Соліст балету Максим Булгаков: Танець — це одна з форм мого життя

28 квітня 2017 р.

29 квітня відзначається Міжнародний день танцю. Народні і бальні танці, балетна класика, спортивний рок-н-рол, степ, брейк-данс, хіп-хоп, модерн — усі стилі і напрями танцювального мистецтва не перерахувати.

Ще якихось років сто тому вміння танцювати вважали мало не обов’язковим для кожного.

В аристократів були свої танці, у простого люду — свої, але звання танцюриста-віртуоза будь-кому додавало бонусів.

На жаль, сьогодні масове танцювальне мистецтво зводиться в основному до вихилясів на дискотеці. Втім людей, які вміють мовою тіла сказати більше, ніж словами, вистачає і нині.

Соліст балету Національного театру оперети Максим Булгаков — із когорти тих, кого називають обранцями музи Терпсихори.

«Щоб було легко, спочатку має бути важко»

— Бачила вас у багатьох виставах і в різних концертних номерах. І завжди складалося враження, що танець для вас — то велика насолода…
— Танець — це одна з форм мого життя. Коли глядач дивиться із зали, йому здається, що все так просто і легко: вийшов, заграла музика, станцював. Зовнішня легкість — одна з ознак віртуозності танцю. Але за легкістю завжди стоїть багатогодинна праця, про яку глядачеві знати зовсім не обов’язково.
— А як розпочиналося ваше знайомство зі світом танцю? Чи одразу відчули, що це — ваша стихія?
— Усе було досить банально. У чотири роки мама віддала мене на народні танці (це було в рідних Сумах). Одразу сподобалося чи ні, не пам’ятаю — водили на заняття, то й ходив. Займався в Будинку творчості для дітей і юнацтва. Поряд проходили заняття з бальних танців, куди приймали тільки з семи років. Туди я записався вже сам і якийсь час займався в обох гуртках.
А коли мене поставили перед вибором, то віддав перевагу спортивним бальним танцям. Став кандидатом у майстри спорту. Разом iз партнеркою був чемпіоном області з європейської програми: вальс і квік­степ мені завжди подобалися більше, ніж самба чи джайв…
А в класі дев’ятому, не знаю звідки, з’явився інтерес до акторської професії. Але установка була така, що спочатку треба отримати, як то кажуть, серйозну освіту. Тож після школи я вступив до Сумського національного університету на економічний факультет. А заочно навчався у Києві — в Національному університеті культури і мистецтва, спеціальність «бальна хореографія».
— Виходить, у театр оперети вас привели спортивні бальні танці?
— А ще — Боже провидіння. Пам’ятаю, на одному з перших занять в Університеті культури нам сказали, що наша спецільність дає можливість після випуску працювати в різних театрах, зокрема в театрі оперети. Я ці слова тоді запам’ятав. Але оскільки в Київ приїжджав тільки на сесію, то навіть не знав, де цей театр розташований.
А вже на останньому курсі, коли приїхав на захист диплома, мав трохи більше часу для знайомства зі столицею. І коли випала вільна година, вирішив прогулятися в районі НСК «Олімпійський», де ще не бував. Як зараз пам’ятаю, вийшов iз метро, йду навмання вулицею і бачу — Театр оперети. Одразу згадав слова професорки Касьянової. Не відкладаючи на «потім», зайшов, розказав про себе. За кілька днів мене запросили на перегляд. Вердикт мав винести сам Олександр Наумович Сегаль…
— Олександр Сегаль — легендарна особистість в історії Київської оперети…
— … і у вітчизняній хореографії загалом. Кастинг я витримав, і був запрошений на роботу до театру.

