Світлана Орліченко: Щоб зіграти Дездемону, я мовчала цілий день

17 березня 2017 р.

Світлана Орліченко понад двадцять років — прима Київського академічного Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.

Репертуар заслуженої артистки насичений і різноплановий: Дездемона («Отелло»), Сваха («Одруження»), Варвара ( «Біс»), журналістка («Черга»), маркіза («Небезпечні зв’язки»), Варя («Вишневий сад»), Пацієнтка, Адвокат («Мотузка»)… Неперевершено грає Сільвію в однойменній виставі.

Хтось влучно зауважив: «Кращої собаки, аніж Ви, ми не зустрічали».

В затишній обстановці, на кухні, п’ємо ароматний чай і говоримо про дорогу, яку Світлана долала до театру.

«Мама плакала, коли бачила мене на сцені»

— Світлано, у столичній школі ви проявляли якісь особливі здібності? До чого саме був хист?
— Вчилася у 151-й школі (це Чапаєвка). Поряд ліс, спортивна база «Динамо» Київ. Так дитя шукає, чим зайнятися: танцювати чи малювати? Я стала на лижі й показала непоганий результат. Займалася в спортивній секції. Та до юнацької збірної України не про­йшла  (вени близько). Трохи займалася танцями.
— А ким бачили вас батьки?
— О! Мама дуже хотіла, щоб дитя стало бухгалтером. Бо у них на заводі всі бухгалтерки ходили в білих халатах, із золотими кульчиками, каблучками і на підборах. Їх поважали й у них завжди була свіжа копійка. Та поступати я поїхала до Ніжинського педагогічного інституту імені Гоголя на філфак. Мамі цей вибір також подобався. Успішно склала іспити, забрала документи й повернулася до Києва.
Словом, мамине бажання виконала, а вчитися не змогла. Мамі сказала, що не пройшла за конкурсом. Не поїде ж вона перевіряти. Відчувала — не моє то. Я виконувала всі бажання батьків, але йшла своєю дорогою, шукала свою історію…
— Якою була реакція батьків?
— Мама плакала, коли бачила мене на сцені. В її голові не могло скластися, що дитя колись буде там — в телевізорі чи на сцені. Їй було то все незрозуміло і незбагненно. Вона тішилася до сліз.

Як ангел-охоронець Валентина Зимня

— Ви вчилися на курсі Валентини Іванівни Зимньої. Пригадуєте час ви­пробувань?
— Ще й як! Зазвичай у кімнату заходило п’ять осіб на перше ознайомлення, а я чомусь була одна. Я добре знала Аркадія Гашинського, бачила його на сцені театру. І йшла, власне, до нього. Читала свого улюбленого «Глитай, або ж павук» Марка Кропивницького. Та з переляку забула навіть букви… Стою, сльози градом. А Гашинський — красень, — повертається до Валентини Іванівни і запитує: «Що будемо робити?» І Зимня мене рятує. Просить читати ще. І щось особливе вони в мені побачили. Відібрали.
Словом, Валентина Зимня набрала дівчат, а Аркадій Гашинський — хлопців. Це вже ми пізніше довідалися. Через два роки пішов із життя Гашинський. Його курс передали Михайлу Резніковичу. І хто знає, як би склалася моя подальша доля. Але як кажуть: люби, Боже, правду. Чомусь же я опинилася саме в цьому театрі. Могла ж навіть вийти заміж (був момент) й опинитися десь у Чикаго…
— То кому завдячуєте у своєму виборі? 
— Дякую Богу і батькам. Дякую народній артистці України Валентині Зимній. Дякую видатному українському режисеру Едуарду Митницькому, що повірив у мене і взяв до театру.
— У студентські роки у вас сталася неприємність — ви травмувалися.
— Я впала з третього поверху навчального корпусу інституту, що на Хрещатику. Летіла півтора прольоти і мало не розбилася. Це сталося на початку другого курсу. У двох місцях була зламана нижня щелепа. Коли прийшла до тями й побачила своє обличчя, зрозуміла, що кар’єрі кінець. Та й тут на допомогу, мов ангел-охоронець, прийшла Валентина Іванівна. Вона сказала: «Не журись. Зробимо «Матінку Кураж». Я буду Матінка Кураж (свого часу грала в Чернівецькому театрі), а ти — німа Катрін. Вона навіть екстерном зарахувала мені іспит.
— Маєте багатьох відомих однокурсників: Євген Нищук, скажімо.
— Так, багато наших у Київському академічному Молодому театрі, Сніжана Єгорова на телебаченні, Вікторія Малекторович працювала у Відні, Євген Курман, художній керівник театру в Кропивницькому, Євген Нищук, актор театру й міністр культури України…

У 46 зіграти шістнадцятирічну? Можна!

— Що найскладніше у ваших ролях?
— Найскладніше — включити лампочку всередині себе. Внутрішній світ. Він включається. Але це дуже складна й виснажлива робота. Можна користуватися гримом. Але як у 46 зіграти шістнадцятирічну? Можна!
— Вам пощастило працювати на сцені з Адою Роговцевою.
— Якось я сиділа й думала: Господи, почуй мене. І прийшла Вона. І все вирішила. Ми враз стали ріднею. Про наше спілкування, дружбу можна відзняти кіно. Це окрема історія. Кожен, хто приходить у їхній дім, приходить навіки. Там немає суперництва. Там люди з крові і плоті. Ти щасливий жити поряд із ними. Саме поряд із ними життя — «Схоже на щастя»» (режисер-постановник Катерина Степанкова).
— Ваші режисери Юрій Одинокий, Дмитро Богомазов, Олексій Лісовець, Едуард Митницький.
— Неймовірно вдячна Юрію Одинокому, який у перший рік зробив зі мною три різні жінки. Дмитру Богомазову за роль, яка взяла «Київську пектораль». Особлива подяка Олексію Лісовцю, Едуарду Митницькому, які беруть у свої роботи й абсолютно впевнені у мені. Останнім часом це Катерина Степанкова. Тобто, ці люди в мені щось бачать, те, що не зможе зробити інша виконавиця. Бо виконавиць, правду кажучи, багато.
— Чи якась із ролей для вас особлива, близька?
— Близька, симпатична мені Дездемона. А знаєте чому? Вона мені дуже важко давалася! Тих «дівчат», які приходили в моє життя і давалися надто складно, я поважаю більше. Та ж Варвара з «Вишневого саду»…
Відмовлятися від ролей гріх. Кожна робота може бути останньою. Інша справа: чи ти її потягнеш. Цього ніколи не знаю. Не знаю, добре це чи погано. Ролями не перебираю. Просто роблю свою справу. Бо ти є фарба. І тільки режисер може сказати, чи є в тобі той напівтон чи згусток того кольору, який потрібен йому в тій чи іншій постановці. Тому й не знаю, за якими критеріями мене відбирають режисери.
Розмовляла Людмила Чечель
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s