Наталія Сінькова: У Малайзії на всю країну сім гімнасток. І вони перемагають на Кубках світу!

10 квітня 2017 р.

Фото Анни САВЧИК

Ось уже 17 років українка Наталія Сінькова веде до п’єдесталу азійських гімнасток.

Цілу колекцію нагород Міжнародного турніру Ukraine Nation Cup зі спортивної гімнастики зібрали малайзійські підопічні криворізької наставниці Наталії Сінькової. В її команді тренуються китаянки, малайки та індуски, та всіх українка називає однаково: “мої діти”. І вчить не лише перемагати на помості, а й науки бути згуртованими і дружніми — справжньою сім’єю.

— До Малайзії я поїхала у 1995-му на запрошення старшого тренера збірної Едуарда Нечая. Мені тоді було 29. Відпрацювала там три роки і відчула, що мені це набридло: некомфортно тоді було у колективі збірної, — розповіла Наталія Сінькова. — Та ще через два роки, у 2000-му, Нечай знову поїхав до Малайзії, і ще раз “захопив” мене зі собою. З того часу  треную жіночу збірну цієї краї­ни. А Едуард змушений був повернутися до України, у нього стався серцевий напад… У Малайзії багато тренерів з пострадянського простору: росіяни, грузини. Та українка я одна.

Я люблю працювати, і мені байдуже, де це робити. До Малайзії поїхала не заради грошей (це не США і не Австралія, у Малайзії тренери отримують, мабуть, найнижчі зарплати). У середині 90-х у мене були підопічні в українській збірній. Тож мене час від часу запрошували у команду складати вільні вправи. На дальній край Земної кулі мене підштовхнув інший інтерес: а чи зможу я там, у невідомій Малайзії (я не відразу на мапі світу її відшукала), спілкуватися з дівчатками так, як спілкуюся з українськими вихованками? Це була чистої води авантюра: англійською я не знала жодного слова (у школі вивчала німецьку). Цієї мови мене вчили діти. Hello! — зустріла мене одна учениця. А я, подивившись на них, тільки і змогла вигукнути: Wow! (сміється). Обожнюю дітей. І з усіх сил намагаюся допомогти їм реалізувати все, що дала їм природа. Не кожна дитина має талант до гімнастики. Та кожна гідна того, аби приходити у зал навчатися гімнастики. А я повинна віднайти усі можливі способи, аби допомогти їм у цьому.

— Ви плануєте повертатися додому?

— Ось ще трішечки зістарюся, і повернуся назавжди (сміється). Я люблю прилітати до України. Тут таке чисте й прохолодне повітря, так легко дихається! У Малайзії зазвичай спекотно. З іншого боку, ви приїдьте туди хоча б одного разу. І вже не захочете повертатися. Там як у бабусі влітку на селі: тепло, люди ходять у шортах та майках, і ніхто не вимахується. Там щирі і відкриті люди, які завжди усміхаються. Ця країна  навчила мене усміхатися. І стати трішки добрішою.

— До чого у Малайзії досі не можете звикнути?

— Мені подобається усе: їжа, сонце 365 днів на рік, люди чудові. Жодного аргумента “проти” так і не змогла віднайти. Кожного дня виходжу на вулицю і радію. За Україною сумувати не доводиться: щодня в Інтернеті дивлюся українське. А дівчат мови вчити не хотіла. Нехай у мене буде хоча б одна таємниця (сміється). Ось тепер у Києві мої підопічні познайомилися з українською кухнею. Це була несамовита радість. У Малайзії немає сиру та сметани. Тож вони смакували від душі, а потім ще накупили цілі сумки цього добра — додому привезти. А як вони реагували на оселедець під шубою! Та навіть звичайна картопля в Україні має інший запах та смак. У Малайзії через спеку немає таких запахів. Там навіть квіти так не пахнуть. Це, мабуть, єдине українське, за чим я сумую.

— За якою системою розвивається спорт у Малайзії?

— За державною. Клубна система у нас не працює. Там гроші на спорті не заробляють. Щодо гімнастики, то єдиною системою є відсутність будь-якої системи. Ось у мене тренуються семеро гімнасток. Ці семеро — все, що у гімнастичній Малайзії є. Я дівчат на вулиці знаходжу і приводжу у зал. Дивлюся, дівчинка семи-восьми років з мамою крокує. Підходжу до них і пропоную гімнастику. Я не вишукую таланти. Запрошую усіх, хто хоче цього. Та більшість людей у цій країні навіть не підозрює, що таке спортивна гімнастика. У чоловічій гімнастиці ситуація насправді ще гірша, ніж у жіночій. Та при тому ми проходимо відбір на чемпіонати світу. Минулого року моя дівчинка стала першою на етапі Кубка світу у Словенії у вправах на колоді, а інша — другою у вільних вправах. А на олімпійському відборі ми змагалися за право виступати в Ріо з українкою Ангеліною Кислою. Програли їй зовсім трішечки. Одного місця нам забракло.

