Тетяна Огаркова: Тривалий час Європа асоціюється з Меркель. За рік чи два її обличчям може стати Макрон

16 травня 2017 р.

Між Парижем і Москвою слід очікувати прохолодних стосунків, – каже оглядач Тетяна ОГАРКОВАКому симпатизували на французьких виборах?– Для України вигідний був Еммануель Макрон. Йому й симпатизувала. Підтримка Німеччини й Франції нам важлива. Макрон не має вираженої путінофілії, як решта кандидатів – Фійон, Ле Пен чи Меланшон. Засуджує анексію Криму, російську агресію на Донбасі й виступає за продовження санкцій.

Звідки у Франції путінофілія?

– Французи скептичні до американців та їхнього імперіалізму. Альтернативу йому знаходять у Росії. Симпатія до неї розпочалася в ХІХ столітті із зацікавленості літературою, балетом, музикою. Російська пропагандистська машина працює на те, щоб підтримувати це. Торік відкрився потужний культурний центр Росії в Парижі. Влаштовують виставки, проводять культурні заходи. А Україна досі менш упізнавана для французів.

Які шанси в Макрона отримати більшість на парламентських виборах?

– Уже готується до них. Але розклад складно спрогнозувати. Можливий реванш соціалістів чи республіканців, чи навіть радикальних партій, як-от “Національний фронт” чи “Нескорена Франція” Меланшона.

У другому турі президентських виборів майже третина французів або не прийшли, або проголосували проти всіх. Мобілізації суспільства проти ультраправих і протестного голосування проти “Національного фронту” не сталося. Франція стала толерантніша до радикалів. Тому реванш можливий.

Європу радикалізували зовнішні сили?

– Не тільки, але значною мірою. Хвилі мігрантів, терористичні атаки, люди не почуваються в безпеці. Зіграла роль складна економічна ситуація. 10 відсотків французів безробітні. Це – наслідки кризи 2008-го. А мас-медіа нагнітають ситуацію. Шукають винних серед глобалістів, мігрантів, великого капіталу.

Тетяна ОГАРКОВА, 37 років, літературознавець, оглядач. Народилася 1979-го в Кам’янці-­Подільському на Хмельниччині. Батьки – інженери. Закінчила Києво-Могилянську академію за спеціальністю ”культурологія”. Отримала стипендію французького уряду для навчання в університеті Париж ХІІ Валь-де-Марн. Стажувалась у Женевському університеті та в університеті Арканзасу, США. Старший викладач кафедри літературознавства Національного університету ”Києво-­Могилянська академія”. Ведуча й журналіст на Громадському телебаченні, керує міжнародним відділом в Українському кризовому медіа-центрі. Любить плавання. Із чоловіком філософом 37-річним Володимиром Єрмоленком виховують доньок – 8-річну Дарину і 8-місячну Ярину
Тетяна ОГАРКОВА, 37 років, літературознавець, оглядач. Народилася 1979-го в Кам’янці-­Подільському на Хмельниччині. Батьки – інженери. Закінчила Києво-Могилянську академію за спеціальністю ”культурологія”. Отримала стипендію французького уряду для навчання в університеті Париж ХІІ Валь-де-Марн. Стажувалась у Женевському університеті та в університеті Арканзасу, США. Старший викладач кафедри літературознавства Національного університету ”Києво-­Могилянська академія”. Ведуча й журналіст на Громадському телебаченні, керує міжнародним відділом в Українському кризовому медіа-центрі. Любить плавання. Із чоловіком філософом 37-річним Володимиром Єрмоленком виховують доньок – 8-річну Дарину і 8-місячну Ярину

У нас градус радикалізму слабший?

– Якщо порахувати всіх українських ультраправих і популістів, то набереться не менше за “Національний фронт” Марін Ле Пен.

До того ж за останні роки вона пом’якшила риторику “Національного фронту”. Приваби­ла частину ЛГБТ-аудиторії аргументами про “загрозу” від вихідців з ісламських країн. За неї голосували жінки, бо фліртувала з жіночими правами. Водночас мала жорстку позицію щодо абортів. Сьогодні Ле Пен не стільки радикалка, скільки популістка. Передвиборні дебати це показали: не має програми, механізму реалізації гасел, які проголошує. Скажімо, як вивести Францію з ЄС, із зони євро.

Що за виборці – теперішні французи?

– Ставляться до політики відповідально, бо розуміють: вона – продовження їхнього життя. Але останнім часом молодь рідше голосує. Нерідко молоді люди не впізнають себе у висунутих кандидатах. Тому не ходять на вибори чи голосують проти всіх. Тут вони близькі до українців. Вважають: кого б не обрали, нічого не зміниться.

З ким із літературних персонажів асоціюється французький виборець?

– Та частина, що ігнорує вибори, подібна до Антуана Рокантена з роману Жана-Поля Сартра “Нудота”. Відчуває чужість щодо навколишнього світу. Блукає містом і не впізнає себе в ньому. Все навколо викликає в нього нудоту.

А українці?

– Розгублені. У Франції виборці орієнтуються на програму. Правий електорат – за лібералізацію в бізнесі, свободу. Ліві – за державне фінансування, бюджетників, безкоштовне навчання. На цих виборах класична модель не спрацювала. У Макрона є і праві, і ліві ідеї. Та все одно це – орієнтири. Інша складова – це особистість кандидата в президенти. Франція – президентська республіка, й особистість нерідко є своєрідним продовженням монархічного культу. Але ніхто в Європі не називає партії іменем лідера, як у нас.

Відмінності політичних програм українських партій важко пояснити. Немає змістовної дискусії, куди рухатися країні.

Чи зміниться нормандський процес із приходом до влади Макрона?

