Дмитро Авксентьєв (Koloah, Voin Oruwu): про фестиваль Strichka, кіноіндустрію та електронну сцену

10 травня 2017 р.

Нижньоюрківська, 31, Київ. Ця адреса знайома двом категоріям людей: тим, хто відвідує найцікавіші культурні заходи столиці, або ж тим, хто відвозить і привозить вантажі в промзону. Культурний простір адаптованого індустріального осередку — це Mezzanine, Closer, Otel’, ШООМ. Це зона, у якій завжди щось відбувається — вечірки допізна, концерти андеґраундних гуртів, театральні перформанси. Постійний двіж без перепочинку.

Стрічкоткацька фабрика пережила своє радянське минуле, а її територія стала фундаментом значної події — фестивалю сучасної електронної музики Strichka, який організовує арт-центр Closer. Ми поспілкувалися з одним із найпомітніших українських артистів у лайн-апі — Дмитром Авксентьєвим (Koloah), який на фестивалі презентуватиме свій аудіовізуальний перформанс із проектом Voin Oruwu. Про кіно, кінематографічність музики Дмитра, співпрацю з поп-артистами, яким тільки те і треба, що «освіжити саунд», ми поговорили на лавочках біля входу на територію промзони — там, де зазвичай все і починається

 

Ми зустрілися з Дмитром і одразу почали обговорювати Docudays та українське документальне кіно й на деякий час забули, для чого ми взагалі сюди прийшли.

Діма, ми якось почали розмову зовсім не з музики. Із того, що ти розповідаєш про Docudays та кіноіндустрію, зрозуміло, що ти залучений у культурну сферу не тільки як музикант, однак чому ти вирішив кинути кіно заради музики?

Раніше я був повністю в режисурі: знімав короткометражне кіно, брав участь у кінофестивалях та навіть деякий час працював на телебаченні. Але вся серйозність справи та жорсткий графік роботи дуже тиснули на мене і майже не лишали часу на музику. Не рідко доводилося відмовлятися від виступiв в інших містах.

До того ж раніше, щоб знімати, скажімо, документальне кіно, тобі треба було добряче вкластися в оренду апаратури: величезні камери, DV-касети, тоді ще тільки з’явився Panasonic 200, що дозволяв записувати у HD-форматі, карти пам’яті до нього коштували по 200 баксів. Загалом сума виходила немала.

В ті часи, шість років тому, музикою я заробляв приблизно стільки ж, скільки й працюючи на телебаченні. Останнє, до речі, тоді ще й переживало свої не найкращі часи, на відміну від електронної музики, що стрімко розвивалася та набирала все більшої популярності в Україні. Їй я й вирішив віддати більшу кількість свого часу, зусиль та бюджету.

Але зараз в мене є стимул частково повернутися до кіно. Нарешті кіноіндустрія в Україні вже набагато сильніша. З’явились пітчинги від Держкіно та чудові умови для копродукції, спостерігається розвиток локальних фестивалів. Подивіться, скільки молоді було на нещодавньому Docudays. І це не тільки студенти кінофакультетів. Взагалі рівень фестивалю дуже високий. А ще через підвищену увагу до України, закородонні фестивалі і продюсери все більше звертають увагу та цікавляться нашим держпродуктом, — і навіть готові у нього інвестувати.

Можливо, ти, як представник сцени, поясниш одну річ. Нещодавно нас як медіа звинуватили в тому, що ми не пишемо про електронну музику (хоча насправді пишемо), але факт залишається фактом — її мало в медіапросторі. Ми бачимо причину такої дискомунікації в небажанні артистів висовуватись — щоб банально потрапляти в публікації, давати інтерв’ю тощо. Чому це так?

У кожного своя причина. Музиканти андеґраундної сцени, як правило, дуже замкнуті, вони перебувають у своєму мікросвіті, своїй особистій атмосфері. Таке відношення до самої музики і така її специфіка. Активний самопіар більш притаманний комерційним виконавцям. А ще електронна сцена не настільки розвинена в Україні, щоб приносити авторам бажаний заробіток. Тому багато продюсерів працюють «на закордон», в такому разі їм просто немає сенсу промотуватись у локальних медіа.

