Валерій Гудзь — Народний Герой України

21 квітня 2017 р.

Викладач Бориспільського професійно-технічного ліцею, тренер з боксу районної спортивної школи Валерій ГУДЗЬ на передовій з березня 2014 року. Він гордиться і своїм сином, який півтора року також брав участь у бойових діях і пов’язав своє життя із службою в армії. Близько року тому підполковника ЗСУ Валерія Федоровича призначили заступником командира 72 окремої механізованої бригади. За особисту мужність і героїзм під час російсько-української війни 2015 р. нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. А в квітні йому присвоїли почесне звання — Народний Герой України.

Нам вдалося поспілкуватися по телефону з сучасним Героєм, який сьогодні перебуває на передовій, в одній з найбільш гарячих точок російсько-української війни — Авдіївці.

— Валерію Федоровичу, Вас нагородили почесною нагородою «Народний Герой України». Що це для Вас означає?

— Чесно кажучи, у мене було два взаємно пов’язані відчуття. З одного боку, ніби й радість, але з цією нагородою пов’язано дуже багато трагічного у моєму житті. Цією відзнакою був нагороджений Андрій Жук, мій друг. Таку ж нагороду вручали і Андрію Кизилу, Герою України. У момент нагородження я в першу чергу згадував їх. Є й відео, де їм вручають нагороди, і вони ще живі… Другий момент — це те, що дана нагорода є не тільки визначною, але й покладає на мене дуже велику відповідальність — бути людиною, бути порядним, гідним цього звання, не зганьбити своє ім’я.

— Як Вам, військовому, та й воякам, які перебувають під Вашим керівництвом, дається перемир’я? Як бути у тій ситуації, коли заборонено йти у наступ, відвойовувати окуповані території? Які відчуття, коли чоловіки готові до бою, сидять і очікують обстрілів? Які сьогодні настрої у військових?

— Звичайно, питання складне. Але добре, що воно звучить. Те, що стосується обстрілів, то прагнення усіх, і військових також, — робити все, аби припинився вогонь. Будь-яка війна закінчується політиками. Буде наказ відкривати вогонь, іти вперед — зрозуміло, що військові цей наказ виконають, як і виконували раніше. І гинули… Ви праві, у цей час дійсно дуже тяжко: коли ми не відповідаємо тоді, коли противник відкриває вогонь. Зараз набагато складніше приймати рішення. Хоча я розумію кожного військового, починаючи від кулеметника і закінчуючи керівниками різних підрозділів.

Звичайно, ми розуміємо Президента, тих, хто приймав рішення про перемир’я. Ми виконуємо наказ. Але це набагато тяжче, ніж ведення бойових дій або абсолютна тиша. Але абсолютної тиші немає, противник порушує всі домовленості. І Президент, і ми намагаємося зробити все, щоб зберегти життя людей. Але не завжди це виходить. Військові налаштовані до перемоги захищати свою Батьківщину. Кордони України мають повернутися до того стану, у якому вони були до війни. Тому військовим треба воювати, чи в такий незрозумілий період «тиші», чи тоді, коли будуть більш активні бойові дії.

— Ми постійно чуємо про обстріли Авдіївки, про загиблих і поранених… Чому саме ворог веде постійні обстріли під Авдіївкою? Чим важливе це місто?

— Противник частенько проводить провокаційні обстріли… Є і втрати… Я думаю, це пов’язано з коксохімічним заводом. Це стратегічна вугільна місцевість. І, зрозуміло, прагнення противника якомога далі відтіснити наші підрозділи від Донецька.

5gudz

— Ще з початку війни на Донбасі у 72 бригаді воювало багато хлопців з Борисполя і району. Тоді говорили, що було багато пиятики серед військових. Зараз, кажуть, що у 72 бригаді залізна дисципліна саме завдяки Вам. Що Ви можете на це сказати?

— Звичайно, у 2014 році проблеми були. Але це не тільки у 72 бригаді. У цьому питанні наведено порядок. У Збройних Силах сьогодні військова дисципліна вийшла на той рівень, на якому має бути в армії. Тепер проблем з пияцтвом немає, хоча, зрозуміло, поодинокі випадки трапляються…

— Чи потрібна сьогодні військовим допомога (харчування, обмундирування)? Чи вистачає боєприпасів?

— Сьогодні держава робить усе, щоб ми були забезпечені усім необхідним. Солодощі, щось смачніше підвозять волонтери. Але військові сьогодні мають усе необхідне, починаючи від виплати заробітної плати, закінчуючи речами і продовольством. Знову ж таки, бувають моменти, коли несвоєчасно щось надходить. Але це не вина держави. Такі збої можуть бути через якісь події.

— Кажуть, що перемогти швидко ворога можна тоді, коли п’ятикратні переваги у особовому складі і військовій техніці.

— Дещо не так. Питання не у цьому. Війну, поле бою можна порівняти із грою у шахи. Кількість фігур з обох сторін однакові, але виграє досвідчений гравець. Чому? Тому що він розуміє взаємодію шахових фігур… І так же на війні. Досвід, розуміння взаємодії між командирами і підлеглими… І перемагає той, хто має більше підготовки всебічної (як теоретичної, так і практичної). Тобто тільки кількісна перевага не допоможе виграти. Але й кількісно створювати армію треба мудро, застосовуючи певні розрахунки і знання. Мистецтво ведення війни полягає у тому, щоб створити цю перевагу, маючи однакову силу. Точно так, як і в шахах. Хтось створює перевагу на конкретній ділянці поля — і перемагає. Але на війні — живі люди, які можуть загинути. І тому всі рішення мають бути дуже-дуже виважені. Командири усіх рівнів роблять все для того, щоб смертей було якомога менше. У будь-якого командира є два завдання на війні: перше — це виконання наказу, а друге — збереження життя підлеглих.

— Що Ви можете сказати тим юнакам, які уникають служби в армії? Чи викликають у Вас обурення розваги, масові гуляння, байдужість багатьох людей до подій на війні?

— Мене це не обурює ні в якому разі. А кого це дратує, то я вважаю, що це непорядно. Людина має право використовувати свої кошти на свій розсуд. І ЗСУ сьогодні добре забезпечені, то я не бачу у цьому проблеми. Якщо хтось відпочиває, то для цього ми й воюємо. Ми тут, щоб захистити спокій інших людей. Помилка багатьох у тому, що вони воюють проти когось. Ми ж воюємо за щось: за рідну землю, за свою Батьківщину, за те, щоб наші рідні могли спокійно спати і радіти життю. Я бачу тут багатьох військових, для яких Україна — це все. І коли ти спілкуєшся з такими людьми, то не бути патріотом України — це неможливо. Саме за свою Батьківщину (малу і велику) ми всі воюємо.

А стосовно тих, хто уникає служби в армії, то це проблема не лише їхня, а, швидше, проблема нашої держави. Це проблема виховання підростаючого покоління з самого раннього дитинства.

— Про що Ви мрієте?

— Коли закінчиться війна, я буду ходити на рибалку, писатиму вірші і зареєструюся у фейсбуці.

Бажаємо Валерію Федоровичу Гудзю швидко з перемогою повертатися додому.

 

 

 

Розмовляла Лариса ГРОМАДСЬКА

 

 

Джерело: НП

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s