Ірена Карпа: Розвиток української музики – це такий пост-революційний бонус

25 квітня 2017 р.

Наступного року гурту Qarpa, який до 2007 носив назву «Фактично Самі» (а ще раніше Fuck! Submarine), виповнюється цілих 20 років! Разом з Іреною Карпою, Артуром Данієляном, Олегом Артимом, Євгенією Смоляніновою та Олею Чапкіною «Нотатки» пробіглися важливими сторінками їхньої спільної творчої діяльності та розпитали музикантів про творчі плани на майбутнє, про стан справ у сучасній українській музиці та їхні рецепти успіху.

Розкажіть, як все починалося? Як ви познайомились? Якими були ваші перші враження від спільної роботи?

Артур Данієлян: Карпа, з якою ми вчилися на одному потоці в ін-язі, розповідала, шо вона лабає в групі, в якій є фендер лівосторонній. Я тоді ще подумав, ну-ну, фендер, та ще лівосторонній, пургу несе дєвочка – такого бути не може, мабуть, не дуже шарить в цьому – на дворі був 1999 рік. Для хлопця (мене) з провінції це була якась неймовірна інформація. Так я їй і не повірив тоді. А потім вона каже якось – басиста шукаємо, не хо’ попробувати?

А я такий, ага, давай попробую – подивимось на ваш фендер ліворукий. Ну повела мене на студію, ну, думаю, яка студія може то бути – якийсь підвал лотками яєшними обліплений… І приводить вона мене, о, диво, на справжнісіньку студію, нафаршировану залізом: пульт був, будка зі склом, як у кіно, була. І чувак такий дивний, лисий, з бородіщею, і весь у пірсінгу, і, бляха, таки з фендером ліворуким. Ну я свій Урал виймаю з чехла, з лінолєуму зробленого, давайте, мовляв, лабнем.

Взяли мене в гурт, то було феєрично – перша в моєму житті група, і одразу студія і все таке. От вдень ми з Карпою в ін-язі вчилися, а вночі творили. В якості музичних інструментів використовували все – від професійних інструментів, що інші музиканти-клієнти студії лишали там, до пивних пляшок і звуку погано працюючого жорсткого диску у старому компі, пропущеного через ефект Доплера.

«Ну я свій Урал виймаю з чехла, з лінолєуму зробленого, давайте, мовляв, лабнем»

 

Ірена Карпа: Спершу брати Остроушки з групи «БЛЯББА» познайомили мене з Артимом. Це було в кінотеатрі «Київська Русь». Артим був фарбований на біле і розказав мені анекдот. Я нічорта не зрозуміла, але голосно сміялася, щоб він не подумав, шо я геть тупа. Потім в універі ми познайомилися з Артуром, що писав електронну музику і тільки вчився грати на басу. На той момент ми з Артимом вже валили наш дикий нойз (Артим співав, я грала на басу, але ще гірше, ніж розуміла несмішні анекдоти). Треба було нормального басиста, щоби я співала, а не стояла, як вкопана з гітарою. От ми й запропонували Артурові. Так все і почалося. У 98-му році. Відтоді я часто дивилася на них обох, як на інопланетян. Якісь драм-машини, експерименти зі звуком. А я ж, бідна, так мріяла робити гавно-рок. Слава Богу, не дали, вберегли, ги-ги.

Олег Артим: Коли я вчився в сьомому класі, до нас перевівся новий учень. У нього була зачіска, як у Віктора Цоя (Олег Бирчак), а у мене вже якраз почала формуватися схожа на Костю Кінчева. Два таких фріка потоваришували на грунті бодібілдінга і карате. Потім це логічно перейшло на музику. Я почав вчитись грати на гітарі. Співав в стилі Василя Васильцева пісні Цоя. Потім в часи купонно-споживацького романтизму в магазин завезли барабанну установку. Ціна була якась дуже низька, але мені воно все рівно здавалось непотрібним мотлохом, а Бирчак хотів. Зійшлись на тому, що зіграли емоційну виставу про те, що за зовсім дешево купимо Запорожець, і от всім класом будемо кататись – давайте скидуватись тим, що мали на булочки. Цього і вистачило.

