Олександр Сидоренко: Мені всього подобається робити по три

24 березня 2017 р.

Перший і останній. 9 квітня у київському клубі Sentrum Олександр Фоззі Сидоренко відіграє перший концерт свого сольного проекту MetaMoreFozzey. Музикант одразу заявив, що цей перший концерт буде й останнім. 

Вокаліст і автор текстів пісень відомого гурту «Танок на майдані Конго» та сольного проекту MetaMoreFozzey, письменник, журналіст, затятий футбольний фанат, тренер футбольної команди зірок і любитель комп’ютерних ігор. Про Олександра Фоззі Сидоренка можна розповідати багато — він людина дуже багатогранна. Чому полишає з метаморфозами, чи навчився писати прозорі тексти, а також про справу життя — ТНМК — Фоззі розповів «Україні молодій».

«Це був студійний проект, який можна назвати як смітником, так і чернеткою»

— Олександре, вашому сольному проекту MetaMoreFozzey вже 14 років. Чому саме тепер вирішили організувати концерт?
— Хотілося крапочку поставити в цьо­му проекті. Ми вже були тричі за крок від концерту, вже майже дату призначали, але весь час відкладалося. Торік влітку ми сиділи на фестивалі «Файне місто Тернопіль», наш виступ посунули і ми 3 години чекали. Була 2-га ночі, нам було вже все одно, ми пили віскі і думали лише, коли нам нарешті дадуть зіграти. Хтось із хлопців порушив тему MetaMoreFozzey, і я сказав: та треба зробити концерт, усіх зібрати, (бо дуже багато музикантів брало участь у запису пісень). І оскільки я сказав «А», то вони почали нагадувати і дражнити, тож дату таки призначили і вже назад дороги немає.
— Одразу  вирішили, що концерт буде й останнім?
— Так. Це ж не просто, що я один вийшов, почитав якийсь репчик і все. Буде багато запрошених людей, і я не зможу їх збирати щоразу, це і гроші, і час на репетиції. Я ще навіть ніде не казав, хто бере участь, а там багато гостей — Каша Сальцова, Сашко Положинський, Діля…
— ТНМК також буде?
— А це таємниця. Єдине можу сказати, що сюрпризи будуть. І це стосується як виконавців, так і репертуару. Оскільки пісень із першого альбому не збереглося, я попросив в Артура Данієляна — пошукай, може, десь вони є. То він мені віддав весь архів студії — 600 СD-болванок, от я 11 годин шукав і таки познаходив. Познаходив багато чого цікавого…
— З’явився ваш сольний проект через те, що ваші тексти не підходили для «Танку»?
— Так, спочатку це були лише ті, що не підходили для ТНМК, а потім і якісь зовсім хуліганські речі. Якщо раніше з’являлася ідея — я відкидав, то потім так: з’являлася ідея — і я її записував. Це був студійний проект, у якому я просто записував пісні, його можна назвати як смітником, так і чернеткою.
Пам’ятаю, 2003 року я приніс на студію пісню «Діти Голлівуду». Фагот почитав текст і сказав — це ти, це не гурт, я не зможу це співати, бо це твої відчуття. Тоді я на нього образився. Бо ж про будь-яку пісню, яку пишеш, ти думаєш — це Yesterday, а потім розумієш, що щось не вийшло, закохуєшся в іншу пісню. На той момент я був закоханий у «Діти Голлівуду», вона мені дуже сподобалася, ми навіть на репетиціях запис якийсь зробили.
І я подумав: чому пропадати матеріалу, і записав 2 альбоми з Артуром Данієляном. Я обирав якийсь текст, приходив до Артура додому, записував, і уже він «винаходив велосипед». Потім йому стало не до третьої платівки, записаний матеріал лежав десь 7 років, я чекав, коли з’явиться саунд-продюсер, якому буде цікаво потренуватися. Він з’явився, — це Євген Чистяков, він працює в Фагота на студії, ми зібрали і старі записи, і записали щось нове, якісь пісні, що для «Танку» не підійшли.

