Денис Чернишов, заступник міністра юстиції України: Суть реформи – повернути в суспільство людину, яка була за гратами

24 травня 2017 р.

Рік тому в Україні почався процес ліквідації Державної пенітенціарної служби. В Міністерстві юстиції вважають, що це допоможе провести масштабну реформу в пенітенціарній системі – не тільки покращити умови перебування ув’язнених за гратами, але й зробити все для того, щоб запобігти повторному поверненню людини у місця неволі. Як проходить процес ліквідації Державної пенітенціарної служби, що пришвидшує й гальмує процес реформування пенітенціарної системи в Україні, про це в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповів заступник міністра юстиції України Денис Чернишов.

 – Денисе Вікторовичу, чи можна вже говорити про якісь результати процесу ліквідації Державної пенітенціарної служби?

– Я б хотів, щоб ми сприймали цей процес як дуже непростий, комплексний. Ми «розбили» всю пенітенціарну систему на складові, вивчили їх і поставили діагноз по кожній із них: стан або поганий, або дуже поганий. Але мене вразило, що в системі залишилося ще досить багато небайдужих працівників, які уболівають за свою роботу, вкладають у неї душу.

До складових, про які згадав, відноситься нормативна база – величезна кількість законів і постанов Кабміну, внутрішніх положень Міністерства юстиції та інших, з якими ми працюємо. Нормативна база – це великий комплекс нормативних документів та актів, які треба переглянути і з’ясувати, у чому саме вони не відповідають сучасним вимогам, а потім переробити.

На сьогодні ми переглянули вже десятки нормативних документів, внесли в них зміни та перезатвердили відповідно до сучасних вимог і міжнародних зобов’язань. У багатьох випадках нормативні документи, які застосовувалися в пенітенціарній системі, не відповідали зобов’язанням, що Україна взяла на себе на міжнародному рівні.

Окрім цього, необхідно зайнятися персоналом пенітенціарної системи, охороною здоров’я у місцях позбавлення волі, харчуванням ув’язнених, опаленням, освітленням тощо.

 – Скільки часу необхідно, щоб провести зміни в пенітенціарній системі? Про які обсяги роботи можемо говорити, якщо це, як стверджуєте, процес поступовий?

– У багатьох країнах нині проводиться реформа пенітенціарної системи. Нещодавно ми були в Шотландії, де нам говорили, що почали реформу 5 років тому і запрошують подивитися на результат через 10 років. Масштаби роботи – значні. Це і перебудова бачення суспільством проблем пенітенціарної системи, і запобігання рецидивам ув’язнених, які вже вийшли на волю тощо.

Проте, ви ж розумієте, що кожна зміна рухається різними темпами. Наприклад, положення Мін’юсту ми можемо змінити з однією швидкістю, але є закони, ухвалення яких залежить він парламенту. Окрім того, є питання перебудови установ, що може зайняти три-чотири роки і тягне за собою фінансові питання. Буде фінансування – буде одна швидкість, не буде – матимемо зовсім іншу.

– А на якій швидкості зараз процеси реформування пенітенціарної системи?

– Ми подаємо до Міністерства фінансів розрахунки на повну потребу реформи, а вже Мінфін, залежно від можливостей і пріоритетів, визначає, що профінансувати і в якому обсязі, а що – ні. На це питання я вам одноосібно відповісти не можу.

«Яким ви хочете побачити сусіда, який повернувся з місць позбавлення волі?»

 – Складається враження, що в цьому питанні багато залежить від Міністерства фінансів…

– Я вам скажу так: дуже багато.

– Якщо ви вже згадали про пріоритетність, то які ключові цілі ставить Міністерство юстиції у процесі реформування пенітенціарної системи? На які зміни орієнтується перш за все?

– Мені дуже сподобався слоган, під яким у Швейцарії проводилася реформа пенітенціарної системи. Він звучав так: «Яким ви хочете побачити сусіда, який повернувся з місць позбавлення волі?»

Зрозуміло, що ми хочемо побачити його нормальним, здоровим фізично і морально. Тому вся реформа – це комплекс заходів, які дозволять ресоціалізувати людину, котра потрапила за грати.

 – Певно, щоб змінити людину, котра перебуває у місцях несвободи, треба поміняти і підходи до роботи людей, котрі працюють у цій системі?

