Сергій Вінер, учень Івана Сили: Мрію тренувати інвалідів – людина у візку може все, окрім ходіння

30 квітня 2017 р.

Стати силачем цього чоловіка колись, ще в підлітковому віці, надихнув славетний закарпатський богатир Іван Фірцак, всесвітньо відомий під псевдо Кротон, а в Україні віднедавна, після виходу однойменного фільму – як Іван Сила. Сергію Вінеру зараз 63, він інвалід по зору, майже нічого не бачить, але ще виступає на публіку – гвіздки гне, ланцюги розбиває, зубами машини тягне…

Ще й дружину – також інваліда – Світлану Косякову цього навчив: вона, сидячи в інвалідному візку, теж може потягнути машину. Сергій Вінер зі своїм братом близнюком свого часу були відомими силачами – разом із московським Театром сили об’їздили зі своїми антрепризами весь Союз, за ними із братом зафіксовано два силових рекорди у книзі Гіннеса. Недавно брат Сергія помер, але сам він продовжує виступати на фестивалях сили, із дружиною, учнями – хай навіть це стається від року до року все рідше. А мріє силач тренувати інвалідів. «У цих людей при правильному підході можна розвинути незвичайну силу, треба просто тренуватись і працювати. Інвалід на візку, насправді, може все – окрім як ходити», – переконує учень Івана Сили.

ЧОЛОВІКИ, КОЛИ БАЧАТЬ, ЯК МОЯ ДРУЖИНА ТЯГНЕ МАШИНУ – РУКИ ЇЙ ЦІЛУЮТЬ!

Ми домовилися про зустріч із паном Сергієм у нього вдома. Тільки-но підходимо до дверей, ще не встигаємо подзвонити – як їх відкриває худий сивий чоловік. Каже, відколи втратив зір, навчився прислухатися і наперед угадує, коли прийдуть гості. Живе силач у звичайній доволі скромно обставленій однокімнатці у спальному районі Мукачевого. Вражає, що посеред кімнати, яка одночасно править за вітальню і спальню, стоїть величезний тренажер із різними залізними підвісками, ременями та штанговими кільцями.

– О, ви якраз на тренування поспіли, – каже Сергій Вінер. – О такій порі зазвичай у нас зі Світланою розминка.

Його дружина Світлана Косякова – інвалід першої групи, у неї ДЦП, жінка не ходить, зате корпусом піднімає штангу, вагою понад 100 кг, а ще може потягнути машину.

– Після виступів чоловіки їй руки цілують, – задоволено і з гордістю розповідає про можливості дружини Сергій Вінер. – Скільки людей у візках можуть таке робити – а вони не хочуть. От, мовляв, хай мене возять, хай мене штовхають. Це – неправильна позиція. Вражає, як люди починають вірити у свої можливості після наших виступів. Світлана може тягнути корпусом машину вагою 1,5 тонни.

Єдина проблема, іронізує Сергій Вінер, ніде цієї машини не можемо взяти для виступу.

– Зупиняю шоферів на вулиці, прошу аби дали нам авто на час виступу, щоб жінка потягла. А він каже, мовляв, ти мені ще за це заплати! Так не ти мене будеш возити, а я тебе! Або, буває, піджартовують глядачі під час моїх виступів – тягнеш машину, а в неї ще 5 чоловік ззаду вчепиться, або водій на ручник поставить – за звичкою, а то й спеціально. Головне ж під час цього трюку – аби дорога рівна була, бо якось в Іршаві тягнув, то машина зайшла в яму – треба було докладати ще додаткові зусилля, щоб її звідти витягнути.

Нам, гостям, пані Світлана теж демонструє свої уміння: під час розмови Сергій протягом півгодини по черзі навішує на її штангу кільце за кільцем – аж до ста кіло. Як тільки Світлана тягне цю штангу тричі, каже – все, мовляв, досить, ти гарно попрацювала, молодець. У кінці зазначає – така вага – тільки для гостей, щодня дружина тренується з меншою.

Ми дякуємо пані Світлані за показаний нам маленький рекорд і розпитуємо господаря про його кар’єру силача. І починаємо, власне, із зустрічі з легендарним Іваном Силою – що, подейкують, і стала визначальною для братів близнюків, які теж захотіли стати силачами.

