Makc Нефьодов: Я витримав довше – я молодший, у мене здоров’я більше

30 березня 2017 р.

Систему публічних державних закупівель ProZorro сміливо можна назвати одним із головних інструментів у боротьбі з корупцією в країні, а куратора проекту Максима Нефьодова – його головним натхненником.

На 87,4 мільярда гривень підписано договорів за два роки роботи в ProZorro. Сьогодні в ProZorro в середньому за день оголошується понад тисяча тендерів – для порівняння, минулого року їх було 750, у 2015-му – всього лиш 102. Система дає змогу дискваліфіковувати недобросовісних учасників і оскаржувати неякісні результати тендерів. І хоч ProZorro не може подолати всю корупцію в держзакупівлях – зрушення є, і вони помітні.

30 березня в Києві відбувся IV Всеукраїнський Forum Zakupki, організований торговельним майданчиком Zakupki.Prom.ua. Форум – присвячений реформам у компанії, бізнесі, державі, який ще раз підтвердив, що система ProZorro в сфері держзакупівель працює, розвивається та вдосконалюється.

Під час форуму заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов в інтерв’ю теле- та радіоведучому Андрію Куликову розповів про те, чому в реформах важливо робити все по-іншому, хто зробив систему державних закупівель безболісною, чи є зміни на краще, а також, які амбіції заступник Мінекономрозвитку має в кар’єрному зростанні та за що, власне, люди стояли на Майдані.

Куликов: Зазвичай ми з вами спілкуємося української мовою і майже всю інформацію, яку я про вас знаю, отримую українською. А тут сталося так, що прочитав кілька матеріалів російською мовою і звернув увагу на те, що ваше прізвище російською пишеться через м’який знак і о, замість вживання правильної літери “ё”. Які правила ви готові ще порушити для того, щоби краще запам’ятатися українцям?

Нефьодов: Я не прибічник порушувати правила. Я абсолютно переконаний, що за два роки, які я перебуваю в публічному секторі, найважливіше, що є в реформах, в першу чергу – це саме бажання змін і готовність порушувати те, що вважається загальноприйнятим, робити все по-новому.

Одна з великих проблем державної служби те, що вона по своїй природі дуже консервативна. У всіх країнах світу вона побудована так, аби максимально пручатися і в результаті в людей немає відчуття, що те, що відбувається – воно погано, його треба змінювати, покращувати, підкручувати. Тому в цьому плані, я думаю, в мене немає нічого святого в полі своєї роботи.

Я готовий критично дивитися на всі результати і на результати, яких ми досягли і досягаємо в публічних закупівлях. Дуже важливо мати бажання весь час штовхати цю каменюку вперед.

Куликов: Назвіть найголовніше досягнення на вашу думку, і найголовніше досягнення на думку тих людей кого ви поважаєте, якщо такі є, що стосується вашої роботи.

Нефьодов: Якщо ми зібралися говорити про закупівлі… Насправді, найголовніше досягнення – це, власне, сам перехід на електронні закупівлі. Це те питання, яке вважалося мрією в 2014 році, це було щось таке, на кшталт, як ми мріємо про справедливий суд чи електронні адміністративні послуги, чи ми мріємо про безвізові подорожі і так далі, це була просто якась така велетенська концепція, яку незрозуміло було як досягти. Я думаю, що це велике досягнення величезної команди, як з точки зору державних підприємств ProZorro, так і майданчиків, і наших клієнтів в державних органах, і в приватному секторі, які змогли добитися того, що ця система майже безболісно і майже безпроблемно працює. Попереду ще багато роботи. Знаєте, як злітає літак – ми їхали-їхали, а тепер летимо, у нас в літаку все ще не дуже зручні сидіння і пілоти інколи трохи дурять, але він все ж летить.

