Геннадій Друзенко: Вибудовуємо поліцейську державу – замість відстоювати принципи свободи. З повного схвалення Заходу

10 травня 2017 р.

Українські політики – інфантильні. Вірять, що в Москві, Брюсселі, Вашингтоні знають, як слід робити. А там уже не знають, – каже правник Геннадій ДрузенкоЗа перші два роки війни Україна не подавала позовів проти Росії. Чого домагаємося зараз?

– Для Києва міжнародні суди – це виправдання бездіяльності на фронті. Не маємо змоги атакувати, то треба показати активність, проміжні перемоги в чомусь іншому.

Те, що нам представляють як перемогу у справах України проти Росії, поки що не показало конкретних позитивних результатів. Остання демонстрація цього в Гаазі – так звана проміжна ухвала рішення про попередні заходи Міжнародного суду ООН. Суд закликав Росію дозволити діяльність Меджлісу і відновити викладання української мови у кримських школах. У РФ відповіли: вважають Меджліс екстремістською організацією і не збираються виконувати рішення. Такий результат був більш ніж передбачуваний. Бо в останні роки Москва демонструє пріоритет національного права над міжнародним. Це – британський підхід. Полягає в тому, що рішення міжнародних судів національні мають спершу визнати такими, що не суперечать конституції країни. Марно сподіватися, що російські суди визнають силу рішень міжнародних. Як у справі ЮКОСу (за рішенням Міжнародного суду, РФ має сплатити колишнім акціонерам газовидобувної компанії ЮКОС $50 млрд. – Країна).

У цьому проблема. Національні суди мають механізм виконання рішень – виконавчу службу. У міжнародних є тільки авторитет.

Але у справі ЮКОСу арештовували закордонне майно РФ.

– Більшість має дипломатичний імунітет. Усі спроби в Бельгії чи Франції закінчилися нічим. Майно арештували, а потім звільнили. Діє принцип взаємності. Сьогодні арештують російське майно, а завтра Москва знайде привід зробити те ж із власністю цієї країни на своїй території.

Найбільша проблема міжнародного права в тому, що воно розраховане на сумління. Виходить із того, що підписані чи ратифіковані договори сторони виконуватимуть.

У Росії такого наміру немає. Анексувала Крим і цим знехтувала засадничими принципами ООН. Годі сподіватися, що визнаватиме інші конвенції. А без цього міжнародне право імпотентне.

Суд не має ні гаманця, ні меча. Його зброя – переконливість. Зараз не бачу аргументів переконати Москву виконати ці рішення. Маємо справу з п’яним хуліганом. Такий співрозмовник почує тільки, коли йому наб’ють морду. 59 ­”Томагавків” вплинули на Росію набагато сильніше, ніж така ж кількість рішень міжнародних судів.

Геннадій ДРУЗЕНКО, 45 років, міжнародний правник. Народився в Києві 28 квітня 1972-го. Батько – інженер, мати – економіст. Закінчив природничо-науковий ліцей, потім – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Працював секретарем Патріарха Київського Володимира. 2008-го став магістром права в шотландському університеті Абердина, Велика Британія. ”Шотландці нагадують жителів Центральної України. Ірландці – радикальніші, подібні до галичан. Як і ми, шотландці створили 300 років тому чужу імперію. Британську культуру не уявити без їхньої. Так само, як і російську – без Гоголя чи Довженка”. У 2009–2010-х у Міжнародному центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні досліджував роль суддів у творенні політики. Працював в Інституті міжнародного порівняльного права Макса Планка в німецькому Гайдельберзі. Очолював центр європейського та порівняльного права Мін’юсту України. Співзасновник і керівник Першого добровольчого мобільного госпіталю імені Миколи Пирогова. ”Напередодні 1 грудня 2013 року через Facebook зібрав медбригади. Надавали першу допомогу учасникам Революції гідності. У січні-лютому 2014-го з друзями організували два, по суті, підпільні госпіталі”. Дружина Світлана – літературний редактор. Виховують доньку Таїсу і сина Максима
Геннадій ДРУЗЕНКО, 45 років, міжнародний правник. Народився в Києві 28 квітня 1972-го. Батько – інженер, мати – економіст. Закінчив природничо-науковий ліцей, потім – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Працював секретарем Патріарха Київського Володимира. 2008-го став магістром права в шотландському університеті Абердина, Велика Британія. ”Шотландці нагадують жителів Центральної України. Ірландці – радикальніші, подібні до галичан. Як і ми, шотландці створили 300 років тому чужу імперію. Британську культуру не уявити без їхньої. Так само, як і російську – без Гоголя чи Довженка”. У 2009–2010-х у Міжнародному центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні досліджував роль суддів у творенні політики. Працював в Інституті міжнародного порівняльного права Макса Планка в німецькому Гайдельберзі. Очолював центр європейського та порівняльного права Мін’юсту України. Співзасновник і керівник Першого добровольчого мобільного госпіталю імені Миколи Пирогова. ”Напередодні 1 грудня 2013 року через Facebook зібрав медбригади. Надавали першу допомогу учасникам Революції гідності. У січні-лютому 2014-го з друзями організували два, по суті, підпільні госпіталі”. Дружина Світлана – літературний редактор. Виховують доньку Таїсу і сина Максима

Навіщо тоді туди звертатися?