Але якщо надавати хоча б маленьку долю уваги промо, хоча б належним чином оформити свою сторінку у Soundcloud та Фейсбуці, те, що ти робиш можуть почути та оцінити. Це точно дасть поштовх для подальшого розвитку твого проекту.

А як щодо сценічної картинки?

Можна зробити так само, як Максим Сикаленко (Cape Cod). Подивіться на його лайв — він стоїть у центрі свого перформансу, інші музиканти збоку. Він — рок-зірка в традиційному розумінні. Мені ж ближчий протилежний підхід — стояти під контровим світлом, щоб ніхто не бачив обличчя, й натискати кнопки (сміється).

В мене є декілька проектів і, якщо KOLOAH та Voin Oruwu більш-менш розкручені серед нашої електронної тусовки, то інші взагалі майже нікому не відомі. Їх я поки не афішую. Крім того, в мене є арт-проекти, кіно. Окремо це поки що не дає цілісної картинки про мене. Але коли, років через п’ять, вся моя діяльність почне перетинатися в одній точці, це виглядатиме насправді потужно та цікаво.

«Хочу щоб мій трек звучав як у Кайні Веста, освіжи його, Діма» — ось тут уже і починається моя робота.

Як справлятися із жанровою еклектикою в електронній музиці через зміщення смаків і набуття досвіду? Ти завжди у жанровому потоці?

Плюс-мінус. Алгоритм усе одно залишається той же.

Він же і визначає тебе як артиста.

Так, гармонічні ходи, ритмічні малюнки — вони все одно читаються. Взагалі я підходжу до написання треків з боку не музичного жанру, а кіножанру. Це або трагедія, або драма, або бойовик. Я не думаю про музику як «ось це буде техно або хаус». Я просто пишу музику яка інколи схожа на техно.

Яким би проектом я не займався, моя музика будується кінематографічно. Треки одразу заглиблюють у свою атмосферу. Музика вимагає повного занурення — від початку до кінця.

А як ти сам даєш раду своїй музиці на живих виступах?

Із лайвом було важко, і тільки декілька виступів тому я вперше був задоволений. Ти ніколи не знаєш, яким чином поводитимешся, у який момент зміниш трек. Ти реагуєш на людей, на свій внутрішній стан. Ти почав — й уже все, ти в певному темпоритмі. Звісно, кожен виступ унікальний: десь ти затягнув яму, десь змінив біт, а десь прибрав певний інструмент. Навіть майданчик вносить свої звукові правки. Я от завжди змінюю звук бочки відповідно до акустики. Може пройти десять виступів до повного розуміння гри певного треку наживо.

Розкажи про фестиваль Strichka – зокрема і про свій перформанс, що це буде?

Strichka надає можливість за одну добу почути не тільки різноманітних світових артистів, але й ознайомитись із багатьма талановитими представниками локальної електронної сцени. Лайн-ап на фестивалі підібраний так, щоб відвідувачі могли почути широкий спектр жанрів електронної музики. Ти приходиш туди і поринаєш у абсолютно унікальну атмосферу.

Я відкриватиму фестиваль — лайвом у дворі, зі своїм проектом Voin Oruwu, над яким я працюю вже два роки. Це буде аудіовізуальний сет із великими екранами. Стоятиме 5.1 звукова система Dolby. Зараз ми готуємо декорації з хлопцями із Blck Box. Це буде ембіент і експриментал, як завжди, кінематографічно. Це, мабуть, саме те, що й потрібно для відкриття Strichka. Для створення відповідної атмосфери вечора.