Куликов: “Їхав-їхав і раптом злетів” нагадало мені давній-давній фільм Фантомас. Там була машина, з якої потім висувалися крила і вона злітала. Не дуже зручний, насправді, спосіб пересування. І розбалансований. Наскільки ви впевнені в тому, що, по-перше, ваш засіб пересування летітиме рівно і набиратиме висоту, а, по-друге, що команда раптом не скористається парашутами? Це питання не стосується особисто вас. Ви витримали довше, ніж інші пересічні, хто приходив і приходить із бізнесу на державну службу. Але все ж таки…

Нефьодов: Я витримав довше – я молодший. У мене здоров’я, можливо, більше. Трохи посивів, порівнюючи з фотографіями, трохи став виглядати гірше. Але якщо без жартів, я не думаю, що в змінах є якась гарантія стабільності, це якраз природна людська риса, хочеться щоб ми щось зробили, воно назавжди залишилось з нами і все – ми в безпеці. Звичайно, це неможливо. Особливо в сучасному економічному світі. Nokia була мегагігантом, настільки, що на багатьох ринках телефони називали nokia. І де зараз Nokia? Тому треба ставитися до ризиків і викликів не з острахом, а розглядати їх як певну можливість.

Я взагалі вважаю, що для України будь-яка криза чи невизначеність є можливістю для змін. Чи йдуть ці зміни на краще? Статистично я переконаний, що так. Зрозуміло, що ми весь час живемо в зраді/перемозі. Але якщо подивимося статистично – що ми мали в 2014 році і що маємо в 2017 році – побачимо суттєвий прогрес. Він не настільки великий, наскільки нам би хотілося і мені б хотілося. Він дуже неоднорідний. В деяких сферах нам вдалося дуже багато, в деяких – майже нічого. Але, тим не менш, прогрес дуже великий. У мене є особистий інструмент. Коли мені стає сумно, повірте, я про зраду знаю точно більше, ніж 90% людей, які сидять в цій кімнаті, я весь час в боротьбі, це десь, як в тебе жбурляють каміння, а ти відскакуєш, як в комп’ютерній грі. Так от, ти починаєш писати що зроблено, якісь статуси за тиждень, місяць, рік і бачиш, що певний прогрес є.

Куликов: Ви сказали, якщо подивитися статистично на те, що мали в 2014 році і що маємо зараз. Спробуйте подивитися статистично на те, чого не мали у 2014 році і досі не маємо.

Нефьодов: Звичайно, у нас є проблеми. В першу чергу, всі завжди називають судову реформу. Рухається дуже повільно, можна сказати, що плани, які були значно помітнішими, їх частково збила Венеціанська комісія. Напевно, якісь зміни штовхалися довше, ніж потрібно. Просто тому, що це зміни до Конституції. Іншим шляхом іти досить важко. Бо це є одна з речей, яка рухаються дуже повільно. Без кардинального покращення роботи судової системи, зрозуміло, що дуже важко побудувати і нормальну правоохоронну систему, бізнес-середовище і так далі. Врешті-решт і в закупівлях виникають конфлікти.

Також у нас є нерозв’язані завдання в класичній для нас соціальній сфері, де легких рішень немає, демографія показує, що все буде ставати більш складно і треба йти на суттєві жертви, причому всім учасникам процесу. Якось розподіляти цей біль рівномірно між собою. І третя сфера, наша улюблена, це ринок землі. Всі кажуть, що він потрібен, але всі кажуть, що він трішки не на часі. Треба почекати.

Куликов: Я завітав на першу сторінку сайту prozorro.gov.ua і побачив, що там написано таке: Рrozorro – електронна система публічних закупівель, яка прийшла на зміну паперовим держтендерам. Невже так важливо, що то були паперові держтендери? Чи ми не вводимо публіку в оману, враховуючи їхні справжні відмінності?

Нефьодов: Насправді – це найголовніші відмінності. Ми багато говоримо про потенційну економію, про якісь інші переваги, які легше пояснити публіці, особливо людям, які далекі від такої технічної теми, яка не стосується напряму кожного громадянина на вулиці. Хоча всі ми користуємося результатами цих закупівель. Але насправді переведення цього в електронний формат, доступ до інформації в машинно-читабельному вигляді, яку можна аналізувати – це насправді найбільше досягнення.

