Володимир Кістіон, віце-прем’єр-міністр: Збитки від блокади Донбасу сягнуть 1-2% ВВП

31 березня 2017 р.

Блокада поставок вугілля з тимчасово непідконтрольних регіонів загострила увагу українського суспільства на одній із болючих точок держави — енергетичному секторові. Проблеми енергетичної системи завжди були відчутними в Україні. За часів незалежності ми вже пережили не одну енергетичну кризу, “газовий” конфлікт із Росією, віялові відключення електроенергії тощо, проте війна на Донбасі дещо посунула ці питання, зокрема, у медійному середовищі.

Перекриття постачання вугілля з Донбасу продемонструвало, наскільки чутливими залишаються українці до теми енергетичної безпеки.

Про шляхи подолання наслідків блокади й роботу уряду щодо забезпечення безперебійного проходження майбутнього опалювального сезону, можливості проведення перемовин із Росією стосовно закупівлі антрацитового вугілля, а також про ринок природного газу й формування ціни на газ для населення кореспондент Укрінформу поговорив з віце-прем’єр-міністром Володимиром Кістіоном.

– Про блокаду переміщення товарів, зокрема, вугілля з тимчасово окупованих територій Донбасу сказано багато, проте – чи прораховані вже конкретні суми збитків для української економіки?

– Насправді, конкретну цифру буде досить важко порахувати. Про неї можна говорити лише по завершенню блокади. Але, за нашими прогнозами, орієнтовно збитки від блокади пересування вантажів між контрольованою і неконтрольованою територією сягнуть у межах 1-2% від ВВП. Для прикладу, минулого року підприємства, які працювали за законами України, під юрисдикцією України, але де-факто розташовані на непідконтрольній території, заплатили тільки до державного бюджету 35 млрд гривень податку. І це тільки ті підприємства, які виробляють відповідну сировину. Але ж є ще підприємства, які надавали послуги, обслуговували їх, і які також втратять обсяги замовлень і фінансовий ресурс.

Тож передбачити весь обсяг збитків дуже важко, але одне можна сказати — це дуже серйозні наслідки.

– Але якось дивно звучить: територію ми не контролюємо, а підприємства контролюємо?..

– Так, там тимчасово непідконтрольна територія, тобто не діють закони України, але ж то земля українська, надра є багатствами українського народу, підприємства зареєстровані за законами України, сплачують податки до бюджету України, працівники отримують заробітну плату в українській гривні. Із цієї заробітної плати навіть сплачується військовий податок!

Ми повинні як уряд працювати, у першу чергу, на користь України і, якщо ті матеріальні блага, які вироблялися, добувалися на непідконтрольній території, проте з надр нашої держави, приносили розвиток української економіки, покращували добробут українців, то, думаю, що тут є відповідна мораль. Ми ж повинні працювати на український народ і думати, як підвищити рівень життя українського народу, як збільшити їм заробітну плату, пенсії, як забезпечити енергетичну безпеку нашої держави.

– Але ж у нас де-факто третій рік іде війна, й перекрити поставки вугілля окупант міг у будь-який момент. Чи була готова Україна до такого сценарію розвитку подій? Можливо, був готовий так званий план “Б”?

– Скажу, що морально мені було би легше сприймати, якби дії щодо блокади непідконтрольної території були вчинені зі сторони агресора. За великим рахунком, ми завжди прогнозували, що рано чи пізно такі дії з боку агресора можуть відбутися.

Ми прекрасно розуміли і прогнозували, що такі дії зі сторони агресора можуть відбутися в будь-який час і в найкритичніший для України момент. Але ми ніколи навіть не могли подумати, що це буде зроблено руками українських громадян, які відповідно до свого статусу, повинні думати, у першу чергу, за державу.

– Мали так званий план “Б”?

– Щоб забезпечити сталу роботу української економіки й енергетики, починаючи з літа минулого року в нас практично щотижнево засідав енергетичний штаб, де ми опрацьовували різні питання. Одне з основних завдань, які розглядалися, – це максимальна кількість накопичення вугілля марки “А”, яке видобувається тільки на непідконтрольній території.

