Тетяна Сірочук: Синє й жовте: їхнє поєднання дає нове життя!

8 червня 2017 р.

Із Тетяною Сірочук ми зустрілися в Києві. Вона спланувала свою поїздку до родичів так, щоб по дорозі відвідати заходи «Книжкового арсеналу».

Адже пані і сама видавець, і неодмінно мала відвідати одну з найповажніших книжкових ярмарків України. 

Тетяна Сірочук є доктором французької мови та літератури, засновницею й директоркою видавництва «Бльо & Жон», що на Єлисейських Полях у Парижі.

Це видавництво, хоча й дуже молоде, вже цього року мало стенд на Книжковому салоні в Парижі (що є найбільшим у Франції).

Книжок ще поки видано небагато, але серед них — переклади з української, що у Франції трапляється нечасто.

У Франції саме мазепинці були першими емігрантами з України

— Пані Тетяно, ви ж родом з України. А тепер ви — громадянка Франції. Як це сталося?
— Так, я народиласся на Хмельниччині, поблизу міста Острог Рівненської області. Навчалася в Чернівецькому університеті на факультеті іноземних мов, потім там викладала французьку мову та літературу. А в 1998 році поїхала до Франції на запрошення одного французького професора. Мене дуже цікавило, як французьку мову й літературу викладали у Франції для французів.
— І до якого університету ви потрапили?
— До університету Нансі ІІ (сьогодні це університет Лотарингії). Там і захистила докторську дисертацію з французької мови та літератури. До речі, змогла писати також і про Україну.
— А саме?
— Працювала, зокрема, над творчістю Вольтера і його «Історією Карла ХІІ, короля Швеції». Саме в цій книжці Вольтер присвятив чимало сторінок запорожцям, Мазепі, опису України, а також зазначив, що «Україна завжди прагнула бути вільною». Тут йдеться не про випадковий інтерес, а про цілеспрямоване дослідження, адже до написання цієї книжки, яку Вольтер називав згодом своїм найулюбленішим твором, він готувався роками і вивчав багато історичних свідчень і документів.
Переписувався також з очевидцями подій, допитуючись, зокрема, якою людиною був Мазепа. Про все це я дізналася, вивчаючи архіви Вольтера в Національній бібліотеці Франції у Парижі. Додам ще, що у Франції саме мазепинці були першими емігрантами з України.
— Першою хвилею все-таки називають еміграцію, пов’язану з першою світовою війною та більшовицьким переворотом. 
— (Посміхаючись) Назвімо це нульовою хвилею, але еміграція ця була.
— Тож після захисту дисертації ви продовжували викладати французьку для французів?
— Французьку для французів я викладала ще під час написання докторської дисертації. А після захисту мені запропонували викладати українську в Інституті східних мов та цивілізацій у Парижі (французькою — Inalco). Моїми студентами були французи, наро­джені у Франції, які бажали вивчати українську мову й культуру.

«Мої друзі і знайомі, мої племінники були на Майдані»

— Пані Тетяно, тож ви мали досить успішну академічну кар’єру. Що ж змусило вас стати видавцем?
— Мені завжди хотілося мати власне видавництво. Мрія ця — давня, я все думала — зроблю це колись… До дії мене спонукали події в Україні, зокрема в лютому 2014 року, коли в Києві пролилася кров. Мої друзі і знайомі, мої племінники були на Майдані.
А що я могла зробити для країни, де народилася? Знаючи, наскільки вагомою може бути культурна дипломатія, саме тоді я і прийняла рішення заснувати своє видавництво і таким чином долучитися до промоції української літератури і культури у Франції та у франкомовному світі.
— Але ж видавництво — це бізнес. Ви знайшли спонсора, щоб почати власну справу? 
— Я вклала у видавництво всі свої заощадження. Мій чоловік, він француз, повністю підтримав мене.
— Я не питаю, чому ви назвали своє видавництво саме так — Bleu & Jaune, «Синє й Жовте»…
— Рiч не лише в тому, що синій і жовтий — це кольори України. Синій і жовтий, змішуючись, дають новий колір і, у певному сенсі, нове життя. Так моє життя і, як-то кажуть, тоді круто змінилося: аудиторія зросла від кількох студентів у Парижі до кількох тисяч читачів у Франції та Європі… Але спочатку, звичайно, треба було закласти стійкий фундамент. Протягом 14-го року я готувала необхідні документи, а в 15-му я вже офіційно зареєструвала видавництво і видала першу книжку.
— І яка то була книга?
— «Кобзар» видання 1840 року! Для мене українська мова — це мова Шевченка. Саме він першим довів, що українська мова може зворушити, а поезія — може змусити задуматися. А зворушити і змусити задуматися — це по­кликання справжньої літератури. Моїми перекладачами стали мої колишні студенти з Іналько. Вони — французи, всі носії французької мови. Адже я хотіла об’єднати навколо себе команду людей, яким, як і мені, доля України не була байдужою, які теж хотіли щось зробити для України; з іншого боку, я також хотіла дати їм можливість успішно дебютувати в галузі художнього перекладу.
— Звичайно ж, переклад творів Шевченка — то виклик для перекладачів. Але ж як французи сприймають твори Шевченка? Можливо, то неправильне бачення, але я можу уявити собі Лесю Українку поза українською мовою, а от Шевченка — не можу.
— Будь-який автор, будь-який твір — то виклик для перекладачів. Це довга і клопітна робота. Але перекладати треба, адже це одна річ розповідати французам, що Шевченко багато значить для України, і зовсім інша — дати їм можливість читати його і мати свою думку. Нам часто пишуть французи: «нарешті зміг відкрити для себе Шевченка і зрозуміти, чому його так шанують українці», «його «Катерина» читається, як повість», «поезії не люблю, але вашого «Кобзаря» прочитав за один вечір»… Тобто для мене це місія: не просто щось видати, а показати, що українська література народилася не у XXI столітті, а що вона має глибоке коріння.
Одначе не можна обмежуватися класичною літературою, також треба говорити про сьогодення. Й оскільки Майдан дав, певним чином, поштовх створенню видавництва, то я обов’язково хотіла видати також книжку про події в Україні. Так, у листопаді минулого року ви­йшла «Казка про Майдан» Христини Лукащук у перекладі Жюстін Горецької.

