Павло Султанський: Про можливості України в Сінгапурі (повна розмова)

7 травня 2017 р.

На думку багатьох експертів, з усіх країн Південно-Східної Азії, Сінгапур має найбільш високорозвинену економіку.

Тут успішно функціонує ринкова система, яка відрізняється своїм відкритим діловим середовищем без корупції, стабільними цінами і високим ВВП на душу населення.

Уряд добре стимулював вищу освіту, оплачував новітні технології, сприяв великому рівню інвестицій і заощаджень. Країна позиціонується як центр фінансів і високих технологій.

Кар’єрний дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Сінгапур (2010-2016 рр.) Павло Султанський (на фото) в ексклюзивному інтерв’ю журналісту МІА «Вектор Ньюз» розповів про сінгапурське «економічне диво», особливості боротьби з корупцією та можливості для України в цій країні.

– Павле Олександровичу, понад п’ять років Ви були послом України у Сінгапурі. Що Вас вразило у цій країні більш за все? Як зсередини виглядає сінгапурське “економічне диво”?

Моя каденція у Республіці Сінгапур (РС) тривала майже п’ять з половиною років. Це дещо не відповідає звичайній міжнародній практиці стосовно дипломатів, які перебувають у закордонних відрядженнях до чотирьох років. Починалася вона по особливому — супроводженням засновника сучасного Сінгапуру Лі Куан Ю (1923-2015 рр.) під час його візиту до Києва у вересні 2010 року. Ця подія значною мірою визначила, немов би персоніфікувала, моє сприйняття мегаполісу, демістифікуючи сінгапурське “диво” та розставляючи все на свої, цілковито раціональні, місця. Сінгапур багатий на дивовижне, якщо застосовувати до острівної нації традиційні мірила. Але, правду кажучи, незвичайним вважаю передусім те, що у переломний для сінгапурців період 60-х минулого століття їх очолив ЛКЮ. Між іншим, саме так прийнято скорочувати ім’я першого прем’єра, котрим був пан Лі. Опинися тоді на місці лідера хтось інший, у світі цілком могла б виникнути ще одна версія країни-невдахи.

За роки перебування у Сінгапурі в мене склалася досить визначена думка щодо витоків економічних успіхів цієї держави. Полягає вона в тому, що упродовж усього незалежного (з серпня 1965 року) існування Республіки всі перешкоди на шляху підприємництва методично усувалися. Зсередини це виглядає, якщо одним словом, жорстко. Ім’я цій жорсткості — вирощена на неймовірно важкому ґрунті нульова терпимість населення до корупції. Решта — це вже похідне.

– Джо Стадвелл, американський експерт у галузі бізнесу, репортер “Financial Times”, у своїй книзі “Чому Азії вдалося” зазначає, що не можна порівнювати економіки Сінгапуру і, приміром, Індонезії, оскільки сінгапурську економічну модель можливо кваліфікувати як “портовий офшорний фінансовий центр”. Держави такого типу спеціалізуються на фінансових послугах і не мають потужного сільського господарства та промислового виробництва. Чи можуть, за умов дефіциту продовольства та робочої сили, наявності інших слабких місць виникнути істотний дисбаланс системи і, як наслідок, економічна криза?

Сінгапур, природно, не співставний з абсолютною більшістю сучасних держав. Не погоджуся і з американським експертом у тому, що цю країну можна зарахувати до числа “портових офшорних фінансових центрів”. Жоден, навіть найпотужніший, порт чи офшорна гавань не мають усіх атрибутів справжньої державної влади, не витрачають на оборону 4-5% свого бюджету (і це лише офіційно заявлювана величина!). Справді, на території, що співставна за розмірами з Києвом, а сьогодні площа Сінгапуру складає 719 кв. км, на котрих розташувалося понад 5,6 млн. людей, складно уявити собі ріллю, грядки з цибулею тощо. Однак багатоповерхові тепличні комплекси там вже подають різноманітну зелень до столу місцевих споживачів.

Що стосується промислового виробництва, то тут слід звернутися до цифр. Отже, показник ВВП Республіки впевнено перетнув рубіж у 300 млрд. дол. США. При цьому частка промислового виробництва з року в рік складає близько 30% загального ВВП, тобто понад 90 млрд. дол. США. Багато це чи мало? Вирішуйте самі. До певної міри доволі обґрунтованими є твердження окремих експертів щодо спеціалізації Сінгапуру на наданні послуг фінансового порядку. Адже вони складають 1/5 щорічних прибутків мегаполісу. З іншого боку, це лише 20% загального обсягу надходжень до скарбниці. Ще там є один з найбільших у світі морських портів, міжнародний аеропорт, що вкотре очолив відповідний глобальний рейтинг. Усі ці вражаючі показники не дають, як вважають у Сінгапурі, гарантій стабільності. Тому нація на рівні ДНК засвоїла і підпорядковується «правилу велосипеда” стосовно неперервності реформ: велосипедист не падає поки рухається. Погодимося, лише досвідчений трюкач здатний якийсь час не впасти, балансуючи на парі коліс. Хоча власне словом «реформи” сінгапурці не зловживають, віддаючи перевагу точним формулюванням здійснюваних змін цій розпливчатій дефініції.

Про можливості України в Сінгапурі - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 1

 

Відпочинок сінгапурців на березі — неодмінно з видом на сотні суден, які скористалися або очікують на обслуговування в одному з найбільших морських портів світу.

