Костянтин Грубич: Слава та ім’я скороминучі, усе потрібно підживлювати

5 квітня 2017 р.

«Знак якості», “Не всі вдома”, «Сніданок з 1+1», «Смачна країна», – і це далеко не повний перелік програм та проектів в яких брав участь наш зірковий гість. Костянтин Грубич – український журналіст та телеведучий, викладач, автор книги “Смачна країна”. Ми розпитали ведучого про секрети створення популярних телепроектів, процес написання книги та найсмачніші цікавинки теперішніх проектів Костянтина Грубича.

– З чого розпочалось ваше зацікавлення телебаченням?

– Спочатку я захопився журналістикою, а вже потім – телебаченням. Зацікавлення журналістикою, діяльністю медіа розпочалось ще зі школи, з 5 класу.

Це була Радянська доба, група слідопитів шукала визволителів з Полтави від німецько-фашитських загарбників. У школі ми організували Музей дивізії, яка визволяла наше місто від окупантів. У 1980 році ми відкрили Музей бойової слави цієї дивізії. Я був там директором. На День перемоги обласна газета «Зоря Полтавщини» про цю подію написала статтю. У ній був і абзац про мене і, відповідно, моє прізвище. Пам’ятаю, тоді мене це дуже сильно вразило. Я почав думати як же так зробити, щоб частіше бачити своє прізвище на шпальтах газет. Не можу сказати, що це було зацікавлення власне журналістикою, радше – дитяче марнославство. Але я знайшов рішення як його задовольнити.

Я став шукати теми. У п’ятому класі писали про мене, а у шостому я вже сам почав дописувати у газети. Але я не знав іншої сторони медалі. Після того як мене надрукували, мені прийшла квитанція на пошту, потрібно було прийти туди із паспортом. А який паспорт у 6-класника? Тільки учнівський квиток. Поперся я тоді з ним на пошту, і тут мені дають гроші – 3 рублі, це при тому, що на обіди в день мені давали 20 коп. «Нічого собі!», – подумав я тоді. Я ж не знав, що за це ще й гроші платять, гонорар. Тоді мені це дуже сподобалось. До 10 класу в мене вже було багато статей, ніким, окрім журналіста, я себе не уявляв.

Стосовно телебачення, то знайомство відбулося під час навчання на факультеті журналістики в Київському університеті. Після першого курсу в нас був відбір у телегрупу, зі ста чоловік майже всі пішли на конкурсний відбір, спробувати вирішив і я. Я потрапив у десятку. Пари почались уже на другому курсі, їх проводила Тетяна Володимирівна Шибетюк. Це були мої улюблені пари. Ми були юні та креативні. Нас допускали дивитися як робиться радянське телебачення, цей процес мене захопив.

Потім мене забрали на два роки в армію. Повернувся я на третій курс вже зовсім інакшим, в іншу групу. Деякі мої одногрупники, з якими я починав навчання, вже вели власні телепередачі (Олександр Ткаченко, що зараз є директором «1+1», покійний Ігор Слісаренко, що був першим чоловіком-ведучим новин на «1+1»). Вони працювали гарно, а я? Завдяки своєму наполегливому характеру уже на 3 курсі я потрапив на телебачення, через декілька місяців в мене вже була своя передача.

Це був дуже різкий старт. 19 січня 1992 року на Водохреще відбулась прем’єра моєї першої авторської програми, ділової гри для підлітків «Клас-юніор-бізнес». Програма існувала два роки з 1992 по1994 рік. Це був період відродження та розвитку бізнесу, тому ця програма була в тренді.

– Ви працювали на багатьох столичних телеканалах, брали участь у зйомках багатьох телепроектів. Над яким проектом було працювати найцікавіше?

– Кожен проект був цікавим по-своєму, тому я над ними і працював. Цікавий був проект «Не всі вдома» – це був суцільний креатив та задоволення. Потім абсолютно новою для мене видалась робота репортера. До того я вже працював з власними проектами, був ведучим, і тут – репортер новин. Це був оригінальний перехід. Ніхто не вірив, що я можу бути репортером.

Цінний для мене досвід «Смачної країни», звідти розпочалась кулінарна тема. Ціла епоха – це «Знак якості». Як можу їх розділити?

Зараз у мене період СТБ. Там я не перша скрипка. З одного боку мені це зручно: є додатковий час на інші активності, а з іншого – я амбітна людина, по-телевізійному це мене не задовольняє. Тому я занурився у ютуб, там я взагалі першокласник, ще точно не знаю як його опанувати. На моєму каналі кілька тисяч підписників. Під час роботи над програмою «Знак якості» я звик оперувати 2-3 мільйонними показниками переглядів, зараз за щастя в мене 500-600 переглядів. Не можу до кінця зрозуміти цього точкового перегляду. Але це більш справедливо: якщо не дивляться – значить не цікаво, значить не на ту аудиторію працюєш. Ютуб – молода аудиторія, мої глядачі – це старше покоління, яке ще не до кінця освоїло ютуб. Не хочеться вірити, що ти вже вийшов в тираж, і ти вже не цікавий.

– На якому рівні сучасне телебачення, яке в нього майбутнє?

– Телебачення втратило свою монополію на технічні засоби. Гаджети дійшли до такого рівня розвитку, коли будь-яка людина чи навіть дитина може бути собі телебаченням. Все залежить від ідеї та від якості її втілення, технічна реалізація вже не складає проблеми. В цьому і цікавість і виклик для телебачення. Поки що наше телебачення тримається на традиційності менталітету, люди звикли дивитися телевізор, проте молодь його не дивиться. Старше покоління, яке звикло до телебачення, відійде. Що буде далі? Не берусь передбачати.

