Олександр Ляпін, «Укрінформ»: Військова фотографія стає способом зробити кар’єру і заробити грошей

1 травня 2017 р.

Державне інформаційне агентство «Укрінформ» з часу приєднання його до Мультимедійної платформи іномовлення України помітно змінилося. Агентство отримало новий сайт, а якість контенту зробила великий крок уперед.

«Укрінформ» також володіє найбільшим в Україні історичним фотоархівом – він налічує більше 500 000 знімків. Тим не менше, редактор фотовідділу агентства Олександр Ляпін вважає, що традиція фотографії в Україні не склалася з низки причин. Це важка суміш з історичних обставин, браку спеціалізованої освіти та мінливих економічних умов. Відсутність видань, спроможних платити гроші за якісні світлини, залишило ринок новинної фотографії на майже нульовому рівні.

MediaSapiens зустрівся з паном Олександром в редакції агентства. Біля дверей його кабінету – стара табличка з написом, зробленим вручну під трафарет «Головний редактор ГРФІ». В самій кімнаті на стінах – логотип агентства та портрет молодого Тараса Шевченка.

Як організована робота фотослужби «Укрінформ»

Як ви стали редактором фотослужби в «Укрінформі»?

Абсолютно випадково: зустрів Олександра Харченка (директор «Укрінформу» – MS), він запропонував мені цю посаду – а я погодився. До цього я тривалий час був головним редактором газети «Вечірні вісті», потім кілька років був головним редактором «Фотоленты», «Foto.ua». Зараз я, впринципі займаюсь тим, чим займався увесь час – журналістикою, редакторською роботою.

До цього ви працювали в агентстві «Фотолента». Чому ви вирішили з нього піти?

«Фотолента» просто припинила своє існування. Річ у тому, що вона перестала заробляти гроші. Це загальна світова криза новинної фотографії. Наші ЗМІ не в стані купувати фотографії. Окрім того, фактично кожен, хто має телефон з камерою чи будь-яку цифрову «мильницю», є потенційним фоторепортером.

Це спірне питання, якщо згадати про прецедент з газетами ChicagoTribune та Chicago Sun-Times, яка звільнила своїх фотокореспондентів. Вони обидві писали про вирішальну гру в сезоні Головної ліги бейсболу у США. І перша шпальта газети ChicagoTribune, в якої були свої фотографи, була набагато кращою ніж ChicagoSun-Times. Така ж ситуація була із цими двома газетами і в 2013 році.

Вони просто не зорієнтувалися в ситуації. З іншого боку, вони могли купити розкішну фотографію в агентстві. Це було б дешевше, ніж утримувати репортерів.

Розкажіть, будь ласка, як організована робота фотослужби «Укрінформ».

Зараз тут відбувається невеличка перебудова. По-перше, в «Укрінформ» є сайт – він ще на стадії розбудови. І фотослужба безпосередньо обслуговує сайт.  По-друге, ми працюємо як магазин фотографій – новинних і стокових. Газети, міністерства, посольства, приватні особи купують у нас знімки. Це класична схема, за якою працює багато агентств – «Фотолента», УНІАН, «Українські новини», «РИА Новости». Єдина відмінність від інших українських агентств у тому, що в нас є регіональні кореспонденти. В Києві у фотовідділу «Укрінформ» є сім кореспондентів, у регіонах – ще чотирнадцять.

Що б ви хотіли в змінити в роботі фотослужби?

Все (сміється – MS). Але це державна установа, тут є бюджет, за його рамки не можна виходити, а він дуже невеликий, є інші нюанси. А так – то фактично усе треба міняти: сайт, апаратуру, стиль роботи.

Фотослужба прибуткова?

Ні, звісно. Але зараз взагалі такого немає, аби доходи від продажу новинних знімків відбивали утримання кореспондентів. Саме тому ми бачимо, як редакції скорочують фотографів. От нещодавно австралійський холдинг повідомив про скорочення. Новинна фотографія зараз не є ринковим товаром.

А що зараз відбувається на ринку новинної фотографії в Україні?

На ньому майже нічого не відбувається. Дуже мало фотографій купують. Власне, навіть конкуренції немає. Фотографи часто працюють фрілансерами. Вони домовляються, знімають і продають газетам знімки дешевше, ніж їх можуть продати агентства.

