Віктор Карпенко: Будував індустрію тату не так, як у Європі. Хотілося позитиву

21 квітня 2017 р.

“Слідуй інстинктам, рефлексуй обставинам” – гасло одного з найуспішніх українських татуювальників Віктора Карпенка (Boss). Саме воно привело його до того, що художній талант він не просто реалізував у тату-бізнесі, а й став тією людиною, яка створила культуру татуювань в Україні.

В інтерв’ю сайту “24” засновник студії “Планета Тату”, творець фестивалю Tattoo Collection, творець і голова Української асоціації тату та пірсингу Віктор Карпенко розповів про те, як потрібно ламати стереотипи під час творення власного бізнесу, що потрібно брати за основу і чому творчість і бізнес – подібні речі.

Віктор Карпенко

Ви – людина, яка в Україні татуювання з рівня армійських і тюремних наколок звела у ранг мистецтва. Як так вийшло?

Життя так склалося. Я людина творча. Як будь-якій творчій людині, мені хочеться створювати щось нове. Я по життю першопроходець. У мене навіть є татуювання відповідне – дві ластівки, символ піонерів.

Чому саме татуювання?

Служив в армії художником, робив армійські “партачки” дембельські, був таким кольщиком. Туш, перероблена бритва “Супутник”, наточена струна гітарна – і кололи всім підряд. Але ніколи не міг подумати, що буду займатися татуюванням професійно.

У 1999 році потрапив до Ізраїлю, побачив там перше кольорове татуювання. Стало цікаво, пішов у салон, вивчився, став майстром, почав працювати. Студія називалася “Дракон”. Потім зробив студію в Москві, на Арбаті, першу в місті, називалася “Планета Дракон”. Але я ніде не міг прижитися, бо, як казала моя бабуся, “вдома і камінець рідний”.

Повернулися додому?

Повернувся. Приїхав до Києва. Тут не було жодної студії. У підсумку, першою київською студією стала “Планета тату”. “Студія” – це була гучна назва. У ній сидів один я в невеликому кабінетику. Ось це був і весь бізнес.

Віктор Карпенко

“Планета тату” починалася саме як бізнес чи це бажання робити щось нове в татуюванні?

Бізнес тату для мене не перший. Був ще бізнес 90-х: ресторани, бари. Але він завалився, там була основа неправильна. Почали новий бізнес. Мені завжди хотілося творити. Хотілося ще за це отримувати якісь гроші. Добре, коли займаєшся улюбленою справою, і тобі ще за це платять хороші гроші. Перепробував різні варіанти. Писав маслом на полотні. Не пішло. У якийсь момент зрозумів, що татуювання коштує нормальних грошей, достатніх, щоб сім’я ні в чому не мала потреби.

Я не мріяв стати татуювальником. У будь-який момент життя я міг повернути в іншому творчому напрямі. Ось у мене футболка “Життя без творчості – смерть”. Якщо в мене забрати цю творчість, мабуть, помру.

Віктор Карпенко

По суті, Ви побудували ринок в Україні?

Так. Це від самого початку було моїм планом.

Чому?

Коли я їздив працювати в Європу, багато катався по студіях, міг, скажімо так, заглянути в майбутнє, побачити, що чекає Україну через 10 років. Зрозуміло було, що хвиля популярності татуювань накриє нашу країну. Я дивився, що є там і розумів, що буду будувати у нас трішки інше, направлю рух в інше русло. Практика цієї всієї тусовки, її культура в Європі інша – там все похмуро.

За стилем чи за організацією?

За всім. Мені хотілося більше позитиву. Щоб фестиваль тату в Україні був сімейним святом. Хотілося зробити його світлим і позитивним. Всі ці європейські практики, коли люди висять на гаках, всюди перевернуті хрести, сатаністська тематика, демонічні костюмовані покази на європейських фестивалях – це все викинули. Я людина віруюча і не хотів це демонщину в Україну нести.

Взяв тільки найпозитивніше, що на європейських фестивалях було, одягнув в обгортку свого бачення – і сьогодні цей продукт вже в Україні. Наш фестиваль дуже відрізняється від всіх. Ми зробили свій новий напрямок.

Коли татуювання – прикраса?

Справа не в прикрасах. Татуювання – це більше самовираження.

У нашому пострадянському просторі татуювання асоціювалася з армійською “нашивкою” і зеківською тюремною “партачкою”. Мені хотілося показати, що татуювання – це художній твір. Що є велика різниця між татуюванням армійським чи тюремним і художнім твором.

Віктор Карпенко

Важко було “ламати” це сприйняття, і показувати, що тату – це мистецтво?

Важко. Але вийшло. Ще років десять тому, якби я в такому вигляді вийшов на вулицю – люди оберталися б. Зараз на мене ніхто не звертає уваги. Я себе відчуваю вже звичайним – молодь по вуха замальовується.

Тяжко було вибудовувати роботу з нуля?

Це було не будівництво, а пробивання великої бетонної стінки нашого совдепівського мислення маленьким молоточком. Асоціативне мислення у людей: татуювання – значить, сидів у в’язниці, злодій. Тату завжди пов’язувалося з криміналом. Треба було розбити ці стереотипи.

 

 

 

Розмовляли Едуард Крижанівський, Євгенія Мазур

 

 

 

Джерело: 24

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s