Тарас Возняк: Мої «творчі плани» – припинити процес розкрадання національної спадщини

4 травня 2017 р.

Генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького розповів «ВЗ» про ситуацію із вкраденими стародруками та про те, як планує «оживити» культурну установу.

Резонансна справа про зникнення раритетних стародруків і манускриптів із Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького (пропажу виявили у січні) набула реальних обрисів. 28 квітня генеральний директор галереї Тарас Возняк у присутності журналіста «ВЗ» підписав остаточні акти звірки фондів одного з підрозділів галереї – Музею мистецтва давньої української книги. Копії цих актів скерують до Нацполіції, прокуратури, СБУ. Документи вражають – у музеї бракує понад двохсот раритетних книг!

«Апостол» Івана Федоровича 1574 року. На «чорному» ринку антикваріату може коштувати близько 200 тисяч доларів.
«Апостол» Івана Федоровича 1574 року. На «чорному» ринку антикваріату може коштувати близько 200 тисяч доларів.

– Пане Тарасе, що саме і скільки зникло?

– Відсутні 223 стародруки (латиницею і кирилицею), 141 латинське видання XIX ст., 19 графічних творів XVI−XVIII ст., 15 об’єктів архіву, 36 об’єктів спецфонду (антирадянська література, яка свого часу була закрита), 18 книг із «федоріани» (усе, що стосується Івана Федоровича), 16 видань української радянської літератури, два іншомовні видання… Серед зниклих – такі перлини, як «Апостол» Івана Федоровича 1574 року, «Апостол» Спиридона Соболя 1630 року, видання Михайла Сльозки XVII ст.

Розкрадання раритетів у таких масштабах в Україні ще не було. Ситуація виявилася більш сумною, ніж думав на початку звірки, у січні. Музей мистецтва давньої української книги – у плачевному стані. Нагадаю, щойно я очолив Галерею мистецтв, одразу ініцію­вав проведення масштабної звірки фондів у всіх підрозділах цієї інституції. Було виявлено, що з Музею книги зникли 95 кириличних стародруків і два манускрипти. Я написав заяву у поліцію, прокурaтуру, Службу безпеки про те, що виявив нестачу. Після того ми продовжили звірку. На сьогодні ситуація погіршилася утричі. Закінчена лише звірка фондів Музею мистецтва давньої української книги. У Львівську національну галерею мистецтв входить кільканадцять музеїв. В усіх цих підрозділах відбувається звірка. Наразі такої катастрофічної ситуації, як у Музеї стародавньої книги, ніде не виявили.

– На кому лежить відповідальність за нестачу?

– Матеріально відповідальною за цей фонд є директор Музею книги Лариса Спаська. Але, зрозуміло, за загальний стан інституції має відповідати її вище керівництво, тобто керівники, які були до мене.

– Що «світить» винуватцям втрати цих раритетів?

– Це справа правоохоронців (у січні за цим фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 191 КК України – «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем». Це тягне обмеження волі на строк від 3 до 5 років, або позбавлення волі на строк від 3 до 8 років. – Авт.). Моя справа була – зафіксувати відсутність речей, що я й зробив. Попередня звірка була ініційована у 2010 році. Відтоді керівництво галереї не змогло організувати звірки у підрозділах музею. Особливо уникалося звірки у Музеї книги, де й виявилася неймовірна нестача. Звітую­чи Міністерству культури влітку 2016 р., тодішня генеральний директор Лариса Разінкова доповідала про звірку всіх груп зберігання, лишень про стародруки чомусь ні. Що мене одразу насторожило. Була навіть спроба, правда, вже Лариси Спаської, послати у міністерство фальшивий звіт про проведену звірку у Музеї книги. А найбільше дивує позиція голови комісії, яка роками проводила звірку, і так і не провела, – Володимира Пшика. Він самоусунувся, а тепер розводить руками… Комісія, призначена мною, зробила звірку за кілька місяців.

– Була інформація, що книги, які пропали, нібито не вкрадені, а перебувають десь на експозиції…

– Де? Уявіть собі, який потрібен транспорт, щоб вивезти 223 величезні книжки. Щонайменше два буси. Цю інформацію запускають ті, хто зацікавлений у тому, щоб заблокувати звірку. А для того потрібно всіма можливими способами дискредитувати комісію, яка проводить звірку фондів. А ще краще змінити генерального директора. І тоді все «знайдеться». На папері, звісно. Я б радив тим, хто запускає цю дезінформацію, повідомити її слідчим – вони дуже зацікавлені знайти ці стародруки.

– Постає питання охорони галереї. Ви казали, Музей книги охороняють двоє сторожів пенсійного віку, зокрема 80-річна жінка. Чи планується змінювати систему охорони?

– Ми вже це зробили – виставили пост Національної поліції в Музеї книги, він діє паралельно із цими сторожами. Їх зараз звільнити не можна, бо у нас є КЗоТ і права людини. Але ми це зробимо. Їхня присутність там не має жодного сенсу. Також Нацполіція охороняє інші підрозділи Галереї мистецтв, наприклад, палац Потоцьких, старий корпус на вулиці Стефаника, замки. Усе під контролем.

– Будівля Музею книги, як відомо, без фундаменту, не пристосована до збереження стародруків. Чи планується перенести звідти книги в інше приміщення?