Тобто, якщо дивитися дуже цинічно і песимістично, ми не досягнемо абсолютного результату. Але, принаймні, у будь-якого наступного управлінця, який прийде у цю сферу, буде з чим працювати, будуть кнопки, на які можна натискати, надійна статистика і динаміка, легше розуміння, які замовники працюють краще за інших, він розумітиме, в яких секторах в нас адекватна конкуренція, в яких неадекватна, на що скаржаться учасники торгів і так далі. Я взагалі закупівлями зайнявся в якійсь мірі випадково, це не те, з чим я планував історично потрапити в Мінекономіки.

Куликов: Який маршальський жезл у вас у заплічному мішку?

Нефьодов: Я якраз не хочу стати ні генералом, ні маршалом. Це важка робота, яка потребує дещо інших навичок і здібностей, ніж ті, які є в мене. Я закупівлями зайнявся для себе дещо неочікувано.

Для мене першим було питання з чим ми працюємо, де ми зараз. Відсутність цих даних – перше, що заважає приймати якесь рішення. Я вірю в рішення, які приймаються на основі аналізу даних, які можна перевірити. Це речі, яких не було. Я вважаю, що це насправді найголовніше досягнення. Все решта, це надбудова над цим фундаментом. Немає фундаменту – немає чого аналізувати.

Звичайно в нас попереду ще велика робота і люди часто бачать якісь пости чи рекламу, їм здається, що Prozorro закінчений продукт, Prozorro – це набір певних інструментів, які мають працювати на вирішення цих проблем. Ми перші, хто знає, які в нас проблеми, питання в “допорогах”, які в нас є креативні замовники, а які виснажують бізнес по 5 разів, оголошуючи, а потім скасовуючи торги. Тобто роботи попереду ще багато. Але вже таки щось зроблено.

Куликов: Багато людей асоціюють назву Prozorro зі знаменитим розбійником Зорро, менше людей знають, що Зорро означає “лис”. Наскільки вам доводиться бути лисом, коли ви керуєте системою Prozorro?

Нефьодов: Мені, насправді, в чомусь дуже щастить. Я завжди кажу, що всю роботу роблю не я. Я, як управлінець, збираю ресурси, захищаю команду в межах своїх можливостей від зовнішнього тиску, намагаюся якось синхронізувати плани і так далі. Але головну роботу робить команда. Я надзвичайно вдячний їм за те, що вони її роблять. І вони роблять її суперякісно. І саме вони приносять результат.

Я, якщо себе з кимось асоціюю, то скоріше з хлопчиком з Голландії: коли дамбу якусь прориває, намагаюся закривати пальцями, аби в нас було більше часу, щоб ці реформи робити.

Куликов: І в Голландії, і в багатьох інших фольклорах є образи й іншого хлопчика, котрий довго-довго-довго мовчав, йому стало років 10 чи 11, і тоді одного разу, вечеряючи, сказав: “каша не солона”. Всі страшенно зраділи – він нарешті заговорив. Чому ж ти не говорив раніше, запитали його. Раніше не було нічого важливого сказати. Що досі не сказав Максим Нефьодов і що він готовий сказати сьогодні вперше?

Нефьодов: У першу чергу, хотів сказати дякую. Дякую за те, що ви з нами, дякую за те, що ви терпите наші експерименти. Вибачте за те, що ми не можемо робити всю нашу роботу ідеально. І повірте, я якраз за своїм психотипом сприймаю всі наші проблеми дуже болісно і особисто. І тоді, коли ми не можемо витримати строки, які обіцяємо, і тоді, коли наш сайт лежить півгодини, і це вже трагедія, коли мені обривають телефон і кажуть за, що стояв Майдан і так далі.

Насправді мені хочеться показати людям зовсім іншу якість державного управління і іншу якість роботи. Я вдячний всім тим, хто нас підтримує. Цих людей насправді дуже багато і без їх допомоги ми б точно не були б там, де ми знаходимося. Я зі свого боку можу сказати, що я стою на плечах титанів. Тому дякую вам за все.

Куликов: За що стояв Майдан?

