Скульптор Дарія Альошкіна: Хочу відродити витинанку-фіранку

5 квітня 2017 р.

У Львівській обласній філармонії експонують ікону Любові Яцків, на якій зображено, як Богородиця оплакує Ісуса Христа.

Тлом для образу обрали панно з паперових витинанок Дарії Альошкіної «Дерево життя».

Поки шанувальники мистецтва приглядаються до доволі незвичного фону, мисткиня уже анонсує: 9 квітня нова виставка та нові, великодні витинанки.

Метри паперу, ножиці, спеціальні гострі ножі для витинання і натхнення без перерв — це те, з чим асоціюється Дарія Альошкіна сьогодні. А починалась паперова епопея з декрету.

Витинанка за мотивами творів Шевченка

— Даріє, що має говорити ваше «Дерево життя» глядачеві, який прийшов подивитись на нього й на ікону «Не ридай мене мати»?
— Ця робота створювалась за мотивами творів Шевченка. Я можу сказати, що це якийсь життєвий шлях. Узагалі, твори Шеченка мені лірично сумненькі. Певні твори навіть депресивні. Тому що час, напевно, був такий, важкий. Не забереш. Хвилі Дніпра я зобразила внизу. Далі йде коріння. Усе обрамлено гіллям верби. Листочки верби — це силует витинанки.
Далі зображений хлопчина, який тримає пташечку. Вище зображена мама з дитям, це, можливо, щось за мотивами «Катерини». А далі вже зображено дві пташечки — взято з української традиційної витинанки. І в центрі стовбура, теж характерний для витинанки, — вазон-квітка. Через цю серцевинку я хотіла показати квітучість нашого народу, що в нас є надія, є паросток на продовження.
— Як сталось так, що ваше «Дерево життя» «вкоренилось» у Львівській філармонії cаме поряд з іконою «Не ридай мене мати»?
— Це вийшов такий експеримент. Директор філармонії мав заекспонувати ікону Люби Яцків. І вона мала бути на білому тлі або на чорному… ну, вони шукали якісь варіанти. І сталось так, що він сказав: «Спробуємо поєднати це з вашими витинанками». І ми поєднали. Якщо підсвічувати все це червоним — воно додає драматичності.
— Площа однієї витинанки 4х2 м. Скільки знадобилось часу, щоб втілити у життя два такі симетричні твори?
— Оскільки це було екстрене замовлення, я встигла зробити його за 10 днів. Важко було. Я майже від них не відривалася. Це найбільша, поки що, у моєму творчому доробку робота.
— Ваші роботи викликають особливий інтерес, бо, погодьтеся, такий вид мистецтва побачиш нині нечасто. 
— Просто витинанка відтиснута всіма іншими видами мистецтва, бо це папір. Це не вічне, це страшно, це горить. У 2008 році, коли ми тільки починали робити такі виставки, один мистецтвознавець, на жаль, він помер недавно, — Михайло Станкевич — сказав, що витинанка може зникнути, якщо її не розвивати. Можливо, тоді мене це вразило. Я подумала, українська витинанка має жити, вона має глибоке коріння, вона сильна і живопису нічим не поступається.
— А був такий час, коли українці витинали масово?
— На початку ХХ століття. Особливо на Поділлі, то був час розквіту української витинан­ки. Витинанки — це швидкий спосіб прикрашання житла. Фіраночки робили на вікнах. Можливо, не всі могли в ті часи купити собі тюль. Вирізали собі з паперу — й одразу атмосфера створювалася святкова, на піч клеїли, на весілля робили квіти, є дуже багато гарних зразків витинанки як картини. Я якраз хочу відродити оцю витинанку-фіранку.
— У себе вдома вішаєте?
— У мене вдома постійно висять. Одну вішаю, дивлюсь на неї, потім — іншу, це процес.
— Як ви зрозуміли, що з паперу можна робити справді щось цікаве і небанальне? 
— Я просто повірила паперу, що з нього можна робити над­звичайні речі. Я побачила, що це лаконічність, це силует. Якщо на вікні витинанка — то це взагалі дуже багато спецефектів завдяки сонцю, вона змінюється протягом дня. І оця ажурність паперу, його філігранність додає збагачення польоту фантазії. Особисто мене це зачаровує. Я це роблю, потім дивлюсь і думаю: «Ну дуже круто!»

«У мистецтві треба бути сміливим, без перебору»

— У вас зараз є свої глядачі, свої замовники. А як ви їх «завойовували»? Ви ж самі кажете, що витинанку сьогодні «глушать» інші види мистецтва. 
— Я за освітою скульптор. І до народження дітей, а їх у мене троє, мої будні — це були камінь, пилюка, майстерні. Коли пішла перша вагітність, зрозуміла, що не зможу повноцінно займатися тим. І я почала розвивати своє дитяче хобі — експерименти з папером у техніці витинанки. Постійно виставляла щось у соцмережі, з року 2010-2011-го, народ дивився, замовляв, купував, людям сподобалось.
Мені здається, що в цьому плані у мистецтві треба бути сміливим. Але сміливим на межі, без перебору. І я вважаю, що свою публіку можна виховати. І якби я ту саму роботу виставила 5 років тому, то люди б на неї не зреагували. Я їх постійно поступово підживлювала.
— Працюєте вдома. Троє дітей. Як вам вдається вберегти свої делікатні роботи від рук маленьких пустунів?
— Усяке бувало, але вони з народження бачили, що я це роблю. В нас є таке табу — «Це мамине». І ніхто не чіпає. Бувало таке, що щось пом’яли, але спеціально рвати — ніколи. Ну трошечки було, що менший ревнував до того, що я працюю, дивився на то косо. Але йому перейшло, підріс.
Я сумую за каменем, дуже хочу з ним працювати. І час від часу, коли є можливість, то їдемо з чоловіком і працюємо, тобто дерево, камінь, лід, сніг — то зовсім інші відчуття, ніж коли ти ріжеш папір удома. Можна сказати, що витинанка зараз мене рятує в моїх умовах — діти, нема майстерні.
— Кажете, що сумуєте за каменем. Дітям уже 8, 6 та 3 роки — майже великі. Можна планувати повернення.
— От зараз є попит на витинанку. Є замовлення, є пропозиції виставок — я то роблю. Також маю кілька скульптурних проектів. Напевно, для мене найкраще — гармонійне поєднання всього того.
Зараз є багато пропозицій із закордону, особливо Польща. Вже позамовляли на літо. Якраз писанки, які я зараз роблю, мають у серпні бути в Любліні. У них буде ярмарок, і цього року тема — «Писанка», вони замовили у мене цілий арт-об’єкт.