Пенітенціарна система, побудована ще в СРСР, більше зосереджувалася на покаранні людини, аніж на її перевихованні

– Звичайно! Одна зі складових пенітенціарної системи, про які говорив раніше, – це персонал. Без нього в нас нічого не вийде. Коли починали реформу, більше 80% людей в системі працювали «в погонах», тому ми поставили перед собою завдання провести демілітаризацію. Як наслідок, сьогодні маємо близько 30% таких працівників. А були ж такі нісенітниці, як, наприклад, прес-секретар – полковник. Навіщо це? Зрозуміло, що система, яка була побудована ще в Радянському Союзі, більше зосереджувалася на покаранні людини, котра порушила закон, аніж на її перевихованні. Ми ж хочемо, аби людина ресоціалізувалася, змінила світогляд, у чому їй допомагатимуть психологи та реабілітологи, яких готує Академія Державної пенітенціарної служби в Чернігові, а також Білоцерківський центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

 – Як відбувається перевиховання працівників пенітенціарної системи?

– Ми в процесі. Зараз перед собою ставимо мету підвищити рівень заробітної плати працівникам пенітенціарної системи, бо сьогодні працівники поліції і нацгвардії отримують майже в три рази більше, ніж наші працівники. Але робити це механічно безглуздо, бо ж просте підвищення заробітної платні не змінить якість їхньої роботи. Для змін необхідно проводити перенавчання, переатестацію, – вищу заробітну платню отримуватимуть ті, хто їх пройде.

 – Хто з іноземних колег допомагає Україні в проведенні реформи?

– Насправді, таких дуже багато. Це Рада Європи, Товариство Червоного Хреста, уряди Канади та Норвегії. Перелічити всіх складно. Нещодавно у нас був спільний захід з представниками пенітенціарної системи Польщі, Чехії та Фінляндії. Коли Україна планує робити якісь кроки в реформуванні, ми дивимося на Польщу, Естонію, які досягли непоганих результатів у цьому процесі. Наприклад, Естонія – виходець із Радянського Союзу, менталітет її жителів схожий із нашим. Естонія міняла таке ж законодавство, яке було в нас. Тому можна, як кажуть, не вигадувати велосипед, а використати досвід колег і застосувати його.

– А скільки зараз в Україні ув’язнених, скільки перебувають у СІЗО, за які злочини відбувають покарання?

– Якщо говорити про тих, хто перебуває в пенітенціарній системі, їх близько 61 тисячі. Йдеться про утримання в наших установах. Кілька років тому це число складало 120 тисяч. На кінець першого кварталу 2017 року на довічному ув’язненні перебувають 1565 осіб, із них 22 жінки. За останні роки в Україні дуже змінилася етнічна складова: через анексію Криму, АТО в Донецькій і Луганській областях. Усе це разом із декриміналізацією деяких статей і відомим «законом Савченко» привело до зменшення кількості ув’язнених.

Звичайно, є і рецидиви, статистику веде Міністерство внутрішніх справ. Ми вважаємо, що необхідно  розробити і поновити базу ув’язнених, зробити її повною, де можна було б «вести» ув’язненого і мати всі його дані: статті, за якими відбуває покарання, наявність медичної картки, відомості про професію, якщо має, соціальні зв’язки тощо. Для того, щоб людину перебудовувати, треба її знати.

 – Зараз хіба немає такої бази?

– Електронної, досконалої, повної – немає.

– Ви згадали про «закон Савченко», який Верховна Рада кілька днів тому відмінила. Скільки людей були звільнені за цим законом, і що очікувати надалі?

Для суспільства існувала інша – ключова проблема – передчасний вихід на свободу рецидивістів, вбивць, злодіїв та крадіїв

– Саме Міністерство юстиції виступило з ініціативою внести зміни до «закону Савченко» та активно на цьому наполягало під час засідань профільного парламентського комітету, адже він негативно впливав на розподіл ув’язнених по установах нашої системи: ізолятори переповнені, позаяк є необхідність «розтягувати» судовий процес, натомість колонії – напівпорожні. Утім, для суспільства існувала інша – ключова проблема – передчасний вихід на свободу рецидивістів, вбивць, злодіїв та крадіїв. Загалом близько восьми тисяч осіб за рішенням судів достроково залишили межі наших установ. Були навіть такі випадки, коли особа, вийшовши з установи пенітенціарної системи, так і не дійшла додому, знову скоївши злочин.

 – Внесіть ясність у питання щодо конкурсу проектів інвесторів з будівництва нових СІЗО замість чинних Лук’янівського та Львівського. Є заявки від інвесторів чи немає? Якщо є, то скільки їх?

– Де-факто їх немає. Можливо, тому що треба підготувати великий пакет документів, бо ж ми оголосили конкурс проектів, а що таке проект будівництва нової установи пенітенціарної системи? Це дуже складна інженерна споруда.