ІВАНА СИЛУ В СЕЛІ НАЗИВАЛИ ФІРЦАК-БАЧІ

– Ми вперше познайомилися з Іваном Силою підлітками, нам із братом було по 11 років, а ми тоді вже цікавилися штангами, залізо пробували тягати. Про Силу розповіли хлопчаки в піонерському таборі, – пригадує Сергій Вінер. – От наслухавшись розповідей, ми поїхали в Білки, де тоді жив силач. Приїхали, познайомились, розказали, що уміємо, і що хотіли би – він розповів про деякі свої досягнення. Тоді вперше – й щоразу потім – він нам говорив, що для того, аби розвинути силу, треба дві умови: добре їсти й багато тренуватися. Ми це затямили, і почали працювати.

– Ми приїздили до Кротона зо шість разів – у селі його називали Фірцак-бачі, він був невисокого росту – під 170 см – кремезним чоловіком, з дуже добрими очима, лагідний, м’який, приємний у спілкуванні, – пригадує Сергій Вінер. – Ці тренування не були схожими на звичні якісь – тобто, наставник показує вправу, а ти повторюєш, ні, це радше було спілкування, ми говорили, чого б хотіли навчитися, а він давав підказки з власного досвіду.

Наприклад, учив, як штангу брати правильно, аби не порватися, секрет про те, як тягти машину зубами, теж він нам відкрив. Тому власне нашим із братом тренером як таким Іван Сила не був, але саме він був нашим учителем, він надихнув нас на те, аби стати, зрештою, професійними силачами. Тому ми завжди себе називали насамперед його учнями, хоча мали й інших наставників. Завжди це підкреслювали й поширювали славу про нього – тоді, коли про це ще ніхто не знав.

Що цікаво, каже Сергій Вінер, він ні разу не бачив виступу Івана Сили.

– Єдиний раз бачили, як перетягав зубами за нитку 15 чоловік. Іван Сила просив учасників не смикати, коли дадуть старт. Але його не послухали, він як потягнув – то передній зуб вилетів, – пригадує випадок силач Вінер.

СИЛА – У ЗДАТНОСТІ М’ЯЗІВ СКОРОЧУВАТИСЯ

– Ви у Кротона питали, звідки вона береться – оця богатирська сила?

– Він вважав, що це природній дар плюс тренування. А пізніше ми самі з братом дійшли до цього. Сила насправді не вимірюється вагою. Її секрет – у сухожиллях і здатності м’язів скорочуватися. Зараз учені виміряли й довели, що у чемпіона-силача м’язи скорочуються із силою 1000-1200 мВт, а рядова людина розвиває цю здатність до двохсот. Важливий також імпульс, який мозок подає м’язам до скорочення. Саме тому з часом сила й втрачається, бо нерви відмирають (під час травм, перевантажень) і мозок не може дати м’язам команду – тоді все, втрачається сила.

– Тобто вислів про «сила есть, ума не надо» – неправильний?

– Так, тут потрібен симбіоз. От вислів «У здоровому тілі здоровий дух» – це правильно!

МЕНІ ЗАВЖДИ БОЛІЛО, ЩО ПРО ПІДДУБНОГО ЗНАЛИ ВСІ, А ПРО СИЛУ – НІХТО

– Ви кажете, що про феномен Івана Сили у середовищі тодішніх силачів мало хто знав…

– Ну, звісно, адже його слава була західною, це в Америці його назвали «найсильнішою людиною ХХ століття», це в Чехії склалася його кар’єра силача, а вдома, після встановлення радянської влади на Закарпатті арештували його 18-річного сина Івана за сфабрикованою справою і цим зламали хлопцю долю… Цікаво, що в ремарці до фільму про Івана Силу, де його зіграв Дмитро Халаджі, а я вважаю, він зараз – найсильніша людина у світі, – йдеться, що Халаджі сам вирішив стати силачем, прочитавши якось у газеті про Івана Силу. Це м’яко кажучи, неправда, бо в радянській пресі не могли про нього написати, радянська влада ніяк не підтримувала Кротона, не поширювала його слави. Навпаки, у нього часто були проблеми через недостачі на сепараторному пункті, де він працював. Він багато їв, просто кришив буханку в бідон молока і їв, а це писали як недостачу – хоча за законом, робітникам дозволялося їсти на виробництві, не можна було тільки додому брати. Так от, про Піддубного знали всі, а про Івана Силу – ніхто. Але ми з братом усім завжди про нього розповідали, про його силу, про його трюки.

