Вероніка Марченко: Коли дізнаємось, що наступними суперницями будуть кореянки, настрій відразу псується…

28 квітня 2017 р.

Українська лучниця Вероніка Марченко захистила у Франції титул чемпіонки Європи.

«Через якийсь час після того, як Вероніка прийшла до мене в групу, вона зникла із залу: вирішила спробувати себе в інших видах спорту, — згадує наставниця Вероніки Марченко Марія Гавелко. – Лук 12-річній дівчинці здавався великим і важким. Та невдовзі повернулася: скучила за дружним колективом. Із малого дівчиська Вероніка виросла у справжнього “профі”, який не боїться відповідальності. У французькому Віттелі учениця вдруге стала чемпіонкою Європи в особистій першості. Виграти титул найсильнішої на континенті непросто. Та захистити його, коли суперниці по-особливому налаштовуються дати бій чемпіонці, набагато складніше».

— Перед чемпіонатом Європи не почувалася впевненою у власних силах, — поділилася враженнями Вероніка Марченко. — Це були перші змагання такого рівня після Олімпійських ігор, і хвилювалася я страшенно.

— Перемога в якій дуелі далася найважче?

— На будь-яких змаганнях найскладніше стріляти у півфіналі. Це не залежить від того, хто з суперниць із тобою змагається. Складність радше психологічна. Місце у фіналі гарантує щонайменше срібну медаль. А поразка у півфіналі означає, що попереду ще боротьба за «бронзу». Для мене «бронзові» поєдинки навіть важчі, ніж дуель за перемогу… На цьому чемпіонаті у півфіналі я перемогла француженку Анжелін Коанде, за яку несамовито вболівали трибуни. А у фіналі на піднесенні взяла гору над росіянкою Євгенією Тимофєєвою.

— У своєму активі маєте перемоги континентальних першостей на стадіоні та у приміщенні. Де вам більше до вподоби змагатися?

— На відкритому просторі. Нехай на стадіоні відстань до мішені довша, зате більший діаметр самої мішені. І якщо помилюся, це не так суттєво відіб’ється на результаті, як у стрільбі у приміщенні: там мішені крихітні, а поцілювати потрібно у самісіньку «десятку». З іншого боку, на стадіоні на результат впливає погода, яка перетворює змагання на своєрідну лотерею. Коли стріляємо по черзі, одній із нас може завадити вітер, який стихне за хвилину і суперницю вже не турбуватиме.

— Перше у дорослій кар’єрі «золото» європейського зразка ви здобули у Нотингемі, на батьківщині Робіна Гуда…

— Єдине, що встигла зробити після змагань у Нотингемі, — сфотографуватися із бронзовим Робіном. Пробіглися з дівчатами вуличками, якими колись ходив цей герой, і по тому. На жаль, не було часу відкрити усі таємниці цього міста.

— Фехтувальники зізнаються: у секції опинилися не останньою чергою через те, що захоплювалися історіями про д’Артаньяна й трьох мушкетерів. А на вибір вашої спортивної спеціалізації Робін Гуд мав якийсь вплив?

— У дитинстві я читала легенди про Робіна Гуда, та не можу сказати, що вони відчутно вплинули на мене. Принаймні, це далеко не найцікавіша книжка, яку мені доводилося читати. А в секцію стрільби я потрапила завдяки старшому брату. Дмитрові подобалося ходити на тренування, а мене приваблювали його перемоги на змаганнях, а також можливість бачити світ, подорожуючи з одного турніру на інший. От одного дня я і пішла на тренування слідом за ним. Брат, щоправда, був не в захваті від такої перспективи: спілкування зі мною йому вистачало вдома. Бачити мене ще й на тренуваннях було вже занадто (сміється). Тож він довго вмовляв мене кинути цю справу. Та переконати не зумів. Ми тренувалися в одній групі – у Марії Гавелко та Світлани Колядинцевої. У кадетському та юніорському спорті брат досягнув чималих висот. Тепер йому важче: у нього сім’я, маленька дитина і основна робота. Попри це, Дмитро продовжує виступати за збірну і не має наміру йти зі спорту. Тепер брат – мій хороший порадник. Змирився з моєю присутністю на тренуваннях і почав допомагати: вказувати і виправляти мої помилки (усміхається).