«Я не бачу себе ніде, окрім ТНМК»

— Тепер вирішили, що вже не хочете працювати над сольним проектом?
— Сьогодні диски не продаються, немає бази, немає заради чого, а я не люблю робити в мінус. Оскільки проект суто студійний, а заробляють усі з концертів, то сенсу немає саме в альбомах. Якщо буде якась ідея, я побачу пісню, яку я захочу показати хоча б на 100 лайків і яка для ТНМК не підходить, тоді я, може, запишу, а так сидiти i писати альбом — того не варто.
Мені не подобається, коли хтось із якогось гурту починає робити сольний проект із такою думкою, що ось мене не цінують і зараз я покажу. І всі хочуть одразу давати концерти, заробляти на стороні, показати себе. У тому є трошечки ментально злам ідеї гурту.
Тому я одразу казав, що мій сольний проект ніяк не зачепить гурт, гурт — це справа мого життя, з 1989 року я не бачу себе ніде, окрім ТНМК. Тож MetaMoreFozzey — це трошечки жлобський рефлекс, бо шкода того часу, коли ти сидів на балконі і писав текст. От уявіть, написали ви статтю і вона не вийшла. А чому три платівки? Бо мені всього подобається робити по три. Я і з книжками так роблю — хочу зараз закрити харківський цикл третьою книжкою, наступного року — євпаторійський цикл, щоб теж було три.
— Тобто думок полишати ТНМК, щоб робити власний проект, як це зробив Діля, у вас не було?
— Ні, не було. А Ділю ми тоді трошечки прискорили. Він на той момент ще хотів пограти, але ми сказали, якщо вже ти хочеш іти, то йди одразу, в нас буде більше часу на переформатування. Ми тоді дуже швидко записали альбом «Сила», щоб відчути силу в собі, бо це була значна втрата.
Пам’ятаю, 18 вересня ми грали з Ділею останній концерт у Києві на Європейській площі — це був його день народження, я в окулярах вийшов, бо боявся, що заплачу, було важкувато. А наступного дня ми грали в Кіровограді на стадіоні, і був Сашко Положинський, він послухав, підійшов і каже: «А мені навіть більше сподобалося». Підтримав нас.
— А хто вирішує, чи підходить пісня для гурту, чи ні?
— Зазвичай Фагот, хоча були такі ситуації, коли пісні, що йому не подобалися, ми все одно робили, і вони ставали хітами. Але він дуже холоднокровно на все це дивиться, мені цього не вистачає, я зазвичай закохуюся в якусь ідею, а от він, безперечно, має продюсерський талант, може відсторонено поглянути і сказати — це не спрацює.

«Усе моє «шиття на дому» тепер ітиме в прозу»

— Хто був цензором у MetaMoreFozzey?
— Ніхто. Я писав не заморочуючись. Для ТНМК я можу писати текст пісні 10 років, а для сольного швидко щось накидав-накидав. Як було, так і було, записав і забув, а потім мені Артур дає — на послухай, а я кажу: а що це?
Я собі на концерті поставлю пюпітр, бо я цих текстів не пам’ятаю, минуло 14 років. І я їх заново відкриваю — о, прикольно написав. У MetaMoreFozzey є певна кількість пісень, які написані і зіграні в ТНМК, але не ввійшли до альбому. Наприклад, в останньому альбомі була пісня «Люби і мрій» з Наталею Гордієнко, це була пісня для «Танку», але не підійшла, тож ми її записали, щоб залишився хоча б якийсь спогад про витрачений час і натхнення.
— Куди тепер діватимете все, що не підійде для «Танку»?
— Усе моє «шиття на дому» тепер ітиме в прозу. Я книжки почав писати, коли вийшов другий сольний альбом, тож мені є чим розважатися.
— Книжку поезії не думали видати?
— Ні, це римована поезія, яка без музики не читається, її треба читати вголос, там дуже багато перенесення наголосів, у вимові, зокрема. Це стосується і літератури, от я пишу про Харків і мене питають, а чому там не українською? Бо я українською не передам, це не достовірно, буде неприродно, якщо герої розмовлятимуть літературною українською мовою, природність — це головне.
— Торік гурт «Танок на майдані Конго» святкував 20 сезонів. Як за вашими особистими відчуттями — це багато?
— Ну, якщо рахувати зі шкільного ансамблю — лишилися, до речі, з того складу двоє: я і бас-гітарист, — то він існує з 1989 року. У червні буде 28 років, колись ми ще в Палаці піонерів грали. Мені здається, що протягом цього часу можна було зробити більше, але так завжди складалося, що ти мусиш постійно балансувати, бо це гурт, це постійно компроміс, не всім подобається одне й те саме.
Потрібно тримати цей баланс, так завжди в нас виходило, що ми нікуди не поспішали, іноді було кілька моментів в історії, що нам треба було і ми поспішали, і воно вдавалося, але потрібні були тиск і дедлайн. От ми записали з «Братами Гадюкіними» пісню «Гострі Ножі» і півроку чекали на ідею, що вдарить з неба з приводу відео. Нещодавно був концерт, ми розговорилися і ніби винайшли ідею, але кліп треба було робити ще у вересні. Проте музика тим і відрізняється, що забагато чинників, яких не можна передбачити.
— За такий тривалий час — 20 сезонів ТНМК — неминучі сварки, конфлікти в колективі…
— Звичайно, сварилися, і билися навіть. Це ж хлопчики, кожен щось собі гадає, характери різні. Але маю сказати, що кожен гурт — це найцінніше що може бути з чоловіком, це відчуття, як у дитинстві, коли ти сідаєш в автобус і їдеш кудись із футбольною командою. І тобі треба довести, що ви команда, а не просто так.
100 % таке відчуття, коли ти їдеш на гастролі і на тебе чекають, і де тобі за умов нашого вибагливого шоу-бізнесу і ринку, який був не зовсім українським, постійно доводилося стрибати вище за власну голову, виборювати якийсь шматок уваги, і це щоразу запускалося знову як з нуля, і цей виклик, і відчуття, що ви командою кудись їдете, — це найкраще, що може бути в житті.