Скільки в середньому коштує знімок на сайті«Укрінформ»?

Близько 70 гривень. Але ми не комерційна організація, тому ми не дуже залежимо від таких речей. Хоча, звісно, бажано продавати фотографії. Та, по-перше, ЗМІ не здатні купувати їх. А по-друге, видання зачасту купують підписки на Reuters, AssociatedPress. Коли я працював у газеті, ми вибирали всю підписку AssociatedPress, так що іноді нашим фотографам навіть не було роботи.

Часто сайтам простіше вкрасти фото, ніж купити.

Ця практика вже давно існує. Фотографи намагаються боротися з цим, подають позови до суду. Я знаю прецеденти стосовно газет, але не стосовно сайтів. З ким судитися, якщо на сайті немає імен чи контактів? З інтернет-регулюванням авторських прав є проблема.

На вашу думку, чи вирішиться ця проблема найближчим часом?

А як вона вирішиться? Не хочеш, аби в тебе крали знімки – не виставляй їх. Якщо продав їх якомусь виданню – то це вже проблема цього видання, що в нього крадуть. Так що наразі єдиний шлях – не викладати свої фото в мережу.

Про освіту фотографів

Питання незахищеності авторського права – один з факторів який гальмує фоторинок в Україні. Які ще фактори ви помітили?

Те, що немає видань, які готові за адекватну ціну купувати ці знімки. TheGuardian може купити фото, скажімо, за 500 фунтів. У нас навіть за 500 гривень не готові купувати. Новинна фотографія не цінується взагалі, тому вона й не розвивається.

До того ж, активні молоді українські фотокореспонденти здебільшого працюють із західними агентствами. Це єдиний шлях, тому що якщо працювати із нашими – це глухий кут.

Багато фотографів не ставлять собі за ціль якось розвиватися. Клацають, що їм кажуть. Я мало знаю фотографів, які б хотіли досягнути якихось висот, стати видатними. В основному це, як їх називають, «лускунчики», ілюстратори, до того ж дуже посереднього рівня. Але бракує й освіти. Якби вони могли десь повчитись рік-два, усе було б непогано. Більшість західних фотографів усе ж мають профільну освіту.

Освіти для фотографів в Україні зовсім немає?

Якісної – немає. Формально є так званий «кульок» (Київський національний університет культури і мистецтв), колишній фототехнікум – тепер це коледж, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого почав щось робити. Але мені здається, що навчання репортерської фотографії там не буде. Бо їх викладачі не мають жодного відношення ні до сучасного мистецтва, ні до комерційної фотографії, ні до журналістики, ні до документальної фотографії.

Фотографію там викладають оператори, а вони не можуть цього навчити. Їх професія передбачає постійне підкорення чужій волі. Оператор працює з режисером – над ідеєю, яку несе цей режисер. Він може лише спуститися до думки оператора. А фотограф – це самодостатня, цілісна особистість, яка усе вирішує самостійно. Як може оператор, який все життя є рабом режисера, вчити фотографа?  Хіба що лише композиції, але й тут є аспекти. В кіно композиція динамічна, а в фотографії – статична. Окрім того, викладачі цього університету – консерватори, які перебувають поза сучасним контекстом, не приймають тендецій світу.

Ви викладаєте у фотошколіBirdinFlight, яку відкрив однойменний інтернет-журнал за підтримки фотобанкуDepositphotos. Це ваша спроба зробити альтернативу в освіті для фотографів в Україні?

Деякою мірою, так. Є ще фотошкола Віктора Марущенко. Багато його студентів стали відомими репортерами, наприклад, Макс Левін.

В принципі, це дві фотошколи, які орієнтуються на сучасну фотографію, сучасні форми та жанри. Більше я не знаю подібних проектів в Україні. Якщо говорити про арт-фотографію, то в нас взагалі в цьому напрямі повний нуль. Художники іноді беруть в руки фотоапарат. Був такий бум в 90-ті роки – Арсен Савадов, Василь Цаголов та інші.

Про лонгріди і вирізані відеокадри замість фотографій

“Укрінформ” – це мультимедійна платформа іномовлення України. Чи купують фото агентства за кордоном?

Так, «Укрінформ» здійснює мовлення на семи мовах, і буде ще більше. Знімки закордон продаються, однак це невелика частка від загальних продажів. Продаються фото про спорт, якісь актуальні події в Україні, військові репортажі.

