Андрій Халпахчі: Коли я йшов у “Молодість”, я розумів, що це назавжди

18 квітня 2017 р.

Генеральний директор КМКФ “Молодість” Андрій Халпахчі – людина-легенда, який багато зробив для розвитку української кіноіндустрії та її популяризації у світі.

Про те, як зробити своє захоплення власною професією і при цьому не розчаруватись у ньому, що потрібно, аби досягти першості у своїй роботі та що змінилося в українському кіно – читайте у його інтерв’ю сайту “24”.

Андрій Халпахчі

Про Вас пишуть, що Ви – кіноман міжнародного класу. У кіноманів є класифікація?

Це просто красива фраза. Інша справа, що починаючи кінодіяльність, було важливо мати міжнародні зв’язки. Зараз ми готуємо Каннський фестиваль, і вже величезна кількість людей їде туди: продюсери, журналісти, організатори, відбірковці.

25 років я був єдиним представником України на Каннському кінофестивалі. Хтось цікавився Україною, комусь її треба було представити, тому міжнародні зв’язки зав’язувалися багато років. Багато років вони існують. Тому це міжнародний рівень.

А Ви – кіноман?

Важко сказати. Я був кіноманом, коли не займався цією професією. Тоді це було для себе, для ознайомлення, задоволення. Коли ти дивишся кіно з метою відбору для фестивалю, прокату чи інших професійних напрямків, то вже – робота.

Крім того, кінематограф трохи змінився. Я відчуваю себе кіноманом, коли дивлюся старе класичне кіно, і роблю це з задоволенням. Вчора прогортав програму французької Сінематеки, там більше 25 кінозалів. Вони дають цикли і такі каталоги на квартал. Ось весна в Сінематеці. Щось я бачив, щось хотів би передивитися. У тому напрямку я – кіноман. Сучасне кіно такого задоволення не дає.

Андрій Халпахчі

Чому?

Дещо впав рівень сучасного кінематографу. Він не дотягує до 60-х років минулого сторіччя, чи до фантастичного американського періоду 40-50-х. Сьогоднішнє кіно більш технологічне, але меншою мірою – художнє.

Через масовість?

Поділення на масове чи арт-хаусне кіно є штучним, як на мене. Є гарне кіно і є – погане. Така комедія, яка у нас ішла під назвою “В джазі тільки дівчата” – це масове кіно чи арт-хаусне? Бо це вишукане кіно, і з цієї точки це – арт-хаус.

Я би сказала, що це класика.

Класика. Але зроблена для масового кіно. Є така фраза Чапліна, яку любить цитувати Єжи Гофман: “Я роблю кіно для Ейнштейна і для кухарок”. Це, напевне, найбільш досконалий вид мистецтва — зробити кіно для всіх. І це – найбільш важке завдання.

Зараз воно вже не таке – не для Ейнштейна й кухарок?

Такого рівня кіно майже немає.

Андрій Халпахчі

Кіно сьогодні – це бізнес чи мистецтво?

Кіно завжди було бізнесом. Будь-яке справжнє мистецтво є бізнесом. Опера – це бізнес. Живопис – це бізнес. Пікассо чудовий бізнес зробив на своїх роботах. І кіно – це бізнес. Просто є дешевий бізнес, а є мистецький.

Український кінематограф сьогодні який?

Багато років був ніякий. Згадувалися тільки великі традиції українського мистецького кіно. Багато причин тому, що він був ніякий. Як кажуть французи, які продукують щороку майже 300 фільмів: дай боже, щоб серед 100 фільмів хоча б один був шедевром. Треба мати хоча б 100 фільмів, щоб мати один шедевр. А коли знімалися 3 фільми, потім навіть 15 – це дуже мало.

Але сьогодні українське кіно виходить на належний рівень. Принаймні, нові фільми, які ще не виходили на екрани. Такі як “Мир вашому дому”. Це якраз фільм, який зачепить і маси, і має сподобатись інтелектуалам. Інша картина, яка мені дуже сподобалась, – це словацько-українська копродукція “Межа”. Дуже цікава історія про входження Словаччини до Шенгену, і про те, як люди жили контрабандою і спекуляцією, яка відбувалась на кордоні. Ще один цікавий дебют Аркадія Непиталюка – “Припутні”. Це історія невеличкого містечка, з чудово зробленими характерами. Сподіваюсь, фільмів буде ще більше, тому буде з чого обирати.

Ще важливе завдання – щоб український глядач повірив українське кіно, не тільки я.

Андрій Халпахчі

Коли ти можеш заробляти тим, що любиш робити — це велике щастя. Ви щаслива людина?

Поняття щастя — це відносна річ. Мабуть, недалекі і дурні люди відчувають себе завжди щасливими.

Так, робота має годувати, так чи інакше, але це не самоціль, щоб багато заробити. Але ця робота, дійсно, приносить задоволення, бо це і міжнародні зв’язки, спілкування з цікавими людьми. Я не думаю, що людина народжується для щастя. Людина народжується, щоб жити і щось робити. Але треба знаходити задоволення у всьому, що ти робиш.

Розмовляли Едуард Крижанівський, Євгенія Мазур
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s