Дзідзьо: Я у фільмі трохи мудрий, трохи дурний, трохи скупий, трохи сміливий, а трохи сцикливий! Кожен впізнає себе…

14 червня 2017 р.

Репортаж зі знімального майданчика фільму «Dzidzio Контрабас».

Квитки на концерти Дзідзя розкуповують задовго до виступу, його пісні стають хітами, бо жодне весілля чи вечірка у ресторані не були би забавою, якби там не звучали його «Я і Сара», «Павук», «Кадилак», «108» чи веселий «Марсік»… Але Дзідзьо не лише популярний співак, а й, виявляється, режисер. Його короткометражки про риболовлю чи поїздку до мами у Португалію, або фільм про те, як колядували на церкву на Різдвяні свята б’ють рекорди переглядів у «Ютюбі». Тепер Дзідзьо замахнувся на повний метр. 31 серпня на екрани України вийде комедійна півторагодинна стрічка «Dzidzio Контрабас». На один із знімальних днів у село Раковець, що за 12 кілометрів від Львова, потрапила і журналіст «ВЗ».

За селом Раковець наш бусик звернув у Новосілку і заховався за людськими городами. Там, на пасовиську, знімальна група облюбувала собі знімальний майданчик. Здалося, що хтось із заможних селян вирішив у цій місцині збудувати новий клуб або купол для дискотеки. Насправді, куполоподібний будинок звели за кілька днів спеціально для зйомок. За сюжетом, сільський контрабандист Дзідзьо у такому сучасному стилі будує собі дім. Допомагають йому у цьому його вірні друзі – Юлік і Лямур.

«Трійця йолопів», як себе називають у фільмі головні герої, виросла на кордоні, тому, де знайти «легкi» грошi, — для них не питання. Але коли з’являється гарна дівчина, на планах «контра­бандистів» можна поставити крапку.

За словами режисера картини Олега Борщевського, попри стислий графік зйомок, працювати з творчим колективом «Дзідзьо» — велике задоволення. Кумедні і курйозні ситуа­ції з’являються щодня. «Воно й не дивно, адже з ким працюємо? З Дзідзьом!» — каже журналісту «ВЗ»  режисер.

Як і на сцені, на знімальному майданчику Дзідзьо сипав жартами.
Як і на сцені, на знімальному майданчику Дзідзьо сипав жартами.

Жителі навколишніх сіл, які, поки йде зйомка, пораються на своїх городах, але як тільки режисер дає команду: «Стоп! Знято!», біжать, щоб сфотографуватися з головним героєм та взяти автограф. І не біда, що не вбрані святково.  Особливо багато місцевої малечі. Кількох з них запросили у масові зйомки фільму.

— Плануємо показати «Dzidzio Контрабас» не лише в Україні, — сказав продюсер картини Сергій Лавренюк. –  Сподіваємося, фільм сподобається і українцям, які живуть і працюють за кордоном, – у Польщі, Португалії, Італії, Іспанії, Канаді…

Коли знімальній групі оголосили перерву на обід, вдалося поспілкуватися з головним героєм.

— Про що ваш фільм?

— Про те, що я усе своє життя хотів стати великим артистом, — розповів журналісту «ВЗ» Дзідзьо. –  У дитинстві мав такий сильний голос, що скло тріскало від тиску. А слух мав такий чіткий, що без єдиної помилки міг просвистіти будь-яку мелодію. Мама мене віддала у дві школи – загальноосвітню й музичну. Не мав жодної хвилини на байдики. Постійно вчився. Вигравав перші премії на конкурсах. А потім мама поїхала у Португалію, а у мене почалася мутація голосу. Мама почала надсилати гроші, які я вкладав у свою творчість. На тому й побудована вся «афьора» фільму. «Афьора» у тому, що мамі брехати не можна, мамі треба якомога частіше дзвонити, а мамам треба приїжджати додому. До речі, моя мама також знімається у цьому фільмі. Дзвонить мені по скайпу, і ми з нею спілкуємося. Щой­но знову говорили.

