Даша Трегубова: Колись моїм найкрутішим підйомом був Андріївський узвіз. А потім я підкорила Кіліманджаро

30 квітня 2017 р.

Фото прес-служби телеканалу “2+2″

Відома українська акторка – про новий серіал, український кінематограф, «гонки» на мотоциклі і зйомки для чоловічого журналу «Плейбой»

 

Одна з найгарніших акторок України, яка двічі входила у топ-100 найкрасивіших жінок країни, не лише знімається у фільмах і серіалах, а й належить до жінок-екстремалок. Даша Трегубова їздить не лише за кермом автомобіля, а й чудово почувається на мотоциклі. Попри те, що жодного разу не підіймалася на Говерлу, їй вдалося підкорити Кіліманджаро – з 80-ти осіб на вершину дійшла лише половина, у тому числі і Даша Трегубова.

— Дашо, канал “2+2” транслює новий серіал «Схватка», в якому ви грає­те одну з головних ролей. Про що серіал?

— Це перший кримінальний детектив, у якому я знімалась у ролі слідчої, а не злочинця. За сюжетом, я – кримінальний психолог спецпідрозділу поліції з розкриття тяжких злочинів. Наші злочинці – серійні вбивці, маніяки, садисти, люди з розладами психіки. Над кожним вбивством у нас працює ціла команда фахівців: оперативники, експерт, криміналіст, «хакер». Одні з нас їздять на місце злочину, переслідують злочинців, ризикують життям під кулями, інші, нав­паки, – працюють лише в кабінетах та лабораторіях.

Місце роботи моєї героїні – кімната для допитів. І так склалося за графіком зйомок, що спочатку знімали всі епізоди в кабінеті та лабораторії, а потім залишалися мої сцени – нескінченна черга допитів. Жартома кажу, що у «Схватці» я допитала добру половину українських акторів.

— Роль Ніни – це не перша ваша роль психолога. Чим ви з вашою героїнею, можливо, схожі, а в чому кардинально відрізняєтесь?

— У «Правилі бою» я вже була спортивним психологом, звабливою, але не надто порядною красунею. Там моя героїня – сексапільна жінка, на сто відсотків впевнена у своїй красі. У «Схватці» все навпаки: Ніна – класична «синя панчоха», суворий, відданий роботі професіонал, що не припускає й натяку на романтику, на якісь «позастатутні» стосунки. Хоча вона, здається, закохана у свого шефа, але не може порушити власне правило – на роботі лише робота.

Роль Ніни – перша роль для мене, де я граю некрасиву жінку. Точніше, жінку, яка геть не користується своїми принадами, перевагами своєї статі. Це було зовсім нове, цікаве і дуже важливе для мене розширення власного акторського амплуа. Наприклад, Ніна ніколи не дає волю емоціям – я жодного разу не підвищила голосу у кімнаті для допитів. Звичайно, мені подобалось грати людину, яка сталевим поглядом може примусити говорити правду. Ніна психологічно ламає людей. Я за натурою інша, значно м’якша, не така вимоглива. Сприймаю людей такими, які вони є, з усіма їхніми недоліками. Тому, напевно, в мене багато друзів, а Ніна – самотня. І тут була гра на контрасті – справді цікаве акторське перевтілення для мене.

— Які у вас взаємини з психологією?

— Взаємини з психологією у мене позитивні. Минулого року знайшла «свого» психолога, і відтоді спілкуємось один-два рази на місяць. Це дозволяє по-іншому, ніби збоку, поглянути. У нас дуже шаблонізоване й часто упереджене уявлення про відвідини психолога. У ХХІ столітті вже не треба лягати на кушетку (сміється). Для мене це дуже ефективний складник особистісного розвитку, коли фахівець, якому ти довіряєш, допомагає краще розуміти мотиви твоїх власних вчинків і вчинків інших людей, вчить моделювати стосунки. Також я багато читаю відповідної літератури.

— Є щось улюблене?

