натомість не означатиме оголошення війни. Ситуація зміниться лише тоді, коли вище державне керівництво назве війну війною і буде ставитися до неї як до війни, і матиме стратегію перемоги у цій війні. Поки що надії на це небагато.
  • Сергей, вам, как журналисту, часто ли хочется донести какую-то мысли/информацию до аудитории, но вы себя одергиваете и умалчиваете о ней? И что именно, какие факторы заставляют чаще всего о чем-то промолчать? Спасибо.
    Трапляються випадки, коли інформація виглядає правдивою, але існує внутрішній сумнів щодо її достовірності. Інколи навіть наявність двох або трьох джерел не означає, що інформація є достеменною, і тебе не намагаються використати. Якщо йдеться про чуттєво-делікатну сферу, і в тебе існують сумніви щодо доцільності оприлюднення такої інформації, варто десять разів подумати перш ніж поділитися нею з читачем чи глядачем
  • Що ви думаєте про ситуацію з Ігорем Гужвою?
    Я не ідеалізую владу, я не поділяю тональність і спрямованість деяких матеріалів цього ресурсу. Я не вважаю, що критика влади є індульгенцією, що дозволяє порушувати закон. Я – противник того, щоб активність правоохоронців мала вибірковий характер. Я сумніваюся, що ця справа має судову перспективу. Я не відношуся до тих, хто вважає цю історію класичним прикладом боротьби зі свободою слова, з опозиційною журналістикою.
  • Вітаю! Сергію, як ви вважаєте, чи стало українському журналісту за часів президентства Порошенка вільніше дихати, легше розвиватися, чи вдалося піднятися хоча б на щабель вище у порівнянні з тим, як це було за часів Януковича?
    Я вважаю, що українському журналісту стало дещо легше дихати, але не стало легше працювати. Суб”єктивна точка зору: дехто з тих, хто за часів тамтої влади боровся з цензурою, зараз сприймає її як даність або навіть вдається до самоцензури і закликає це робити інших.
  • Часто кажуть, що в Україні проблема з кадрами, всі, хо зараз при владі чи займає серйозні посади – люди старої системи. Як вирішити цю проблему? Дати більше свободи дії тим ліченим молодим кадрам,які намагаються щось змінити?
  • Как вы считаете, какими ошибками чаще всего грешат украинские журналисты, которые освещают события на востоке Украины?
    Найбільша вада – спроба звести ситуацію до чорного й білого. Оперуючи термінами “зрада” і “перемога”, описуючи і аналізуючи дуже складні багатошарові проблеми. Напевно, найбільша вада – це одномірність сприйняття ситуації.
  • Сергей, кто, по-вашему, сейчас ведёт в российско-украинской информационной войне? Научились ли у нас достойно противостоять российской пропаганде?
    Для того щоб дати об”єктивну відповідь, треба дуже ретельно слідкувати за російською пропагандою, а у мене немає на це ані часу, ані бажання, ані потреби. Я думаю, що перемога стане можливою тоді, коли ми перестанемо рефлексувати на російські закиди. Це не означає, що російську пропаганду слід ігнорувати. Це означає, що нею не слід дуже перейматися. Найкращий спосіб убезпечитися від російської брехні – не брехати самим і не відповідати на російські фейкові новини власними фейками.
  • Здравствуйте, Сергей. Я переселенец из Донбасса. Но и в центре Украины, оказывается, ваты более чем достаточно. Многие у нас в Украине просто не видят смысла в существовании своего государства, а ещё больше людей не умеют жить по законам. Как вы считаете, сколько нужно времени, чтобы создать нацию и страну?
    Я вважаю, що процес створення країни і нації, який мав би розпочатися в 1991 році, насправді бере свій початок із 2014-го. З урахуванням пришвидшення процесів створити повноцінну країну з повноцінним народом можна за півтора-два десятиліття, якщо ставити собі це за мету.

 

 

 

Джерело: Главред

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Рахманін Сергій

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s