Мені завжди було боляче від того, що сила Кротона не зафіксована – є окремі фото, але нема відео його виступів. Весь світ бачив – а доказів нема. Через те й багато домислів. От хоча б із тим його автомобілем – кажуть, що автокомпанія подарувала йому авто після того, як він на плечах його виніс із салону. Хтось каже, що це було в Америці, хтось – що в Англії. Але це неможливо – за законами фізики, ми не раз із братом думали над цим трюком Сили і дійшли висновку, що він міг на плечах її витягти тільки в єдиному випадку – зваливши на спину на опорі під передніми колесами і тягнучи отак на спині на задніх колесах. Інакше ніяк, – каже Сергій Вінер.

До речі, сам силач досі найбільше любить виконувати «фірмовий» трюк Івана Сили – гнути з товстого гвіздка серце.

– Це насправді важко. Ми потім і вісімки гнули з братом із гвіздків, і кільця з них робили, у вузли зав’язували – а після виконання трюку дарували вироби глядачам і знайомим. Зараз цей Кротонівський трюк «серце» спаскудили псевдосилачі, таких повно в Інтернеті – гнуть мало не ломи, але досвідчені силачі упізнають обман – по тому, з якою легкістю вони це роблять на камеру. Ти прийди й мої цвяхи погни – тоді я тобі повірю! – гнівається на фейкових силачів Сергій Вінер.

СІМ’Я, ДЕ ВСІ ЧОЛОВІКИ – СИЛАЧІ-РЕКОРДСМЕНИ КНИГИ ГІННЕСА

У кінці 80-х, пригадує Сергій Вінер, почав розвиватися так званий богатирський рух, по телевізору іноді транслювали богатирські ігри, про силачів та їхні трюки писали в журналах.

– Нам із братом хотілося бути схожими на тих силачів, і ми просто бралися за якийсь їхній трюк – й працювали над ним доти, доки не повторили або не перевершили. Наприклад, носили в руках по 70 кг, брали по дві гирі в руки й бігали з ними по спортзалу рівно хвилину. Свою вагу, яку змогли зрушити, довели до 800 кг, я мізинцем підіймав 80 кг, брат – 88 кг. Зрештою, почали набувати слави у вузькому колі, і якраз у цей час списалися з колегою із Росії – Геною Домкратом. Він штангіст був, а що жив у селі, то бичків на плечах носив – така у нього була творчість. Йому, до речі, належить вислів, який я добре запам’ятав – що різні м’язи працюють, як різна музика (рояль, баян, скрипка) й коли це розумієш, приємніше дивитися на їхню роботу – бо розумієш красу. Саме він нас познайомив із Олегом Гереновим, директором московського Театру сили, нас узяли в трупу, ми з братом потім працювали в цьому театрі від 1989 року до його закриття в 91-му, із антрепризами об’їздили весь тодішній Союз, – Сергій Вінер показує на стару пожовклу афішу з тих часів, що досі висить у його кімнаті.

Тоді ж, будучи силачами цього театру, брати Вінери зафіксували свої силові рекорди у книзі Гіннеса.

– Це був 1990-й рік, я тоді важив 70 кг і встановив світовий  рекорд – 13 секунд утримував, лежачи на битому склі, 335 кг живої маси. Тримав би ще трохи, але один із чоловіків став мені на горло, я почав задихатися й махнув рукою. Потім довів цей рекорд до 500 кг живої маси – але його уже не фіксував ніхто. А брат Сашко – він завжди був сильніший за мене – тоді ж встановив такий силовий рекорд: стоячи 30 секунд утримував металеву трубу, на якій розмістилося шість чоловік – їхня загальна маса була 640 кг. Після виступу в нього тапки чорні були – від того, що капіляри потріскалися! Пізніше мій син також став рекордсменом книги Гіннеса – він у 10 років п’ять разів підряд відірвав від землі 130-кілограмову штангу. Це при тому, що сам хлопчик важив 29 кг.

