Володимир Омелян: Україну змінять 20 людей. Але вони повинні бути вгорі

9 червня 2017 р.

Олігархи вкрали те, що було державним, оголосили це своїм і стали дуже багатими та впливовими, – каже міністр інфраструктури Володимир ОмелянНещодавно соцмережі обговорювали вашу заяву, що відновимо авіасполучення з Росією, коли Кубань буде наша. Як щодо сполучення з окупованим Донбасом?

– Доки ці території окуповані, не можемо вживати ніяких заходів для відновлення ні пасажирського, ні вантажного сполучення. Я прихильник того, що доки Москва не згорить, війну не закінчимо. Проблема не в окупованих територіях, а в тому, що це – традиційна політика російського уряду, хоч би з якою ідеологією він був: царський режим, комунізм чи псевдодемократія.

Ви рік працюєте міністром. Коли погоджувались на посаду, яке головне завдання ставили перед собою?

– Бути ефективним для країни. Багато людей хочуть залишити все, як є. Важко переламати психологію, що треба призначати на посади ефективних і незалежних. Усі хочуть мати комфортних – своїх. І багато хто потім приходить: “Це була помилка. Він – мій, але абсолютно недолугий”. Однак минуло вже півроку чи рік.

Є підтримка і запит знизу. Люди хочуть справедливості. Вони розуміють, що не можна все зробити за короткий період. Але хочуть бачити, що це робиться.

Володимир ОМЕЛЯН, 38 років, міністр інфраструктури. Народився 30 січня 1979 року у Львові. Батько працював заступником директора на ”Львівському заводі радіоелектронної медичної апаратури ”РЕМА”. Мати була доцентом кафедри фізики в Національному університеті ”Львівська політехніка”. Закінчив Національний університет імені ­Івана Франка за спеціальністю ”фінанси, міжнародні відносини”. У ”Львівській політехніці” здобув фах: ”економіка підприємництва”. Кар’єру розпочав у Міністерстві закордонних справ. За 17 років на державній службі змінив 18 посад. 14 квітня торік призначили міністром. До того був заступником. У шлюбі вдруге. Дружина Світлана Бевза – дизайнер одягу. Виховують сина Марка, 3 роки. Син від першого шлюбу Северин живе з колишньою дружиною в Австрії, там і навчається. Має 10 вишиванок. ”Улюблена – червоно-чорна. Хочу вишиту чорним по чорному. А мама каже: занадто сумно”. Живе в Києві
Володимир ОМЕЛЯН, 38 років, міністр інфраструктури. Народився 30 січня 1979 року у Львові. Батько працював заступником директора на ”Львівському заводі радіоелектронної медичної апаратури ”РЕМА”. Мати була доцентом кафедри фізики в Національному університеті ”Львівська політехніка”. Закінчив Національний університет імені ­Івана Франка за спеціальністю ”фінанси, міжнародні відносини”. У ”Львівській політехніці” здобув фах: ”економіка підприємництва”. Кар’єру розпочав у Міністерстві закордонних справ. За 17 років на державній службі змінив 18 посад. 14 квітня торік призначили міністром. До того був заступником. У шлюбі вдруге. Дружина Світлана Бевза – дизайнер одягу. Виховують сина Марка, 3 роки. Син від першого шлюбу Северин живе з колишньою дружиною в Австрії, там і навчається. Має 10 вишиванок. ”Улюблена – червоно-чорна. Хочу вишиту чорним по чорному. А мама каже: занадто сумно”. Живе в Києві

Як переламати ситуацію?

– Вона ламається. У мене була депресія 2013 року. Україна поверталася під Росію, всі кадрові призначення відбувалися за дзвінком із Москви, основні фінансові потоки спрямовувались туди, відбувалась тотальна русифікація. Люди втрачали своє єство і ставали квазі-росіянами.

Сьогодні цього нема. Дуже швидко – за три роки – позбулися величезного впливу в усіх сферах життя.

Що вважаєте своєю головною невдачею?