Яка мережа фотокореспондентів Укрінформу за кордоном?

Точно не знаю. Ними займається профільна редакція.  Це пишучі журналісти, які виконують кілька функцій – і це добре. Чому в газетах часто звільняють фотокорів?

Тому що це лише фотокори, вони вміють натискати на кнопку, щось бачити. А зараз такий час, коли необхідно володіти навиками пишучого журналіста, оператора, вміти монтувати, вміти знаходити теми, мислити, аналізувати те, що ти знімаєш, та викласти це в кількох реченнях. В основному зараз звільняють з газет фотографів, які тільки цю функцію виконують. Можливо, це буде на шкоду фотографії. Але з іншого боку, газета про це не думає – їй треба економити. В даному випадку, фотографу не складно написати чотири-п’ять яскравих речень. Якщо ні – значить, звільнити.

Австралійський медіахолдинг NewsCorp, про який ми вже згадували, планує перейти на «гібридну» модель роботи, закуповуючи частину знімків у агентств і утримуючи лише невеликі команди більд-редакторів та фотокореспондентів. На вашу думку, такий підхід ефективний?

Так, звісно. Окрім того, редакції не тільки в агенств беруть знімки. Вони проглядають соцмережі. Купити за три копійки фото у звичайного користувача набагато дешевше, ніж заплатити 3-4 тисячі професійному репортерові. Крім того, зараз існують програми, які з будь-якої нісенітниці можуть зробити цілком пристойний матеріал. Роботи почали писати новини, хоч вони й виконують поки примітивні задачі. Це все впроваджується в західну пресу.

Практично усі газети нині мають електронні версії –  в них багато відеоконтенту. Якщо знімати в роздільній здатності 4К чи 8К, то вага одного кадру близько 6-8 мегабайт. Це цілком якісна фотографія. Можна просто вирізати кадр з відео і використати як ілюстрацію. Новинна фотографія у виконанні професійних фотокорів рухається до своєї смерті.

Ще коли з’явилась можливість робити скріншоти, виділяти окремі кадри, стало зрозуміло, що фотографи будуть тікати в комерційну.

Новинна фотографія не обов’язково має бути художньою, красивою. Вона має нести оперативну інформацію. Наприклад, стався вибух в метро Санкт-Петербургу. Більшість ілюстрацій до цих новин – скріншоти з відео очевидців. Мене зовсім не цікавить композиція, якісь тональні переходи, градації, динамічний діапазон. Я бачу цю страшну картинку, і більше нічого не потрібно..

Скільки ще залишилось новинній фотографії?

Не можу сказати. Це може бути і десять років, і п’ять. За останні роки рухнули сотні дрібних агентств, інші були поглинуті більшими конкурентами, тобто попит на новинну фотографію падає. По телебаченню транслюють оголошення «Надсилайте нам свої новини». Те ж роблять і сайти. Їм це вигідно – адже за цей контент треба менше платити. Все йде до економічної оптимізації – новини буде писати штучний інтелект, а глибока аналітика мало кому цікава. Широко використовується зйомка камер спостереження. А їх все більше і більше.

А як щодо відносно нової популярної форми – лонгрідів?

Так, навіть у нас на сайті є лонгріди. Але в цій формі складно подавати фотографію – в ній вона обрізається і ти дивишся на неї, наче крізь амбразуру.

Фотограф на свій страх і ризик бере тему, пише текст, і пропонує розмістити це як лонгрід. Редактор якщо хоче – публікує. Але в основному видання працюють з фрілансерами, а вони в свою чергу борються між собою, а боротьба завжди підвищує якість – ми можемо обрати краще.

Позитивно те, що видання виживають, а не витрачають гроші на фотографів. Наприклад, New Yorker зовсім відмовляється від фотографів.

Які ще цікаві тенденції у світовій фотожурналістиці ви помітили?

Перехід від штатних фотокореспондентів на фрілансерів – це основна тенденція. Використання відео та використання окремих кадрів з нього для ілюстрації. І зменшення кількості видань. Ось, власне, основні тенденції.

Складається враження, що фотокореспондентами йдуть працювати лише камікадзе.