Тому за період з літа 2016 року до початку 2017 року нам вдалося накопичити вугілля біля 2 млн тонн на складах теплогенерацій, і більша частина із цього вугілля було вугіллям марки “А”.

Як бачите, блокада розпочалася ще 25 січня, а на даний час у нас уже кінець березня, а українська енергетика виконує свої завдання, які стоять перед нею.

Крім того, ми максимально завантажили атомну енергетику, яка на сьогодні виробляє 65% електроенергії, а також генерації, що працюють на вугіллі марки “Г”.

До речі, штаб досі продовжує свою роботу, оскільки опалювальний період продовжується. На засіданнях ми обговорюємо можливості закупки антрациту за кордоном, вирішуємо ті питання, які заважають забезпечити запаси вугілля для наступного осінньо-зимового періоду.

Я передбачаю, що через складну ситуацію штаб продовжить працювати навіть улітку і плавно перейде до зими 2017-2018. Це необхідно, щоб проконтролювати процес імпорту вугілля марки «А» та усувати всі можливі перешкоди.

Після завершення опалювального сезону спробуємо максимально зупинити генерацію об’єктів, які виробляють електричну енергію на вугіллі марки “А”, для того, щоб накопичити до нового опалювального періоду необхідну кількість вугілля.

– Якщо у відсотках, скільки електроенергії виробляється генераціями, які працюють на антрациті?

– Минулого року у загальному балансі виробництво електроенергії з антрациту складало близько 12%. На цей рік Міненерго запланувало ці ж показники на рівні трохи більше 8%, проте через впровадження надзвичайних заходів в енергетиці і мінімізації спалювання антрациту цей відсоток ще дещо зменшиться.

На перший погляд частка «антрацитової» електроенергії видається невеликою. Але справа в тому, що її неможливо замінити, наприклад, атомною, оскільки АЕС працюють стабільно на одному рівні, а теплова генерація забезпечує маневрові потужності.

– Для зими 2017-2018 скільки потрібно завезти вугілля?

– Не менше 5 млн тонн вугілля марки “А”.

– Уже є плани, де його закуповувати?

– Із загальної кількості генеруючих компаній, які працюють на вугіллі (їх всього три – «Донбасенерго», «ДТЕК Енерго» і «Центренерго») державною є лише одна — це ПАТ “Центренерго”. Вона виробляє трохи менше 20% електроенергії серед теплової генерації, а у загальному енергетичному балансі її частка за минулий рік склала близько 6%. Усі інші – це приватні компанії. Наразі вони здійснюють оцінку світового ринку пропозицій вугілля марки “А”, визначаються із ціновою політикою.

– Скільки коштує одна тонна антрациту на світовому ринку?

– Тонна вугілля марки “А” тепловою властивістю 6 тисяч Гкал коштує близько 85 доларів, а враховуючи ще й доставку і всю логістику, то ціна сягне більше 105 доларів.

До того ж умови поставки, скажемо так, не дуже комфортні. Якщо раніше компанії отримували відповідне вугілля і розраховувалися за нього по факту поставки, тобто вугілля завезли, визначена його якість, вартість, і тільки після того компанія оплачувала постачальнику за це вугілля, то у світовій практиці — спочатку гроші, причому в повному обсязі, наперед, і аж потім поставка. Плюс ускладнюється сама логістика.

І цю вартість генеруюча компанія вимушена буде внести у вартість виробництва електроенергії, відповідно вартість електроенергії для споживача також зросте.

– Ви вже вираховували, наскільки може зрости ціна на електроенергію для українців, якщо почнемо імпортувати вугілля?

– Поки ціна електроенергії на господарсько-побутові потреби, тобто фізичній особі, не зміниться. Збільшену ціну заплатить безпосередньо бізнес, застосуємо, так би мовити, перехресне субсидіювання.