Ніколи не хотілося працювати в Росії

— Шоу-бізнес був не зовсім українським. Нині український?
— Він змінюється. Так, можна проаналізувати, що слухають «Вконтактє», і зрозуміти, що все не так швидко змінюється, але ж потрібен час. Концерти є, пісні є, є попит через вимоги з боку держави до радіостанцій. На радіо буде більше молоді, вони зможуть себе там почути, а це прекрасне відчуття. Не можна порівнювати з тим, що було 10 років тому — ринок рухається, розвивається, все стає лише кращим, більше артистів, більше контенту, фестивалів. Не треба про це багато думати, а більше про те, що пишеш ти. Усі питання треба адресувати собі.
n Для вашого гурту щось змінилося із запровадженням квот?
— У нас ніколи не було відчуття, що ми пишемо музику для радіо. Є музиканти, що фахово і маркетингово підходять до виготовлення саме радіопісень, є люди, які пишуть пісні, орієнтуючись на формати конкретних радіостанцій. У нас завжди з цим було важко, бо лише кілька пісень ставили в ефір, кожного разу я дивувався — нічого собі, взяли?!
— Які пісні взяли?
— Зазвичай «соплі» беруть: «Гранули», «Вода». Я маю на увазі «мєдлякі». Мабуть, треба було сісти і цілеспрямовано зробити пісні для радіо, але все не до того, все хотілося самого себе здивувати. Тому подивимося, зараз на стадії запису нового альбому, дещо вже записали.
Студія переїхала, то ми на 3 місяці зупинилися, мабуть, після 9 квітня сядемо писати щось нове, хочеться поекспериментувати з новим матеріалом. Ми в горах були тиждень, я там понаписував трошки. Восени були в Карпатах, я їм читав те, що за рік написав, бо лежав у лікарні і мав на те час: прози багато написав і пісень, поки що активно відреагували на один текст. Але думаю, що до роботи з 12 текстів візьмемо 3-4 точно. Раніше з решти пісень я б зробив щось для MetaMoreFozzey, а тепер немає потреби.
— Коли плануєте вихід альбому?
— Треба записати, донаписати, зараз ми за тиждень-два випустимо останній кліп на пісню «Дзеркало» з попереднього альбому і почнемо думати про відео з «Гадюкіними», це вже буде новий альбом. До нього ми вже записали пісню «Новий рік — попса, Різдво — рок-н-рол», радіостанції її так радо взяли до ефіру на Різдво, що я аж здивувався. До літа щось допишемо, напишемо, тоді вже буде зрозуміло, коли його можна збирати, це довгий процес, це великий шматок часу і роботи.
— Уже згадували, альбоми сьогодні люди купують мало?
— Так, переважно слухають в інтернеті. В українському шоу-бізнесі двi категорії виконавців: одні роблять так, як у Москві, — вони мислять синглами. Другі, як у Лондоні, — західна аудиторія звикла орієнтуватися на альбоми: є альбом, сингл, працюємо. А от з’явився прошарок, наприклад гурт «Віа-Гра», не знаю, чи взагалі випускав якийсь альбом, у них просто був сингл, що звучав iз кожної розетки 220 В. Ми стара школа, ми звикли мислити альбомами. От сьогодні піду слухати новий альбом Depeche mode. Мабуть, треба було спробувати EP — маленький альбом, але чи то ми ще не набрали градусу, щоб змінити своє ставлення до релізів.
— Не навчилися ви писати і прозорих текстів?
— Я сідаю писати щось прозоре і зрозуміле, а виходить… Не знаю, що має статися, щоб я почав писати такі пісні. Звісно, менеджери хочуть оптимізації, так само і музиканти хочуть, щоб співалося про «я-ти, кава і вино» і звучало на «Русском радио», бо за це більше грошей, більше роботи, всі спокійно до цього ставляться.
За законом жанру в приспіві має бути «я-ти», тоді слухач уявляє себе, що він — це «ти», зірка — це «я», і от вони разом. Але мені це не цікаво, теоретично я можу спробувати, але не факт, що вийде. Можливо, я трошечки і заважаю в цьому плані гурту, вони б хотіли певного поштовху, але поки що так. Бо ж шоу-бізнес рухають дві речі: дівчата і радіо. Чому беруть до рук гітару? Це засіб привертання уваги, скільки дівчат нам допомагало, бо їм хотілося, щоб гурт існував. А радіо — історично так склалося, що без радіо музики не існує, зараз цю функцію перебрав на себе інтернет. Але я ж не можу викинути все набуте й орієнтуватися на цільову аудиторію Вконтакті.
