Лідія Лихач про мистецтво науковості, Dummy Award та позбавлення від екзотики

10 квітня 2017 р.

Для України чи не кожна з найвизначніших міжнародних книжкових подій за останній рік пов’язана з видавництвом «Родовід»: від представлення національного стенду на Франкфуртському книжковому ярмарку до участі на престижному ParisPhoto. А зовсім нещодавно «Родовід» презентував у США книжку «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930» англійською мовою.

Читомо зустрілося із засновницею та директоркою видавництва Лідією Лихач, щоби поговорити про книговидання та популяризацію української культури за кордоном.

– Ви створили видавництво у час, що був не надто сприятливим для такої витратної справи. Що вас підштовхнуло до цього рішення?

– Ми починали 1991-го з журналу «Родовід» – наукових записок із історії культури України. Майже кожна стаття в ньому була результатом ґрунтовного дослідження з археології, етнології, антропології чи мистецтвознавства. Але водночас мало не кожна з них «тягнула» на окрему монографію. У нас же тоді було стільки «білих плям» після десятиліть мовчання й замовчування! Усе зупинилося на здобутках 1910–1930-х, знакових для українознавчих досліджень, і вони були на рівні світових. А з другої половини 1930-х гуманітаристика в Україні скочується – з відомих причин – до радянського ідеологічного блефу. Так що наприкінці 1980-х – на початку 1990-х в Україні всі тільки й говорили та писали про суцільні «білі плями»… І ми, готуючи щоразу чергове число журналу, сходилися на думці – тут потрібна книжка, а не журнальна стаття. Адже ж ту чи іншу тему однією чи кількома публікаціями не вичерпаєш і не «закриєш». Злам стався десь на десятому числі.

Першою нашою книжкою була «Ікона Шевченкового краю». Наївна, із селянських хат. Це була прекрасна книжка, перше дослідження про богомазів. Вона швидко розійшлася; зараз думаємо над її перевиданням, доповненим і переробленим. Або ж інший наш знаковий проект – «Вишивка козацької старшини з колекції Чернігівського музею ім. Тарновського» (автор Віра Зайченко) – вона також «вийшла» зі статті в нашому журналі. Одне слово, «Родовід» виріс із часопису у видавництво. Можна сказати, саме життя нас спонукало перейти на інший формат.

Лідія ЛихачСвітлина Олександра Медведєва / nv.ua

– Судячи з активності «Родоводу» на міжнародних книжкових майданчиках, ви намагаєтеся вивести українське мистецтво на світову арену.

–Це справді наша мета, щоб українське мистецтво – і сучасне, і давнє – було позначене на світовій мистецькій мапі й посіло там своє заслужене місце. Саме тому «Родовід» є одним із небагатьох українських видавництв, яке намагається послідовно робити англомовні версії своїх книжок, а іноді ще й франкомовні, і представляти їх на міжнародних заходах.

Найсвіжіший приклад – «Kazimir Malevich. Kyiv Period 1928-1930». Ми презентували це видання в лютому в Нью-Йорку на форумі українського авангарду. Він проходив під час щорічної міжнародної конференції та водночас книжкового ярмарку The College Art Association. Бо ж не тільки ми до того не дуже знали про київський період у творчості Казимира Малевича, а й самі дослідники Малевича! І це лиш один приклад. Сьогодні у світі популярні видання на тему текстилю – а в нас же текстиль надзвичайно цікавий: вишивка, килими… Цю тему ми теж уже «підтягнули»: маємо солідне видання «Квіти і птахи в дизайні українських килимів» – українською та англійською, так само маємо двомовні ґрунтовні видання про вишивку – гуцульську, Східного Поділля та козацької старшини.

Фактично ми поволі, проект за проектом, пишемо нову історію українського мистецтва.

– «Родовід» займає нішу статусної, елітної книги, яка стоїть на високій полиці. А це водночас книга коштовна.

– Така книга не може бути й не коштовною. В сенсі «не коштувати». Так, інколи чую, що хтось не може собі дозволити купувати книжки «Родоводу», але мені здається, що це щось від такої української схильності до применшення. Що таке «я не можу собі дозволити»? Якщо тобі це потрібно, ти повинен мати змогу собі це дозволити. Чому наші книжки дорогі? Бо щоб їх створити й видати, потрібно чимало коштів. От собівартість одного примірника видання про Малевича – тільки українською мовою – сягає під 600 гривень. І це ще добре, що в нас у цьому проекті додався надійний партнер-співвидавець – Києво-Могилянська бізнес-школа.

Великі витрати пішли на придбання прав на ілюстрації з музейних колекцій – близько трьох тисяч доларів – лише за право друку. Чималу суму довелося заплатити й архівам. Додайте сюди ще гонорари авторові, дизайнерові, літредакторові. А далі друк скільки «з’їдає»!

.

purpulline

Ми намагаємося робити якісні книжки. Якісна й добротна книжка не може бути дешевою, як не крути

purpulline

 

– Видання «Родоводу» зазвичай – наукове дослідження із багатим ілюстративним супроводом. Над чим більше доводиться працювати?