«Ми додаємо як митці своєї новизни»

— Недавно у мережі запустили флешмоб #мененевзяли. Ви зізналися, що вас не взяли викладати, натомість ви зустріли чудового чоловіка. Ваш чоловік — Гордій Старух — скульптор, майстер iз виготовлення лір та ще й музикант. Що відбувається в момент, коли сходяться дві такі особистості?
— Було дуже цікаво. Разом щось робити, подорожувати. Можна сказати, що я закохалась спершу в нього не як в чоловіка, а саме у його творчість. Думаю, що він так само. Він якраз закінчував коледж імені Івана Труша. І ми брали участь в одній каменярській події, робили скульптури, і він став біля мене і за півгодини зробив шикарну роботу. Для мене це було дуже так «вау!», тому що на той час я вже мала за плечима 20 пленерів. Тоді подумала: «талант».
— Ваші батьки скульптори, ви скульпторка, чоловік — теж, його дід — Еммануїл Мисько, відомий скульптор. У своїх дітях бачите продовження династії?
— Надіюсь, що і діти вхопили це. Зараз трохи заважають у цьому процесі гаджети. Ніде від них сховатися. Але ми дозуємо їх по годинах. Росава, наприклад, уже впевнено каже, що вона малює краще за мене, і я ніколи не пхаюсь до її процесу.
— Чоловік виготовляє ліри, ви — витинанки. Можна сказати, що ваша сім’я взялася відновлювати автентичне українське мистецтво?
— Мушу сказати, є ті, хто бере старі креслення і робить точно-точно так, як було, а ми — по-іншому трохи. Ми беремо традиційну якусь річ, осучаснюємо її і популяризуємо. Ми додаємо як митці, як скульптори своєї новизни. І я вважаю, що в цьому нема нічого поганого, можливо хтось скаже, що треба відновлювати все саме так, як було. Але ж це ХХІ століття, це розвиток!
Ми незалежні митці, ми робимо так, як нам хочеться. Але оця традиційність — джерело, яке нас надихає, і ми цього стержня тримаємось. Я, наприклад, зараз працюю із писанками, відкриваю книгу із писанками, і звідти енергія черпається за кілька секунд! Можна придумати собі цілий космос!
— До речі, про писанки, не встигли глядачі добре роздивитись «Дерево життя», а ви вже анонсуєте нову виставку. Як ви встигаєте це все?
— Є такі жінки, які повністю кохаються у дітях, вони все для них роблять, купують усе, водять усюди, і їм цього вистачає. Я трошечки інший тип жінки, мені потрібно і материнство, і власна реалізація. Я дивлюсь на свою маму, її діти повиростали, повтікали, а вона собі далі творчо працює. У мами трохи інша ситуація була: п’ятеро дітей, жили в селі, але вона також встигала на симпозіуми їздити, можливо, не так буйно, але працювала творчо завжди.
А я себе трохи змушую працювати. Працювати вдома важко, бо вдома — це побут, кухня, діти, купа справ. Треба себе так організувати, щоб виділяти 2-3 години на творчість. І я себе змушую таким чином, що дзвоню, домовляюсь за виставку, «9 квітня я вам зроблю виставку», і все. Словом, я бачу, що в мене часу нема, і, відповідно, мене це стимулює до роботи.
Є люди творчі, якi, певно, чекають «натхнееееення» якогось, а я не працюю за таким принципом. Навіть якщо в мене нема ніяких виставок, я собі придумую проект і роблю його для себе. А щодо 9 квітня, то це буде виставка витинанок на тему Великодня у галереї «Щось цікаве».
— Не так давно ви були у Парижі. Ваше життя якось змінилося опісля?
— Це був проект на жіночу тематику, нас було вiсiм художниць. Хтось займався деревом, хтось плетінням, я — витинанкою. Цікаво доволі. Можливо, спрацював такий фактор, якщо тебе «там» (за кордоном) визнають, то тут уже більше цінують. Після поїздки в Париж я одразу це відчула, бо тут пішов «бум» такий, до того ніхто не «бумкав» (сміється).
Цікаво, що десь півтора року тому в мене якась така вистрелила думка, що я б поїхала в Париж. Потім мені сказали написати Ірені Карпі, може, вона там виставить мої витинанки. Я їй написала — мені ніхто не відповів. І цієї осені мені дзвонить iз Києва жіночка і каже: «Ми зацікавились вашими роботами і хочемо зробити виставку в Парижі».
Зрештою я потрапляю до Ірени, знайомлюсь із нею. І вона каже, що тепер вона моя фанатка. Тобто я кинула у космос думку — і вона притягнулась. Тому я зараз активно мрію про Лондон, Відень, про Америку — ще поки ні (сміється). Так що — мрійте.
Розмовляла Марічка Алексевич
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s