Іван Ліптуга, директор Департаменту туризму і курортів Мінекономрозвитку України: «Правильні зірки» в Україні мають лише 255 готелів

23 березня 2017 р.

Цього року держава в особі Мінекономрозвитку визнала туризм одним із п`яти пріоритетів для майбутнього розвитку України – поряд із сільським господарством, IT-сектором, металургією та розвитком оборонної промисловості. У просторому, але досить аскетичному кабінеті на 10-му поверсі Кабміну, ми говоримо з очільником туризму України – директором Департаменту туризму і курортів Мінекономрозвитку України Іваном Ліптугою про проблеми, які сьогодні хвилюють галузь, та шукаємо відповідь на головне питання – чи поїдуть туристи до України.

– Пане Іване, галузь уперше за три роки отримала рядок у бюджеті: 30 млн грн. Багато це чи мало?

 Пам`ятаєте, у Жванецького? «Хочеться всього і відразу, а виходить нічого і поступово». Така сума, трішечки більше мільйона доларів, у світовому масштабі – мізер. У туристичних державах аналогічні бюджети вимірюються сотнями мільйонів доларів. У Грузії, яка в десять разів менша України, бюджет складає 18 млн доларів. Я вже не кажу про Грецію чи Туреччину. Та добре, що маємо хоч і це – для початку. Ніхто ж не казав, що буде легко. Тому боротимемось за лідерство і з мільйоном доларів на розвиток туризму.

– Куди будуть спрямовані бюджетні кошти?

 З перших днів роботи Департаменту туризму ми охопили всі напрямки туристичного сектору – по галузях, по регіонах, у маркетинговому, науковому і правовому контекстах. Ще до 2015 року булла написана Стратегія розвитку туризму. Тільки зараз вона узгоджена – а до цього аж чотири рази поверталася з Мінфіну з резолюцією: «не погоджено – немає бюджетних коштів».

Тож тепер маємо кілька напрямів. Перший – інформаційний. Це створення електронної бази туристичних ресурсів – реєстрів та кадастрів. На сьогодні – це архів з паперовими картами та таблицями в «екселі». Другий напрямок – маркетинговий. Участь українського стенду на провідних  міжнародних туристичних виставках. Третій – система якості національного продукту. Тобто впровадження сучасної готельної сертифікації і міжнародних стандартів ISO у різні сфери туристичної галузі. Четвертий – інтернет-ресурси. Адміністративна електронна частина Департаменту буде об’єднана з зовнішнім порталом VisitUkraine. Є цікава ідея  створити національну систему лояльності у внутрішньому туризмі з Visa та Приватбанком. Це коли турист, відвідуючи туристичні місця, реєструється біля них і за допомогою мобільних додатків отримує за це бонуси. Ця захоплююча гра, до речі, дуже популярна у Європі.

– Між тим, на найпрестижнішій туристичній виставці світу ITB у Берліні національного стенду України не було…

– Все через бюрократію. Не встигли розблокувати бюджетні кошти. Шкода – потерпає імідж держави, та ще й у такий час, коли треба всьому світу доводити, що ми безпечна і приваблива країна.

Розумієте, у бізнесі все просто – треба у відрядження, чи на виставку, чи рекламу надрукувати – все вирішується миттєво. А у державній структурі по іншому: йдуть довготривалі затвердження. Є й сюрпризи – Постанова Кабінету Міністрів №750, яка лише нещодавно була розблокована,  забороняла витрачати бюджетні кошти на святкування та виставки. Мовляв, прибуткові галузі мають самі фінансувати своє просування. Але наш турбізнес світові туристичні виставки ніяк не тягне. На виставках ITВ (Берлін), чи IMEX (Франкфурт) 1 кв.м експозиції коштує близько 1 тис. дол. Деякі країни мають національні експозиції у сотні метрів, а то й кілометри. Україна зі своїм стендом у 12 кв.м виглядає на світовому ринку «бідною родичкою».