Зізнаюся, до мене безліч разів зверталися із запитанням стосовно “таємної зброї” Сінгапуру, який дійсно не має ні корисних копалин, ні природних джерел прісної води, ні достатніх трудових ресурсів, ні багато іншого, без чого важко уявити нормальне функціонування цілісної системи. З плином часу викристалізувалося одне слово: менеджмент. Точніше два — ефективний менеджмент. Про нього у контексті Сінгапуру можна говорити годинами. Сінгапурський менеджмент у чомусь подібний висококласній акупунктурі. Уявімо собі складний організм країни-міста з величезною кількістю больових точок (про окремі йшлося вище). Урядові установи, відповідально спостерігаючи за ними, точково впливають на “тіло” для упередження проблем. Пригнічення корупційних “точок” є лише певною, доволі обмеженою, часткою численних інших об’єктів постійного моніторингу, здійснюваного виконавчою владою.

Перевага сінгапурського істеблішменту перед політиками більшості країн світу полягає у здатності забезпечувати довгострокове планування — розкіш, яку дозволяють собі лише окремі держави. На це вони коштів не шкодували, навіть коли їх бракувало на найнеобхідніше. Оскільки засновники Сінгапуру мислили стратегічно та відповідально. Оскільки в основу відбору кадрів на державну службу був покладений принцип меритократії. Оскільки невідворотність покарання за злочини стала нормою повсякденного життя сінгапурського суспільства.

– Продовжимо тему економіки: які, на Ваш погляд, інтереси України у Сінгапурі? Чи можливо встановити міцну економічну взаємодію між нашими країнами? Що може стати основою взаємовигідної співпраці, та чи можна застосувати сінгапурський досвід у нашій державі? Чи існують реальні можливості трансформування політичного діалогу в економічне та інвестиційне співробітництво?

За кілька днів до повернення в Україну в січні 2016-го від одного з впливових сінгапурських політиків, який симпатизує Україні, довелося почути буквально таке: ви нас недооцінюєте. Мені було зрозуміло, що поїздка до Києва Лі Куан Ю, лояльність до України представників Сінгапуру у міжнародних фінансових інститутах, готовність на експертному рівні братися за конкретні, нехай невеликі, проекти — все це не знайшло, на його погляд, очікуваного відгуку з нашого боку. Понад те, радянські практики запровадження міжурядових органів, підписання формально-рамкових паперів, помпезні спільні декларації — все це сприймається сінгапурцями у кращому випадку зі стриманою усмішкою.

З часу встановлення дипломатичних відносин (до речі, 31 березня 2017 року минуло чверть століття цієї події) Сінгапур двічі відвідали глави Української держави і шість разів — керівники МЗС України. Формально ж в Україні лише одного разу (2015 р.) побував міністр закордонних справ РС. Та й то, власне, на шляху до іншої європейської країни. Для прагматиків-сінгапурців важливо, щоб стабільними та дієвими були державні інститути, справді незалежними суди, щоб зобов’язанням була властива спадковість, і вони б не підмінялися обіцянками “взяти під особистий контроль”. Сінгапурці потенційно готові до обмінів між представниками влади всіх рівнів, але, на їхнє переконання, високим візитам має передувати копітка експертна робота.

Сінгапурське “економічне диво”, як мені вбачається, загалом може застосовуватися за межами держави-мегаполісу лише у випадках перенесення досвіду управління мегаполісами. В усьому іншому ця багато у чому штучно народжувана нація механічно відтворюватися не може. Намагатися задля досягнення успіху трансплантувати у наші реалії сінгапурський досвід – безглуздий задум.

Чужий досвід є апріорі корисним. Однак прищеплювати гілочку манго, що росте у Сінгапурі, до української груші — заняття, як мінімум, марне. Проте якими чудовими можуть бути плоди на нашій груші, якщо за нею як слід доглядати! Сінгапурці із задоволенням оцінили б такі фрукти у своїх супермаркетах.

Повернімося до справ житейських, подивимося на зведення Держстату України. Вони більш ніж помірні стосовно українсько-сінгапурської торгівлі. Не кажучи вже про інвестиційне співробітництво. При обсягах зовнішньої торгівлі РС, що перевищують трильйон доларів щорічно, наша частка балансує, як невесело жартують, на межі статистичної похибки. Про що може свідчити сума в 100 або ж 200 млн. дол. США, коли йдеться про торгівлю з країною, визнаною у світі одним з провідних комерційних посередників? Власне про те, що ця сторінка нашої співпраці є цнотливо чистою. Іншими словами, у наших взаєминах існує величезний незадіяний потенціал. Так зазвичай заявляють політики, бажаючи залишити прочиненим вікно можливостей.

Оцінюючи досягнуте за роки роботи у Сінгапурі, виокремлю три позиції: перша — дійсно сильна заява сінгапурського уряду стосовно кремлівської анексії Криму; друга — підписання Меморандуму щодо консультацій між МЗС наших двох країн. Цей документ створює відмінний майданчик для всебічних контактів на робочому рівні, професійного діалогу представників виконавчих та бізнес структур. Третя — заснування за сприяння посольства Українського клубу у Сінгапурі. Патріотично налаштовані українці з понад півтисячної громади у РС стали частиною організованого світового українства.

Про можливості України в Сінгапурі - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 1
У жовтні 2016 року Світовий Конгрес Українців офіційно поповнився Українським клубом у Сінгапурі, що став його 53-м асоційованим членом через два роки після свого створення.