— Ще в школі прочитала Дейла Карнегі «Як завойовувати друзів і впливати на людей». Старезна книга, але завжди актуальна. Багато думок Карнегі пам’ятаю досі, наприклад, про те, як важливо для взаєморозуміння вміти стати на позицію іншого, вміти слухати і чути. Корисними для мене були праці Алана Піза про мову жестів. У стосунках з чоловіками став у пригоді бестселер американського психолога Джона Грея «Чоловіки з Марсу, жінки з Венери». А нещодавно прочитала Олівера Сакса «Чоловік, що сприйняв дружину за капелюха». Готую­чись до ролі кримінального психолога, переглянула багато відповідних фільмів і серіалів.

— В якому стані, на вашу думку, зараз вітчизняний кінематограф, серіальне виробництво?

— Оскільки я маю безпосередній стосунок до процесу і як креативний продюсер, і як актриса, можу сказати, що ніколи раніше не відчувала такого підйому, такого масштабного руху творчого матеріалу. У нас багато талановитої молоді – не лише акторів, а й режисерів, сценаристів, операторів. Усі працюють – пишуть, знімають, вигадують, мріють. Так, багато в чому нам є куди рости, але ж майстерність приходить з практикою, а зараз її багато, процес йде масштабний і масовий. Нарешті в наших акторів багато роботи! Починаємо робити українське, українською мовою, і це цікаво глядачам. Взяти хоча б той же україномовний серіал «Катерина», в якому я працювала і як акторка, і як продюсер.

— У першому читанні було прийнято проект закону стосовно квот на українські фільми в українському телепросторі. Що це дасть?

— На моє переконання, це дасть поштовх росту українському, україномовному кіно. Зараз усі проходять перший досвід і в серіалах, і у фільмах. Цей досвід різний, але він, без сумніву, показує потенціал україномовних картин, і глядацький інтерес до них.

— Ви і телеведуча, і актриса, і режисер. Маючи великий досвід, можете тепер визначитися: що для вас ближче – ведення програми, зйомка у кіно чи робота на знімальному майданчику у ролі режисера?

— На телебаченні я вже дуже давно і знаю всі аспекти його роботи і в кадрі, і поза ним. Цікаво пробувати все, задовольняти різні амбіції. Кіно і телебачення – брати, але не близнюки. Ще зі школи мріяла саме про кіно, закінчила режисерський факультет. Сподіваюсь, мій наступний крок у професії буде саме режисер кінострічки. Мрію про свій перший короткий метр. Хочу зняти фестивальну історію, кіно про сучасних українців, яке б виразно представило Україну і в Європі, і в Америці. Зараз це моя головна професійна мрія.

— А ще пишете колонки для автомобільного журналу Car. Мені завжди здавалося, що жінці легше писати про новинки у косметології чи моді. Про що пишете там ви?

— Зараз я пишу сценарії. Писати любила ще зі школи – на різні теми і в різних жанрах. Вважаю, якщо людина вміє писати, їй підкоряються різні жанри. Якось я писала навіть сценарії до модного шоу.

— Сьогодні нікого не дивує жінка за кермом автомобіля, а от жінка на мотоциклі виглядає трохи незвично. Хто вам привив любов до їзди на сталевому коні?

— Мріяла про мотоцикл ще зі школи. Дуже любила і люблю фільми про Америку 50-60-х років, де круті хлопці розсікають автобанами на крутих байках. Тож і втілила свою мрію. Отримала права і об’їздила на мотоциклі багато місць в Україні. Навіть на байку до Криму прокаталася.

— Не страшно? Скільки часу можете бути в дорозі без зупинок?

— Ні, не страшно. Я ж подорожую не сама. Коли була в Америці, проїхалася там з друзями на справжніх чоперах (мотоцикл з подовженою рамою. – Г. Я.). Але насправді я не така витривала, з чоловіками тут зрівнятися не зможу. Тому для мене важливо їхати в компанії, друзі завжди допоможуть і запаркуватися правильно, і розвернутися.

— Що вам більше подобається – мотоцикл чи автомобіль?