Нефьодов: Майдан стояв за те, аби в Україні була надія. Я думаю, що конкретне втілення цієї надії кожен може для себе придумати сам. В деяких сферах це одна з проблем, з якими ми стикаємося. У нас немає економічного консенсусу, кожен уявляє, за що стояв Майдан, по-своєму. Хтось – за вищі пенсії, хтось за долар по 5, хтось за можливість не повертати кредит банкам, хтось за тотальний лібералізм і дозвіл на використання зброї, офіційний продаж наркотиків і так далі. В цьому в нас інколи немає консенсусу. Головне, що має бути у людей – люди мають вірити, що наступний день має бути кращим.

Куликов: Вірити чи знати?

Нефьодов: Вірити. Ми ж не знаємо, що принесе нам майбутнє. В економіці це не є просто політичними словами, в економіці це окремий термін. Це індекс очікувань, бізнесу – якщо цей індекс позитивний, то компанії інвестують, вони набирають персонал, збільшують зарплати. Якщо люди вірять в те, що їх життя буде кращим, вони вкладають в освіту своїх дітей, не бояться, що дерево, яке вони саджають біля дому хтось зламає. Ця віра є дуже важливою.

І для нас в закупівлях це наше паливо. Якщо нам не вірять постачальники, що б ми не робили з електронними системами, якщо вони туди не приходять, у нас немає чарівної палички, яка на абсолютно монополізованому ринку знизить ціни чи покращить якість.

Лише тоді, коли люди вірять в те, що вони можуть досягти успіху, тоді в нас з’являється і конкуренція, і можна боротися за свої права, тиснути на замовників, а замовники зі свого боку бачать результати і кажуть “вау, це насправді має користь”, з’являється більше ресурсів, які можна на щось витрачати і так далі. Тому вірте в краще.

Систему публічних державних закупівель ProZorro сміливо можна назвати одним із головних інструментів у боротьбі з корупцією в країні, а куратора проекту Максима Нефьодова – його головним натхненником.

За два роки роботи в ProZorro було підписано договорів на 87,4 мільярда гривень. Сьогодні в ProZorro в середньому за день оголошується понад тисяча тендерів. Для порівняння – минулого року їх було 750, у 2015-му – лише 102. Система дає змогу дискваліфіковувати недобросовісних учасників і оскаржувати неякісні результати тендерів. І хоч ProZorro не може подолати всю корупцію в держзакупівлях – зрушення є, і вони помітні.

30 березня в Києві відбувся IV Всеукраїнський Forum Zakupki, організований торговельним майданчиком Zakupki.Prom.ua. Форум, присвячений реформам у компанії, бізнесі, державі, ще раз підтвердив, що система ProZorro в сфері держзакупівель працює, розвивається та вдосконалюється.

У рамках форуму заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов в інтерв’ю теле- та радіоведучому Андрію Куликову розповів про те, яким досвідом хоче ділитися його команда, про зміни в бізнесі завдяки ProZorro та визнання системи на міжнародному рівні, гендерну рівність на державній службі, чим вигідне ProZorro для людини з вулиці, а також, де він підбирає собі одяг та яку музику слухає.

Куликов: Ви починали трудову діяльність, як аналітик з питань злиття і поглинання. Вам зараз кого хочеться поглинути або що?

Нефьодов: Насправді хотілося б більше співпрацювати з іншими органами, які працюють в сфері IT у державі, це одна з проблем, які у нас є. У нас немає, умовно кажучи, ніякого IT-директора в країні, який міг би інтегрувати все це під єдиним дахом, коли природні внутрішньо-корпоративні інтереси заважають рухатися швидше, ніж ми могли б. Це в принципі, те завдання, яке, в тому числі, ми намагаємося вирішувати. У нас є плани в цьому напрямку.

Я сподіваюся, що ми зможемо поширювати свій корисний досвід. Адже, знову ж таки, ми робимо не просто реформи. Можна побудувати рай посеред пекла, пожити на острові і казати, що у нас тут буде все добре, а всі решта якось пливіть як знаєте. Це просто не буде працювати. Тому ми дуже хочемо ділитися своїм досвідом, хочемо ділитися досвідом по HR, політиці з персоналу, хочемо ділитися якимось айтішними напрацюваннями, які в нас є. Насправді добре, що є люди і в інших державних органах, яким це цікаво.