Близькі стосунки у мене і з тренером Марією Гавелко. Ми вільно спілкуємося на будь-які теми. Марія Петрівна мене зрозуміє і підтримає за будь-яких обставин. Після тренувань каже, аби я гуляла і відпочивала, ні в якому разі не зациклюючись на стрільбі.

— На початках, коли брат приносив лук додому, вдавалося вмовити його, аби дозволив постріляти?

— Коли перед змаганнями приносимо лук додому, ми його навіть не розкладаємо. Це табу. Адже це справді зброя. Бувало, знайомі лучники стріляли вдома – у стіни чи телевізор. Та нічим хорошим це не закінчувалося… У дитинстві, коли брат приносив лук додому, в руки мені його не давав. Для лучника дати комусь свою зброю – великий забобон. У мене щодо стрільби також чимало забобонів. На чемпіонаті Європи у Франції я дотримувалася усіх можливих ритуалів: саме так, а не інакше, заплести волосся, взути «фартові» кросівки тощо. Мої ритуали не є сталими: коли перестають працювати, придумую щось інше (сміється).

— Хто з суперниць для вас найпринциповіша?

— Минулого року на зимовому чемпіонаті світу в боротьбі за «бронзу» я поступилася італійці Клаудії Маттії. Ми обидві добре стріляли, я не можу собі нічим дорікнути. Просто трішки не пофартило. Тому хочеться перетнутися у турнірній сітці ще одного разу. І перемогти.

Ну й для кожної з нас принциповими опонентками є кореянки. Коли знаємо, що наступними нашими суперницями стануть дівчата з Південної Кореї, настрій псується моментально. Та це не означає, що ми опускаємо руки. Б’ємося до останнього, адже уже траплялися випадки, коли ми їх перемагали. Кореянки, мало того, що направду добре стріляють (у них це національний вид спорту, через стрільбу там проходить багато дітей), ще й напрочуд стійкі психічно. Здається, їх ніколи й нічого не хвилює. Досі не можу розгадати таємницю їхньої незворушності. Нам з дівчатами так цього бракує! Можемо такого собі надумати, а потім у найбільш відповідальний момент руки тремтітимуть…

— Які враження залишила по собі Олімпіада?

— Величезний досвід. Я довго і детально обдумувала чи не кожен свій крок на олімпійських змаганнях, намагаючись знайти відповідь на запитання «Що ж я робила не так?» Як на мене, наша проблема була в тому, що, готуючись до Ігор, ми забагато стріляли. Було дуже багато зборів і змагань. Наш пік припав на чемпіонат Європи та Кубок світу в Антальї. Я там напрочуд добре стріляла, а в Антальї навіть «влучила» у рекорд України… До Ріо-де-Жанейро ми прилетіли відчутно втомленими.

У Ріо ми з дівчатами погано відстріляли кваліфікацію: це був самісінький початок Олімпіади, тож не змогли подолати паніку і зібрати себе докупи. Вже у перших колах сітка звела нас із кореянками. Я уважно придивлялася до своєї суперниці, триразової олімпійської чемпіонки Кі Бо Бе, намагаючись зрозуміти: як же їй вдається так зібратися, що на кожну мою «десятку» вона відповідає пострілом у самісінький центр мішені? Шкода, що на Олімпіаді ми зустрілися з кореянками на такій ранній стадії.

— Під час змагань суперниці якось намагаються вивести одна одну з рівноваги?

— Всяке буває. Одні навмисне стануть надто близько біля тебе. Це начебто не заборонено правилами, але заважає. Чи скажуть щось під руку… Та таке нечасто трапляється. Загалом ми приязно спілкуємося з усіма суперницями, наскільки дозволяє нам англійська.

— Вашою найбільшою уболівальницею є бабуся…

— Це правда. Під час змагань вона хвилюється за мене, як ніхто інший. І полюбляє хвалитися моїми успіхами. Мені, щоправда, часом це докучає. Та я розумію, що вона страшенно любить мене і пишається мною. Бабуся дивиться в Інтернеті всі можливі трансляції змагань за моєї участі (мережею її вчить користуватися мій хлопець). А коли повертаюся додому, бабуся приносить мені квіти і частує своєю неперевершеною випічкою.

 

 

Розмовляла Олена Садовник

 

 

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s