На мій погляд, з Сінгапуром та, мабуть, з більшістю країн світу до політичного діалогу слід йти через успішне економічне та інвестиційне співробітництво, а не навпаки. Ми ж, усупереч міжнародній практиці, майстерно не помічаємо, що без змістовної економічної складової політичні цілі не є досяжними. Особливо коли йдеться не про сусідні держави.

Сінгапур може перетворитися на відмінного торговельно-економічного партнера, якщо скористатися напрацьованим ним інструментарієм, а не нав’язувати йому свої кліше. Погодимося з тим, що сповідуючі такі підходи країни вже давно та успішно взаємодіють з РС на користь собі та не на збиток Сінгапуру. В мене склалося переконання у готовності сінгапурських підприємців співпрацювати з українськими бізнесменами за всіма напрямами — від переробки сировини до космічних запусків. Їхні вимоги неймовірно прості: бути відповідальними у виконанні взятих зобов’язань.

– Сінгапур є засновником та активним членом АСЕАН. Чи може Україна співпрацювати з Сінгапуром на майданчику цього об’єднання країн Південно-Східної Азії (ПСА)? Що для цього необхідно зробити?

Помиляються ті, хто намагається побачити в АСЕАН подобу Євросоюзу. Там немає єдиних регламентів і норм, там занадто несумірні рівні розвитку та суспільно-політичні моделі. Але прагнення і здатність динамічно розвиватися, схоже, властиві куди більшій частині населення ПСА, ніж Європи.

Ідея пошуку своїх інтересів в АСЕАН виглядає привабливо. Десять держав-членів Асоціації з населенням у понад 650 млн. чоловік і високими у цілому темпами економічного зростання — багатообіцяючий та об’єктивно перспективний ринок. Роль Сінгапуру в цій організації вельми істотна. Керівництво РС віддане базисним принципам АСЕАНівської спільноти та відрізняється послідовністю стосовно всіх ініціатив, що сприяють збереженню та зміцненню цієї структури.

У 2013 році був призначений Представник України при Секретаріаті АСЕАН у Джакарті. Це стандартна практика для країни поза АСЕАН. Водночас таке представництво стосується державної політики, а не підприємницьких кіл. Бізнес не має привілею отримати у подарунок новий ринок з рук уряду. В регіон слід висуватися, брати участь у виставках, просувати рекламу, буквально нав’язувати себе потенційному споживачу. Майданчик Сінгапуру вважаю найефективнішим для входження до регіону Південно-Східної Азії та можу аргументовано пояснити, чому саме.

Про можливості України в Сінгапурі - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 1
Українське посольство в Сінгапурі розташовується приблизно там, де майже два століття тому, в 1819 році, над островом було вперше піднято британський прапор.

Однак не варто переоцінювати значення окремо взятої держави-члена АСЕАН як універсального ключа до дверей решти її країн. У Сінгапурі, в силу низки сприятливих умов, розташували свої штаб-квартири багато транснаціональних, регіональних та національних компаній. Це, природно, є додатковою перевагою мегаполісу, проте не скасовує необхідності працювати з кожним з суб’єктів Асоціації. Застосування своїм можливостям у ПСА можуть знайти національні будівельні компанії різних профілів, експортери сільгосппродукції, транспортних засобів, товарів військового та подвійного призначення, виробники програмних продуктів, техніки космічної галузі тощо. До речі, з ініціативою заснувати на острові представництва українських експортерів неодноразово виступало і наше посольство. Однак практичного розвитку ідея, як мені відомо, досі не отримала.

– Проблемними питаннями нашої держави є корупція і терпимість до неї у суспільстві. Чому ми можемо навчитися у засновника Сінгапуру Лі Куан Ю як одного з найуспішніших борців з цим явищем? Чи можна застосувати його досвід у нас?

Дозволю собі прелюдію до відповіді. Наша звичка до самошельмування часом виглядає як крутійство для того, щоб опустити руки і бездіяти. Мовляв, усі не без гріха, а всіх не пересаджати. Існує й інша крайність, коли скандали, у тому числі корупційні, намагаються ховати від чужих очей. Очевидно, потрібно припинити доречно й недоречно, нерідко просто мимохідь, таврувати себе, підміняючи рутинну виховну і профілактичну роботу модними гаслами боротьби з усім підряд. У нас навіть зі злиднями і бідністю “борються”, замість того, щоб їх долати.

Тепер по суті. “Посади трьох друзів” — зовсім не анекдот про ЛКЮ, а витверезуюча правда стосовно його методів привчання співвітчизників до законослухняності. Сам він, у міру своїх уявлень про справедливість і законність, завжди уособлював непохитний антипод корупціонера. З роками сінгапурське суспільство призвичаїлося до думки про те, що бюрократ — це не обов’язково той, хто безкарно викачує з державної скарбниці грошові знаки у власну кишеню, що чиновник не мешкає у пентхаусі та що куди більш небезпечним для його існування є хабародавець, ніж хабарник. У сінгапурському Бюро розслідувань корупційних практик (БРКП) вже давно головну увагу перемкнули з держслужбовців на потенційних хабародавців з приватного сектора. Відгадка такого — мабуть неочікуваного для нашої свідомості — явища є нескладною: у той час, як вельми високооплачувані держслужбовці в абсолютній своїй більшості готові задовольнитися гідними зарплатами, саме приватний бізнес у намаганні отримати додаткові прибутки шукає можливостей підкупити тих, хто завдяки своєму становищу міг би цьому сприяти за певну вигоду. От чому чиновники вже тривалий час становлять лише незначний відсоток від загального числа всіх клієнтів сінгапурських антикорупціонерів.