Куликов: На скількох пальцях ми можемо порахувати тих людей?

Нефьодов: Я скажу, що в багатьох сферах попит на зміни суттєво вищий, ніж будь-які ресурси, які в нас є, щоб заборонити цей попит. Казати, достатньо його чи ні, нема сенсу. Це як ринок. Коли ви виходите в нове місто, чи в новий регіон, немає сенсу аналізувати, а скільки ще є міст, в які ви не вийшли, якщо ви все одно не можете це зробити.

Тому ми дуже задоволені, що повністю завантажені роботою, скоріше відбиваємося від завдань, пропозицій, ніж навпаки ходимо за кимось, плачемо і кажемо: “Будь ласочка, давайте щось зробимо”.

Куликов: Часом складається враження, що деякі теми і явища в Україні фетишизуються. Скажімо, вже навіть у нашій розмові пролунала згадка про безвізовий режим, який багато хто сприймає як ледь не остаточний, останній і досить недосяжний доказ того, що Україна перетворюється на так звану європейську державу. Так само певним фетишем стала й система Prozorro. Якщо хочуть показати, що в Україні є зрушення в правильному напрямку, то кажуть: “Ось подивіться на систему Prozorro”. Чому так? Ви дійсно настільки попереду всіх інших? Чи це навмисно обраний приклад, яким можна козиряти?

Нефьодов: Я думаю, що тема безвізу, вона важлива для людей. Тому що людям важливо, що інтеграція з Європою відбувається не тільки в якихось квотах на кукурудзу чи митних процедурах (адже ці зміни бачить навіть не 1% людей, а суттєво менше, тільки ті, хто працює в цій сфері). Людям хочеться бачити, що євроінтеграція приносить щось кожному. Ми розуміємо, що для того, аби побудувати Європу тут в Україні, маємо самі стати європейцями. Найкращий спосіб це зробити – дати можливість людям поїхати на Захід для того, аби там працювати, вчитися, просто в туристичні подорожі. Вони приноситимуть сюди нові враження і, знову ж таки, надію, що зміни можливі.

Якщо казати про Prozorro, то це справді продукт світового рівня, мене це дуже тішить. І тішить, що у нас з’являються якісь сфери, у яких ми можемо не вчитися у когось, а можемо й самі ділитися своїм досвідом. Дуже тішить, що коли ти приїжджаєш на будь-яку міжнародну конференцію, тобі не треба пояснювати, що ти і є умовно законодавцем моди, а не навпаки тим хто, за нею йде. Це дуже важливо, тому що це не просто якийсь там піар чи статуетки, які ми збираємо в себе в офісі, це насправді найбільше, що може зробити держава з точки зору інвестиційної промоції України, просто позитивного іміджу. Адже ми можемо скільки завгодно, як державні службовці чи політики, їздити і танцювати на сцені, але так роблять усі. Наприклад, навіть політик із Зімбабве не приїжджає і не розповідає, що “у нас там людей на вулиці їдять”. Він також каже про демократію, важку працю, про прогрес, якісь досягнення і так далі.

І насправді те, що вражає, – коли люди бачать якісь результати, коли вони бачать не розмови, а проекти, які вже втілені, коли за нас говорять не народні депутати, а за нас говорить міжнародний бізнес, який бере участь у торгах Prozorro і каже, що він дійсно бачить прогрес, якісь метрики, які підтверджують, що ці зміни можливі.

Мені здається, що в цьому плані ми маємо реалістично сприймати свій прогрес у всіх сферах, а з іншого боку ми не маємо його і применшувати. У нас часто є така українська меншовартість – все одно нічого не вийде, все одно пороблено і так далі. Ми маємо розуміти, що у нас є сфери не тільки в спорті, культурі чи науці, де Україна реально вигладає солідно.