– В Україні жодне відомство не може дати реальної картини – скільки ж туристів до нас приїжджає з-за кордону, не кажучи вже про те, скільки українців подорожують по Україні. Держприкордонслужба наводить статистику, за якою щороку до нас приїздить 20-25 млн туристів. Лідерами залишаються Росія, Білорусь, Угорщина, Польща, Молдова. Тобто країни-сусіди. Але туристами їх назвати важко. Коли ж у нас буде реальна статистика?

– Якби ми мали у розпорядженні правдиві цифри, було б легше доводити важливість туристичної галузі для держави. Але доводиться оперувати даними Держприкордонслужби, які складені на основі перетину кордону жителями прикордонних територій країн-сусідів, що переходять кордон і повертаються назад. Це 20-25 мільйонів людей, але більшість із них, звісно, не туристи.  Департамент туризму і курортів готує статистичні довідки, беручи дані з офіційних джерел. Ми самі дублюємо цю статистику і диву даємося, наскільки далека вона від реальності.

Нам вдалося внести до ліцензійних умов вимогу про звітність турфірм. Із зареєстрованих 2,5 тис. туркомпаній вдалося зібрати 670 статистичних звітів. Цифри відрізняються від даних Держстату у 10 разів. Скажімо, кордон перетнули 13 мільйонів туристів, а послугами скористався лише 1 мільйон. Але Держкомпідприємництво нещодавно заявило: припиніть вимагати у турфірм статистику, оскільки це обтяжує бізнес.

А поки що ми ведемо дискусію з керівником Держстату (Державної служби статистики — ред.) і пояснюємо, в чому проблема, і чого ми хочемо.

Знаєте, який внесок платить Україна за членство в ЮНВТО? 73 тисячі євро на рік. Чому так багато? Тому що за офіційною статистикою до нас щороку приїздить 26 млн туристів!

– У такому разі одним із найреальніших показників туристичних потоків в Україні є сплата туристичного збору.  Які його показники за минулий рік, і хто з регіонів є у лідерах?

– Туристичний збір по Україні за минулий рік склав 54 млн грн. Найбільше зібрали місто Київ (14,7 млн грн.), Львів та Львівська область (8,4 млн), а також Одеса та Одеська область  (7,3 млн). Збільшення у порівнянні з 2015 роком складає 31,4%.

Більшість засобів розміщення – від великих готелів до сільських садиб – просто ігнорують цей платіж. Фіскальній службі є над чим працювати, а нам – роз’яснювати.

Величезну кількість туристів, що їдуть у Карпати чи до моря, забезпечують житлом малі засоби розміщення. Це досить популярний і прибутковий бізнес. Але з державою його власники ділитися не хочуть. І законодавство ставиться до цього поблажливо – якщо у тебе до 30 ліжко-місць, ти можеш не реєструватися і не платити податки та збори.

Вважаю, що в Закони «Про туризм» та «Приватне сільське господарство» треба внести існуючу міжнародну практику: якщо в тебе 6 номерів – можеш не реєструватися, якщо більше — це уже підлягає оподаткуванню. Тоді й селища будуть ошатніші, і громадські території доглянутіші.

– А що з наведенням порядку в нашому готельному господарстві? Хтось сам підмальовує собі зірки і не соромлячись виставляє їх у booking, хтось взагалі не зважає на міжнародні стандарти сервісу.

 Всі скаржаться, що процедура класифікації готелів дуже складна. Треба запросити спеціалістів із сертифікації, які детально перевірять всі позиції відповідності, заплатити, пройти комісію і врешті решт отримати «зірки». Так що «правильні  зірки» в Україні мають лише 255 готелів.