Слово режисера, як відомо, закон — навіть коли граєш… у футбол

— Жанрове різноманіття танців, які можна побачити на сцені театру оперети, надзвичайно широке — від класики до так званого вуличного танцю. Іншими словами, артист балету у вашому театрі повинен вміти танцювати практично все?
— Є таке поняття — сценічна задача. Режисер ставить завдання хореографу-постановнику, хореограф — танцівникам. І ти повинен виконати його… Така специфіка оперети як театрального жанру — артист тут має бути «фахівцем широкого профілю». Якщо проводити паралель зі спортом, то це приблизно те саме, що вміти однаково добре грати в шахи і бігати спринт…
— Але на першому плані в опереті все ж таки солісти-вокалісти. Для них — головні ролі, найбільша увага з боку публіки. Артисти балету майже завжди на другому плані. Проте ви, можна сказати, унікум, бо не лише танцюєте, а й граєте у виставах як драматичний актор…
— Коли прийшов у театр, то моє давнє бажання стати актором дозріло остаточно. У мене залишався рік, аби спробувати вступити на акторський факультет (там є обмеження за віком). Але доля подарувала знайомство з Володимиром Бегмою і Сергієм Сміяном, які запропонували вступати до Національної музичної академії імені Чайковського на експериментальний курс артистів музичного театру.
Це власне і є профіль театру оперети. Знання і навички, які отримав під час навчання на експериментальному курсі, значно розширили мій професійний діапазон. Зокрема я вже не один рік залюбки втілюю образ Голохвостого у виставі «За двома зайцями».
— Проте й двох театральних іпостасей — танцівника і драматичного актора — вам виявилося замало. Наскільки знаю, ви знову навчаєтеся…
— Так, закінчую третiй курс Театрального університету імені Карпенка-Карого за фахом «режисура драматичного театру» (майстерня Костянтина Дубініна). Це вже буде моя четверта вища освіта. Але диплом не головне. Просто мені цікаво розширювати коло своїх творчих можливостей. Бажання навчатися режисурі прийшло під враженням від особистості Володимира Володимировича Бегми. Він сам був артистом балету, а згодом став прекрасним музичним режисером. Працював головним режисером Київської оперети, ставив вистави в інших театрах.
Причому залишався в цій складній професії до останніх своїх днів… В музичній режисурі головні інструменти, якими створюється вистава, — музика, вокал, драматична гра і пластика. Хореографічні постановки я роблю вже давно — ставив і окремі танці, і цілий спектакль «Танго життя». Тепер iз насолодою вчуся власноруч «писати» більш широкі театральні полотна.
— А ще, кажуть, ви добре граєте в футбол. Принаймні на власні очі бачила, як під час матчу між Національною оперетою і театром Франка ваша самовіддана гра у воротах звела навівець весь атакуючий запал суперників…
— Ні, з футболом у мене досить прохолодні стосунки — і сам грати не люблю, і матчі професіоналів дивлюся рідко. Що ж до нашої перемоги над «франківцями», то головний режисер театру Богдан Дмитрович Струтинський тоді по­ставив перед нами своєрiдне сценічне завдання — обов’язково виграти. А слово режисера, як відомо, закон… Якщо вже заговорили про спорт, то я дуже люблю волейбол.
У школі займався ним досить серйозно — паралельно з бальними танцями. І зараз улітку на пляжі граю із задоволенням… Як глядач люблю дивитися фігурне катання і художню гімнастику. Іноді просто дивуєшся, як спортсменам вдається виконувати такі складні елементи і при цьому ще й артистично втілювати певний художній образ.

«Танець — це вертикальне бажання горизонтального положення»

— Загальновідомо, що в класичному балеті робочий день артиста розпочинається з неодмінного уроку біля хореографічного станка. Для вас це теж як отченаш?
— У класичному балеті дуже суворі вимоги до фізичних кондицій. День без станка — і балерина втрачає робочу форму. В опереті в цьому плані трохи простіше, але хореографічні уроки все одно треба робити регулярно. Взагалі, класика — це базис танцювального мистецтва, вона лежить в основі майже всіх танців. Без хореографічного станка обходяться хіба що в хіп-хопі. Навіть у спортивних бальних танцях класика зараз є невід’ємною складовою підготовки, хоча раніше обходилися без неї.
— При вашій зайнятості, очевидно, не останнє значення має самодисципліна…
— Бегма колись казав: «Хто перший прибіг, того і роль». На перший погляд, звучить дивно — навіщо в творчості перегони на швидкість? А з іншого боку… Якщо ти раніше за всіх вивчив текст, знаєш всі мізансцени, придумав цікаве вирішення сценічних задач, то твій шанс отримати роль зростає в геометричній прогресії. Здорова конкуренція завжди на користь справі. І завдання режисера — організувати саме таку конкуренцію між акторами.
Від таланту в акторській професії залежить дуже багато. Але й від самоорганізації і дисципліни також. Недарма кажуть: натхнення приходить у процесі роботи. Як і кожній людині, мені іноді доводиться примушувати себе. І ось що цікаво: результат роботи, за яку брався з великою неохотою, зазвичай приносить найбільше задоволення. Оце відчуття — я подолав себе, зміг, пересилив — воно особливо приємне…
— І насамкінець — про танець через призму науки. Як стверджують культурологи, для первісних людей танці носили суто ритуальний характер, зокрема були важливим елементом сексуальної гри…
— І не лише для первісних. Доречним буде згадати слова Бернарда Шоу: «Танець — це вертикальне бажання горизонтального положення». Недарма в театральних виставах часто саме через танець передаються приховані почуття персонажів.
— З іншого боку, психотерапевти настійно радять сучасним людям танцювати для профілактики депресії — мовляв, у вирі танцю негативні думки й емоції йдуть геть. Як вам ця точка зору?
— Те, що танець може приносити відчуття абсолютної свободи, — це безсумнівно. От тільки передбачити, коли саме прийде оця мить звільнення від «тяжкості буття», дуже важко. Кажуть, у танці головне — чути музику, яка звучить. Це правильно. Але ще важливіше чути музику, яка всередині тебе самого. Музика твоєї душі. Вона — основа основ. Якщо всередині холодно, порожньо й беззвучно, як у льодяній пустелі, то скільки не тужся — катарсису не досягнеш…
Розмовляла Світлана Наконечна
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s