– Я звернувся до керівництва Львівської облради та Львівської ОДА – розглянути питання про надання нам гідного приміщення під Музей книги. Нинішнє – це колишні душова, пральня і роздягальня для метробудівців (у 80-х роках у Львові хотіли прокладати метро, вирили яму на задвірках палацу Потоцьких, який від цього пішов тріщинами. Проект згорнули. – Авт.). Це ганьба для Львова. Розглядаються декілька варіантів.

Я клопотався, щоб під музей «Русалки Дністрової», який тулиться на кільканадцяти квадратних метрах у вежі церкви Святого Духа, передали рештки палацу Сапєгів, що розміщений поруч і роками нидіє та нищиться. Сподіваюся, візьмуть гору тверезий розум та патріотизм наших депутатів, і питання вирішиться. Але це все тягнеться вже півроку.

– Коли ви прийшли на цю посаду, задекларували, що будете реформувати структуру. Яким чином?

– Музейний комплекс галереї складався десятиріччями і часто спонтанно. Тому потребує оптимізації та адаптації до сучасних умов.

Є підрозділи, які треба об’єднувати, є такі, існування яких не має сенсу. Є підрозділи, з якими були величезні проблеми, і я думав їх закривати. Можливо, зроблю спробу реанімувати їх. Музей Пінзеля від 2012-го до 2017 року стояв закритий. Нарешті туди провели воду і зробили туалет. Бо досі керівництво чомусь вважало, що там охоронці мають ходити у своїх потребах у пластикові пляшки. Охоронець не мав права виходити з приміщення… Ми це питання вирішили. Мало того – організували там мистецьке життя. Відкрили потужну виставку ректора академії мистецтв з Варшави Адама Мияка. Це виставка-діа­лог Пінзеля і новітнього майстра. Будемо продовжувати цю тему. Мав розмову із великим українським скульптором Миколою Малишком. Цього року він отримав Шевченківську премію. Це, власне, той скульптор, який може нарівні «розмовляти» із Пінзелем.

– В інших підрозділах Галереї мистецтв також будуть новації?

– Звичайно. Є знакова виставка, якою не перестаю тішитися – «Скарби Підгорецького замку». Це у старому корпусі Галереї мистецтв, на вулиці Стефаника, 3 (палац Лозинських). Виставка вже європейського рівня – з електронними тач-скрінами, величезними екранами, де можна отримати інформацію про історію замку, якісь візуальні речі. У процесі підготовки ми використовували для зйомок дрони, які літали над замком. Експонуємо там такі речі, яких 70 років ніхто не бачив, вони лежали в запасниках. Фактично відкриваємо скарби Підгорецького замку для широкої публіки.

– За який кошт придбали таке сучасне виставкове обладнання?

– Не за державний. Кошти на ці проектори, тач-скріни, на зміну освітлення ми знайшли поза межами держбюджету. Допомогли спонсори, люди, які хочуть ділитися й допомагати. Деякі фірми просто приходять і питають, чим можна допомогти. Не розумію, чому до мене такого не було? Зараз за спонсорські кошти ми вже поміняли освітлення на першому поверсі у виставкових залах галереї, міняємо освітлення на другому поверсі. Прикро, що у наших музеях звикли сидіти й чекати, що десь «згори» якась копійчина спаде, або ходити як жебраки з простягнутою рукою. Мабуть, люди, які тривалий час працюють в одному й тому ж приміщенні, вже не помічають його стану. Можливо, у них око «замилюється», не бачать, де що потріскало, розвалилося, застаріло, потребує заміни й ремонту. Коли я вперше, вже як директор, подивився відкритими очима на ці виставкові зали у старому корпусі – жахнувся. Тому що це 1970-ті роки… Звісно, не все одразу зміниться. Але ми стараємося.

– Чула, у Підгорецькому замку буде якийсь проект із балетом…

– Пробуємо оживити не тільки Музей Пінзеля, а й Підгорецький замок. Ініціювали у травні разом з управлінням культури ЛОДА та Львівською філармонією постановку балету Ігоря Стравінського «Історія солдата».

– Минуло вісім місяців, як ви очолили Львівську галерею мистецтв. Як самі вважаєте, що вдалося зробити за цей час, чого не вдалося?

– Одним із найбільших своїх здобутків вважаю подання пропозицій у Міністерство культури на зміну структури Львівської національної галереї мистецтв. Для цього треба було осмислити, з чим має­мо справу, запропонувати, в який спосіб треба «реанімовувати» цю інституцію. Дискутуємо з Міністерством культури з лютого. Думаю, вже виходимо на фінішну пряму. «Негатив» – ми зіткнулися з задавненими проблемами. Це, наприклад, відсутність документації на об’єкти, які є на балансі Львівської ОДА. Не знаю чому, але основна маса документації… десь загубилася. Тому не можемо укласти угоди про оренду цих замків (Галерея мистецтв має орендувати замки у ЛОДА), а це блокує нам багато різних новацій. Хотіли б запровадити електронний квиток, але для цього треба мати договір на оренду. А Львівська ОДА не може нам дати цього договору, бо не має повного корпусу документів.

– Які маєте творчі плани?

– Привести Львівську галерею мистецтв до більш притомного стану. Усвідомлюю, що довести її до стану, наприклад, Вавеля чи Бельведеру, – не вистачить часу. Аби підняти Підгорецький замок, потрібно 20−30 мільйонів євро і 20−30 років. Це якщо робити все ретельно й відповідально. Тому хочу трішечки привести до тями цю інституцію. І припинити процес розкрадання націо­нальної спадщини.

Фото з архіву «ВЗ».

 

 

 

Розмовляла Юлія Ліщенко

 

 


Джерело: Високий замок

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Возняк Тарас

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s