Оригінальні оцінки подорожі до Італії та до України

— А які у вас плани — видавати лише українські книжки? 
— Специфіка мого видавництва — це французька й зарубіжна літератури. Наприклад, ми одночасно видали дві книги новел французького письменника, філософа й кінематографіста Тьєрі Луазеля, в яких він оригінально оцінює свої подорожі до Італії та до України. Крім того, самій мені було цікаво спостерігати і показати, як розвивався стиль автора, адже дві ці збірки розділає час у тридцять років. У нього дуже елеґантна французька мова, пише він легко, дія розвивається між реальністю і фантазією. Мені подобається така література, і тому з цим автором у нас вже є інші задуми.
— Але ж для сучасної української літератури ви також відкриті?
— Так, звичайно, це в першу чергу. Шкода, що в Україні практично нема підтримки перекладів, це б суттєво збільшило кількість українських книжок на французькому ринку. Але я як французький видавець маю право на підтримку із французького боку.
— Отже, виходить, Франція підтримує видання українських книжок французькою мовою?
— Не лише українських, а взагалі перекладних книжок. Але якщо сама країна дбає про промоцію своєї культури, тоді перекладних книжок видається набагато більше. За прикладом далеко йти не треба: французька література видається і перекладається в Україні дуже добре, адже Франція дуже активно підтримує свою літературу. Згадаймо хоча б Програму сприяння видавничій справі «Сковорода», яку ініціювали Посольство Франції та Французький інститут в Україні.
Розумію, що Україна має чимало проблем, на вирішення яких піде багато затрат і часу. Але можуть бути також приватні ініціативи. Тому ми пропонуємо партнерство для тих, хто хоче підтримати українську літературу у Франції. Така культурна дипломатія допомагає створити позитивний імідж не тільки України, а й самих партнерів. Я впевнена, кожен iз нас може щось зробити для України.
— А якого роду українську літературу ви плануєте видавати? Адже українських авторів багато, і вони різні.
— Я намагаюся врахувати не лише те, наскільки той чи інший український автор відомий у себе, а й те, наскільки це буде сприйматися у Франції. Хочу також допомогти молодим українським авторам. Буває по-різному: інколи я сама вибираю книжку, яку хочу видати, інколи перекладачі мені пропонують (цей підхід я заохочую, адже над перекладом треба працювати місяцями, тому, коли перекладачі перекладають книжку, яка подобається, робота йде краще), а зазвичай автори нам просто надсилають свої книжки на нашу паризьку адресу (яку можна знайти на нашому сайті http://www.editionsbleuetjaune.fr), і тоді ми відбираємо, що нас цікавить.
— А як продаються ваші книги? Чи їх беруть книгарні, чи лише через iнтернет? 
— Наші книги зареєстровані в усіх міжпрофесійних базах даних. А це означає, що їх можна якщо не знайти, то замовити в абсолютно всіх, навіть найменших, книгарнях Франції та навіть у Європі. Звичайно, їх можна придбати через iнтернет або безпосередньо у нас. От була така цікава історія: на минуле католицьке Різдво один француз замовив у подарунок своїй дружині «Новели» Тьєрі Луазеля і «Казку про Майдан», а вона йому — «Кобзаря»; доводилося тримати все це у секреті, домовляючись iз кожним окремо про подарунковий папір, день і адресу доставки…
Крім того, ми багато спілкуємося з пресою, щоб був розголос про наші книги. Спочатку я думала взяти на роботу людину по роботі з пресою. Потім зрозуміла, що я це маю робити сама. Навіть якщо той чи інший журналіст нічого про нас не напише, він усе одно запам’ятає, чому я заснувала видавництво або його назву, прореагує на неї, коли почує вдруге. Звичайно, все має робитися професійно, тому я вчила маркетинг з американським спеціалістом і визначала з ним стратегію видавництва, щоб про книги знала цільова аудиторія.
— Отже, тепер ви облишили викладання й зайнялися видавничою справою?
— Наразі я одночасно займаюся науковою роботою і видавничою справою. Але викладання певним чином теж продовжується, адже я постійно підтримую і вчу своїх молодих перекладачів: інколи треба щось пояснити, інколи перевірити, інколи «навести» на кращий переклад. Я вірю у них. За ними майбутнє і ніколи не рано починати готувати собі заміну. Це те, що, як кажуть французи, спонукає мене щодня вставати і бігти життям…
Розмовляла Тетяна Ларько
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s