— Маленьким хлопчиком ви були чемною дитиною, чи бігали за стайню курити?

— Був дуже чемним. А потім, коли з Новояворівська приїжджав на канікули, мій дзідзьо (дідусь. – Г. Я.), ветеринарний лікар, курив сигарети «Козак». Пригадую, був у шостому класі. Ми з мамою перед Пасхою приїхали до нього у село, я позамітав подвір’я, знайшов кілька бичків (недопалків) і закурив… Боже, як ті папіроси крутили голову!  Мені то не сподобалося. І я ніколи не курив більше. Папіроси – то не моє.

— Досі ви знімали короткометражні фільми – збирали колядою гроші на церкву, ловили рибу, ховали сигарети і їхали з вуйком Рембо за кордон… Тепер замахнулися на повний метр. Чому  вирішили перейти на «довгограюче» кіно?

— Маленьке я вже пробував, а велике дуже хотів. Зібрав усі свої сили, пішов до людей і кажу: «Давайте знімати». Якби не було тих маленьких, хіба би ті продюсери і режисери пішли би зі мною у «велике плавання»? Вони мені повірили.

— Кому належить ідея фільму?

— Я цю ідею виношував давно. Ми з хлопцями граємо самі себе, показуємо, як воно є у житті насправді. Я за фільмом, хитрий, як лисиця, трохи мудрий, трохи дурний і скупий, трохи сміливий, а трохи сцикливий. У цьому фільмі кожен впізнає себе. Нічого вигадувати не буду.

— Ваш герой у фільмі зай­мається контрабандою. А чи у житті Михайло Хома це робив?

— Один раз. Коли був малий, поїхав до Польщі в Інгожево співати на Маланку. Мені порадили взяти зі собою три пляшки горілки. Одну забрали, а дві ми випили у Польщі. Бо що мали там купувати, як я мав у торбі?

— У чому феномен вашого успіху?

— У простоті. Нічого не треба вигадувати і мудрувати. Не треба бути штучним. Треба мати щирі очі і вірити у те, що роблю. Якби діти відчували мою нещирість, не тягнулися б до мене. Я так само, як і вони, плачу, і сміюся, переживаю. З Дзідзьом лягаю спати і з Дзідзьом встаю. Це не проект. Це – життя. Мою бороду треба прати два рази на день. Маю ніби ще одну голову. Треба в два рази більше шампуню (сміється. – Г. Я.).

— Чому вирішили відростити власну бороду?-

— Коли була штучна, і я почувався трохи штучним. Було так важко її клеїти…

— Маєте багато двійників. Як з цим боретеся?

— Двійники  — це результат популярності. Але якщо це люди роблять з любов’ю – будь ласка. І робити це треба чесно, а не мати за мету тільки заробити гроші. Бо це велика відповідальність бути Дзідзьом.  З’явилося море нечесних людей, які мій образ на себе приміряють. Але ніхто не знає, скільки недоспаних було ночей, як мало часу через свого Дзідзя я приділяв родині… Думають, от одягну собі бороду, та й буду заробляти гроші, поки справжній Дзідзьо спить. Ті, хто буде нечемно поводитися, спекулювати нашим іменем, будуть покарані, згідно з законодавством.

— В яких містах найбільше любите виступати? Де вас приймають, як у рідній хаті?

— Кожен регіон України  по-своєму люблю. Знаю усі готелі і навіть покоївок, які там прибирають. Колись мені казали, що нас не будуть любити на Східній Україні. Не будуть розуміти. Неправда! Нас там і розуміють, і люблять.

— Як їдете на своєму «Кадилаку» і порушуєте правила…

— Стоп! «Кадилаку» вже нема. Я йому сказав: дякую і вічна пам’ять.  Він був стареньким пияком. Пив безбожно – 30 літрів на 100 кілометрів. Ну, скільки можна! Зараз є «Дзідзьомобіль». Шофер їде тільки за правилами. Ми ж маємо показувати приклад іншим водіям.

Фото автора

 

 

 

Розмовляла Галина Ярема

 

 

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "Дзідзьо"

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s