Сергій Фоменко: Я вважаю себе людиною світу, але перше – я українець

18 травня 2017 р.

Сергій Фоменко, знаний як Фома з «Мандрів», — український співак, гітарист, композитор і автор пісень. Фронтмен та лід-вокаліст українського фолк-рок-гурту «Мандри». Сьогодні Сергій називає себе людиною світу та творчості.

«…Я більше себе позиціоную, як людину, котра займається творчістю, або культрегерством та творчістю. Я не тільки співак. Якби я був «заточений» на те, що я тільки співаю, тоді, можливо, мене було б більше у просторі. Мені подобається бути тим ким я є», – каже Фома.

У розмові з кореспондентом «Вежі» Фоменко зізнався як ставиться до людей, котрі не можуть вивчити українську мову, розповів у яких країнах ще не бував, про нові неочікувані проекти та ще багато цікавого.


 

 



– Не так давно було записано новий марш української армії. В основу маршу лягла авторська пісня «Зродились ми великої години» на слова поета Олеся Бабія. Ви один із вокалістів нового виконання гімну Збройних сил України. Розкажіть про цей досвід.

– Так, це пісня УПА «Зродились ми великої години». Наскільки я зрозумів, ініціативу проявив Олег Скрипка, а Генштаб підтримав. Я вважаю, що дуже символічно, коли така сильна пісня, тим паче пісня ОУН-УПА, зараз стає гімном Збройних сил України. Ми записали цю пісню з друзями, колегами, яких я знаю давно, це всеукраїнські музиканти. («Тартак» Сашко Положинський, Олег Михайлюта з «Танка на Майдані Конго», лідер «Хореї козацької» Тарас Компаніченко та Іван Леньо з «Kozak System», – автор)  Записувались у студії Тараса Чубая. Процес був дуже цікавим. Думаю, що буде сильна пісня. Не знаю, чи вийде кліп, але ніби планують. Думаю, що це буде дуже знаменито. Я справді радий, що люди зараз справді патріотичні, мають можливість втілювати свої ідеї, робити проекти, які змінюють Україну. За 10-15 років буде ще «турбулентність», але Україна зміниться дуже сильно.

 

– Гастролі, подорожі… Чи не пропадає хист до постійного подорожування? Чи є місця, де ви мрієте побувати?

Я не бував, наприклад у Японії, Китаю, куди б із задоволенням поїхав. Крім Таїланду я ніде не був в Азії, тому мені цікаво відвідати ще ці землі. Я не бував в Африці, в Антарктиді. В інших містах та частинах землі – я бував. Є кілька місць на землі, де я не був, але б із задоволенням відвідав. Я себе вважаю людиною світу, але звісно по-перше – я українець. Так я виховую і своїх дітей. Перше – вони українці, друге – громадяни світу. Мої діти багато подорожують, до того ж знають багато мов. Я часто подорожую з родиною.

Коли я придумав то слово «мандри», воно стало не тільки назвою складів музичного колективу, бренду якогось, а стало важливим словом для мого світосприйняття, бо я є мандрівник. Моя професія – музикант, але я мандрівник у широкому сенсі того слова.


 

«Моя професія – музикант, але я мандрівник у широкому сенсі того слова»

 


 

– У 23 роки ви повністю перейшли на українську мову. Якщо зараз чуєте, що російськомовний українець не може/не хоче вивчити рідну мову, як реагуєте?

Негативно. Не агресивно негативно, але негативно. Я вважаю, що по-перше, українська мова варта того, щоб її знати, вона надзвичайно класна, надзвичайно зручна у використанні, красива і найголовніше – вона наша. Це мова країни героїв, країни тяжкої величної драматичної історії, але це однозначно мова сильного народу. Це мова однієї з найкрасивіших країн світу. Чому ми маємо говорити іншою мовою і не знати своєї? Як таке може бути? Чому б її не вивчити? Напевне це лінь, зневага, або те й інше. І це все не може мене залишати толерантним, на жаль.


 

«Українська мова варта того, щоб її знати, вона надзвичайно класна, надзвичайно зручна у використанні, красива і найголовніше – вона наша»

 


 

– Гурт «Мандри» багатий на легендарні хіти. Опираючись на цей досвід, скажіть, що потрібно сьогодні музиканту для того, щоб стати легендарним?
Мені важко сказати, але я знаю точно, що є багато музикантів в Україні, які створюють дуже сильні пісні і… Просто легендарність більш тотожна до довжини часу з якою музиканти працюють і створюють щось вартісне. Тобто, якщо проходить довгий час і музиканти продовжують створювати щось цікаве, і весь час підіймаються по творчих сходинках, відкривають нові історії і продовжують щось робити, – тоді вони стають легендарними, бо на все потрібен час. А з точки зору талановитості, то українських молодих музикантів дуже багато, що мене тішить.
– Якщо сучасних молодих музикантів перемістити у часи, коли починали ви, то який, на вашу думку, буде у них початок?