— На якийсь компроміс готові піти?
— Усе життя — це суцільний компроміс, питання в тому, яка амплітуда того компромісу.
— Яка амплітуда вашого компромісу?
— Поки що я не здаюся, я намагаюся зробити так, щоб мені самому було цікаво. Уявимо собі, як працює гурт «Руки вверх». Вони почуваються так, немов щойно вигадали фа-дієз мінор, і тут їхня думка збігається з думкою їхнього слухача, який теж впевнений, що вони щойно вигадали фа-дієз мінор. Питання знайти свого слухача, якому це буде цікаво, і яка кількість того слухача.
— На замовлення пісні писали?
— Мав кілька пропозицій, і завжди мені було дуже важко. Це як «на розстріл», доводиться щось таке собі обіцяти, щоб сісти і писати на замовлення. Якщо не рахувати «Червоної рути» — я писав на фестиваль — зазвичай людям не підходили мої тексти. Якісь гроші навіть пропонували-давали, але я не пам’ятаю випадків, коли щось вийшло вдало.
Спочатку має бути герой, потім події, що з ним відбуваються, якісь зав’язка-розв’язка, це як міні-оповідання має бути, тоді я можу пісню написати. А писати просто «Мені тебе не вистачає» і що? Я розумію, що так простіше достукатися до когось, але що далі? Мені не цікаво, а якщо не цікаво, то не напишу.
Я можу сидіти і кілька років чекати на ідею. Це радше проблема, аніж вдалий приклад. От у мене телефон — це кладовище ідей, нотаток, усе записую сюди. Потім уже це питання красивого місця — зазвичай на морі або в горах — там уже все збираю до купи. Я взимку попрацював, наступна сесія буде влітку біля моря, збиратиму накопичені ідеї. Якось Фагот мені закинув, що всі тексти в нас сумні, але це взагалі проблема світової культури, не тільки української. Як можна писати про Ромео і Джульєтту, що вони одружилися, в них купа дітей, і вона товста, як Наташа Ростова? Я тоді зрозумів, що це ідея і написав текст пісні «Синій кит» про те, що з Ромео і Джульєтти все в порядку.
— Буде пісня?
— Ні, вже не буде, забракували. Я знову так закрутив, що люди питали, а до чого тут синій кит. Ну, що я, пояснюватиму?
— Цього року гурт ТНМК отримав премію Yuna «За внесок у розвиток музики». Як ставитеся до таких премій?
— Хотілося б, звісно, існувати в межах нормальних номінацій. Я дуже пишаюся, що колись вони включили нас до 5 гуртів, що сформували українську музику протягом 20 років Незалежності, це почесно. Але мені хочеться, щоб ми з’явилися і в хітових номінаціях — «Пісня року», «Кліп року», «Текст року». Щодо мого ставлення, то я розумію, що всі ці премії нам потрібні, бо вони піднімають капіталізацію бренду «Україна» і працюють на користь держави, на користь економіки і на користь кожного. Усі ці церемонії нам вкрай необхідні: що більше їх, то більше ми схожі на державу.
— До Росії вас не кликали?
— У 2000-2001-му ми там грали більше, аніж тут, але то було пов’язано з хвилею зацікавленості українськомовною музикою, вони багато крутили нас безплатно по телевізору, бо ж усе все залежить від медіа. Якби ми тоді уклали угоду, розмовляли з різними агенціями, якби домовилися, то далі б усе перейшло на фінансові рейки, ті, хто домовився, їх ставили в ефір. У нас не склалося, я завжди тримав пальці хрестиком, бо мені не хотілося працювати в Росії, це з дитинства таке несприйняття. Я в 12 років потрапив до Москви і рахував години, коли звідти поїду, а от приїхав до Києва, то мені все сподобалося, нічого не дратувало, а там усе інше. Ніхто ж із музикантів не розповідає, як вони їдуть до якоїсь Твері, а там їм кричать: «Пой на русском», і як це насправді важко, але це гроші, тому про це всі мовчать.

 

 

 

Розмовляла Марія Сулима

 

 

 

Джерело: УМ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "ТНМК"

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s