Як довго вдасться втримувати ціну? Будемо моніторити, як складатимуться ціни на світових хабах, світову кон’юнктуру і тоді орієнтуватимемося. Якщо зростуть ціни на світових ринках, ми будемо вимушені збільшувати й оптову ціну на електроенергію.

– Хоча б до початку опалювального сезону старі ціни протримаються?

– Думаю, що так, але у цьому питанні прогноз — гадання на кавовій гущі, бо, як практика показує, ринок дуже чутливий. От ми зараз виходимо з пропозицією на потребу в обсязі 5 млн тонн вугілля, і я не виключаю, що світові ціни, враховуючи, попит, стрибнуть, наскільки — важко спрогнозувати.

– Прем’єр-міністр Володимир Гройсман серед країн, де ми можемо закупити вугілля, називав США, Австралію, Південну Африку…

– Це ті країни, які видобувають вугілля, подібне за властивостями, яке ми видобуваємо на непідконтрольній території.

– Уже визначилися конкретно, у кого з них закуповуватимете?

– Розглядаються різні варіанти.

Питання закупівлі і постачання вугілля — це питання суб’єктів господарювання, чому я і сказав, що у рамках теплової генерації є тільки одна державна компанія. Ну, не може уряд диктувати, наприклад, для “Донбасенерго”, 100-відсотково приватної компанії, де їй купувати, за якою ціною і з якої країни.

Наше завдання як уряду — створити умови і проконтролювати, щоб компанія забезпечила постачання необхідної кількості вугілля для ефективної роботи української енергетики.

– Раніше вже Україна мала досвід імпортування вугілля.

– Так. Навіть протягом 2016 року, коли мали постачання з непідконтрольних територій, частина компаній закупляла вугілля по імпорту й за увесь минулий рік ми імпортували близько 700 тисяч тонн вугілля.

– Звідки?

– З Південно-Африканської Республіки. Серед інших ПАР розглядається і сьогодні.

– Росія як постачальник розглядається ?

– Ураховуючи нинішню ситуацію, це навіть політично, морально неправильно возити вугілля з Росії. Із РФ будь-які перемовини не проводяться, у тому числі й щодо вугілля.

– Ви згадували, що 65% електроенергії виробляють АЕС, паливо для яких теж поставляється з Росії. Не боїтеся блокади ще й там?

– За минулий рік, якщо я не помиляюся, було лише 11 поставок палива для атомних електростанцій. При цьому, практично 50/50 від потреб паливо поставляється виробництва Росії, але не з РФ.

– Через третю країну?

– Виробництво ядерного палива — це досить складний технологічний процес, і в цьому процесі виробництва ядерного палива є відповідна частина Росії, а частина цього технологічного процесу забезпечується Казахстанською Республікою. За рахунок того, що Казахстан є учасником технологічного ланцюга, він має частину палива, яке є його власністю.

У цілому, половина від потреб АЕС забезпечується паливом російського виробництва, а половина — американського, компанії Westinghouse.

– Проблеми Westinghouse у США щодо можливого банкрутства не вплинуть на сталість роботи української атомної енергетики?

– У цієї компанії є представництва не лише в Америці, але й у Європі. Через ЗМІ я дізнався, що філіал Westinghouse, територіально розташований на території США, провів якісь операції, через які компанія тепер може збанкрутувати.

Коли побачив цю інформацію, поспілкувався з керівником “Енергоатому”, який безпосередньо є стороною-підписантом контракту. Він запевнив, що у нас договір укладений із філією компанії у Швейцарії, а це окрема юридична особа, тому критичних загроз у плані постачання необхідної кількості палива для атомних електростанцій на даний час немає.

– Із 1 квітня у нас має запрацювати ринок природного газу. Що це означає для пересічних громадян?

– В Україні є не одна компанія, яка працює на ринку природного газу, їх досить багато, тільки обсяги, якими вони оперують, досить різні. Проте найвідоміша компанія — НАК “Нафтогаз”, яка покриває, напевно, 100% обсягу споживання газу населенням і 60% обсягів газу, який споживається соціальним сегментом.

