травень 2017 р.
У дитячої книжки завжди кілька творців, найголовніші з яких – письменник /письменниця та ілюстратор/ ілюстраторка. БараБука регулярно розпитує авторів та авторок дитячих книжок про секрети, робочий процес, джерела натхнення. Цією розмовою БараБука розпочинає цикл матеріалів про українських ілюстраторів та ілюстраторок книжок для дітей. Сьогоднішня гостя – Наталка Гайда, ілюстраторка Крістіне Нестлінґер, Барбари Космовської, Оксани Лущевської, Галини Вдовиченко, Катерини Міхаліциної, Ірени Карпи й багатьох інших.
– Розкажи-но про найсвіжіші свої книжки.
Цього Книжкового Арсеналу у мене вийде дві новинки – «Бігль-старший» Оксани Лущевської (видавництво «Віват») та «День усіх білок» Ірени Карпи («Чорні вівці») (я завжди кажу – в мене вийшло, бо доки робиш проект, настільки з ним зливаєшся, що він стає дуже-дуже твоїм). Це дві надзвичайно різні книжки, хоча вікова категорія у них приблизно однакова. «Бігль» – книга-роздум, книга-емоція, деколи не найвеселіша, він піднімає тему, про яку і мені деколи страшно думати, тему самотності і страху старіти. У неї трохи незвичний для мене формат, ми з Оксаною багато про це говорили. У одного з її героїв є реальний прототип, і я дуже сподіваюся, що книга скоро потрапить йому до рук :). Доки малювала, бродила гуглмепсом звичайними, «житловими» Штатами – місцями, де той герой живе, дещо з набаченого використала в ілюстраціях. Мабуть, тому ж і вибрала коміксну стилістику – мені здалося, вона добре лягає на певну кінематографічність тексту.
Є книжки, які зразу «бачиш»
Деякі книжки треба поносити в собі.
Натомість «День усіх білок» – це такий дуже рідний ще з дитинства формат пригодницької повісті, де, попри насиченість подіями, для мене завжди головними є персонажі (Ірена присвятила цю повість Нестайкові). Враховуючи, що дизайн персонажів – одне з улюблених моїх занять, тут я почувалася надзвичайно комфортно, вони у книжці яскраві і виразні, такі дуже анімаційні, це мені близьке. У нас з Іреною добре збіглося бачення стилістики та героїв, вважаю. Взагалі, коли я роблю веселу дитячу книжку, я «міряю» її по тому, скільки сміюся малюючи. Тут багато сміялася. Кабани оці всі, цьоця Оля… Ну і місце, де все відбувається, моє-моє, бо Карпатами я багато мандрую змалечку. Так що ті місця, що ви побачите на форзацах – то справжні Карпати, а не якісь придумані гори :). До слова, думаю, з цієї книжки вийшла б шикарна комп’ютерна гра!
Читайте про всі новинки видавництва «Чорні вівці».
– Як у Тебе відбувається процес роботи над ілюструванням дитячої книжки?
По-різному завжди. Є книжки, які зразу «бачиш», а деякі треба поносити в собі, подумати. Найлегше мені йдуть анімаційні книжки з яскравими героями, як-от «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко чи Карпині «Білки», там я майже зразу бачу героя і відштовхуюся від нього. Одного разу я брала участь в акторському воркшопі, й актор, що його вів, розказував про пошук образу – я дуже здивувалася, бо в мене все відбувається дуже схоже. У чому більше маєш досвіду, за чим спостерігаєш, – те йде легко, а якщо його нема, – треба його набувати, шукати, пробувати «на зуб».
– У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає особисте знайомство з автором книжки? Як впливає автор на процес ілюстрування?
Я завжди знайомлюся з автором, якщо є можливість. Взагалі мені поки щастило не ілюструвати якісь класичні «стовпи», де в усіх уже виробилося своє бачення і будь-хто може сказати – та що це ілюстратор надумав, все було не так. А коли ілюструєш уперше, говориш із автором, то ви можете «застовпити» образи самі. З іншого боку, мені переважно щастить на авторів, які довіряють моєму баченню, – чи, врешті, мене вибирають за якимись певними ознаками, коли людина розуміє, що її месидж буде сприйнято так, як вона хоче.
– Який процес у створенні ілюстрації подобається найбільше і який найменше?
Я трохи хаотична людина, схильна до переключень – для мене завжди найважчим є момент, коли робота перетворюється в рутинку. Ну, тобто ти вибрав підхід, зробив перший переможний ривок – а далі «ша!», сиди, малюй все, що придумав. Ну, правда, я стараюся це якомога комфортніше обставити :). Ще завжди чомусь досить складний момент – закінчення книжки. Бува, по кілька днів у прострації проводиш. І страшно перший раз брати в руки! Раптом у друкарні з кольорами підбрехали? Хоча, звісно, я це все люблю насправді :).
Розпитувала БараБука.
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.