– Маленькі країни до виконання таких рішень можуть змусити великі гравці. Як у справі воєнних злочинів під час війни у колишній Югославії. Була згода великих держав – і Мілошевича та інших засудили. Ядерну ж державу, члена Ради безпеки ООН, країну з однією з найбільших армій у світі навряд чи вдасться змусити виконати рішення.

В історії Міжнародного суду ООН у Гаазі є справа Нікарагуа проти Сполучених Штатів. Після перемоги “лівих” сил у цій країні США допомагали там так званим контрас. Тоді тривала холодна війна. 1984-го Нікарагуа звернулася до суду в Гаазі. За два роки виграла його. Але рішення у цій справі так і не виконали. Примусове виконання передбачає санкцію Радбезу ООН. Там США їх блокували. Те ж можемо очікувати і у випадку з Росією. Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику.

Треба бути обережним, коли звертаємося в міжнародні юрисдикції. Для Росії легко заблокувати їхнє рішення. А якщо Україна опиниться під санкціями, не виконати свою частину рішення буде архіскладно. Так, РФ має підстави стягнути “борг Януковича” ($3 млрд, які Росія у грудні 2013-го позичила Україні. – Країна). Якщо Вищий суд Англії визначить, що Україна повинна повернути його, то викрутитись не зможемо.

Що означає проміжне рішення суду в Гаазі щодо позову України проти Росії?

– Формально виграш на рахунку обох сторін. Однак це не рівнозначні перемоги.

Суд задовольнив одну вимогу – про утиски українців і кримських татар. Сказав Росії: маєте поважати їхні права. Але те саме записано у відповідній Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яку Росія вже порушила.

З другого боку, суд відмовив у попередніх заходах щодо порушення Конвенції про заборону фінансування тероризму. На це Україна робила набагато серйозніші ставки. Однак не вдалося навести достатньо фактів.

Доказів із малайзійським “Боїнгом” було замало?

– Це був акт тероризму, що скоїли російські військові з озброєння російської армії. Тут РФ не спонсорувала теракт, а сама здійснила його. А Україна звинувачувала її саме у підтримці тероризму.

Обвинувачували в тому, що Москва дає гроші, зброю. Суд констатував: українська сторона не переконала, що російська підтримує терористів на Донбасі.

Чому?

– Тут Київ недопрацював. Щоправда, важко доводити, що сусідня країна підтримує терористів на твоїй території, коли президент, спікер, міністр закордонних справ називають це військовою агресією. Війна і тероризм – різні поняття. Те, що у воєнний час однозначно називають диверсією, у мирний – тероризмом.

Чи є плюси, що звинувачуємо Росію у фінансуванні тероризму, а не у веденні війни?

– Процедурно – так. Ці дві Конвенції обрали не тому, що за ними найбільші порушення. А через те, що Росія їх ратифікувала. Тим визнала юрисдикцію Міжнародного суду ООН. Насправді ж ми так потрапили в пастку. Процедуру поставили вище суті. Побачили ключ до хвіртки, але зачинили ворота. Не звинуватили Росію у прямій військовій агресії. Загнали себе в кут. У публічному міжнародному просторі перші особи наголошують: це – війна. Про це, зокрема, заявив президент під час візиту до Британії у день оголошення рішення в Гаазі. А юридично кажемо: росіяни стоять за сценою і допомагають бойовикам. Спробували загнати все під визначення “тероризм” і не змогли довести, що це так.

Чи вдасться довести, що Росія таки постачає озброєння і фінансує ОРДЛО?

– Ці факти і так встановлені у багатьох документах політичного характеру – резолюціях ПАРЄ, Європарламенту, у зверненнях американського Держдепу. Ну будемо мати ще судове рішення. Але ж воно не дозволяє стягнути якісь активи чи притягнути Путіна до кримінальної відповідальності, якщо він виїде з Росії.

Міжнародний суд ООН не виносить однозначних рішень на користь однієї сторони. Та навіть якщо й уявити абсолютну перемогу України, не отримаємо нічого – крім морального задоволення. Тоді перед платником податків постане запитання: а чи була варта гра свічок? Бо кожна поїздка делегації, гонорари міжнародним юристам, радникам обходяться у чималу суму. На фронті досі бракує тепловізорів. Кожна хороша снайперська гвинтівка, сучасні засоби реанімації спиняють агресора значно переконливіше.

Суди між Києвом і Москвою затягнуться на роки. Які маємо ставити завдання перед собою?

– Треба довести те, у чому не вдалося переконати на попередніх етапах. Та якщо за три роки не зібрали доказів, чи можна розраховувати на додаткові аргументи?

