Наталя Бєскова: Масових проявів мови ворожнечі в українських навчальних закладах немає

9 Березня 2017 р.

Чи є поширеною проблема мови ворожнечі в українських освітніх закладах? Чи якісно висвітлюють цю тему журналісти? І як навчити школярів толерантності й терпимості?

«Детектор медіа» в рамках проекту з подолання мови ворожнечі в медіа публікує точку зору Наталі Бєскової, заступниці директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, начальниці відділу змісту освіти, мовної політики та освіти нацменшин.

У бліц-інтерв’ю вона, зокрема, зазначила, що рівень використання мови ворожнечі в сучасних загальноосвітніх закладах є низьким, і департамент не знає кричущих випадків будь-якого приниження гідності як серед дітей, так і в стосунках між учнями й учителями. Міністерство освіти не отримує масових скарг і не вважає цю проблему значущою, але швидко реагує на поодинокі прояви мовної ворожнечі.

Пані Наталю, які досягнення департаменту загальної середньої та дошкільної освіти за минулий рік ви вважаєте ключовими?

– Наш департамент визначає освітню політику в загальноосвітніх навчальних закладах, займається організацією розроблення стандартів програм і підручників. У минулому році велика увага приділялася створенню опорних шкіл і забезпеченню навчальних закладів обладнанням для природничо-математичних кабінетів – було обладнано 200 шкіл, і цього року процес триває.

Минулого року було модернізовано програми для дев’ятих класів, а також перших-четвертих класів, причому вперше за історію Міністерства освіти ця модернізація відбувалася за допомогою відкритого спілкування на інтерактивній онлайн-платформі EdEra, і долучитися до цього обговорення могли всі охочі. Зрештою надійшли тисячі пропозицій і зауважень, і в програми внесено все те, що хотіла бачити передова педагогічна й батьківська громадськість.

Також в цьому навчальному році продовжується забезпечення навчальними програмами і підручниками згідно попереднього стандарту учнів дев’ятих класів. Наразі триває конкурс підручників для дев’ятих класів, він теж іде відкрито: посібники надходять на спеціальну платформу й учителі самі обирають тих авторів, які їм подобаються. Тобто Міністерство не нав’язує, з яким саме матеріалом має працювати вчитель.

Міністерство готується до впровадження Нової української школи, це довготривала процедура, бо в першу чергу потрібно підготувати нормативну базу. Розроблено концепцію стандарту Нової української школи, розроблено та створено політичну пропозицію, яка затверджена розпорядженням Кабінету міністрів щодо впровадження Нової української школи в Україні. Процес розпочнеться в 2018 році, але вже зараз мають бути напрацьовані стандарти, програми, відповідно до яких писатимуться підручники. Зараз робоча група працює над стандартами – це велика мобільна група, туди можуть долучатися активні люди. Цей процес відрізняється від попередніх відкритістю, великим впливом громадських організацій і ЗМІ. Ми дуже відкриті і прислухаємося до всіх критичних зауважень, які надходять на адресу розробників. Безумовно, вивчаємо міжнародний досвід, враховуємо минулі помилки.

– Чи є завдання, які не вдалося виконати і чому?

– Ми отримуємо завдання від Уряду або Президента. Вони щоденні, і ми перебуваємо в безперервному процесі їх виконання.

Як відбувається взаємодія департаменту зі ЗМІ? Чи достатньо, на вашу думку, українські медіа висвітлюють проблеми освіти в Україні?

– Департамент працює з медіа через прес-службу. Коли представники засобів масової інформації приходять до нас і спілкуються наживо, проблем із висвітленням тем ніколи не виникає. Але є видання, що публікують якісь розкручені у Фейсбуці «качки», навіть не звертаючись до нас за так званою альтернативною точкою зору. Я не можу назвати останні приклади, коли ЗМІ перекрутило інформацію, але різні фейсбучні історії викликають часом сміх, а часом – сум і сльози.

Чи існує, на вашу думку, проблема мовної ворожнечі в освітніх закладах?

– Згідно Конституції та закону України «Про Освіту», представники всіх національностей і взагалі всі, хто проживає в Україні, мають рівний доступ до освіти. При прийомі дитини в школу ніхто не має права запитувати, якої вона національності, раси, походження тощо. Це заборонено законом, і якщо такі речі трапляються, то це справа вже інших органів. Інколи ми дізнаємося про такі випадки зі ЗМІ або нам телефонують із регіонів, і відразу реагуємо, вивчаємо ситуацію, виїжджаємо на місце. Але хочу зазначити, що масово такої проблеми немає – ми не отримуємо масових заяв, скарг.

Чи знаєте ви випадки використання мови ворожнечі серед школярів (щодо дітей з особливими потребами, дітей інших національностей, сиріт, дітей, які переїхали з окупованих територій)? У чому, на ваш погляд, причина такої дискримінації, якщо вона є?

– Ви навіть не можете собі уявити, як доглядають у школах дітей, що переїхали з окупованих територій. Можливо, в перший рік якісь поодинокі прояви неприязні траплялися, але це абсолютно наші діти, і всі це розуміють. Більшість моїх друзів працюють у школах, і я не чула таких випадків, щоб десь не прийняли дитину. Єдине – можуть порадити, до якої школи краще піти, бо інколи дітям зі Сходу легше вчитися в школі з російською мовою навчання, а не українською. Я собі уявляю, що здійнялося би, якби хтось собі дозволив принижувати таких дітей.

Що робити для подолання цієї проблеми, навіть якщо, з вашої точки зору, це поодинокі випадки? Яка роль сім’ї та школи в цьому процесі?

– Однозначно, роль сім’ї більша й важливіша в цій ситуації. Мені важко уявити, аби вчитель міг собі дозволити принижувати гідність дитини (і якщо він дозволяє собі таке, то йому не місце в школі), а сім’я – за закритими дверима. Але вчитель також має працювати з батьками, піднімати ці теми на батьківських зборах, якщо виникають прецеденти. Це велика робота класного керівника з дитячим і батьківським колективами.

Зараз я навіть згадати не можу таких проявів. І до дітей, що приїхали з окупованих територій, у тому числі. Навпаки – допомога, волонтерство, сприяння, залучення, запрошення в театри, на концерти, різні акції. Бо це наші діти, ми хочемо, щоб їм було тут добре.

Які освітні заходи потрібні нинішньому суспільству для запобігання використання мови ворожнечі? Чи можуть допомогти вирішити проблеми мови ворожнечі та дискримінації предмети про толерантність та терпимість у навчальних закладах?

– У нас є курс за вибором «Медіаграмотність», він викладається в багатьох навчальних закладах, і розроблені методичні рекомендації для вчителів – як учити дітей користуватися інформацією, яка надходить із ЗМІ, в першу чергу з гаджетів.

Також є курс за вибором, який так і називається «Толерантність», – це чотири посібники для дітей 5-6-7-8 класів і вчителів про те, як не образити іншого.

Фото – Віталій Носач

 

 

 

 

Розмовляла Лілія Зінченко

 

 

 

Джерело: ДМ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s