Про можливості України в Сінгапурі - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 1
Пам’ять батька-засновника сучасного Сінгапуру Лі Куан Ю, який пішов з життя в березні 2015 року, вшанувало близько 1,5 мільйона мешканців острова.

Як і в нас, серед сінгапурців є сибарити і трудоголики, щирі та відверті, рівно як і досить дволикі. Але багатьох з них об’єднує переконаність у тому, що обіцянки слід підтверджувати справами, правил належить дотримуватися, а рівними перед законом є всі.

Рекомендації ЛКЮ щодо приборкання хабарництва пролунали у Києві на зустрічах з Януковичем та Азаровим жорстко та однозначно, буквально таким чином: “Станьте на шлях боротьби з корупцією, покажіть прогрес у цій справі, щоб вам повірили!” Не думаю, що у рецепті від пана Лі містилося щось неординарне, складне для розуміння. Зараз це звучить якоюсь мірою навіть комічно: уособлення перемоги над корупцією та казнокрадством закликало очільників пограбування національного багатства України рубати гілку, на якій вони так зручно вмостилися. Проблема полягала у прямо протилежних прагненнях українських державних мужів. Не схильний до наївності ЛКЮ, вочевидь, уявити собі не міг, наскільки недоречними були його заклики до м’ясоїдних обмежувати себе салатами.

Реалії сучасного Сінгапуру такі, що вузьких місць, де сторони корупційного злочину могли б безкарно крутійствувати, ледь не з кожним подібним злочином стає дедалі менше. Слід зазначити, що у цій країні не гребують жодними засобами задля викорінення корупції, включаючи провокації. Хіба що відому сцену а-ля Жиглов з Кирпичем не розігрують.

Так вже повелося у Сінгапурі: якщо теща (дід-довгожитель, кузен зі скромними прибутками, юна та перспективна, але без очевидних доходів племінниця тощо) високопосадовця робить надзвичайно коштовне придбання, антикорупціонери негайно вмикають режим сканування його діяльності. Природно, його особисті витрати підлягають неперервному та всеохоплюючому контролю. На завжди увімкненому радарі БРКП знаходиться навіть фактично перша особа держави — прем’єр-міністр. І хоча працівники Бюро є непублічними особами, як вочевидь і має бути, результати їхньої специфічної діяльності регулярно спливають на перших шпальтах місцевих газет та обговорюються у праймтайм. Ймовірно, такий стиль роботи (результати — у медіапростір!) пасував би і нам.

Про можливості України в Сінгапурі - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 1
Безпека на вулицях Сінгапуру дозволяє експонувати твори Сальвадора Далі у вільному доступі.

Після стількох років перебування у Сінгапурі можу з певністю стверджувати: плями на Сонці (корупція у Сінгапурі) таки є. Фундаментальна відмінність цього явища в них і в нас полягає у невідворотності покарання за нього там і жбурлянні хабарників-щук у річку у нас. Поки, на жаль, переважно ось так.

– Відомо, що Сінгапур гнучко балансує між США та Китаєм, підтримує добросусідські і взаємовигідні стосунки з суміжними Індонезією та Малайзією. Яким чином йому це вдається? На ваш погляд, чи можуть з’явитися тенденції дистанціювання Сінгапуру від США (за прикладом Філіппін після приходу до влади Р. Дутерте у 2016 році)? На яких принципах базується сінгапурський істеблішмент у питаннях зовнішньої політики?

– ЛКЮ став світового калібру державним діячем не завдяки тому, що так вдало для нього зійшлися зорі чи срібна ложка від народження опинилася у нього в роті. З перших днів незалежного існування Сінгапуру він діяв у команді однодумців (не слід плутати з лояльними персонажами!). Одним з таких батьків-засновників сегмента сінгапурської зовнішньої політики був перший міністр закордонних справ С. Раджаратнам. Йому належать канонічні упродовж десятиліть висловлювання стосовно просування і захисту національних інтересів Республіки. Вони дивовижним чином позбавлені як пафосу, так і вдаваної серйозності. Судіть самі! Говорячи про принципи зовнішньої політики, міністр заявив буквально таке: Сінгапур не може поводити себе немов черниця, що випадково опинилася у кварталах червоних ліхтарів. Дохідливо, чи не так?

Однією з найпромовистіших рис сінгапурської зовнішньої політики є високий ступінь її передбачуваності. Політичний істеблішмент Сінгапуру по-справжньому прихильний цілям і принципам розбудови АСЕАН як ключового чинника регіональної (у Південно-Східній Азії) архітектури безпеки. Стійкими є заклики керівництва Сінгапуру до США зберігати і зміцнювати військово-політичну присутність в АТР. Для цього керівники РС надають надзвичайне сприяння американцям через механізм “Стратегічної рамкової угоди для тіснішого співробітництва і партнерства у сферах оборони та безпеки”. Практична сторона такої взаємодії має для Сінгапуру наріжне значення. Як зазначив під час візиту до США ще у 1967 році прем’єр Республіки ЛКЮ, відносини зі Сполученими Штатами слугували для острівної держави інструментом виживання. З роками, суттєвим чином розсуваючи рамки та наповнюючи змістом поняття “партнерства”, глобальне місто і глобальна супердержава досягли численних цінних для кожного з них результатів у різноманітних галузях. Вашингтон має в особі Сінгапуру важко замінного, по суті унікального, партнера у щодалі важливішому для США регіоні. Сінгапур додав собі, умовно кажучи, американських “м’язів”, що робить його значно менш вразливим, а це стає ще ціннішим в атмосфері загрозливої деградації міжнародних правових інститутів.