Так. Тому новинна фотографія у нас слабенька. І багато у чому це ще й залежить від низької підготовки редакторського складу. В Україні немає професійних більд-редакторів. Здається, на всю Україну був лише Валерій Милосердов. Але він зараз іншими справами займається.

Більд-редактор – це окрема професія. Треба вміти відбирати знімки, знати, як розмістити фотографії, в якому порядку, як поєднувати їх між собою, який знімок найкраще відповідає тексту. Часто сам фотограф пропонує, як це зробити, якщо він знімає фотоісторію чи репортаж. Але більд-редактор знає структуру сайту чи газети, яка фотографія за розміром, кольорами, тоном потрібна.. В Україні більд-редакторів ніде не готують. Тому частіше на ці посади приходять або колишні фотографи, або ж фотографи поєднують свою роботу з редактурою.

Про фотографування Дональда Трампа

Наведіть, будь ласка, приклади видань, які вам подобаються з погляду візуального наповнення?

В Україні немає таких. Раніше був «Коммерсант». Був ще такий ворожий журнал «Репортёр». Вони старались публікувати хороші репортажі та фотоісторії. Була ще газета «Экономические Известия», її можна навести як приклад в той період, коли там працював Олександр Чекменьов. Ось, власне й усе. Зі світових – Time, The Washington Post, The Guardian. Вони усі доволі якісно ілюстровані, не дивлячись на те, що позбулися штатних фотографів.

І тим не менш, за даними AmericanPressInstitute, фотографії є дуже важливою складовою для утримання уваги читачів.

Так, у людей зараз кліпове мислення. Тому короткий текст,  багато фотографій – і отримуй чудовий трафік.

Медіа нещодавно обговорювали те, що штатна фотографиня нового президента США Дональда Трампа Шейла Крейгхед працює геть інакше, ніж фотограф Барака Обами Піт Соуза. Вона має значно менше доступу до президента.

Це не дивно, Дональд Трамп – бізнесмен. Він закрита людина. Аби заробити мільярди, треба бути скритною людиною. Серед мільярдерів є лише один чи два клоуни, а усі інші – досить закриті люди. Я думаю, що в нього ця позиція збережеться і надалі. Він впринципі не любить пресу, тому не стане підпускати близько ні фотографів, ні журналістів. Офіційний фотограф Білого дому – це позиція, яка є в адміністрації президента, як і у нас. А ситуація схожа: фотографи хіба близько підходять «до тіла»? Ні. Тільки коли підпускають.

Це теж, мабуть, тенденція. З розвитком інтернету кожен крок може стати надбанням усього світу, тому такі високопосадовці намагаються закритися, аби цього не трапилося.

Про історію фотографії в Україні і архів «Укрінформу»

Мене цікавить ще одне питання стосовно «Укрінформу», точніше його унікального архіву. Які його найстаріші та найцінніші знімки?

Архіву сто років, але я поки з ним так близько не знайомий. Я знаю, є цікаві фото 30-х та 20-х років. Найстаріша та найцінніша частина архіву була передана в Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Пшеничного. Тепер вона зберігається там. Частина залишилась тут, і ми ведемо роботу з його оцифровування. На сайті «Укрінформ» є галереї зі старими знімками.

Які порадите подивитися?

Та вони усі затягують. Особливо ті, які зняті в час, коли нас іще не було. В Україні завжди було складно – і ми єдина країна, в якій була заборонена фотографія взагалі, на цілий рік. В 1919 році указом Раднаркому фотографія була заборонена – я навіть бачив цей указ. Усі фотографи мали здати свою техніку.

Після цього фотографія була оголошена предметом розкоші. Особливо фотоапарати та обладнання до них. Їх обклали високими податками. Це зіграло страшну роль, тому що ходили чекісти і трощили усе, якщо цей податок не платили. В нас були фотографи з чудовими архівами на склі – і все це було розбито. Практично не залишилось негативів київського художника та фотографа Франца де Мезера, Миколи Петрова  і багатьох інших.

Фотографія Києва, автор – Франц де Мезер 

В 20-30-ті роки Україна була постійним полем бою – було не до фотографії.

Згодом був такий робкорівський рух – «Фотофронт». Але його учасники мали знімати тільки в певному стилі. Також зароджувалися конструктивістські рухи, як в Росії під впливом Олександра Родченко. До речі, представники цієї течії Борис Ігнатович та Йосип Фрідлянд приїхали в Росію з України. Вони задихались тут під тиском.