– Треба було менше шукати компромісів. З другого боку – я став би черговим міністром, який грюкнув дверима: “Усе набридло, робіть, що хочете, а я писатиму у Facebook, як це має бути”. Тому це – умовна невдача.

А досягненням?

– Не скурвився. Не піддався спокусі влади.

З досягнень для країни – це прихід великих світових компаній. Вони можуть зробити Україну інакшою. Компанія, що інвестує мільярд чи два доларів, не дозволить неефективність. Прихід Rynair, DP World, Hutchison Ports у подальшому General Electric – дасть іншу якість для країни.

Хочемо створити два транспортні коридори: пов’язати Балтійське і Чорне море з Гданська до Одеси і сполучити Україну автобаном із Грецією, Болгарією й Румунією. Це будуть розумні дороги. Тобто ними зможуть їздити безпілотні автомобілі.

Світових компаній в Україні могло бути значно більше. Чому не приходять?

– Промовистий нещодавній приклад. У нас фактично завершені переговори з однією компанією. Приходить посадовець. На ньому – дорогий годинник, розкішний костюм. І каже: “У нас працювати не вигідно, узгодження триватимуть роками”. Добре, що говорив не англійською.

Багато таких чиновників?

– У тому й проблема. Пояснюємо інвесторам, що варто вкладати гроші в країну. А вони потім стикаються з корумпованими судами, митницею, податковою, з безглуздими політичними рішеннями, мінливим законодавством, тягучою бюрократичною системою.

У вашому підпорядкуванні авіаперевезення, залізниця, порти, дороги, пошта. Де найбільше проблем?

– Проблеми однакові. Все зношене на 90–95 відсотків.

Роблю ставку на менеджерів нового типу. Я прихильник експатів (іноземних спеціалістів. – Країна) з однієї причини: вони не знайомі з нашим корумпованим середовищем. В Україні є хороші фахівці, щодня з ними спілкуюся. Але розумію, що їм дуже складно опиратися зовнішньому тиску.

Експат незнайомий із дядьками й тітками, які приймають ключові рішення. Це спрацювало в адміністрації морських портів, де на останньому тендері зекономили півмільярда. Це дало позитивний результат в Укравтодорі, добре видно в Укрпошті. Безумовно, проблем маса. Але прогрес очевидний. Цього не вдалося зробити в Укрзалізниці.

Чим завершився ваш конфлікт із керівником Укрзалізниці Балчуном?

– У нього закінчується контракт 5 червня. Сподіваюсь, справді завершується. Я категорично буду проти продовження.

У лютому ваша зарплата становила 56 тисяч гривень, а в директора Укрзалізниці – понад мільйон. Чому керівники держпідприємств отримують значно більше за урядовців?

– У мене зарплата насправді 35 тисяч гривень. Там були відрядження, які оплачувались. Зарплата керівника держпідприємства має бути ринкова. Це один з елементів реформи. Інша річ: у міністрів вона теж повинна бути нормальна.

Два роки тривають розмови про приватизацію державних підприємств, але з місця справа не зрушила. Чому?

– Вірив, що ключовим етапом змін буде приватизація. Ми всіляко відстоювали її чи концесію морських торговельних портів, створення вільного ринку на Укрзалізниці. Можлива концесія ­аеропортів теж була цікава. Але Верховна Рада не проголосувала. Думаю, в дечому й уряд був недостатньо наполегливий.

Це – проблема номер один. Завжди, коли є державний ресурс і відсутня належна правоохоронна й судова системи, буде спокуса використовувати його як свій. Деякі політики кажуть: “У мене оренда в цьому об’єкті, це моє”. Чоловіче, це не твоє, а державне. Я розумію, хто такі Ілон Маск, Білл Гейтс, Марк Цукерберг. Але хто такі олігархи? Вони вкрали те, що було державне, оголосили це приватним і стали дуже багатими й впливовими.

Приватизацію гальмує парламент?

– Справа не тільки у Раді. Якби була категорична позиція еліти – продаємо і працюємо чесно, – то приватизація йшла би повним ходом.

Вона зупинить дерибан державних підприємств?