У нас були перемовини стосовно Львівського СІЗО. Щодо Київського СІЗО зацікавленості ми майже не чули, тому зараз готуємося проводити консультації з Європейською бізнес-асоціацією, представництвом Американської торговельної палати, з комерційними відділами посольств. Можливо, той набір документів, який ми пропонуємо інвесторам, їх не влаштовує. Ми хочемо отримати фідбек. Ймовірно, доведеться щось переформатувати. Відверто кажучи, я чув, що вартість будівництва нового СІЗО не відповідає очікуваній оцінці та можливості реалізації на тому майданчику, що під Лук’янівським СІЗО, проекту, який компенсує витрати інвесторам. Ми хочемо це почути не кулуарно, а офіційно. І так само офіційно оприлюднити, щоб уникнути пліток. Це життя. Змінюється інвестиційний клімат, у нас триває АТО, зрозуміло, що інвестори і на це звертають увагу. У внутрішнього інвестора, відверто кажучи, на такий обсяг робіт навряд чи є відповідні ресурси, тому ми працюємо перш за все на залучення іноземних інвесторів.

 – А чим же так лякає інвесторів Лук’янівське СІЗО?

– Я б не сказав, що лякає. Інвестор порівнює можливість прибутку та ризики. Відповідно до умов державно-приватного партнерства, інвестор спочатку будує за власний кошт нове СІЗО, вводить його в експлуатацію, вже в нову установу ми переводимо нинішніх «мешканців» Лук’янівського СІЗО, і лише потім інвестор отримує право на користування ділянкою, яка знаходиться під старим ізолятором. Це може зайняти до трьох-чотирьох років. Відповідно – є ризик.

 – А чи однакові умови для інвесторів-претендентів на ділянки під Львівським та Лук’янівським СІЗО? Останнє ж знаходиться у центрі столиці, де земля коштує досить дорого, а тим паче – і саме Лук’янівське СІЗО є пам’яткою історії у «Переліку пам’яток історії та культури»? Ці особливості враховуються?

– Львівське СІЗО розташоване також у центрі міста, як і Лук’янівське. І Лук’янівське, насправді, було б легше продати, але немає ринку землі. Тому зрозуміло, що ми хочемо реалізувати проект, а не просто отримати гроші й витратити їх. Ми хочемо збудувати нове СІЗО, саме тому й був обраний такий механізм – проведення конкурсу проектів для інвесторів.

Приблизна оцінка проекту визначається шляхом множення вартості будівництва для розміщення одного ув’язненого на загальну кількість в’язнів. У світі цей еквівалент складає 10-12 тисяч доларів. За українськими мірками з урахуванням вартості праці можемо припустити, що ця сума може бути тотожною 7 тисячам доларів. В Лук’янівському СІЗО утримуються 2300 осіб. Перемноживши 2300 на 7, отримуємо приблизну вартість цього проекту. У Львівському СІЗО кількість утримуваних втричі менша.

 – Якщо раптом станеться так, що не буде проектів від інвесторів. Чи є план «Б»?

– План «Б» – у тому, щоб у будь-якому випадку реалізовувати цей проект, тому що у держави немає зайвих коштів на реалізацію цього задуму. Ми будемо шукати ту формулу, яка влаштовуватиме інвестора і державу, тому що це приватно-державне партнерство. Ми повинні задовольнити обидві сторони: і державу, і приватного інвестора, який погодиться на реалізацію такого проекту.

 – За останніми даними, Україна – лідер серед країн за зверненнями до Європейського суду з прав людини, який звертає увагу на порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, йдеться про не проведення належного розслідування скарг, неналежні умови тримання під вартою, поміщення особи до металевої клітки під час судового засідання тощо. Окрім того, проблемою залишається тривале утримування осіб в СІЗО, яке в Україні іноді сягає кількох років. Як можна вирішити цю проблему, і чи не стане тривале перебування людини в СІЗО підставою для позову до ЄСПЛ?

– Скажімо так, утримування в СІЗО не є приводом для звернення до ЄСПЛ, бо ж ми тримаємо осіб за рішенням суду. Тому як довго суд розглядає справу, стільки ж і перебуває людина в СІЗО.

Але правда в тому, що нам треба проводити багато змін. Щорічно в Україну з інспекціями приїздить Європейська комісія протидії тортурам. Її члени вибірково їздять по СІЗО і надають нам певний перелік зауважень. Навіть недостатній доступ денного світла в приміщення уже є певним видом тортур. А це вже є приводом для звернення до ЄСПЛ. Тому, коли ми говоримо з колегами з Міністерства фінансів, то закликаємо їх рахувати, що дешевше: збудувати нові приміщення чи виплачувати компенсації за рішенням ЄСПЛ? Саме тому і мала розпочатися реформа.

– Є хоч одне приміщення СІЗО в Україні, яке відповідає всім нормам?

– Проблеми є в усіх. Але звичайно, є певні приміщення, які подобаються Комісії більше, або менше. Хоча, якщо тримати людину в гарному приміщенні, але без опалення взимку, то це все одно катування. Знову ж таки – ми говоримо про комплексність.

 – І коли почнуться перші перебудови?

– Коли дадуть гроші. Ми попросили.