Разом з тим, для готових абсолютизувати проамериканськість Сінгапуру слід нагадати, що у відповідь на неодноразові спроби адміністрації Б.Обами з огляду на проголошене “розвертання до Азії” назвати РС стратегічним союзником Вашингтона, сінгапурці неухильно відтворювали тезу про надзвичайно насичене партнерство між двома країнами, але аж ніяк не про союзництво. Понад те, в експертному середовищі схильні довіряти інформації про відмову Сінгапуру в 2003 році від статусу основного союзника поза НАТО.

Можна стверджувати, що крихітно-глобальний Сінгапур привчив обох надваговиків – КНР і США – до того, що він самостійно визначає ступінь своєї залученості у відносини з кожним з них, так само, як і з рештою світу. Майже незбагненним чином Сінгапур зумів не стати веденим на геополітичній арені. Хоча і не полюбляє цим здобутком хизуватися.

Сформулювати позицію Сінгапуру стосовно обох держав загалом не складно, беручи за основу численні систематичні висловлювання лідерів Республіки. Полягає вона у прагненні РС домагатися від Вашингтона і Пекіна уникнення конфронтації між ними як у регіоні ПСА, так і у глобальному вимірі. Власне, квітнева поточного року зустріч очільників США Д.Трампа і Китаю Сі Цзіньпіна у Флориді засвідчила цілковито співвідносну з закликами Сінгапуру спроможність сторін до діалогу.

Про можливості України в Сінгапурі, - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 2

 

На місці сінгапурського Сіті колись знаходилося рибальське поселення

Історія відносин несумірного за кількістю населення і розмірами території Сінгапуру з його найближчими сусідами Індонезією та Малайзією варта, щонайменше, окремого висвітлення. Не надто занурюючись у численні деталі, подеколи доволі суперечливі, слід констатувати здатність сінгапурців залишати минуле минулому і в підсумку домагатися того ж від сусідів.

Наскільки складним був початок двосторонніх відносин між Сінгапуром і Малайзією? Та вже куди складніше! 9 серпня 1965 року парламент Малайзійської Федерації проголосував за вилучення Сінгапуру зі свого складу. В тому ж 1965 двоє індонезійських військових диверсантів підірвали бомбу у приміщенні Макдоналдса на центральній вулиці Сінгапуру, вбивши трьох та завдавши поранень 33 відвідувачам. Джакарта безуспішно намагалася повернути своїх “героїв”. У 1968 терористи були страчені. А сьогодні син індонезійського президента навчається в одному з сінгапурських університетів.

Лавірувати поміж двома переважно мусульманськими державами космополітичному Сінгапуру напевно важко. Ну, а кому зараз легко? Попри це, у грудні 2016 сінгапурський і малайзійський прем’єри поставили свої підписи під спільним проектом з прокладання швидкісної залізниці між Сінгапуром і Куала-Лумпуром. Відстань у 350 км потяги долатимуть не більш ніж за 90 хвилин. Чим не приклад стратегічної взаємодії?

Як вже зазначалося, далеко не пелюстками орхідей вкриті вибоїсті шляхи сінгапурсько-індонезійських відносин. Але небагатьом серед нас відомо, що по суті друге найменування сучасному Сінгапуру мимоволі дав один з колишніх президентів Індонезії Б.Дж.Хабібі, виступаючи перед групою молоді у фінансово критичному для регіону і світу 1998 році. Вказуючи на мапу, він пояснював недолугість порівняння гігантської Індонезії з населенням у 211 млн. чоловік з Сінгапуром, позначеним “малесенькою червоною крапкою” (little red dot) на політичному глобусі. З плином років Хабібі повернувся до сказаного, підкреслюючи, що вільна бесіда з молодими індонезійцями жодним чином не мала на увазі образливі зауваження на адресу сусідньої держави. Навпаки, своїм юним співвітчизникам він намагався поставити Сінгапур у приклад перед загрозою економічної катастрофи, що насувалася на його країну. Тепер неважливо, у чому полягала істина. Суттєвим є результат, що виявився у дивовижному ентузіазмі, з яким у сінгапурському суспільстві було підхоплено словосполучення “red dot”. Без перебільшення, сінгапурцям припала до душі сказана індонезійським лідером дефініція.

Чи правомірно було б припускати здатність президента Філіппін Р.Дутерте впливати на засади зовнішньої політики Сінгапуру? Мабуть, ні. З лавиноподібних висловлювань філіппінського лідера на зовнішньополітичну тематику можна робити найзапаморочливіші висновки. Та навряд чи вони спонукають сінгапурських політиків безоглядно шельмувати американців або ж загравати з Китаєм задля досягнення другорядних цілей. Нагадаю: у Сінгапурі привчені міряти наслідки десятиліттями.