Наш Департамент вирішив застосувати європейські критерії до категоризації готелів (з проектом постанови можна познайомитися на  сайті Мінекономрозвитку). Це означає максимально спрощений процес подачі заявки на категоризацію. Ми пропонуємо власникам готелів заповнити детальну анкету – про стан номерів, рівень сервісу, наявність сучасних послуг, зокрема і для людей з особливими потребами. Список вимог досить гнучкий, на відміну від класичного, коли «зірки» знімали за відсутність графину і радіоточки. Я б не ставився до категоризації готелів з фанатизмом. Сертифікат у рамочці гість побачить на рецепції і забуде. Як показує практика, сьогодні споживач більше довіряє booking’у  чи аналогічним майданчикам. А ще більше – відгукам на Tripadvisor.

Ми запропонували  бізнесу умови взаємної довіри. У цьому випадку як ніколи працює формула: ринок все розставить на місця. Але хорошу ідею, схоже, «рубають» служби сертифікації, у яких явно поменшає роботи, а ще «зацікавлена» громадськість. Через палиці в колесах спрощений  механізм може до кінця року зупинитися взагалі.

– Ще одна велика і болюча тема – курортна сфера. Як виглядають наші оздоровниці з кабінету керівника Департаменту туризму і курортів?

– У свій час якийсь розумник розірвав курортні реєстри на дві частини: природні лікувальні ресурси віддали до Міністерства охорони здоров’я, а кадастр курортних територій – туристичному відомству. Звісно, що їх треба знову об’єднати.

Ми плануємо перекваліфікувати Український НДІ медичної реабілітації та курортології, який зараз у складі МОЗ України, в НДІ туризму і курортів і перевести його у відання Мінекономрозвитку. Це має бути структура, яка працюватиме над розвитком курортів, а також інвестпроектами.

З цим треба щось робити. Хто бував у Куяльнику, знає, як жалюгідно виглядає його інфраструктура. Навколо лиману можна будувати сучасні санаторії, але ніхто не знає, як робити подання, як підступитися до «курортної» землі.

– Рік тому при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі було створено Раду туристичних міст і регіонів. Чи задоволені ви тим, як підтримується туризм у регіонах, на рівні областей?

– У кожному місті й області свій погляд на туризм. Десь його суміщають з культурою, десь – зі спортом. Ми розіслали методичні рекомендації у обласні адміністрації, де переконуємо, що має бути окремий відділ, що відповідає за туризм. Як у Києві, Львові, Одесі. Тоді керівник буде мотивованим, і тему свою буде вести відповідально. Ось вам приклад. Одна з найменших областей України – Закарпатська. Денис Манн, депутат облради, начальник Департаменту економіки та інвестицій, який донедавна очолював управління туризму, домігся виділення трьохмільйонного бюджету на маркетинг та промоцію туризму регіону. Такого бюджету на туризм там ще не було.

Є розуміння щодо підтримки туризму в Києві, Тернополі, Івано-Франківську. На Півдні професійні команди працюють у Миколаєві, Одесі, Херсоні. Місто Харків – осередок активності туристичної громадськості. Кривий Ріг зумів викликати до себе інтерес як центр промислового туризму.

Виїзні Ради туристичних міст ми проводимо у різних регіонах, де є позитивний досвід розвитку туризму, і де місцева влада розуміє вагомість туристичної галузі для економічного зростання регіону.

– З відряджень за кордон, світових виставок ви привозите цінний міжнародний досвід і пробуєте запровадити його у нас. Що заважає?

– Чужий досвід – справа хороша, але взяти і перенести його на наші широти не можливо. Інші обставини, інша специфіка, інше законодавство. Я з білою заздрістю спостерігаю за сплеском туристичного інтересу до Грузії. З часів Саакашвілі грузинському туризму дали зелену дорогу, і він зайняв своє місце на світовій карті. Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Іспанії балотується на впливову посаду Генерального секретаря ЮНВТО. Грузією цікавляться у Америці, Ізраїлі, Європі. І справа не лише в туристичних принадах, а й у можливості донести їх до потенційних туристів – з екранів телевізорів, сторінок журналів і біл-бордів.