– Ми говоримо про дорослих осіб, які утримуються в СІЗО, та ув’язнених. Яка ситуація зі злочинністю серед неповнолітніх?

– Статистику щодо кількості неповнолітніх злочинців веде Міністерство внутрішніх справ. До нас вони потрапляють уже після рішення суду. Зараз в Україні за рішенням суду за гратами перебувають близько 280 дітей за скоєння злочинів різної тяжкості. «Сидять» навіть ті, хто сьогодні міг би потрапити в систему пробації.

 – Наскільки відомо, в Україні діють уже 7 центрів ювенальної пробації (покарання без утримування у в`язниці). Маєте якісь результати роботи?

Через центри ювенальної пробації в Україні пройшли більше 400 юнаків. Рецидив склав тільки 2%

– Ювенальна пробація показує досить хороші результати. У реалізації наших планів нам повністю допомагає уряд Канади, а муніципальна влада надає в оренду приміщення. Наприклад, нещодавно ми відкрили Центр ювенальної пробації в Одесі. Так от, міська рада нам дала в оренду приміщення за одну гривню на рік, а витрати на ремонт і обладнання повністю профінансував Уряд Канади.

За час відкриття центрів ювенальної пробації в Україні через програму пробації пройшли більше 400 юнаків. Рецидив склав тільки 2%. Це дуже і дуже непоганий показник.

Коли молода людина потрапляє в середовище злочинців, не маючи життєвого досвіду, вона не може відрізнити маячню від правди, а отже, є велика ймовірність того, що рецидив станеться, і особа залишиться в цій субкультурі. Окрім того, що ми будемо витрачати гроші на утримання рецидивіста, коли він буде за гратами, повернення його в суспільство буде дуже складним. Тому краще та ефективніше використовувати систему пробації, і не допускати, щоб юнаки та підлітки потрапляли за грати.

Щоправда, до тих підлітків, котрі скоїли тяжкі злочини і яким загрожує позбавлення волі строком від 5 років, пробаційні програми не застосовуватимуться.

 – Наскільки реалістичним є застосування пробації щодо дорослих?

– В Україні вже діють 498 підрозділів пробації, відкриті за кошти Міністерства юстиції на відміну від центрів ювенальної пробації. Ці приміщення, можливо, не такі комфортні, як центри ювенальної пробації, але працювати в них можна. Думаю, після завершення першого півріччя ми зведемо статистику і озвучимо якісь результати.

Насправді, пробація багатогранніша, аніж ми собі уявляємо. Якщо раніше людина отримувала умовний термін і раз на місяць відмічалася у відповідних установах, то зараз, перебуваючи в центрі пробації, особа повинна обов’язково отримати середню освіту, якщо її немає, стати на облік у службі зайнятості, працевлаштуватися, – а це вже активна позиція держави щодо перебудови людини, її зміни.

 – Наступне питання – не про пробацію. На прес-конференції Президент України Петро Порошенко заявив, що 100% допитаних в межах верифікації утримуваних, які можуть бути помилувані заради звільнення українських заручників в ОРДЛО, не бажають переходити на окуповані території. Хто ці утримувані та скільки їх?

– Ми не ведемо статистику, тому що цю роботу проводить офіс Омбудсмена спільно з Антитерористичним центром при СБУ, утім інформацією володіємо: на сьогодні 88 з 96 осіб написали відмови від переведення їх на території ОРДЛО.

 – Ці люди – громадяни якої країни?

– Це громадяни України, котрі були зареєстровані чи мешкали на території, яка зараз непідконтрольна Україні.

 – Цього року відбулася перша передача українській стороні 12 українців, які відбували покарання у Криму на момент його окупації. Представник Уповноваженого ВР з прав людини Михайло Чаплига у ЗМІ заявив, що ще близько 20 ув’язнених попросили про переведення з окупованого Криму на материкову Україну для відбуття покарань. Що вам відомо про цей факт?

– Насправді набагато більша кількість, аніж 20 ув’язнених, хочуть переїхати в Україну, оскільки багатьох з кримських установ пенітенціарної системи перевезли на материкову частину Росії. Куди саме – ми не знаємо. І чи є різниця, де відбувати покарання – у Криму, чи наприклад в Одесі, Львові або десь у Сибіру? Думаю, що є.

 – То зараз ведуться якісь перемовини про їхнє повернення? Доля скількох осіб вирішується?

– Так, ведуться. Я не можу сказати про кількість осіб, бо ці перемовини проводяться на рівні офісу Омбудсмена з залученням Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції. Це процес комплексний. У роботі можуть знаходитися і сотні заяв, а реалізовуватиметься зовсім інша кількість.

 

 

 

 

Розмовляла Юлія Гайдіна, Київ.

Фото: Павло Багмут

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s