— Їх неможливо порівнювати. Мотоцикл дає зовсім інші відчуття в дорозі: ти відчуваєш запахи, погоду, вітер. Але містом я їжджу на авто.

— Вас сміливо можна зарахувати до жінок-екстремалок, бо не кожен здатний підкорити Кіліманджаро. А ви це зробили. Як вас туди занесло?

— Випадково. Я гостювала з майбутнім чоловіком у друзів у посольстві в Кенії. Ми були там досить довго, близько двох місяців, і якось подумали, якщо ми вже так близько від Кіліманджаро, то чому би не скористатися нагодою. Це було спонтанне рішення, і я щаслива, що все вдалося.

Те сходження було чи не найважчою фізичною пригодою у моєму житті. До того ж я не мала раніше такого досвіду, навіть на Говерлу не піднімалась. Моїм найкрутішим підйомом був Андріївський узвіз на Подолі взимку (сміється). А тут – фактично шеститисячник. Із майже вісімдесяти осіб, які підіймались з нами (з них більше половини – професійні альпіністи), змогли підкорити Кілі лише 58. Це був виклик неймовірний, як англійською кажуть, challenge, – але тепер я знаю можливості власного організму.

— В яких екстремальних ситуаціях ще побували?

— У січні була на Балі і підіймалась на згаслий вулкан Батур. Звісно, це сходження було легше за Кіліманджаро, але теж непросте. Зате краєвиди відкриваються з нього просто неймовірні. Це дає величезну наснагу, повне перезавантаження організму.

— Дашо, розкажіть про своє дослідження Індійського океану. Що найбільше у цій подорожі вас вразило, можливо, шокувало?

— Я обожнюю подорожувати і побувала у більшості країн на узбережжі Індійського океану. Перший досвід був 10 років тому на Мальдівах. Звичайно, Індійський океан – це, насамперед, дайвінг, якого немає більше ніде у світі. І дайвінг не просто дає нові емоції, – відкриває нові горизонти сприйняття, коли ти бачиш цілий світ у себе під ногами.

— Великого резонансу наробила кілька років тому ваша фотосесія для чоловічого журналу «Плейбой». Не страшно було позувати оголеною?

— Дуже страшно. Перед цим ніколи не оголювалася. Але це неймовірний досвід, яким я залишилась задоволена. Мене знімав Олександр Мордерер. Пишаюся тим, що ці фото увійшли до сотні кращих у світі.

— Ви двічі входили до топ-100 найгарніших жінок України. Якому стилю одягу надає перевагу одна з найгарніших жінок?

— Я абсолютно не фешоністка, точно не з тих, хто перейматиметься, якщо не купить якусь сукню, чи не матиме в гардеробі речей модного бренду. Ніколи не витрачатимусь на наддорогі речі. Але чітко розділяю для себе одяг повсякденний і для особливих випадків. На щодень люблю зручне та лаконічне вбрання. Часто ношу одяг українського виробництва, нещодавно стала обличчям одного вітчизняного бренду. Серед моїх вечірніх суконь також багато від віт­чизняних дизайнерів. Найяскравіші виходи «у світ» були від Ольги Навроцької та Діани Дорожкіної.

— Любите шопінг чи йдете у магазини одягу лише тоді, коли треба щось конкретне придбати?

— Шопінгу не люблю, втомлююсь від нього і часу, зазвичай, не маю. Часто купую речі через Інтернет, я досвідчений інтернет-шопер.

— Розкажіть про доньку. Чим дивує Поліна?

— Кажуть, коли жінка байдужа до речей, у неї народжується справжня модниця. Поля, наприклад, на зустріч з іншими дітьми вдягає лише сукні. Вона обожнює вбрання. Cправжня маленька леді. У неї гарний смак, вона навіть мені вже поради дає. Може спокійно заявити: «Мамо, в цьому ти на зустріч не пі­деш, ти ж у цій сукні, як Попелюшка…».

 

 

Розмовляла Галина Ярема

 

 

Джерело: ВЗ

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s