Іван Новак (Laibach): Виступ Джамали на «Євробаченні» був хорошою диверсією

3 квітня 2017 р.

Ідеолог авангардного музично-політичного арт-проекту, що видає себе за індастріал-рок групу, – про те, яка держава в світі найнебезпечніша, про похмуре майбутнє Києва та про межі свободи в різних політичних системах.

Суворі словенські тролі Laibach відповідальні за, мабуть, найбільш сюрреалістичний акт мистецтва 2015 року: вони стали першою західною рок-групою, що дала концерт в Північній Кореї. Про цю неймовірну гастроль було знято документальний фільм «День визволення», який демонстрували в кінці минулого тижня в Києві, в рамках фестивалю Docudays UA. Власне, саме на цей показ і приїхали учасник Laibach Іван Новак і режисер фільму Уґіс Олте.

Що стосується Новака, то навіть любителі Laibach не завжди знають його в обличчя. Він не виходить на сцену разом з групою, хоча і входить до її складу: Іван відповідає за візуальне оформлення шоу та ідеологію колективу. Ідеологія – в даному випадку не просто красиве слово, яке часто недоречно вживають щодо рок-груп: Laibach – одне з найбільш ідеологічно і політично незвичайних явищ в сучасній музиці. Антиглобалісти, які грають з лютою тоталітарною естетикою, вони, здається, отримують задоволення від того збентеження, розгубленості і обурення, яке викликають їхні шоу і кліпи. «Заборонена група» – від цього застарілого формулювання віє зашкарублим Совком, але це реальність, в якій регулярно опиняються Laibach: їхні концерти в різний час забороняли і в країнах західної демократії, і в Росії.

І хоча автор цих рядків слухає Laibach з 1990-х, питання, які хотілося задати Івану Новаку, стосувалися музики в найостаннішу чергу.

 

  • Іван, вас, напевно, вже замучили питаннями не про мистецтво, а про політику?

Ні. Тому що питання задають люди, а я не втомився від людей.

 

  • От і добре, адже це інтерв’ю теж буде про політику. Почнемо з найлегшого. Який ідеальний світоустрій за версією Laibach?

І це просте запитання? (Сміється) Я не знаю, Laibach не… Ми не говоримо про ідеальний світ, ми говоримо про світ, який реально існує.

 

Іван Новак

 

  • Дещо звузимо – ідеальний політичний світоустрій.

Знову-таки, ми аналізуємо відносини між мистецтвом і політикою, між культурою та ідеологією, якими вони є. Ми віримо, що утопії – це те, що рухає людством. І всі утопісти в чомусь так чи інакше помиляються. Але елемент утопії є у ​​всьому: розумієте, як комунізм, так і капіталізм – свого роду утопія. І все, що ми робимо – це намагаємося проаналізувати ці відносини. Звичайно, якби ми знали, як побудувати прекрасне утопічне суспільство, ми б це зробили. Але ми не знаємо.

 

  • Якийсь час тому говорили про кінець історії. А зараз вона знову мчить на всіх парах. Вам це подобається чи це вас лякає?

Історія постійно повторюється. Це просто природний шлях її руху. Завжди два кроки вперед – три назад. Звичайно, ніякого кінця історії не може бути – ми радше спостерігаємо деяке розчарування в тому, в якому напрямку історія розвивається. Але нам не залишається нічого окрім як продовжувати.

 

В цілому «Євробачення» – це гейський цирк. Але, може, в ньому щось дійсно змінилося, чому ні.

 

  • КНДР – пугало для світу. А вам пощастило скласти власне враження про цю країну. Можливо, в Північній Кореї є щось, що, на вашу думку, не завадило б іншим країнам? Чому варто було б повчитися, щось по-справжньому гарне?

Ще одне досить важке запитання. Те, що собою являє КНДР – це, на нашу думку, результат геостратегічної політики. Її жителі опинились в неможливій ситуації. Так, очевидно, що це велика в’язниця, але вона була створена не тільки самими північними корейцями. Частково – так, ними, але не тільки. І те, що вони побудували, – це утопічне суспільство, яке створює видимість, що воно здатне функціонувати. Воно існує, і в якійсь мірі дійсно функціонує. Зрозуміло, воно не ідеальне, тому що жодна утопія не ідеальна. Хоча воно намагається виглядати таким.

Взагалі ж Північна Корея не така вже небезпечна країна, знаєте. Вона перебуває в стані війни тільки з США. КНДР ніколи не здійснювала агресію щодо жодної іншої країни, крім, звичайно, Південної Кореї, тому що КНДР хоче інкорпорувати її, що взагалі-то є природним бажанням: це ж одна країна і один народ. Так, у КНДР імідж такої злісної агресивної держави, але порівняйте її зі Сполученими Штатами, що мають велику історію нападів на інші країни. І хто тут агресор?