– Ці наукові дослідження – болюча тема. Так, маємо хороших дослідників. Але вони здебільшого з тих, які ґрунтовно шукають, набирають фактаж. З аналітикою ж сутужно. А ще ж вправність пера потрібна: щоб написати стисло й захопливо, не оминути головного. У нас не так багато дослідників, які готові так настирливо й наполегливо працювати та на такому аналітичному рівні, як, наприклад, Віта Сусак, яка писала своїх «Українських мистців Парижа» 7 років. А як може бути швидше? Це ж 400 імен, матеріали про яких – здебільшого в архівах Франції, Швейцарії й навіть Швеції. Без скрупульозної роботи з цими джерелами не напишеш ґрунтовного дослідження, яке можна сміливо показати за кордоном і сказати: у нас вийшла класна книжка. Разом з тим, наші автори – наша цінність.

– Скільки книжок «Родовід» уже видав? Які з них найбільш знакові?

– Упевнено наближаємося до сотні найменувань з двома десятками авторів. Нещодавно ми видрукували альбом художниці Катерини Білетіної. Вона, етнічна росіянка, розповіла б вам про нашу книжку «Мальоване дерево. Наївний живопис українського села». Катя каже, що після того, як побачила цю книжку, просто закохалася в українську мистецьку емоцію, бо російська – зовсім інша. А тут усе радісне!

Гарно купують книжки на кшталт «Українська академія мистецтв» або тих же «Українських мистців Парижа». От зараз найпопулярнішою є перевидана «Вишивка Східного Поділля» (дизайн Іллі Павлова і Марії Норазян, автори Тетяна і Євген Причепії).

Українські мистці Парижа

– А які у вас наклади?

– Переважно тисяча примірників. Більше рідко собі можемо дозволити. Але твердо намагаємося тримати рівень своїх видань, просто добре робити свою справу. Твій продукт має бути якісний! Фінансування нам з неба не падає. Треба продати видані книжки, щоб вивільнити кошти на наступне видання чи на перевидання, або ж знайти їх. Тим не менш, обертів не збираємося зменшувати. Найближчим часом плануємо кілька яскравих новинок: «Carte blanche Анатоля Петрицького» Тетяни Павлової в «Малій серії», дослідження «Нова ґенерація і мистецький модернізм в Україні» Мирослави Мудрак (редактор Олена Кашуба-Вольвач), щоденники Тетяни Яблонської (укладачі – Гаяне Атаян та Ірина Зайцева), «Олекса Грищенко. Динамоколір» Віти Сусак, «Олександра Естер» Георгія Коваленка, «Українське наївне мистецтво XX століття». Планів багато, одним словом.

Ви присутні на всіх ключових європейських та американських виставках і ярмарках із окремим стендом.

– Ми даємо книжки й до національного стенду. Але зазвичай це має менше сенсу… Великим здивуванням було те, як організований естонський стенд на останньому Франкфуртському ярмарку. Його готували п’ятеро людей, але як у них там було все структуровано! Чиновниця з їхнього Міністерства культури на презентаціях розносила цукерки. Люди працюють на свій національний стенд! В американському книговидавництві теж просто океан бридких книжок, але вони мають свою нішу й ніхто на міжнародних майданчиках їх не виставляє. Треба вивозити те, що може щось дати світові, що може йому щось про нас розповісти.

.

purpulline

Представляти українську культуру у світі повинна передусім держава – Міністерство закордонних справ, Міністерство культури

purpulline

 

Колись так і було, до речі, – були закладені кошти, і в нас купували книжки для репрезентації українського мистецтва за кордоном. Натомість зараз здебільшого просять книжки дарувати. Ми з усіх сил працюємо, щоб створити цей продукт. І так само мали б робити й наші МЗС та Мінкульт. Як-от робить Французький інститут. Вони мають премії для перекладачів. Скільки наших видавництв перекладають французів? Море! Бо є шанс на фінансування, є шанс продати. Але це тому, що вкладено багато грошей на рівні державних інституцій. Сподіваюся, у нас будуть позитивні зміни зі становленням Українського Інституту та Інституту Книги.

Є ще в нас державна програма «Українська книга», але ж туди не хочеться навіть подаватися через неоднозначний її імідж.

Казимир Малевич. Київський період

– Торік ви започаткували серію фотокниг – і, здається, ступили на ще одне «неоране поле»?

– У світі безліч видавництв, які спеціалізуються тільки на фотокнигах. Це дуже популярно в Італії, Іспанії, Німеччині. Існують навіть цілі книгарні лише з фотокнигами, багато фотосайтів. Фотографія сьогодні – цікавий і чи не провідний вид мистецтва у світі. За кордоном фотографії можна побачити на стінах замість картин. В Україні, на жаль, до такого ще далеко. А між тим, це досить комерційний сегмент. Ціни на світлини відомих австралійських, канадських, американських фотографів шалено високі.