Наприкінці 30-х років у нас газети виходили «сліпими» (без знімків – MS). Потім певний поштовх дала війна – з’явились військові фотографи. Але вони зазнавали цензури. Репортерську фотографію дуже сильно контролювали. Виникали таланти – Борис Градов, Ірина Пап, наприклад. Але де негативи, де фотографії?

Як бачите, у нас немає традиції. Не створювалась своя школа фотографів. Талановиті люди виїжджали, або ж нічого не робили. Кілька разів я був на засіданні Спілки журналістів – там фотографів критикували за «формализм» та «недотемье».

Що означає цей термін – «недотемье»?

Що не розкрита і не розроблена якась комуністична тема. Образ радянського селянина, який дає країні хліб, наприклад.

Одного разу в 1986 році ми зібралися з іншими фотографами – Олександром Ранчуковим, Єфремом Лукацьким, Сергієм Супинським, Валерієм Решетняком, Олександром Глядєловим та ще кількома іншими – і створили альтернативну групу репортерів. Вона називалась «Погляд». Ми намагалися поставити усе з ніг на голову. Покінчити з тим брехливим соцреалізмом, що панував в радянскій фотожурналістиці.

Ми почали співпрацювати з іноземними виданнями. Робили виставки документальної фотографії по усій Україні. Намагалися сповідувати нову філософію. Наші виставки закривали – це були постійні сварки, за нами стежило КДБ. Тим не менше, ми знімали на повну і це була дуже цікава фотографія. Ми протримались десь до 1993 року. Потім частина пішли працювати на іноземні агентства, а інша частина мігрували закордон. А я став пишучим журналістом. Хтось став вільним фотодокументалістом.

Але не можна сказати, що усі ці фактори разом створювали школу журналістики та документальної фотографії.

Росія в цьому плані усе ж давала поштовх – там були Володимир Вяткін й багато інших, яки вигравалиWorldPressPhoto. А в нас був лише Ігор Костін, який теж виграв WorldPressPhoto за знімки з Чорнобиля. На цьому усе. Втім, в «Погляді» ми зробили чимало потужних фотографій.

А як зараз знімають?

Трррррррррр! І все. (Сміється – MS). Дуже низька візуальна культура у наших фотографів. Одна моя колега надіслала мені фотографії з виставки Діани Арбус, на яку вона ходила десь закордоном. Я був вражений тим, що так багато людей з дітьми прийшли на виставку. Я бачив, як на виставках в Німеччині та в Польщі приходять батьки з дітьми й разом довго роздивляються фотографії, обговорюють. Дитина не обов’язково стане після цього фотографом – радше за все і не стане. Але коли дитина виросте і буде купувати газети, вона не стане платити за видання з поганою фотографією на першій шпальті. У нас, на жаль, на виставки з дітьми не приходять.

Проблема ще в тому, що зрештою репортери переходять працювати в комерційну сферу. А ті, які продовжують працювати, продають свої найкращі знімки іноземним агентствам. Так війна підштовхнула якість фотожурналистики, з’явилася можливість зробити собі кар’єру і заробити грошей, і тут є моральний аспект. Кореспонденти їдуть на війну – і це для когось комерційна поїздка, небезпечна подорож за славою. Тому у мене немає однозначного ставлення до військових фотографів. Я стикався з ними в різних місцях. В основному це були люди, заточені під ціль лише продати знімки та стати зірками. Зняти більше крові, більше жаху. Я колись бачив, як горіли очі в одного фотографа, коли він знімав відірвані кінцівки. Він розумів, що щойно заробив кілька тисяч доларів, бо поруч нікого з колег не було.

За кухлем пива, звичайно,військові фотографи розмовляють про те, хто за скільки і куди продав знімок, хто як куди дістався, чи оплатили поїздку, пригоди згадують… Це, звісно, сміливі люди, авантюристи певною мірою, вони незвичайні. Але це комерція… Проте серед них є винятки, є люди дуже професійні, чесні, справжні, які думають, що фотографія може змінити світ на краще і намагаються робити такі фотографії.

Що б ви наостанок сказали нашим читачам?

Навіть не знаю… Не ставайте фотокореспондентами. Знімайте документальне кіно.

Фото: Романа Закревського

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s