 

 

  • Якось ви казали, що «Євробачення» – це ідеально попсовий захід, де не вітаються жодні відступи від пластмасового, безглуздого формату, що всіх урівнює. При цьому в 2016-му на «Євробаченні» перемогла українська співачка Джамала з досить депресивною піснею, яку можна назвати політичною заявою, – це пісня про окупацію Криму Росією. Щось змінилося в «Євробаченні», чи, може, в світі?

Цікаве питання… Зрозуміло, в цілому «Євробачення» – це гейському цирк. Але, може, в ньому щось дійсно змінилося, чому ні. Це могло бути позитивним кроком вперед для цього конкурсу. З іншого боку, я не думаю, що глядачі якось особливо вникали в суть пісні. Але це було хорошою спробою. «Євробачення» може бути і має бути інструментом для подібних заяв. На жаль, судячи з того, які пісні будуть виконуватися на конкурсі цього разу, ця ідея про те, яким могло б стати «Євробачення», не отримала розвитку. І, чесно кажучи, я не думаю, що це коли-небудь станеться. Але, мушу сказати, це була гарна диверсія. Гарна українська диверсія.

 

  • Югославія за часів пізнього соціалізму була особливим проектом, це була така фронда всередині соцтабору, соціалістичний «захід». Вона ще й тому була особливою для нас, в той час жителів СРСР, що саме в Югославії вироблялися рок-платівки, які потім потрапляли до нас. Загалом, та країна викликала у нас теплі почуття. І ось тепер люди з пост-югославських країн ідуть в добровольці на Донбас, щоб воювати проти України на боці Росії. Як мені тепер з цим жити?

Та ну. Зі Словенії?

 

 

  • З Сербії переважно.

Ну, Сербія. Вона завжди була прив’язана до російської «міфології». Але вони одні такі. Хіба що ще Чорногорія певною мірою. Але інші – ні. Звичайно, у Словенії теж є стосунки і зв’язки з Росією, але це не означає, що ми купуємося на все, що там говорять. Ми тримаємо дистанцію.

 

  • Ви бували в Києві, але давно – 20 років тому. Це якраз добре: є можливість порівняти. Щось можете сказати про зміни, які ви побачили?

Дуже добре пам’ятаю наш тодішній візит до будинку-музею Булгакова. Але це, певно, і все. Зараз же Київ схожий на велике американське місто. Великі автомобілі… хіба що в Америці вони не паркуються на тротуарах. Мушу сказати, що ця подібність мені не подобається.

 

  • Чому?

Мені здається, це дуже агресивне середовище. Дуже жорстке, особливо що стосується автомобілів, трафіку. Мушу сказати, що такий розвиток не обіцяє місту нічого доброго. Те ж стосується і архітектури – супервражаючої, такої, що захаращує місто. Мені не подобається весь цей американський big shit. Але це всього лише мої враження, ви ж розумієте. Київ – величезне місто, і все це, мабуть, неминуче.

 

 

  • Повертаючись до теми несвободи. Це точно буде складне питання, але, може, ви зможете на нього відповісти. Ви вже щось знаєте про Україну і українців, у вас є якісь спостереження. Як вам здається, в чому несвобода українця? Вона ближче до несвободи радянської людини чи західної, чи якась своя, особлива?

Ну, два дні, проведені в країні, не дають уявлення про те, що в ній відбувається. Так що я не хочу розумувати з цього приводу. Що стосується свободи… Незалежно від країни, свобода – це завжди ілюзія. Вона завжди не така, якою ми її хотіли б бачити. Свобода – це дуже особиста річ. Буває, що людина, що фізично перебуває у в’язниці, ментально набагато вільніша за тих, хто зовні. Свобода не досягається за допомогою так званого вільного підприємництва, демократії, капіталізму. Вона не в модних автомобілях, не в клубах, не в великому виборі телеканалів, не у вільній пресі, не у вільному доступі до порно, якщо хочете. Це все не свобода. Свобода не в гаджетах, не в комп’ютерах і не в інтернеті. Це просто інший вид рабства. Звичайно, у всьому цьому є частка потенційної свободи. Але все це на 20% свобода і на 80% рабство. Тож свобода – це питання не зовнішніх обставин, а стану свідомості, розуму. Я б навіть сказав, що відсутність цих так званих «гаджетів свободи» сама по собі може бути свободою – і це те, що ми спостерігали в Північній Кореї. Щоб бути вільним, необов’язково бути «офіційно» вільним, розумієте? Іноді менше – це більше.

 

 

 

Розмовляв Альберт Цукренко

 

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s