Ізраїль півстоліття бореться з тероризмом. Ні в Гаазькому, ні в жодному іншому міжнародному суді немає позову Тель-­Авіва проти Палестини чи Іраку, який фінансує “Хезболлу”. Натомість посилено фінансують армію і спецслужби.

Якими світ бачить події на Донбасі?

– В офіційних українських джерелах звітують лише про численні порушення так званих російсько-сепаратистських військ. У міжнародної спільноти інша картинка. Апелюють не до штабу АТО, а до звітів моніторингової місії Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Human Rights Watch.

У кожному такому звіті йдеться про порушення з обох сторін. Для іноземних ЗМІ – це внутрішній конфлікт. З поправкою, що на боці однієї зі сторін діє Росія.

Загибель представника місії ОБСЄ вплине на риторику місії?

– Перша реакція організації – заклики до обох сторін розслідувати трагедію. Хоча як українські урядові структури можуть розслідувати те, що сталося на непідконтрольній території? Міжнародна спільнота не готова покладати відповідальність ні на сепаратистів, ні на ­російські війська чи Кремль, які де-факто контролюють цю територію.

Можуть ввести миротворців?

– Це нереально без згоди Росії. До того ж ефективність миротворців – сумнівна. І є побоювання, що під “блакитними шоломами” будуть росіяни. НАТО не має військ для цього, ОБСЄ – своїх поліцейських. Це завжди країни, які погоджуються взяти на себе цей тягар. А Росія зацікавлена легалізувати своїх військових в Україні. Уже робить спроби зробити це.

Після Майдану Україна більше розчаровує світ?

– Породжену ним надію сплюндрували ті, хто прийшов до влади після Революції гідності.

Зате маємо унікальний досвід. Мимоволі опинилися в епіцентрі глобальних змін. Почате в Україні розійшлося, як цунамі. За три роки після революції світ змінився до невпізнанності. Ніхто не міг уявити, що в крісло американського президента сяде Дональд Трамп. Або що Велика Британія попрощається з Європейським Союзом.

На жаль, ми поки що копіюємо вчорашні рецепти Заходу. А вони вже не працюють навіть там. Взяти хоча б смішну боротьбу з корупцією. Замість відстоювати принципи свободи, заради яких відбувся Майдан, вибудовуємо поліцейську ­державу. За що бореться офіційна частина громадянського суспільства? Аби ще один орган отримав право на прослуховування. Здавалося, боремося за більший простір свободи. За це стоїмо і помираємо. А нині маємо протилежне. З повного схвалення Заходу.

Входимо в епоху, де немає готових відповідей на виклики. Як колись Британія вирішила створити парламент, а Нідерланди – скинути монарха, так і ми маємо бути готові ухвалювати рішення, які не мають прецедентів у світі. Але наша еліта до такого не готова.

Чому?

– Страждають на комплекс інфантильності. Вірять, що у Москві, Брюсселі, Вашингтоні знають, як слід робити. А там уже не знають. Четвертий рік триває війна, і це свідчить: відповіді на актуальні питання не мають у жодній із названих столиць.

Усе роблять з оглядкою – на Захід чи на Схід, як за Януковича. Доки не побудуємо центричну Україну, нічого нам не світить.

Суспільство теж інфантильне. Гадаємо, долю України вирішують десь там, а не тут – у Києві, у Полтаві, у Попасній. Насправді ми – самі, і ми – на передовій.

Є відчуття, що від інфантильності відходимо?

– Так. Моє і молодше покоління на рівних говорять із західними колегами. Не мають комплексу преклоніння і віри, що сказане в Лондоні чи Берліні – правильне. Розуміють, що може бути так само помилкове, як і сказане в Києві чи Москві.

В останні роки доганяємо світових лідерів чи розрив між нами збільшується?

– В економіці й науці точно не наздоганяємо. Можливо, стаємо ближчими до світових лідерів у військовій справі. Не раз бачив здивування американських чи канадських інструкторів, які прибули в Україну з упевненістю, що метри приїхали вчити село. Змінювали думку при першій же зустрічі з тими, хто воював у Донецькому аеропорту. Говорили: “Українці можуть вчити найкращих західних фахівців”. Маємо унікальний досвід війни з росіянами. З ними за останні півстоліття із регулярних армій не воював ніхто.

Чому це вдалося?

– Бо 2014 року взяли дідівську рушницю і пішли на схід. Не стали шукати захисту у Заходу, у санкціях чи судах. Віра в Україну зберегла цю державу. Крим окупували не тільки тому, що туди ввійшов Путін. Ще й тому, що на тодішній владі висіли всі західні лідери й переконували не застосовувати сили. Боялися великої війни з Росією.

Треба поважати західних партнерів, дякувати всім, хто допомагає. Але пам’ятати, що Україна потрібна тільки нам.

Як зміниться Україна за п’ять років?

– Залежить від того, чи вдасться відрізати радянське пуповиння. Україну тягне у трясовину минулого стиль управління – від структури Кабміну до бюрократії майже в будь-якій державній установі. Потрібні нестандартні рішення. Такі, як у волонтерстві, добробатах, на фронті. Це спрацювало.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s