Що заважає нам? Насамперед, потрібно на найвищому державному рівні визнати туризм і курорти — одним із пріоритетів розвитку держави. І відповідно до цього ставитися: виділяти значні кошти на розвиток туристичної інфраструктури і промоцію України за кордоном. Адже туризм – це нові робочі місця, активний розвиток суміжних галузей економіки — насамперед, сфери обслуговування і транспорту, а також сотні мільйонів доларів живих грошей, які іноземні туристи готові залишати тут, в Україні.

– Хотілося б дізнатися про Китай. Коли можна очікувати на збільшення потоку китайських туристів в Україну?

– Росія минулого року прийняла мільйон китайських туристів. В Україну за минулий рік їх приїхало лише 20 тисяч. Три тисячі з них отримали візи, відповідно до експерименту, в аеропортах “Бориспіль”, “Київ” та одеському аеропорту. У Львові консульський пункт організувати поки що не вдалося.

Ще у 2013 році ми підписали з Китаєм меморандум, який передбачає взаємне спрощення візових правил, організацію інфотурів для туроператорів та журналістів, участь у виставках, створення  кол-центру для туристів. Зближення йде поступово. Наразі обмінялися списком  зацікавлених у співпраці туроператорів.  Ми опитали 370 операторів, вибрали з них 60. Список буде опубліковано на китайському інтернет-ресурсі. В свою чергу чекаємо від Китаю список із 100 операторів, яким цікава Україна.

Авіакомпанія МАУ влітку буде виконувати 7 рейсів на тиждень до Китаю, збирається відкривати новий рейс до Шанхаю. Тобто якусь технічну частину ми виконали, а далі розвивати турпотоки має бізнес.

– Україна активно готується до Євробачення. Чи може, на ваш погляд, ця подія дати серйозний поштовх для приїзду туристів до України?

По-справжньому хвилює, аби Євробачення стало підґрунтям великої промо-кампанії для України

 Моя думка, що право на проведення конкурсу треба було надати одному з великих міст, і не питайте, яке з них я, одесит, маю на увазі. Ця подія підняла б хвилю ентузіазму у будь-якому регіоні. Однак рішення прийнято, і тепер вже треба максимально скористатись «київською пропискою» конкурсу. Тож мене по-справжньому хвилює, аби Євробачення стало підґрунтям великої промо-кампанії для України. І тут є проблеми. Коли уповноважена швейцарська рекламна агенція, що організовує рекламу Євробачення, називає вартість пакету – 350-550 тис. євро, я розумію, що замовити його, ми на жаль, не зможемо. Втрачається величезний шанс бути знаними у світі. Але треба скористатись всіма іншими, зокрема, активно працювати з численними іноземними журналістами, які приїдуть до Києва, аби вони донесли до своїх країн всі позитивні новини з євроконкурсу та України.

– Іване, і все ж, попри всі проблеми, туризм в Україні активно розвивається. З кожним роком збільшується кількість тих, хто подорожує Україною.

– А я якраз і збирався перерахувати хороші новини. Імідж туризму у країні рік за роком зростає. Урядом оголошено програму – П’ять пріоритетів економіки. Туризм задекларовано серед пріоритетів, а це дає нам право проявляти дієву активність в уряді.  Іще один козир – чекаємо підписання Президентом Указу про Рік туризму в Україні.

Гірко від розуміння того, що для прийняття кількох документів затрачуються місяці та роки

– Ви були віце-президентом приватної компанії. Як допомагає вам цей досвід у нинішній роботі, і як загалом почуває себе людина з бізнесу в «шкірі» чиновника високого рангу?

– Як каже Жванецький, покоління тих, хто будує щасливе майбутнє, закопує себе у фундамент. На державній роботі  можна закладати основи зрушень вперед, але хто це помічає? Звісно, гірко від розуміння того, що для прийняття кількох документів затрачуються місяці та роки. Життя ж не гумове. Однак треба розуміти, що держава – це неповоротка машина, і щоб чогось досягти, треба терпляче робити свою справу. Саме так ми і діємо…

 

 

 

Розмовляли Любов Чигир, Володимир Царук. Київ

Фото: Євген Любімов 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s