Особливо на міжнародних книжкових ярмарках бачиш, що в нас дуже мало книг із фотографії, архітектури, моди. А хочеться ж їх мати. Тому в нас з Дариною Ніколенко, нашою колишньою працівницею та фотографом, зародилася ідея створити власну фотосерію. Згодом ми об’єдналися з Українською фотографічною альтернативою Міші Педана, знаного в Європі фотографа, і запустили серію «Сучасні українські фотографи». Першою в ній стала книжка Кірілла Головченка, знаного в Німеччині (та й у світі) фотографа. Маючи це видання на руках, ми вирішили взяти участь у ParisPhoto.

ParisPhoto – найбільший у світі фотоярмарок. Це щось надзвичайне. Хоч ціни для учасників захмарні, але попит надзвичайно великий, і туди приїздять тисячі фотографів, продавців і покупців фотографій з усього світу. Завдяки такому гігантському попиту, утворилося декілька окремих проектів. Наприклад, Polycopies орендує кораблик, розташований у десяти хвилинах ходи від Grand Palais. Це чудове й затишне місце для обміну думками та творчості.

to53ldcmrp7gizs4Світлина Олександра Медведєва / nv.ua

Перед поїздкою до Парижа ви встигли провести конкурс Dummy Award. Чому обрали таку назву?

– Готуючись до ParisPhoto, ми провели перший український Dummy Award – конкурс макетів фотокниг. Робота мусила мати цілком дороблений вигляд, якісний дизайн, відповідний формат. Це досить популярна практика, коли фотограф робить сам чи з дизайнером фотокнигу, і розсилає її на всі можливі конкурси, шукаючи видавця.

Ми досить швидко оголосили цей конкурс, він тривав лише місяць – дуже короткий термін, щоб зробити якісний проект. Але це був наш перший конкурс, і ми хотіли взяти десятку переможців на наш стенд на фотоярмарку в Парижі. І нам це вдалося: окрім нашої книжки Кірілла Головченка та видань Української фотографічної альтернативи, з нами поїхали найкращі до 20 фото проектів, які брали участь у конкурсі.

Ми створили журі, до складу якого входили Міша Педан, Аліна Сандуляк і я, а щоб зробити його більш об’єктивним та «розширити горизонти» – запросили ще й засновника Polycopies Себастіана Хоу та засновника німецького видавництва Dienacht Publishing Каліна Крузе, разом з якими й обрали переможця. А точніше – переможницю – Анастасію Лазуренко.

Умови конкурсу передбачали, що найкраща робота буде надрукована у видавництві «Родовід», тож незабаром чекайте на нову фотокнигу.

Книга-переможниця Анастасії Лазуренко

 

– Фактично, перебираєте на себе функції агентів?

– Можна й так сказати. Як виявилося, мистців у цій галузі в нас багато, а от структур або інституцій, які б їх просували, на жаль, майже немає. Але нелогічно було б одразу ж продавати найкращі роботи. Фотограф і сам може «себе продати». Основною нашою метою було – щоб світ побачив українських фотографів. І тут ми отримали велику сатисфакцію: наш стенд мав дуже багато уваги.

.

purpulline

Українські фотографи для європейських колекціонерів і видавців – «свіжа кров»

purpulline

 

– Плануєте проводити такий конкурс наступного року?

– Так, це дуже затягує. Ми отримали кілька запрошень від популярних світових фотофестивалів. Маємо амбітні плани: хочемо намовити Міністерство культури та створити трирічну програму – можливо, це стане фундаментом для створення фотогалерей або фотофестивалів в Україні.

Чи відчуваєте ви на закордонних виставках, що несете у світ «екзотику»?

– Я вже згадувала про конференцію/виставку College Art Association у США. Туди з’їжджаються всі зацікавлені в мистецьких книжках – викладачі, дослідники, видавці, журналісти. Конференція дуже серйозна і в її рамках існує не дуже комерційний, але дуже пристойний ярмарок, на якому здебільшого представлені академічні видавництва. Наприклад, Єльського та Гарвардського університетів. Ми об’єднуємося з Українським музеєм у Нью-Йорку і також купуємо місце на двох.

Тут не можна продати багато книжок і заробити на цьому, але це все одно працює: ми можемо подивитися на себе збоку, оцінити, як виглядаємо серед конкурентів. Раніше там було багато російських видавництв, але в останні два роки росіяни перестали приїздити, тому ми чи не єдині зі Східної Європи. Всім цікаво, що робиться в книжковій сфері в нашому регіоні, тому намагаються роздивитися нашу продукцію, познайомитися з нами. Ми – одні з них, ми навіть і не екзотика: у нас нормальні видання, нормальні формати, нормальні переклади. Не маю нічого проти екзотики, але так: дуже дорого коштує – бути нормальним.

Чільна світлина kmbs

 

 

 

Розмовляла Іра Батуревич

 

 

 

Джерело: Читомо

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s