Куликов: Чому ви зараз процитували Зімбабве? Чому, говорячи про державних службовців, ви весь час казали “він”? Стереотип? Наскільки ви відчуваєте, що над вами вони тяжіють?

Нефьодов: Ну насправді Зімбабве – тому що є відома історія Роберта Мугабе, який насправді їв людей.

Куликов: В центральній Африці теж їдять людей…

Нефьодов: Я не кажу, що це єдине місце де їдять людей… Стосовно держслужбовців – повірте, я один із тих людей, які сприймають питання гендерної рівності дуже болісно.

Я вам можу точно сказати, що просуваю антидискримінаційні поправки стосовно гендерної рівності. Всі документи щодо обрання керівників і членів наглядових рад держпідприємств. Ця боротьба йде болісно, тому що у нас в країні питання позитивної дискримінації сприймається із жартами чи навпаки – “там в Америці придумали єрунду якусь”, нібито у нас же всім дороги відкриті, яка у нас є дискрімінація?

Насправді, із моєї точки зору це суттєва проблема, це не проблема табу, це проблема економічна. Ми не можемо досягати економічного успіху, якщо ми не забезпечуємо повноцінних умов для якихось великих груп населення, от і все. Це все дуже і дуже банально. Які б ці групи населення не були. І ми маємо робити інфраструктурні зміни, починаючи з банальних речей – пандусів для людей з інвалідністю чи кімнат для дітей в держорганах чи мереж дитячих садочків. Ви знаєте, у нас навіть приватна структура не може відкрити дитячий садочок корпоративний, навіть якщо вона захоче. Це насправді не так і смішно. Якщо ми не звертаємо увагу на цю інфраструктуру, ми просто відрізаємо можливості росту ВВП.

Куликов: Ви згадали тут про те, що українці можуть бути законодавцями моди. Хто для вас законодавець моди?

Нефьодов: Це ж відома історія, коли розганяли фейк про те, що в мене є 45 костюмів. Багато людей справді вважає, що так і є. В мене відповідь проста – у мене, на жаль, така фігура, я змушений шити на себе одяг вже дуже давно.

Куликов: Змушений шити на себе одяг чи змушений замовляти?

Нефьодов: Замовляти. Звичайно, я не шию, це вже занадто. Уявляєте, що я сиджу і ночами плачу і шию. Ні, ночами я плачу і намагаюся логінитися на сайт НАЗК.

Куликов: Згадуючи вже те, що ви сказали, як довести людині на вулиці те, що їй вигідна система Prozorro? Чим вигідна система Prozorro Максиму Нефьодову, не як першому заступнику міністра? Спробуйте сказати – ви, я, люди тут, люди, які обслуговують цю конференцію, чим воно нам вигідно? Якщо ми не причетні до цієї системи.

Нефьодов: Воно вигідно всім нам як платникам податків з двох причин. По-перше, це система, яка спрямована в першу чергу на збільшення конкуренції в торгах, на зниження бар’єрів доступу до торгів, на здешевлення участі в торгах. Відповідно, чим більша конкуренція в торгах, тим ціни на те, що купує держава, менші, якість цих товарів буде вища, і відповідно ми отримаємо більше того, чим ми всі як платники податків користуємося.

Другий блок причин – це блок прозорості. Ми всі як люди дуже хочемо справедливості, нас дуже задіває, коли ми стикаємося зі злом. Зло любить ситуації, коли неможливо зрозуміти, хто винен, як приймалося рішення. І Prozorro – це якраз система, яка, звичайно, не може виправити все зло у світі, але принаймні коли ми бачимо, що на метро “Лівобережна” зробили ремонт в стилі “Равшан і Джамшут”, просто якийсь феєричний жарт, то ми можемо реально за 30 секунд дізнатися, хто винен, яка чудова компанія це робила, хто її засновники, хто замовник, хто фізично підписував договір на цю прекрасну роботу, кому скаржитися і як хоча б спробувати виправити ситуацію.

Куликов: Чому, на вашу думку, так рідко ми чуємо і читаємо такі пояснення від Prozorroінших реформ, які відбуваються?