Бізнес же переважно, скажімо у 95%, купує газ не в “Нафтогазу”, а в окремих незалежних трейдерів. Тобто в цьому сегменті бізнесу ринок природного газу вже працює і працює досить успішно.

Ми планували, що з 1 квітня буде сформований у повному обсязі ринок природного газу, де будь-який пересічний громадянин зможе вибирати свого постачальника газу. І так воно залишилося — з 1 квітня пересічний громадянин зможе вибирати свого постачальника газу, оцінюючи його пропозицію, ціну, умови, терміни оплати тощо.

Але, розуміючи, що компаній, які працюють на ринку природного газу в цьому сегменті, мало, і якщо вони є, то невеликі, прийнято рішення продовжити покладання спеціальних обов’язків на державну національну компанію “Нафтогаз”. Вона зобов’язана за будь-яких умов надати газ для господарсько-побутових потреб фізичної особи, тобто мешканців. Щоб мешканець не опинився на роздоріжжі — прийшло 1 квітня, ніхто йому не пропонує і він не знає, у кого купувати газ.

Для того, щоб ринок природного газу в повному обсязі запрацював, по-перше, потрібен час і розуміння безпосередньо пересічного громадянина.

– Скільки це часу — рік, два, п’ятнадцять?

– Ми думаємо, що для переходу в повний формат роботи ринку, напевно, піде рік-два.

Крім того, уряду потрібно ще перейти на монетизацію субсидій і пільг. Без цього повноцінного ринку не може відбутися. Думаю, що до середини літа ми вийдемо з формулою, як впроваджувати монетизацію, і на осінь нам уже буде зрозуміла картина, про які часові рамки можна говорити щодо повноцінної роботи ринку природного газу.

– А як ці підходи реалізовуватимуться на практиці? Наприклад, є багатоквартирний будинок, господарі однієї квартири оберуть одного постачальника газу, іншої квартири — іншого постачальника… Вони зможуть це зробити, адже мережа трубопроводів одна?

– Усе просто — кожна квартира зможе купувати газ від різних компаній. Труба є одна, а власниками газу, який транспортується по цій трубі, є досить багато компаній. Споживач укладає контракт із компанією-постачальником, і остання закачує в трубу такий обсяг газу, про який домовлено.

– Мова йде про так звану “абонплату”?

– НКРЕКП називає це платою за приєднану потужність, ви можете називати абонплатою. Це —  вартість транзиту одного кубічного метра на відповідну відстань.

Ця абонплата сплачувалася і раніше, тільки була включена в кінцеву ціну газу. Тобто якщо ми говорили, що ціна газу для мешканців до 1 квітня становила 6879 гривень, туди входила і вартість абонплати. Але для запровадження ринку газу нам потрібно відокремлювати газ як товар й супутні послуги.

Відтепер вартість газу буде 6879 мінус вартість абонплати, тобто трохи більше 6000 гривень. Це не щось нове чи додаткове, це просто відокремлення однієї складової формули від іншої.

Ціна за газ поки не зростатиме, вона буде тільки зрозуміліша і більш структурована

– Промислові підприємства теж платитимуть таку абонплату?

– За транзит промислові підприємства уже платять окремо і вже досить довгий період.

– Людям очікувати на чергове підвищення вартості газу?

– Ні, поки ні. Ціна буде тільки зрозуміліша і більш структурована.

– Тобто ціна у майже 7 тисяч гривень за тисячу кубометрів газу вже є ринковою?

– Якщо говорити, чи є це ринкова ціна, то я скажу, що так! Формула, по якій розраховується дана ціна, дуже проста — це ціна газу на хабі (світових біржах, де відбувається торгівля газом), до неї додається вартість транспортування до кордону України, додається вартість транспортування по території України, додається вартість розподілу – і виходить ціна. Сьогодні з цієї формули ми забрали транспорт по території України і забрали вартість розподілу, вивели ці складові окремо, тому ціна газу як товару зменшилася.

 

 

 

Розмовляла Олена Литвиненко, Київ.

Фото: Володимир Тарасов 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s