– Він продовжуватиме лінію Олланда. Наполягатиме, щоб до виконання Мінських домовленостей санкції з Москви не знімали. Росія зробила велику помилку з хакерсь­кими атаками на сервери партії Макрона напередодні другого туру. Налаштували його проти себе. Ці атаки були й раніше – тому проросійських пропагандистів зі “Спутника” і Russia Today не допустили до святкової вечірки Макрона після перемоги у першому турі. Між Парижем і Москвою слід очікувати прохолодних стосунків.

Вибори у Франції називали вибухонебезпечними. Які уроки з них можуть винести інші країни?

– Британці проголосували за брекзит, американці обрали Трампа. А Франції вдалося зупинити цю консервативно-популістичну тенденцію.

Макрон завершує протистояння лівих і правих, П’яту республіку. Технократ-­банкір, колишній міністр економіки створює партію з нуля. За 10 місяців вона вже перевищує за кількістю членів традиційні політичні сили. Зареєструватися можна в інтернеті, без внесків, за два “кліки”.

Макрон – це урок оптимізму для ЄС. У старій Європі можливі нові лідери, нові методи роботи.

Як Макрон може розчарувати виборців?

– Макрон майже напевно розчарує виборців. Не любити владну верхівку – нормальна демократична практика. Доки кандидат бореться за перемогу, можемо йому симпатизувати. Щойно приходить до влади – починаємо критикувати. У цьому французи й українці подібні. Порошенка вибрали в одному турі. А за кілька місяців почалися розмови про “зраду”. За п’ять років рейтинг попереднього французького президента Франсуа Олланда скотився до 7 відсотків.

Про неефективність Макрона говоритимуть ще більше. Він пропонує скоротити 120 тисяч бюджетників. Ліві питатимуть: “Де наші соціальні права?” Почнуться протести. Шарм новизни Макрона розвіється.

Чи можливий реванш Ле Пен?

– Так. Якщо не на парламентських виборах, то на наступних президентських.

З 1960-х “Національний фронт” здобуває дедалі більше прихильників. 2002-го у другому турі президентських виборів за цю партію проголосували 18 відсотків, а зараз – понад 30. Для реваншу може вистачити ще однієї хвилі зневіри чи економічних проблем.

Незабаром – вибори в Німеччині. Історія з ультраправими популістичними партіями в Європі надовго.

Які шанси на реванш в Україні має “Опозицій­ний блок”?

– За нього готові голосувати не менше 10 відсотків громадян, кажуть соціологічні опитування. Може бути що завгодно. Але наша історія відмінна від французької. “Національний фронт” – виразно націоналістична, ксенофобська, гомофобська партія, яка маскується під народну.

Українська історія – про перемогу вуличної демократії, а не політичної партії. Вуличну перемогу привласнили політики. Реванш в українському контексті – це не обов’язково перемога “Опоблоку”. Це повернення корупційних схем, це проблеми з правами людини, це пробуксовування реформ. Майдан ще не виграв. Але ще й не програв.

У Франції йдеться про колапс традиційного політикуму. Він серйозно оновлюється.

Марін Ле Пен була вигідним капіталовкладенням для Путіна?

– Це його поразка. Кремль фінансував “Національний фронт”, Ле Пен їздила до Москви. Її риторика була проросійська. Пропонувала визнати Крим російським, зняти санкції, критикувала Європейський Союз. Обіцяла ініціювати референдум щодо виходу Франції з ЄС у перші півроку в кріслі президента.

“П’ята республіка” дала тріщину – це добре чи погано?

– Добре. У французькій політиці впродовж десятиліть було все передбачувано. Ліві приходили на зміну правим і навпаки.

Чим погана така стабільність?

– Це мертве політичне життя. Профспілки за інерцією борються за права працівників, а ті вже не є незахищеною верствою суспільства. Навпаки: в них найбільша кількість вихідних, найзахищеніші контракти. Інерція не відображає реальність життя суспільства.

Зараз переміг кандидат без чіткої політичної позиції. Його риторика об’єднує ідеї правих і лівих. Йому властиве технократичне ставлення до політичного життя. Може дати позитивні результати, але й несе ризики. За неефективних реформ виборці можуть із подвоєним інтересом голосувати за ідеологічні партії. Тоді до влади прийдуть значно радикальніші сили. Визріє реванш Ле Пен чи ультралівих.

У нас можливий глава держави – технократ?

– Порошенко недалеко себе від цього позиціонував – президент миру й реформ. Але в Україні немає конкуренції ідеологій, а програми не відображають реального конфлікту інтересів. У певному сенсі це “недополітичне” життя. А у Франції – постполітика. Великі традиційні партії та ідеології програли на виборах. Макрон вирішуватиме політичні проблеми, як технічні.

Як оцінюєте тандем Макрон–Меркель?

– Це буде цікаво. Вони вже знайшли спільну мову. Анґела Меркель його підтримала.

У Мінському форматі Макрон буде яскравіший, ніж Олланд. І потужніший, ніж попередник, у стосунках із німецьким канцлером. Хоча б тому, що він – новий президент і в нього більше енергії. Вірить у сильну Францію тільки в сильній Європі. Також може дати нове дихання європейській політиці.

Тривалий час Європа асоціюється з Меркель. За рік чи два її обличчям може стати Макрон.

Очікування ж Франції від України не зміняться. Сподіваються на нормальні умови для бізнесу. Французькі компанії чекають наступного раунду приватизації.

Вони готові інвестувати в нашу економіку?

– Готові й інвестують. На це навіть війна не вплинула. Але є сумні історії, коли компанії стикаються, наприклад, із рейдерством. Це поганий сигнал для французького бізнесу.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s