Я УМІВ КУВАТИ 18 ВИДІВ ЗАЛІЗНИХ ТРОЯНД

Цікаво, що любов до заліза у Сергія Вінера різностороння, так би мовити. Крім усього, він ще й коваль. Донедавна силач працював у кузні – зварювання, власне, вкупі з попередніми травмами, й стало причиною втрати зору. У кімнаті Сергія на стінах – його роботи, в основному чеканка.

– Ось, дивіться, товариш Геракл, – показує чеканну картину на стіні. – Я умів кувати 18 видів троянд, любив їх дарувати знайомим. Завжди хотів бути силачем і ковалем. Навчився краще відчувати залізо. От наприклад, зрозумів надважкість трюку з підковою – це насправді вершина майстерності силача. Підкова не має бути загартована – загартовану підкову ніхто ніколи не зігне і не зламає – бо вона від природи не гнеться, це інше залізо. Крім того, її не можна розігнути рівно – тільки по діагоналі, інакше вас обманюють, і це – не залізна підкова, а з домішками, олов’яна… Ну, але зараз багато таких-от фейкових силачів, і вони не дають виступати нормальним людям, які працюють чесно. Вони заполонили собою весь простір, картинка у них красивіша – граючись, гвіздки гне. Один циркач показував, як він підкови ламає – але ж їх неможливо розламати, хіба зігнути по кривій – це закони фізики. Люди показують те, про що не мають найменшого поняття. Через таких інші перестають розуміти важкість трюків справжніх силачів.

СЬОГОДНІ КРАСУ І БЛАГОРОДНІСТЬ СИЛАЧА НЕ ВСІ РОЗУМІЮТЬ

– Ви, незважаючи на вік, продовжуєте виступати?

– Так, і хотілося би, аби нас більше запрошували. Ми постійно намагаємося робити хоча б кілька виступів на рік. Уже важко, нема належної підготовки, харчування, нема помічників – перед виступом самому треба перетягти із машини все те залізо, з яким працюватимеш на публіку – от і розминка, – іронізує Сергій Вінер.

– Але доки виступаю – доти я силач, – каже Вінер. – Коли не виступав кілька років, як працював у кузні, я був «колишнім». А я не хочу бути колишнім. Бо маю силу – й приємно демонструвати її людям. Я обожнюю виступи на публіку, завжди на виступах вдається витиснути більше, ніж під час тренувань вдома. Натхнення приходить! Тренування – це рутинна робота. А виступ – завжди свято. Свято сили! Мені приємно, коли він стає ще й святом сили для глядачів.

Зараз, на жаль, красу сили, її благородність не всі розуміють. От, донедавна тренував хлопчаків із під’їзду – вони у мене трюки виконували, на скло лягали, мечем на них огірки рубали. Потім бабуся їхня побачила виступ, сказала, мовляв, жах, нащо це дітям треба – хлопці й перестали ходити на тренування. Не раз показували Світланині можливості перед керівниками домів інвалідів – нам в обличчя теж кидають: «Ну кому це треба? От у нас також спортом займаються – в шашки грають!» Ну так, це дуже добре тренує тіло, а силовий спорт – узагалі нелогічний, яка ж користь від того, що хтось штангу підіймає? Дійсно – незрозуміле заняття!

Хоча це не тільки зараз, про мене ще замолоду, коли намагався залучати молодь до пауерліфтингу, сусіди говорили: «О, пушов тот дурний мацкаль, што після роботи штангу тігає!» Ну так – краще ж випити з друзями після роботи, аніж штангу тягати, – іронізує Вінер.

Сьогодні мрія силача Вінера – тренувати інвалідів.

– Я люблю, коли в інвалідів загораються очі, як вони бачать Світланині можливості на виступах. Мені хочеться тренувати й інших, та це важко, беручи до уваги, що я сам інвалід по зору. Але не втрачаю віри в те, що ще когось, окрім Світлани, зможу навчити розвинути в собі силу. Знайшлися б добрі люди!

 

 

 

Розмовляла Тетяна Когутич, Ужгород.

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s