У нас немає новітніх гімнастичних приладів. Хоча не можу сказати, що в нашому залі — повне село. Чи не єдине, що дається взнаки, — це відсутність у килимі необхідної системи пружин, які виштовхують гімнаста на акробатичних стрибках. У середині травня у нас стартують Південно-Азійські ігри, які відбуваються раз на два роки, і в яких беруть участь близько 14 країн. Цього року Ігри прийматиме Малайзія, і до змагань держава закупить усі необхідні прилади. Та от тільки де нам готуватися до цього старту? Тож ми приїхали до Києва не в останню чергу випробувати наші комбінації на приладах світового зразка. Коли на «Фейсбуку» побачила, що в Україні відбудеться гімнастичний турнір — на помості і з новими приладами, повірити не могла у такий фарт. А коли Стелла Захарова пообіцяла оплатити команді проживання і харчування, наше керівництво відреагувало блискавично: ми оплатимо переліт, летіть до Києва! Два роки тому ми перемогли на Азійських іграх. І тепер, у рідних стінах, просто зобов’язані повторити цей успіх! У нас немає варіантів, від нас чекають лише перемоги.

— Скільки часу ваші малазійські підо­пічні можуть присвячувати  гімнастиці?

— Так багато, як в Україні, наші дівчата не мають можливості тренуватися. Усі мої вихованки навчаються в університеті. Та, попри це, два роки тому я спробувала організувати їхній графік так, щоб вони могли тренуватися двічі на день. Наслідком стало те, що дівчата почали ламатися: вони ще не готові до такого обсягу фізичних навантажень. Поки для нас достатньо тренуватися по 3,5 — 4 години. Деколи я проводжу ранкові полегшені тренування. Я не можу їх перенавантажувати і доводити до травм. Якщо вони погано виступатимуть на змаганнях, то не отримуватимуть гранту на навчання в університеті.

А ще наші вихованки різні за національністю. З 1965 року у Малайзії відбувалися громадянські війни: китайцям і малайцям тісно було на одній території. Та тепер вони навчилися жити разом. І щороку 31 серпня у нас вся Малайзія святкує День країни: індуси, малайці і китайці проводять спільні акції, наголошуючи на тому, як важливо жити у мирі. У мене тренуються діти усіх трьох національностей. І для мене не має жодного значення колір їхньої шкіри чи релігійні переконання. Я називаю їх “ангелятками” і “моїми красуньками”. У них направду можна повчитися. В однієї дівчинки від раку помирала мама. Вона не могла тренуватися. І всі інші сиділи з нею у лікарні… Це істинна команда, де немає злості, ревнощів чи заздрощів. Коли на змаганнях одна гімнастка перемагає, інші кидаються обійняти її. Я щоразу бачу гордість в їхніх очах: “Ти змогла!”.

— Ви і після тренувань спілкуєтеся разом?

— Вони мене щоразу кудись запрошують. Та я їм кажу: “Йдіть самі, відпочиньте від залу. Скучте врешті-решт за мною!”. І виганяю на побачення з хлопцями. Переконую їх, що у кожної дівчинки повинно бути особисте життя. Якщо фокус буде лишень на гімнастиці — це дисгармонія, дисбаланс. Я так хочу, аби всі вони відшукали свою другу половинку. Без цього щастя не є повним.

Батьки моїх дівчаток — також мої найкращі друзі. Чи не заперечують вони, особливо тати, аби їхні доньки займалися гімнастикою? Перемоги — це слава, а від неї ще ніхто не відмовлявся. Це — гроші і можливість отримати безкоштовну вищу освіту. А також можливість побачити світ. Та є в нас невеличке “але”: у мусульманській країні батькам потрібно добряче зважити усі “за” і “проти”, дозволити доньці ходити у купальнику чи ні. У 2015-му одна з моїх дівчаток перемагає на Південно-Азійських іграх. І після цього на неї навалюється  критика… Та її підтримали батьки, вони взяли всю відповідальність на себе.

 

 

 

 

Розмовляла Олена Садовник

 

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s