Дикість самої покупки барабанів в Івано-Франківську в 1990 році задовільнила всіх в класі не менше, ніж Запорожець. Воно так і поїхало. А спортивне підґрунтя згодилося пізніше в частині силового виховання барабанщиків. Перший наш концерт був під час Світового конгресу гуцулів у 1992 році. Ми грали Sex Pistols Anarchy in UK, God Save the Queen і Станеш Старою. Десь в 1993 на фестивалі я постригся на сцені під час соло на бас-гітарі. В 1994 ми стали лауреатами фестивалю Альтернатива у Львові (з пізніше записаних пісень грали Allright, «Космічний Вакуум», «Робот-герой R6», але з текстами англійською). В 1995 – учасники гала-концерту відбіркового туру Червона Рута-95, пісня «Біль здолав тебе» 2 тижня була в Території А. Після цього чергового (і нарешті хорошого) барабанщика ми втратили, а Духовна Семінарія здобула. До нас дійшли записи Elastica, EMF, NIN і вдалося придбати драм-машину. Це дало змогу грати в будь-який час (акустичні барабани напружували сусідів) і разом з привезеною Бирчаком з Америки гітарою «Фендер» (а до цього була праворучна перевернута Форманта з відпиляною нижньою половиною корпуса, бо маса її була непідйомною) дало змогу створити новий для української музики стиль, за яким впізнають «Фактично Самі».

Ну і 1997 – перша премія Червоної Рути-97 і власне 20 років від 2017:)

«Драм-машина і «Фендер» свого часу сформували стиль, за яким досі впізнають гурт «Фактично Самі»

Євгенія Смолянінова: Я граю в гурті з 2003 року. Артур Данієлян створював аранжування на пісню Дивина під впливом саундтреку для фільму «Тигр підкрадається, дракон ховається», який записав відомий віолончеліст Yo-Yo Ma, і запросив мене записати партію віолончелі на цю чудову композицію. Тоді на студії мешкали усі – Ірена, Артур, Олег. Так ми й познайомились. З цього моменту я почала грати в гурті. Мені дуже сподобалася пісня, тому працювалося цікаво і легко.

Оля Чапкіна: Qarpa шукала барабанщика, а я якраз дивним чином натрапила на цю новину в інеті. Я прийшла на «прослуховування» в Qarpa (досі не знаю, як мене з моїм списком досягнень на той час можна було позвати), попередньо зустрівши під під’їздом, де мала бути репетиція чувака з клавішами. Виявилось, що він теж йде на прослуховування в якості клавішника. Ми припхались вдвох, чувака прослухали, а мене ні. Ми всі сиділи і дзвонили якійсь барабанщиці, яка запізнювалась вже на годину і я не розуміла, чого ми її чекаємо і не можем почати з мене. Врешті-решт, виявилось, що всі вирішили, що я подружка клавішника.

На вашу думку, які найважливіші аспекти вдалося досягти команді за весь цей час, а які ви тільки плануєте втілити у майбутньому?

Артур Данієлян: Головне наше досягнення – це те, як ми проср*ли мільйон доларів, який нам пропонувала одна кіпрська фірма в обмін на наше підлаштовування під попсову музичну кон’юктуру – з нас хотіли зробити поп-гурт. Але ми усвідомили, що наш шлях неформалів, хуліганів і бунтарів у музиці – єдино вірний і той, з яким наші душі перебували у спокої від усвідомлення того, що все, що і як ми робимо – єдиний вірний шлях нашого розвитку.

Ірена Карпа: Нам вдалося проіснувати всі ці роки і робити таку музику, як хотіли ми самі, а не хтось нам замовив чи нав’язав. У той час, коли безліч талановитих гуртів розпадаються через непорозуміння між учасниками чи сходять на пси через бажання комерційності і конформізму, така можливість стояти на своїх ногах – вона дорогого варта. А ще публіка. Це якісь чудо-люди, що вмудряються находити альтернативну музику штибу нашої і знати її напам’ять. Дуже важливий аспект. Ми записали вже стільки альбомів, що вистачить на рімейки нашим дітям і внукам. А в майбутньому хочеться робити це ще. Більше музики, більше чудо-людей, що шукають щось справжнє.

Олег Артим:
1. Вдалося заримувати «бл*дь під*раси, й*бана х*йлота» (зацензуруйте, будь ласка).

2. Вдалося завчасно записати «Космічний Вакуум», поки всі не здохли.

3. Не вдалося стати поп-зірками.

4. Точно вдалося уникнути ефекту «першого альбому», коли лише перші альбоми багатьох гуртів цікаві, а наступні ніякі.