– Я починав співати на вулицях. Я був вимушений співати на вулицях, я залишився один, у мене не було батьків, я закінчив інтернат і мені потрібно було заробляти  на життя. Моя перша музична школа – це вулиця. Якщо ти хотів поїсти і хотів заробити грошей – то ти маєш враховувати, що публіка має бути зацікавлена твоєю музикою. Коли байдужі люди йдуть собі у справах, ти маєш їх чимось зачепити. Відповідно тоді у тебе було би що з’їсти. Хоча мені дуже подобалося це робити. Шлях до всього, що я зараз досяг – довгий.


 

«Я починав співати на вулицях»

 


 

Наскільки важко було б молодим артистам в той час? Я думаю, що зараз дещо простіше, в певній мірі, аніж тоді. А може і навпаки, бо зараз наскільки потужна конкуренція між якісними артистами, що ти вже маєш мати серйозну базу крім хорошого матеріалу, маєш робити дуже якісний звук, а це дорого коштує. Тому конкурувати важко. Але є й інші приклади – гурт «Один в Каное», формат яких – гітара, голос і бонги. Там складно зробити щось «екстра» у звуці, але завдяки своїй щирості, гарним текстам, голосу – вони мають велику аудиторію.

Коли ми починали, був зовсім інший час, ми були скоріше винятком, аніж правилом. Зараз, український артист – це правило, а не виняток. Тому мені важко оцінювати. Сьогодні вже третій склад «Мандрів», які є, третя сторінка історії, і вона інакша, аніж попередні. Я себе відчуваю, як у 16 років, з точки зору підходу, креативу, я не боюсь експериментувати і це мене тішить. Я ніби знову щось починаю…

– Яка аудиторія збирається сьогодні на ваших концертах?

– Моя аудиторія дуже різна, як у видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», – від одного – до ста одного. Я в собі плекаю «бути дитиною», але з іншого боку, я вже зовсім не дитина. Все це у будь-якому випадку впливає на те, що я роблю зі сцени, що я роблю у студії та про що я думаю. Ця музика для широкої аудиторії. Ми не нішева група. В цьому випадку, я просто музикант, який грає українську музику, але вона може бути зрозуміла будь-кому.

– Чи не було думки дати новий подих старим кліпам? Тобто подати їх по-новому, показати наприклад на телебаченні?
Телебачення слід використовувати, але я зараз робитиму нові кліпи, роблю альбом етноміксів. Над цим альбомом працює ді-джей, який створює дуже добрий плейбек самого треку. Сучасний, клубний, модний, з гарним звуком. Наживо ми записуємо духові скрипки, голоси, гітари. Це мікс електронної і живої музики. Буде близько п’яти пісень, це відомі хіти, які зазвучать зовсім по-інакшому. Наприклад, пісня «Орися», яку я вже просто фізично не можу грати в акустиці, але в новому звучанні значно простіше це робити, дуже цікавий звук.

 

– Розкажіть про ідею створення анімаційного кліпу на одну з ваших пісень. Чому саме така задумка?
У проекті «Фома-Шансон» ми створили цікавий анімаційний кліп з чудовим художником – Борисом Денисевичем. Це класна історія в мультику. Я сподіваюся, що ми ще продовжимо схожу роботу.

У мене настільки багато всього відбувається і я, все ж таки, більше себе позиціоную, як людину, котра займається творчістю, або культрегерством та творчістю. Я не тільки співак. Якби я був «заточений» на те, що я тільки співак, тоді можливо мене було б більше у просторі. Мені подобається бути тим ким я є.

Ви запитували про кліпи, так от: я є режисером всіх наших кліпів, починаючи від «Не спи моя рідна земля», «Черевики», «Карпатська пісня», «Лелеки» і багато інших.


– Чи не час вже задуматись про створення фільму?

Я працюю в кіно, працюю як композитор, як музичний редактор. Це арт-документальне кіно про Василя Кричевського – автора нашого герба, відомого архітектора, художника. Фільм планується на осінь і там буде нова пісня, як називатиметься альбом, – «Час летить». Це буде головна пісня цього фільму і можливо ще створимо кліп. Я над цим працюю. До того ж, є цікавий проект з Голлівудом, бо я багато подорожую в Америці і маю хороші зв’язки. Це цікавий процес, але про все за один раз не розповім.


 

 

 

 

Розмовляла Сніжана САМАНЧУК

 

 

 

Джерело: Вежа

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "Мандри", Фоменко Сергій (Фома, Мандри)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s