Підсумовуючи, хотілося б зазначити: у Сінгапура немає таємного інструментарію, який дозволяє нації залишатися бажаним партнером ледь не для всіх держав та економік світу, або як там кажуть, “від Північної до Південної Кореї”. Перш ніж просувати себе будь-де, сінгапурці створили на власній території максимально комфортні умови життя, бізнесу, навчання, творчості, наукової діяльності, харчування і ще Бог зна чого. Так, відеокамер і свідомого донощицтва стосовно підозріливих осіб там більше, ніж у будь-якій іншій країні світу. Та в результаті переконуєшся, що дружити чи співпрацювати з Сінгапуром хотіли б усі.

Плями на Сонці, як відомо кожному старанному школяреві, дійсно є, але відмовлятися від нього через це за власної волі, здається, ніхто не хоче.

Про можливості України в Сінгапурі, - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 2

 

Ще декілька років і територія Сінгапуру приросте черговими гектарами штучно створюваного острова

– Які інтереси переслідує Росія і наскільки сильні російські позиції у Сінгапурі? Яким чином, на Вашу думку, можна послабити РФ у цій країні?

– У деградуючій імперії, якою РФ безумовно є, зовнішні інтереси всюди приблизно однакові: схилити на свій бік у будь-який спосіб, щоб з нею рахувалися. На одних діють шантажем, тиском, зокрема військовим, інших намагаються брати лестощами, обіцянками або ж просто – невигадливо – готівкою. Ось що відсутнє в інструментарії кремлівської зовнішньої політики, так це щире прагнення до рівноправного співробітництва. Велич не дозволяє, в тому числі і з Сінгапуром.

У 2014 дипломати від Росії рушили МЗСами країн свого перебування, домагаючись згоди на створення в будь-якому вигляді військово-морських баз для своїх кузнєцових. Цілком прагматичні і не позбавлені почуття гумору сінгапурці у відповідь на подібний запит поцікавилися наявністю у Москви в Тихому океані свого 7-го флоту.

Відносини між Сінгапуром і недоімперією складалися по-різному, від глибокої ворожості до “майжедружби”. Для держави-мегаполісу РФ не представляє особливого інтересу в економічному плані. Статистичні дані свідчать про це беззастережно, сухо інформуючи, що основу російського експорту в Сінгапур традиційно становлять сировина і мінерали. У той же час сінгапурський бізнес знаходить для себе різноманітнішу номенклатуру, чого б такого росіянам продати або перепродати. Непогано заробляють сінгапурці на медичному туризмі для росіян. З числа відносно нових напрямів сінгапурську сторону цікавлять перспективи управління аеропортом Владивостока. Сінгапурці з підвищеною увагою ставляться до подій в Арктиці, вважаючи, що розробка ресурсів Півночі, де роль РФ є все ще значущою, може обернутися істотними прибутками. Навіть статусу спостерігача в Арктичній Раді домоглися. Як найбільший у світі виробник і постачальник морських бурових платформ, а також країна, що має досвід будівництва криголамів, Сінгапур усіляко намагається залучитися до прийдешніх подій в Арктиці.

Частка двосторонньої торгівлі для кожної з країн не перевищує одного відсотка від загального обсягу (5,8 млрд. дол. США у 2015 р.). Стан справ зі взаємними інвестиціями мало чим відрізняється від ситуації з торгівлею. Не один рік поспіль на засіданнях міжурядової комісії звучать заклики московської сторони створити “зону вільної торгівлі”. Дивно, чому англійське “area” – простір – інтерпретується як “зона”? У нас, до речі, теж… Понад те, росіяни запевняють у готовності Сінгапуру приступити до обговорення питання підписання угоди про вільну торгівлю з напівміфічним ЄАЕС.

Кількість постійно проживаючих у РС вихідців з Росії, за неофіційними даними, становить кілька тисяч осіб. Там діє Російська православна церква з недільною школою при ній, видається глянець “Русский Сингапур”, функціонує “Русский клуб”. Посольство РФ постійно фігурує як їхній куратор. Кілька років поспіль у Сінгапурі проводився сінгапурсько-російський бізнес форум, зів’ялий слідом за початком московської агресії проти України.

До 2018 року, до півстоліття зі встановлення дипломатичних відносин між СРСР і РС, сторони нібито збираються завершити переговори щодо згаданої ЗВТ. Чомусь у зв’язку з цим уголос не вимовляється нічого про практичні вигоди від майбутньої свободи для торгівлі. Мабуть, немає про що вимовляти.

Україні складно протистояти Москві і її пропагандистам наявними в регіоні Південно-Східної Азії засобами. Однак прикметним є те, що Росія сама невтомно працює проти себе в усіх, в тому числі і в цьому, куточках світу. І якщо за часів Радянської імперії поряд з підкупом політиків, усілякими обіцянками, шпигунством, шантажем і провокаціями, СРСР дозволяв собі вкладатися в будівництво інфраструктурних об’єктів у державах-сателітах, майже безкоштовне навчання фахівців, постачання озброєнь і техніки, то нинішній носій тіари з двоголовим пернатим хижаком став куди скупішим у своїх витратах. Нагадаємо і про сінгапурський прагматизм, обійти який не може навіть найоблудніша пропаганда.