Євгенія Смолянінова: Я пишаюсь тим, що ми були одними з перших команд нової музики незалежної України.

«Ми записали вже стільки альбомів, що вистачить на рімейки нашим дітям і внукам»

Озираючись назад, які найпомітніші зміни у професійному та особистому розумінні відбулися із вами?

Артур Данієлян: Унікальність нашого гурту була у тому, що це було скоріше тріо саунд-продюсерів, ніж звичайних музикантів. Нам приходилося вчитися розбиратися в усьому тому обладнанні, яке ми хотіли б використати у своїй творчості – цей багаж знань став дуже в нагоді мені у професійному плані: власне, майже всьому, що я вмію зараз як студійний і концертний звукорежисер, я навчився у і з Артимом. Ми були фактично самі у прямому сенсі – весь процес створення і запису музики ми робили власноруч. Також у цьому гурті я навчився бути творчою одиницею і відповідати за свої дії як музиканта і члена колективу – це дуже цінний досвід.

Євгенія Смолянінова: Гастролюючи, я побачила багато міст країни, та відчула енергетику великої сцени та багатотисячної аудиторії.

Оля Чапкіна : У моєму випадку цей список нескінченний, це як грати в клубі Барви з похибкою між барабанщиком і басистом в одну чверть, а потім випхатись на сцену Палацу Спорту та зіграти 20 пісень в метроном, не парячись через його наявність.

За період своєї спільної творчої діяльності, окрім, власне, музичного контенту, ви встигли відзняти чимало кліпів. Які цікаві історії зі зйомок пригадає?

Артур Данієлян: Кожне наше музичне відео супроводжувалося цікавими історіями: по-перше, ми майже одразу усвідомили, що ми повинні керувати або бути активними учасниками підготовчого процесу, власне, самого знімального процесу і пост-продакшна. Більшість наших кліпів ми або знімали, або монтували самі – ось, наприклад, бюджет кліпу на пісню «Дивина» складав 164 долари, не враховуючи купівлі камери за 500 доларів. Артим цілий тиждень перебудовував балкон квартири на Лісовій, яку ми троє знімали, на павільйон для цього фантасмагоричного відео. Реквізит куплявся на блошиному ринці. А кліп на пісню «Кіріян» ми знімали вже у спальні цієї ж квартири. Міша Сарана (наш незмінний саксофоніст і клавішник) був головним героєм, якого персонаж Ірени мордувала через шлюбну зраду, як вона думала. Момент, коли Ірена виливала склянку води Михайлові в обличчя вийшов дуже натурально, бо ми йому не сказали, що так буде, і в нього вийшла дуже натуральна на це реакція, гггггг… А для кліпу на пісню «Між Нами Ніж» для створення ефекту старої плівки Саша Стєпанов, режисер кліпу, сканував чорні пакети для сміття і накладав ці скани на картинку у відео.

Ірена Карпа: Було чимало кумедного. Наприклад, у кліпі «Дякую за Секс» на мені вдягнута якась така шифонова шмата – боді, чи як це в правильних дівчат називається. Так от стилістка взяла її якраз у прототипа однієї із «галімих тьолок, що приїхали до тебе на своїй грьобаній машині». І та дівчина дуже переживала, що це викриється і я влаштую скандал. От смішна.

У кліпі «Дивина» в мене з губи аж на шию намальована така тонка червона лінія, наче довга цівка крові після того, як когось кусала. Насправді то ми так замаскували герпес, що виліз на губі просто в день зйомки. Цей кліп – один з моїх улюблених. І він був повним DIY – робота чоловіка-оркестра Артима, як і наш перший кліп на «Киріян», на «Небо», на «Я знаю код», «My picture» з Жаданом і Андруховичем в ролях…

Євгенія Смолянінова: На зйомках кліпу «Соледад» я увесь час знімалася спиною до камери та мого обличчя не можна було бачити, в мене була одна таємниця. Наш мейкапер намалювала мені величезну моноброву, подібну до Фріди. Я досі її зберігаю.

Поділіться останніми новинами від гурту Qarpa. Над чим наразі працюєте?