Тому я і працюю над власним каналом ютубу (Канал КОСТЯНТИНА ГРУБИЧА). Хай буде кілька тисяч підписників, але вони залишаться. Це не слава, це швидше звичка до того, що ти потрібен, ти сам собі щось доводиш. Я не складаю рук. Моя сім’я мене підтримує, кажуть якщо мені це подобаться – то потрібно продовжувати це робити. В мене були думки закрити власний канал, сказав про це людям. І тоді хтось з підписників розповів мені чудову притчу-алегорію. Один чоловік після відпливу ходив по березі моря, піднімав морських зірок, що потрапили на берег під час припливу, та вкидав їх у море. Інший чоловік, ідучи повз, здивовано запитав для чого від це робить, адже морських зірок на березі було мільйони, і всіх не врятувати. На що перший чоловік відповів: «Для когось може й мільйон, а для неї, – і показав на зірку в руках, – для неї це життя. Я її врятую». Такою алегорією я зрозумів, що це моя аудиторія. Хай вона маленька, але я відчуваю, колись воно прорветься. Якщо мало підписників – значить я щось не так роблю. Я запізнився з реєстрацією, ютуб та інстаграм – це ціла планета, яку мені часто нема коли освоювати. Слава та ім’я скороминучі, усе потрібно підживлювати. Ніколи не потрібно думати, що ти злапав Бога за бороду.

– Із проекту «Смачна країна» ви розпочали написання книги? Розкажіть більше про цей процес.

– Коли ми знімали програму «Смачна країна» мене розшукала Мар’яна Савка (співзасновник «Видавництва Старого Лева») та, сказавши, що бачить з моїх сюжетів кулінарну книгу, запропонувала її написати. В той період я був дуже зайнятий, не поставився до цієї пропозиції серйозно. Потім наші дороги розійшлись. Коли ж закрили «Знак якості», я почав думати що робити щоб не впасти у депресію, тоді-то й згадав про цю пропозицію. Знайшов номер Мар’яни Савки, подзвонив та спитав чи їм ще потрібна моя книга.

Десь рік я працював над цією книгою, піднімав власні архіви, сценарії програм. Структурно книжка поділена на регіони. Там представлена і Донеччина, і Луганщина, і Крим. Це свідома позиція. Все врешті-решт перемелеться, стане на свої місця, а книжка цупка і добротна, вона і через сто років збережеться. Дуже радий, що проект відбувся. Телевізійні програми напевно і не згадають, а книжка залишиться.

Мені подобаються ілюстрації та фото у книзі, те що вона зроблена з любов’ю. Фото з обкладинки книги зроблене у Львові. Нам не вистачало ілюстрацій, тому ми на 2 дні приїхали у Львів, винайняли квартиру та почали готувати й знімати для рецептів у книзі. На фото я такий щасливий, бо мені вперше вдалось приготувати котлети рублені по-донбаськи за рецептом дружини Сергія Сивохи.

– Кухня якої країни вам найбільше подобається?

– Греції. Вона проста та корисна.

Я ніколи не був у Китаї, але те, що подають у наших закладах з китайської кухні мені до вподоби. Кілька разів я був у Франції, подобається як готують у цій країні та саме ставлення французів до їжі, їхня повага до тих, хто готує – викликає в мене захоплення.

Дуже подобається українська кухня. Так як готують на весілля в українських селах не порівняти з нічим.
Смакує грузинська кухня.

– Що найчастіше готуєте вдома? Як часто це робите?

– Я завжди готую. Що люблю готувати? (сміється) Краще я вам скажу, що мені не подобається готувати. Я рідко працюю із тістом. На це треба дуже багато часу. Люблю працювати з м’ясом, готувати перші страви та салати.


– Чи є сучасній кулінарії розмежування між традиційною та нетрадиційною кухнею?

– На сьогоднішній день ця межа все менш чітка, проникає мультикультурність. В Канаді щорічно відбувається конкурс-аукціон кошти з якого переховують в Україну хворим дітям. Так от, на цьому аукціоні кухарі українського походження готують традиційні українські страви (вареники, галушки, голубці та ін..) за законами високої кухні. Потім ці страви оцінюють, а одержані кошти йдуть на допомогу українським дітям. У рік видання «Смачної країни» на цьому ж таки конкурсі мою книгу розіграли за 500 дол.

Традиційна кухня осучаснюється, звичні рецепти готують за новітніми технологіями.


– Наближається одне з найбільших християнських свят – Великдень, що побажаєте читачам напередодні свята?

– Від мого слабкого голосу про те, що в цей час не в кухні справа, мало що зміниться. Дійсно найважливішим є те, що Христос воскрес. Це дає надію нам усім на те, що якщо ми праведно і чесно живемо, то і ми можемо воскреснути і зустрітися зі своїми близькими, яких ми зараз не можемо бачити. З недавнього часу для мене це надважлива тема. В цей час потрібно думати про духовне, а не про їжу. Не так важливо, що буде у вас у кошику, це все традиції. Богу достатньо щоб ми ходили причащатись. Тому якісь оригінальні кулінарні поради давати не стану.

Розмовляла Віра ДОБЖИНЕЦЬКА
 
Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО

Джерело: Вежа

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s