Графіка, геометрія, танці, Сподіваюсь, що наш задум втілиться в життя, бо ми доволі довго йшли до цього. Уже є чітке розуміння матеріалу, і я дуже радий, що Blck Box вписалися в цей перформанс. Вони зібрали цілу групу людей, які працюють над моїм проектом, чого я взагалі не очікував. Коли ми починали підготовку, я лише хотів, щоб вони допомогли зі світлом (буквально якийсь мінімальний саппорт). А зараз у команді люди абсолютно відповідного профілю. Це вже інший рівень відповідальності. Люди, які займаються продакшеном — дуже круті професіонали. Тепер назад шляху немає. І я дуже сподіваюсь, що з цим лайвом можна буде поїхати фестивалями. Я думаю, що це велика подія — не просто кнопочки натискати. Це повноцінне шоу.

У цьому перформансі я в ролі як музиканта, так і режисера. Дуже круто, що вдалося реалізувати своє кіно- і музичне минуле.

Через нетиповий підхід до написання твої треки важко міксувати. А от наскільки нам відомо, ти долучився до створення багатьох композицій для наших виконавців. Чому вони до тебе звертаються та що цікавого було в останніх колабораціях?

В Україні не так багато продюсерів, які здатні створити повністю самодостатній саунд. Тут я маю на увазі не тільки мелодію треку та правильно підібрані звуки, з чим у багатьох зазвичай з’являються труднощі. Це ще й гармонійна і цілісна картинка: стилістична, звукова, текстурна, ритмічна, актуальна своєму часу. Мабуть, серед тих, хто вміє створювати цілісний саунд я б виокремив Женю Філатова (The Maneken), Рому Morphom та ще декількох. До мене також звертаються, в основному просять «освіжити трек», а інколи й написати його з нуля.

Комерційні виконавці дуже часто звертаються до так званих ґоуст-продюсерів з андеґраундної сцени. Вони «докручують» або створюють треки для таких поп-гуртів та артистів, що ви навіть не могли б здогадатися, що цей популярний продукт створюють ті, хто грає у найбільш закритих клубах світу. Це нормальна практика. «Замовники» кажуть щось типу «Хочу щоб мій трек звучав як у Кайні Веста, освіжи його, Діма» — ось тут уже і починається моя робота.

А от серед музикантів, з ким останнім часом було цікаво попрацювати можу виокремити Rozhden. Я вважаю його дуже талановитим композитором. Він робить дуже круту і мелодичну музику… не знаю, він як репер (сміється) відчуває біт, і це помітно — у нього класні хуки, ритміка. Із ним працювати дуже приємно, ми одразу знайшли спільну мову. У його новому альбомі я залучений у створенні декількох треків.

Наскільки часто виступаєш поза Києвом? Як справи у провінції з інфраструктурою?

У провінції для електронної сцени зараз не найкращі умови. І головна проблема не стільки у відсутності промоутерів, як відсутність клубів та взагалі місць, куди б «пустили» подібну некомерційну музику. Аудиторія у невеликих містах ще не готова до цього, вона знайома максимум із «кальянним» тек-хаусом та іншою попсою. Організаторам тоді просто не вигідно відкривати клуби, де грало б, наприклад, техно. Тобто навіть якщо промоутери хочуть тебе привезти, вони не мають куди.

У моєму рідному Кропивницькому на останній техно вечірці цієї осені грали гості з Тель-Авіву, Санкт Петергбургу і місцеві артисти Recid, Danilenko, які грають на великих київських техно-рейвах накшталт «Схеми» та «Основи». Так ось о другій годині ночі, під час сету Анни Халети з Ізраїлю прийшли якісь незадоволені гопники і почали всіх бити і розносити. Вечірку одразу закрили, після цього випадку техно у Кропивницькому немає. Усі промоутери виїхали з міста.

Звісно, є винятки. Останнім часом за межами столиці почалися відкриватися цікаві місця, але їх все ще мало. У цьому плані доволі круто в Одесі, є певний прогрес у Дніпропетровську та Харкові. І навіть у Львові минулого року була «Схема», що зібрала майже тисячу людей. Дійство закінчилося аж о восьмій ранку, що є дуже крутим показником, адже в основному подібні зимові вечірки у західному регіоні країни закінчуються о третій ночі.

Також слухайте подкаст Діми Авксентьєва до фестивалю Strichka

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s