Артур Данієлян: Зараз ми збираємо сили і ресурси для запису нашого наступного альбому. Думаю, що це буде цікавий досвід, як, в принципі, і завжди. А поки що ми займаємося самовдосконаленням у різних сферах: Артим, ось, наприклад, отримав сертифікат розробника програм для платформи Android, Карпа так взагалі дипломатом задєлалася, Женя далі розвивається як академічний музикант, а до того ж створює дуже цікаву і ні на що не схожу музику у рамках проекту SON SOVY, а я останнім часом займаюся продовженням самоосвіти у сфері звукового і музичного продакшну, а також відкриваю нові музичні горизонти, такі як музика у стилі techno i house.

Євгенія Смолянінова: Ми працюємо над новою концертною програмою. З нетерпінням чекаю на майбутні фестивалі.

«Зараз ми збираємо сили і ресурси для запису нашого наступного альбому»

До речі, плануєте виступи на літніх фестивалях?

Артур Данієлян: Граємо всюди, куди нас покличуть, якщо концертний майданчик технічно готовий нас прийняти.

Ірена Карпа: Хотілось би. Переговори тривають.

Оля Чапкіна: Як казали в «12 стільців»:

– «Ваше политическое кредо?» – «Всегда».

Оспіваний багатьма ренесанс української музики: міф чи реальність? Чому?

Артур Данієлян: Це цікавий феномен – певною мірою так і є – українська музика стала цікавішою і більше європеїзованою, адже ми є частина Європи, але сильно радіти теж не можна – нам ще багато треба вчитися і шукати власний почерк у музиці.

Ірена Карпа: Я вже два роки живу в Парижі. Трохи нечесно буде давати такі судження, перебуваючи поза межами країни. Мені хотілося би знати більше і більше про нову музику. Наразі, в сучасній українській культурі загалом бачу тенденцію до сміливішання, виходу за формат і просто більше віри в себе. Це такий пост-революційний бонус, якщо хочете. Але на кожні десять якісних речей завжди виростатиме поряд сто неякісних, про це теж треба пам’ятати і не дратуватися. Все зайве вмре само собою. Все варте – лишиться. На те воно й мистецтво – деколи виникати зарано, а потім переживати своїх батьків.

Євгенія Смолянінова: Я гадаю, що це реальність, тому що багато молодих оригінальних гуртів збирають зараз багаточисельні зали. Поняття «формат» втратило свої жорсткі рамки.

На кожні десять якісних речей завжди виростатиме поряд сто неякісних

Яких сучасних українських виконавців ви можете виокремити?

Артур Данієлян: Дуже якісно і самобутньо в нас робить музику ONUKA, «Без Обмежень», Stoned Jesus, PTAKH, ZAPASKA – це гурти, які не соромно показати світові і гордитися тим, що вони українські.

Ірена Карпа: Подобається «Сон Сови» – це дуже красиво. Люблю електронщину #Danielyan. Давно фанатію від «ХЗВ». Тут, в Парижі, не пропускаю концертів «ДахаБраха» і «Дах Дотерз». Багато ще є молодих і дуже цікавих насправді: «её», Black Balloon, Ptakh, Koloah, Epolets.

Олег Артим: «Перкалаба», Іван Дорн, Онука, «Даха Браха», Dakh Daughters, Kozak System.

Євгенія Смолянінова: The Elephants, Sinoptik та авжеж гурт електронно-джазової музики, в якому я зараз граю – «Сон Сови».

Чим обов’язково має бути наділений артист для потенційного успіху?

Артур Данієлян: Нема такого поняття як потенційний успіх – цей термін нічого не значить і нема ніякої гарантії, що потенційно успішний артист не профукає свою можливість стати дійсно успішним. Успіх – це перманентна робота над собою і над своїм культурним продуктом, що, на жаль, багатьом нашим артистам не вдалося. Є багато прикладів, коли є, нібито, все для успіху, а він не приходить, але приходить на короткий час, а потім артист «здувається».

Ірена Карпа: Везучістю. І любов’ю до того, що він робить.

Олег Артим: Зайвою енергією. І не повбивати зарано одне одного на репетиції.

Євгенія Смолянінова: Наміром.

Оля Чапкіна: Бажанням досягти успіху власними зусиллями, а не хорошим піаром та вливанням грошей в свою діяльність. Ну, і для мене велике значення має здатність артиста на написання пісень та музики, а не на лише їх виконання.

 

Чи варто між визначеннями «українська музика» та «україномовна музика» ставити знак рівності?

Артур Данієлян: Ні в якому разі. Українська музика може бути не обов’язково україномовною, і навіть більше – вона повинна бути багатогранною, а обмеження у мові – це рамки, яких варто уникати в музиці.