Нефьодов: Я думаю, тому що в нас мало конфліктних ситуацій, які цікаві для людей і цікаві для мас-медіа. Повірте, за результатами мого посту про проблеми з НАЗК до мене звернулися з проханнями про інтерв’ю три телеканали. У мене не було трьох прохань про інтерв’ю від телеканалів про Prozorro в цьому році.

Куликов: А від радіо були?

Нефьодов: Від радіо були. Саме тому я намагаюся писати у Facebook, радий скористатися кожною можливістю і цією. Дуже вдячний Promo за це запрошення і можливість донести свою позицію. Я вважаю, що це потрібно з декількох причин. По-перше, найкращий спосіб запуску реформ – це прозорість. По-друге, ми хочемо, аби люди розуміли той хід думок і той процес, який призводить нас до цих рішень. По-третє, знову ж таки, мені хочеться доносити до людей просту тезу про те, що в країні можливі зміни. Треба вірити в них. Інколи треба впрягатися в них, не очікувати фантастичних результатів. Але вони можливі. Я думаю, що кульмінація цих трьох тез дає непоганий результат.

Куликов: Я коли навчався, це було давно-давно, ми навчалися зарубіжної літератури в школі, і було таке архітипальне оповідання англійського письменника Алана Cіллітоу “Самотність бігуна на довгій дистанції”. Фабула проста: Сміт бере участь у змаганні і якщо він виграє, пробіжить першим, отримає величезну для нього нагороду – режим, де він навчається, де його тримають, місце несвободи для нього змінюється кардинально. Сміт випереджає всіх суперників, трибуни йому аплодують, заохочують до перемоги. За кілька метрів від фінішу він зупиняється і дозволяє іншим пробігти. Він позбавляє себе цієї винагороди, але в такий спосіб показує непокору тим, хто його заохочує. За яких умов бігун на довгу дистанцію, Максим Нефьодов, здатний вчинити так як Сміт? І підтвердити свою свободу навіть на вищому рівні, ніж ви це робите зараз?

Нефьодов: Думаю, що кожна людина самостійно для себе встановлює якісь червоні прапорці, за які не має етичної змоги вийти. Для мене вони теж доволі прості. Я ніколи не буду приймати рішення під тиском, якщо я кардинально з ним не згодний. Я готовий звільнитися в цьому плані, абсолютно без проблем у будь-який день. Але я не хочу бути співучасником таких рішень, не хочу ставити під ними свій підпис і так далі. Друге питання –це люди, які тебе оточують, тобто знову ж таки, в мене є певні червоні прапорці, коли я розумію, що є категорія людей, працювати з якими в одній кімнаті я не можу. І я не готовий.

Куликов: Ну зараз можна співпрацювати дистанційно.

Нефьодов: Це завжди коспроміс. Тому що, з одного боку, дуже легка і красива позиція – я хочу бути святішим за всіх святих і так далі. З іншого боку, ти ж все одно хочеш чогось досягти, казати про те, що ти приходиш в держоргани і тебе раптово дивує, що там є проблеми, якби там не було проблем, то і сенсу не було б туди йти. Є якась відповідальність за команду, за процес, за всіх наших клієнтів. Я розумію, що класно писати, всім чао, я пішов, я хочу залишатися в білому і так далі. З іншого боку – як це сприймати людям, які вірять нам і підтримують нас, розраховують на результати нашої праці? Тому, це завжди якийсь компроміс, я для себе ці червоні прапорці визначив з першого дня. І я від них абсолютно не відмовляюся.

Куликов: Яку музику слухає Максим Нефьодов?

Нефьодов: Я слухаю, в основному, старий рок, Black Sabbath, Pink Floyd, Metallica.

Куликов: Підбийте підсумок нашої розмови назвою пісні або рядком пісні Uriah Heep.

Нефьодов: Ви знаєте, це складне питання.

Куликов: Я вам допоможу. Хто не знає творчості Uriah Heep, послухайте композицію “Look at Yourself” і “Freedom”.

 

 

 

 

Записала Анна Косинська

 

 

 

Джерело: 24

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s