– Так. Зараз керівником можуть призначити якогось вуйка. Хто він, звідки? Ніхто не знає. Усі мовчать. Для мене загадка, чому бізнес це терпить. Втрати шалені: від неефективності залізниці, морських портів, авіації. Але кожен підприємець старається пережити свої втрати й домовитись у приватному порядку – замість об’єднатись і змінити ситуацію.

У ціні на бензин закладений акциз на ремонт доріг. Позаторік ви обіцяли створити спецфонд, кошти з якого будуть спрямовані за призначенням. Чому досі це не працює?

– Запрацює з 2018 року. Це була одна з перемог. Бо прийняті торік закони “Про дорожній фонд” і “Про децентралізацію Укравтодору” змінюють філософію роботи дорожньої галузі. Але політична конструкція була така, що Верховна Рада проголосувала торік, а запускаємо з 1 січня 2018‑го. Тобто матимемо дорожній фонд за рахунок акцизів. Наступного року туди надійде 50 відсотків від акцизів, 2019-го – 75, а з 2020 року – 100 відсотків.

Децентралізація Укравтодору передбачає, що держава утримує 50 тисяч кілометрів доріг національного й міжнародного значення. Решту – 120 тисяч – передаємо на баланс областей.

У них буде достатньо коштів?

– Позаторік фінансування було 6,5 мільярда гривень на всю Україну. Торік – майже 12 мільярдів. Цього року йдемо до 25. А треба мати хоча б 50 мільярдів. Однак поки що це – мрії. Бо галузь була зруйнована і виснажена.

Який процент грошей розкрадають на будівництві та ремонті доріг?

– Раніше крали 50–60 відсотків. Зараз – не більш як 10. Є завищення вартості окремих видів робіт. Коли будуєш 200 кілометрів дороги, то є різниця – буде товщина асфальту 18 сантиметрів чи 17,5. На сотні кілометрів чимало хто заробить навіть на 0,5 сантиметра.

Стримали б цей процес ув’язнення корупціонерів. Але за 2016 рік мали три посадки і четвертий утік. І це люди, які ні на що не впливають.

Що треба, щоб у нас були такі ж дороги, як у Польщі?

– 50 мільярдів гривень на рік і за п’ять років будемо мати такі дороги, як у Польщі до фінансування з боку ЄС. Їхні розкішні автобани – це гроші Євросоюзу.

Вашу посаду називають “хлібним місцем”. Як часто приходять вирішувати питання або намагаються?

– Дедалі рідше. Пробують тиснути, використовуючи гучні імена, погрози.

Коли позаторік став заступником міністра, то перші два місяці пробували домовлятись, виходили через матір, родичів, друзів, політичних знайомих.

Олігархи мають серйозний вплив у галузях, якими ви займаєтесь. Без них Україна розвивалася б динамічніше?

– У нас червоний директорат плавно змінився олігархами. Ми не мали класних менеджерів, які розвивали б державні підприємства.

Олігархи – неефективні власники. Але вони розуміли, що їм вигідно закрити країну і так заробляти. Українці змушені купувати їхню продукцію, бо її більше ніде придбати. Це було в чималій кількості галузей. Потім приходять західні компанії і надають свої послуги значно дешевше.

Якою буде Україна за п’ять років?

– Формуємо європейський порядок денний. Навіть якщо не підозрюємо цього.

Величезна перевага українців – не боїмося змінити ситуацію. Проблема в тому, що не об’єднуємося задля держави. Завдання влади – створити комфортні умови для людей всередині країни, щоб вони відчули: їхні права гарантовані. Тоді ці люди перевернуть світ.

Що хотіли б сказати, а вас не запитали?

– Чому ми так погано живемо?

Чому?

– Люди на провідних державних посадах не вірять в Україну. Не переймаються державою, а займаються бізнесом. Це весь час підкошує націю, тому йдемо від революції до революції.

Як це припинити?

– Покійний Олександр Кривенко казав: “Питання української мови – це питання топ-100 родин України. Як тільки вони переходять на українську – решта заговорять нею”.

У випадку змін це питання 20–30 людей. Але вони повинні бути вгорі.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s