Так от, яким чином ми могли б впливати на сприйняття сінгапурцями сучасної Росії? Мої міркування у цьому зв’язку можуть здатися або наївними, або банальними. Полягають вони у тому, що як країна і економіка ми повинні з кожним днем ставати дедалі привабливішими для бізнесу, інвестицій, туризму, відпочинку і життя взагалі. Нам слід, як на початку свого шляху зробив Сінгапур, рішуче припинити спроби судити себе зі сторони. Замість примірювання чужих черевиків куди корисніше зайнятися власними, яким за визначенням немає заміни, і позбавитися пари випинаючих у них цвяхів, замінити підошву на високоякісну, начистити як слід, коротше, зробити зручними і красивими.

Сінгапурці, між іншим, вважають нас інтелектуальною нацією. Але при цьому безпомилково вказують на наше невміння подавати себе. В усьому світі прийнято зустрічати по одягу. Якщо ж продовжити лінію, то і по взуттю. Багато хто з нас ще пам’ятає 70-80-ті роки минулого століття, коли у Союз завозили дешеву і якісну сінгапурську побутову, аудіо- та відеотехніку. Починалося ж сінгапурське “диво” з централізовано придбаних ще раніше, у 60-х, і розданих десяткам тисяч сімей швейних машин, які відкрили шлях до розв’язання проблеми зайнятості, поклали початок масовій профтехосвіті, пробили дорогу експорту і залучили іноземні інвестиції. Наші вихідні позиції незрівнянні з жалюгідним становищем Сінгапуру середини ХХ-го століття. Однак потенційними перевагами треба нарешті навчитися розумно розпоряджатися в інтересах більшості.

Росії у Сінгапурі слід не протистояти, а говорити про неї правду. Надрукована у квітні 2014 року в провідній сінгапурській газеті “Стрейтс таймс” змістовна стаття про “русский мир” нищівно позначилася на репутації РФ у Сінгапурі, а збитий невдовзі над Донбасом малайзійський літак додав їй кривавих фарб. Люди зі здоровим глуздом – а таких у Сінгапурі абсолютна більшість – не бачать Росію ні як друга, ні довгострокового партнера, ні місця для солідного інвестування.

– Населення Сінгапуру на 76% складається з етнічних китайців. Ураховуючи зростаючу політичну та економічну потужність КНР, чи може Сінгапур у майбутньому перетворитися на “маленький Китай”, як про це кажуть декотрі експерти?

– Спробуємо уявити собі, скільки австралійців має британське коріння. Певно, ледь не в кожного другого знайдуться не такі вже і далекі родичі в Об’єднаному Королівстві. Природне запитання: наскільки великі шанси Великої Британії “прирости” Австралією, або для Зеленого континенту перетворитися на клон колишньої метрополії? Відкладемо фантастичні сюжети, повернемося до випадку Сінгапуру. Так ось, немає в цій державі-мегаполісі пропекінских партій чи інших КНР-орієнтованих політичних угруповань. Звичайно ж, при бажанні можна поміркувати в футуристичному контексті про долю острова кілька десятиліть потому. Але від подібних уявних подорожей утримувався навіть батько-засновник сучасного Сінгапуру ЛКЮ. На питання про віддалене майбутнє його країни, погоджуючись з передбачуваністю варіантів розвитку тих чи інших “традиційних” держав, він з часткою невластивої йому розгубленості і невизначеності висловився про Сінгапур у книзі “Важкі істини для просування Сінгапуру” (“Hard truths to keep Singapore going”).

Відмовляючи Сінгапуру в можливості коли-небудь перевтілитися в “маленький Китай”, не можу не зазначити, що багато хто у КНР бажав би, щоб їхня країна набула рис та репутації Сінгапуру. Доречно нагадати, що, як наслідок зустрічі Ден Сяопіна, творця ривка Китаю із зубожіння до процвітання, з Лі Куан Ю в листопаді 1978 року погляди натхненника модернізації КНР набули певних “сінгапурських” рис. Однак ідеологічної близькості це не додало. І хоча нерідко серед китайців, та й не тільки, можна почути про РС як про частину так званого Великого Китаю, Сінгапур, немов не помічаючи подібних випадів, невтомно проводить свою лінію. Наприклад, нарощування Пекіном військової потужності в Південно-Китайському морі зустрічає різку критику з боку сінгапурців. Зазіхання китайців на згуртованість АСЕАН також наштовхуються на рішучу відсіч з боку Сінгапуру.

Про можливості України в Сінгапурі, - інтерв'ю з Павлом Султанським. Частина 2

 

Сінгапур не лише уособлює еру інформаційних технологій, але й демонструє повагу до культури, традицій, релігійних переконань тих, для кого він став батьківщиною

Не зайвим буде нагадати, що заселення Сінгапуру вихідцями з Китаю відбувалося переважно з південних провінцій, де розмовляли на інших, ніж на півночі країни, діалектах, а по суті – мовах. По сьогодні в етнічних китайських сім’ях на побутовому рівні частіше почуєш не путунхуа (офіційна мова Китаю), а кантонську, хоккієн або теоцієу. Називаючи Китай своєю прабатьківщиною, сучасні сінгапурці переважно мають на увазі місцевість, звідки свого часу емігрували їхні предки, а зовсім не КНР.

Потрібно бути надмірним фантазером, щоб уявити собі політичний дрейф Сінгапуру в бік Китаю.

– Яка роль оборонного сектора в цій країні? Що на даний момент являють собою Збройні сили Сінгапуру і його військова стратегія?