Ірена Карпа: Ну, музика буває ще й електронна. І експериментальна. І академічна. Музика – це музика, а слова – це слова. Вони мають стосунок до мови. Українська музика – це та, де автор ідентифікується приналежним до України. При чому, автор не обов’язково має бути етнічним українцем. Я би ділила музику лише на якісну чи ні. Те, що звучало останні роки в ефірах російськомовне, естрадне і пост-радянське, змушувало мене просто вимикати радіо. На жаль, якщо перекласти всі ці «геніальні» тексти на українську, рівень якості такої «музики» не зміниться. Тут вже і музиканти, і люди, які відбирають музику для ефірів, мусять просто бути чесними й вимогливими до себе і до інших.

Євгенія Смолянінова: Я вважаю, що вся музика, яка створена в Україні чи українцями, є українською

Оля Чапкіна: Особисто для мене «українська музика» – це музика українських виконавців або українські народні пісні, «україномовну ж музику» виконувати може будь-хто, тож, ні.

«Я би ділила музику лише на якісну і не якісну»

Катя Чілі здивувала всіх, вирішивши прийняти участь у цьогорічному сезоні «Голосу Країни». Чи можна очікувати подібний вчинок від вас?

Артур Данієлян: Так, ми плануємо відправити туди Артима з якоюсь піснею Тома Уейтса. Він, до речі, певний час тягнув лямку вокаліста нашого гурту.

Ірена Карпа: Стосовно мене – ні. Зупинимось на Артимі.

Останнім часом було чимало скандальних заяв від популярних українських виконавців у контексті російсько-українського конфлікту, які викликали обурення у громадськості. На вашу думку, чи варто «закидати шапками» таких артистів?

Артур Данієлян: На це дійсно треба звертати увагу, але не варто забувати, що космополітизм (у негативному сенсі цього терміну) – не сама велика проблема нашого суспільства на фоні, наприклад, корупції в усіх сферах нашого життя, і інфантильності та бездіяльності нашого суспільства.

Ірена Карпа: Шапками, і не тільки ними, варто закидувати тих, хто розкрадає країну, посилає людей на смерть заради власного збагачення і безкінечно бреше, поки громадськість відволікається на черговий фейсбучний срач.

Олег Артим: Ще в Curva cum back про групу «пятьніца» ми згадали теплим словом.

Євгенія Смолянінова: Це їх справа.

Оля Чапкіна: У цьому випадку треба розглядати кожен випадок окремо і тільки так, причому, володіючи достовірною інформацією, а не маячнею з ТВ.

Рецепт успіху країни – її культура?

Артур Данієлян: Культура країни – це її обличчя. Дійсно те, наскільки в країні розвинуті культурні ініціативи, говорить багато навіть про побутовий рівень життя у цій країні. Адже спочатку хліб, а потім видовища. Якщо з хлібом все добре – будуть і видовища.

Ірена Карпа: Великою мірою – так. Крім прозорості, чіткого дотримання законів і відповідальності кожного за те, що він робить в цій країні, це ще й культурний експорт. Бажання творити оригінальний, не вторинний продукт, грамотно позиціонувати його на світовому ринку, інвестувати в молоде, потужне, талановите. Капіталізувати автентичне і древнє. Але це в нас станеться тільки тоді, коли до вершечків системи дійде проста аксіома: культура – це політика.

Євгенія Смолянінова: Це один з найголовніших компонентів успіху країни, що породжує критичне мислення, та формує розуміння того, що відбувається.

Оля Чапкіна: У першу чергу культура поведінки та елементарне виховання, не кажучи про естетичне. Яка може бути культура в країні, де люди кидають сміття собі під ноги, вигулюють собак на дитячих майданчиках та жруть насіння в вагоні метро, плюючи лушпайки в кишеню. Спочатку це, потім виставки та театри…

Дякуємо за спілкування!

А читачам нагадуємо, що 20 травня гурт Qarpa візьме участь у святкуванні Дня Вуличної Музики! Шукайте локацію на столичній Пейзажній алеї! До речі, організатори свята запровадили краудфандінгову компанію по збору коштів, де у якості призів фігурують диск гурту Qarpa та чаювання з його вокалісткою. Деталі тут.

Джерело: Нотатки

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "Qarpa", Карпа Ірена

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s