Оксана Караванська: Я категоричний противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним

15 травня 2017 р.

Насичене інтерв’ю з однією із найуспішніших і найвпізнаваніших українських кутюр’є – Оксаною Караванською – про любов до себе, одяг, вишиванки, невпевненість українських жінок і важливість таланту та везіння.

Моє враження, що всі Ваші роботи – це прохання до жінок любити себе. Це так?

Однозначно!

Чому саме так? Українкам не вистачає любові до себе?

Думаю, тут, у першу чергу, ноги ростуть від Західної України. Західноукраїнська жінка є дуже виняткова, вона, якщо можна вжити це слово, трохи закріпачена,дуже консервативна і дуже невпевнена в собі. Не можу пояснити, чому так сталося. Здавалось би, що західноукраїнська жінка – це є правильний носій українськості протягом багатьох століть. Але тим не менш. Галицька жінка є достатньо закомплексованою. Багато таких моментів я спостерігала і в українських жінок в принципі.

Оксана Караванська

Ота зовнішня картинка закомплексованості, яку я бачу, проявляється або у катастрофічному виклику в одязі, від якої з’являється певний несмак, або ж навпаки зажатість, ніби жінку закрили в футляр – чорна спідничка, біла блузочка, така скромність, що от і до церкви, і до роботи, і всюди решта. Я багато років, відколи тільки почала працювати дизайнером, хотіла для себе відкрити цей феномен – чому українська жінка отака, чому їй бракує любові до себе?

Відкрили?

Я не маю відповіді на це питання. Мої роздуми – що, можливо, ноги ростуть від Галичини і від чоловіків. Але це дуже поширене явище. Можливо, це накладення радянських пережитків. Я от зараз собі згадала: коли я на третьому курсі робила першу свою ніби промислову колекцію, мені сказали “Вы должны делать одежду для среднестатистической женщины”. От “среднестатистическая женщина” – що це таке? Поясніть мені хто-небудь! Це як тумбочка у тому анекдоті, аби пиво було зручно ставити, чи як?

От це мене тоді порвало. Певно, у той момент і з’явився мій перший виклик, що не має середньостатистичної жінки. Неправда це! Якою би жінка не була – її так Бог створив, змирися з цим. Не кожному дано, аби ноги росли від тридцять другого зуба, у когось вони ростуть просто із попи. Це не значить, що жінка від того гірша. Не потрібно бути копією якихось стандартів. Завжди треба у собі знайти щось таке, за що ти почнеш себе потрошку любити. Далі воно просто все назбирується і тоді стає легше жити.

Оксана Караванська

Ви сама в собі це “щось” шукали?

Мені пощастило. Я не шукала цього в собі. Так склалося, що мене батьки дуже правильно виховали. Мама завжди дозволяла ходити так, як я хочу, у тому одязі, який мені подобався. Не прививалися мені ці комплекси, що щось мені личить, не личить, пасує, не пасує, треба, не треба, доречно, не доречно. Вона дуже правильно психологічно вирішила, що краще, аби я все це пройшла.

Я таких комплексів не мала і я бачила, наскільки мені набагато легше жити, аніж, наприклад, моїм товаришкам, які працювали модельками, які були вродливі до неможливості, мали бездоганні тіла, а щастя не мали. Вони були красиві – і все, впевненості у собі не мали. А я мала впевненість і мені було все байдуже. Я знала, що достатньо освічена, начитана, вільно володію двома іноземними мовами, вмію і в теніс грати, і на лижах кататися, і плаваю гарно, і читала практично все, що у свій час видавалось. Зрозуміла, що те, що у мене в голові, насправді, важливіше за те, що у мене ноги не такі красиві, як у моїх товаришок. Я завжди була дуже популярна, дуже успішна. Мої однокласники завжди дивувалися – ну як? Та Караванська – вона ж крокодил нємножко, чого за нею хлопці косяками ходять? Та тому, що я відчувала в собі впевненість.

В роботі це допомогло?

Так, дуже. У мене не було жодних сумнівів і навіть п’ятихвилинних вагань, чи треба це робити чи не треба. Завжди була впевнена, що як мені інтуїція каже, так і маю робити. Всі мої товаришки, які вчилися зі мною в академії, яких я вважала талановитішими від себе, вони розтеклися в цьому модному просторі.

Оксана Караванська

Зараз Ви вважаєте себе успішною людиною?

Я в принципі вважаю себе успішною людиною. В усіх аспектах. Успішна я напевно тому, що я отримую від життя задоволення. В цьому, напевно, мій найбільший успіх, тому що у наших реаліях інколи це дуже тяжко.

Ви коли починали працювати, ставили собі за мету допомогти іншим жінкам знайти впевненість у собі?

Напевне, саме через це я і не стала дизайнером, який просто створює колекції прет-а-порте, я є той дизайнер, який називається кутюр’є. Фактично, це – кравець, людина, яка працює індивідуально.

Так, набагато простіше зробити свою лінійку, запустити її в масовочку, продати, отримати гроші і творити щось собі далі. Мені значно цікавіше працювати індивідуально і створювати свої колекції для конкретної людини, про яку я вже знаю.

Такий індивідуальний підхід Вам не завадив стати однією із найбільш відомих українських дизайнерів….

Просто я страшний трудоголік, тому мене вистачало і туди, і туди.

Рецепт успіху – у чому?

Звичайно, що доля таланту мусить бути. Це обов’язково. Невпинний оптимізм і трудоголізм. Оце і є рецепт успіху. І мікромаласенька доля везіння також обов’язково потрібна, без неї буде значно важче.

Розмовляли Євгенія Мазур, Едуард Крижанівський
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Караванська Оксана

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s