– Асигнування на цілі оборони в бюджеті Сінгапуру виглядають більш ніж солідно. Оборонні видатки Республіки приблизно дорівнюють сумі аналогічних бюджетів сусідніх Малайзії та Індонезії, перевищивши 10 млрд. дол. США у 2015 році. Витрати, що скеровуються на оборону, зросли з початком агресії Москви проти України. В Сінгапурі цю подію сприйняли як попередження для своєї безпеки, оскільки РФ, будучи членом ядерного клубу і постійним членом РБ ООН, подала приклад цинічного нехтування базисними принципами міжнародного права щодо меншої і більш уразливої Української держави. Міністр закордонних справ РС К Шанмугам виступив у парламенті з відповідною заявою відразу ж після анексії Криму. В суспільстві ж з розумінням сприйняли заходи уряду зі зміцнення обороноздатності держави.

Витрати на оборону вивели Сінгапур на 2-е місце у світі за глобальним індексом мілітаризації. Характерно, що РС є єдиною країною першої десятки цього рейтингу, яка не веде бойових дій і у відносно недалекому минулому не брала участі у війнах.

Загальна військова повинність для чоловіків починається з 18 років. Без будь-яких відстрочок і винятків. Для визначеного законом кола осіб допускається альтернативна служба. Хоча постійний військовий контингент становить трохи більше 70 тис. військовослужбовців, зростаючи числом з року в рік, при загальній мобілізації майже 1,3 млн. чоловік здатні взятися до зброї. Цьому сприяє, серед іншого, регулярна перепідготовка резервістів до досягнення ними 49-річного віку.

Напевно не всім відомо про мову команд у сінгапурській армії. Вони віддаються малайською! Сінгапур майже стовідсотково є англомовною країною. Проте, поряд з англійською, статус офіційних мають китайська (мандарин), малайська і тамільська мови. Малайзія з самого початку визначалася як ворог номер один у набулому не з власної волі незалежність Сінгапурі. До певної міри і це послужилося малайськомовності в армії. Власне, навіть гімн країни виконується малайською.

Будівництво Збройних сил опинилося серед чи не найскладніших проблем у початковий період незалежного існування. Сінгапурському керівництву було дуже непросто посеред безлічі держав знайти ту, яка виявилася б здатною і готовою сприяти в цій справі. Після відмови у співпраці з боку низки країн до Сінгапуру прибули ізраїльські інструктори, створивши боєздатну військову структуру за ізраїльським зразком, що і понині щиро цінують сінгапурці.

Оскільки відкритої інформації про ЗС РС дійсно багато, зверну увагу на окремі, на мій погляд, цікаві деталі. Зокрема, в останні роки міністерство оборони Республіки предметно зайнялося волонтерським рухом, юридично визначивши статус сотень співвітчизників як службовців МО, готових професійно працювати на користь своєї батьківщини. Залишаючись на своїх місцях у цивільному секторі, вони у разі потреби залучаються державою для виконання специфічних завдань, будучи при цьому юридично захищеними. Під час здійснення волонтерської місії їхні роботодавці, наприклад, зобов’язані зберігати за ними виплату окладів.

Особливістю військового призову є обов’язкове проходження служби не лише громадянами Республіки, але й усіма постійними мешканцями країни чоловічої статі, які досягли призовного віку. До речі, після проходження служби такі особи наділяються правом отримання громадянства.

Делікатне питання – ситуація з етнічними малайцями. Лише наприкінці 1970-х їх почали призивати на дійсну військову службу, резонно беручи до уваги, наскільки психологічно складно було б їм воювати проти своїх співплеменників. Можу помилятися в деталях, але у цілому ситуація така, що існуюча у ЗС Сінгапуру система допусків попереджає витік інформації і одночасно сприяє уникненню конфліктів на будь-якому ґрунті.

Визначальною мірою військова стратегія держави базується на понятті випереджаючої оборони, оскільки армія не має простору для внутрішнього маневру, відходу й організації опору при сухопутному наступі потенційного супротивника. Тому негайна – природно, в надзвичайних ситуаціях – висадка сил швидкого розгортання на території прилеглих держав, завдавання високоточних нищівних ударів по ворожих пунктах управління, виведення з ладу систем комунікації, забезпечення панування на морі і в повітрі – такими є складові оборонних зусиль Сінгапуру при виникненні воєнної загрози. Постійно заявляючи про свою прихильність стриманості і діалогу з сусідами, Сінгапур послідовно зміцнював свої ЗС. Одночасно в міжнародному вимірі формувався образ нації як виключно затребуваного суб’єкта, зокрема, як постачальника продукції нафтопереробки (знаходиться в топ-3 світу), фінансового центру (вже випереджає Швейцарію), міжнародного морського порту (очолює світові рейтинги завантаженості) тощо. Як стверджують і самі сінгапурці, і відповідні експерти, жодній країні не вигідно, принаймні на нинішньому етапі, військовими засобами загрожувати Сінгапуру. Інша річ – терористичні організації, кіберкриміналітет, усякого штибу міжнародні авантюристи. Для боротьби з ними влада мегаполісу не шкодує ні сил, ні коштів. Цю обставину, між іншим, із занепокоєнням сприймають сусіди Сінгапуру, що привносить напруженість у відносини з ними.

Щодо нас, то у відносинах з Сінгапуром ми неодмінно досягнемо високих результатів, створюючи по-справжньому комфортне середовище всередині своєї держави.

 

 

 

 

Розмовляв Юрій Пойта

 

 

 

Джерело: Вектор Ньюз

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s