Олег Покальчук, соціальний психолог: Ми не можемо навести лад навіть у своїй голові, тому й живемо у нескінченному кіно Кустуріци

20 березня 2017 р.

Розмову із соціальним психологом Олегом Покальчуком я почала із запитання, чому нам наразі стало важко відрізнити поганих людей від хороших.

Він пояснив, що оскільки ми живемо в так звану епоху постправди, ті норми, які раніше вважалися абсолютно непорушними, модно вважати відносними, мовляв, не все так просто і не все так однозначно. За його словами, в постправді важливий феномен роботи не з фактом, а з інтерпретацією фактів і з тим, що утворюється в результаті цих інтерпретацій у нашій свідомості. 

– Тобто хаотична інформація накопичується ступенеподібно, а в результаті відбувається блокада у тому числі й морально-етичних норм, – зазначив Покальчук. – Причиною цього є інстинкт самозбереження: краще не займати ніяку сторону, нехай краще буде хаос, аніж ти помилишся, і це може іноді коштувати тобі життя.

Відверто кажучи, абстрактне наукове пояснення нинішнього сум’яття у морі інформації не дуже прояснило картину, тому я перейшла до конкретних прикладів з нашого життя.

ПОЛІТИКИ В НАС НЕ ЛОРДИ, АЛЕ Ж І УКРАЇНА НЕ КОРОЛІВСТВО

– Пане Олеже, було багато різних версій з приводу мотивації людей, які ініціювали недавню блокаду шляхів на Донбасі. Як людям розібратися, де правда, кому вірити і на що орієнтуватися?

– Орієнтуватися на себе і вірити собі! Будь-яка інформація, що потрапляє в пресу, – це завжди інтерпретація, тобто певним чином оброблений факт. Юридично він обробляється буцімто для того, щоб суспільство його краще засвоїло, а по факту це певна комерційна установка, щоб людина цю інформацію купила і спожила, можливо, не у прямому матеріальному вимірі, але, по суті, так воно і є.

Тому будь-яку інформацію треба сприймати просто як певне атмосферне  явище, але не більше. Особливо коли в інформації відразу міститься механізм чи певний протокол, як саме її треба сприймати.

– Однак блокада шляхів на Донбасі – це факт. На що людині спиратися, щоб визначити своє ставлення до нього?

– У людей немає потреби формувати своє ставлення до тих речей, в яких вони не збираються брати безпосередню участь.

– Але ж ми живемо у цій країні, і нам кажуть, що подібні речі впливають на наше сьогодення і майбутнє, зрештою, на курс долара.

– Якщо люди хочуть вестися на те, що їм кажуть, це, звичайно, їхнє право. Тоді вони будуть знаходитися у ситуації хаосу, а значить, ними буде дуже легко керувати – це достатньо ефективний прийом. Бо варто сказати людям: «Я врятую вас від хаосу», і вони побіжать за будь-ким, аби тільки їх звідси вивели. А куди їх заведуть при цьому, їх не цікавить або цікавить у другу чергу.

Тому не треба плутати індивідуальну свідомість людей з масовою, бо індивідуально люди розумні, а масово завжди дурні – в будь-якій країні, це не українська прерогатива.

Отже, я ще раз повторюю: все, що не торкається їх особисто або їхніх рідних, повинно хвилювати людей у третю чергу. А те, що вони живуть у цій країні… У ній відбувається дуже багато різних речей, а інформаційний простір фактично силоміць визначає пріоритети і пояснює людям, що вони повинні сприймати їх саме у такій послідовності й взаємозв’язку.

Але, смію сказати, що в 42-мільйоній країні, напевно, мільйонів 40 взагалі навіть не підозрюють, що відбувається в інформаційному просторі, – у них зараз городи, садки і весна. А кілька сотень людей оперують кількома тисячами людей. Знаєте, була така фраза часів громадянської війни – війна червоної меншості проти білої при мовчазному спогляданні більшості.

– А як ви особисто ставилися до блокади? На чиєму боці були?

– Я прихильник припинення торгівлі з воюючою стороною через законодавче поле – шляхом ухвалення закону про окуповані території, послідовної низки законодавчих актів, тому що у держави є набагато більше механізмів і можливостей організувати цю блокаду без лапок, тобто зробити її реалістичною.

А в такому відчайдушно-самодіяльному варіанті, враховуючи, що на Донбасі є 17 вузлових місць, через які не перший рік проходять товари, робити це в одному-двох місцях зусиллями окремих людей, я як практик вважаю неефективним.

До того ж, у мене є особисті застереження до лідерів цього процесу, але вони суб’єктивні.

– Тобто ви підтримуєте рішення РНБО про припинення переміщення товарів через лінію розмежування?

– Звичайно! Шкода, що воно було прийнято під тиском громадськості, тому що дуже часто в нашій країні влада спочатку намагається зробити так, як вигідно їй. Вона не розуміє, що у нас усе ж таки з’явилося громадянське суспільство, і не в інтернеті, а в реальному житті, і воно буде на неї впливати. Ефективно чи ні, це інше питання, але з фактом впливу вона муситиме рахуватися, бо це вже величина, якою не можна знехтувати.

Поки що влада цих уроків не вивчила. Вона знову пробує по-своєму: може, якось пролізе, прокотить, а потім, бачить – не виходить!

На жаль, це дурна трата часу, але добре, що вона завершується таким чином, тому що «папєреднікі» впиралися до останнього, і це їм коштувало відомо чого.

– На вашу думку, організатори цієї блокади досягли своїх бодай політичних цілей чи їх переграли?

– Я не політик, а практик, тому мене це не дуже обходить. Повторюсь: у мене є історія особистих стосунків з лідерами цієї блокади, не буду конкретизувати, але вона негативна.

Поза тим, в історії, і не тільки українській, часто буває, що люди, які роблять вчинки, часто не обтяжені якоюсь мораллю чи етикою. Бо сумирні добропорядні люди сидять, дивляться телевізор і думають, як же нам жити краще. А люди аферистичного складу характеру щось роблять – так ведеться у суспільстві.

– Тобто не дуже моральні люди здатні робити гарні справи?

– Ні-ні, вони просто здатні робити справи, а оцінку, гарні вони чи погані, вже пізніше дає історія.

Є така фраза, що історію пишуть переможці. Поки що цей процес точно не завершений, і про якісь оцінки взагалі говорити рано. Головною помилкою було б намагатися уніфікувати цей процес, називати всіх якимись одними словами, чіпляти ярлики, бо чим він масштабніший, тим більше людей з різними переконаннями бере у ньому участь, як це було на Майдані. Він об’єднав величезну кількість людей з абсолютно різними платформами – ідеологічними, релігійними і так далі. Тому він був дійсно унікальним і потужним явищем.

Феномен блокади, поза тим, як він був затіяний, і які цілі переслідували організатори, дійсно сколихнув певну романтичну частину українського суспільства, покликав до дії людей, які вважають, що таким чином  можуть щось змінити. Щонайменше вони щось змінюють у собі – це вже непогано!

– Мені здається, що один з активістів Майдану і організаторів блокади Володимир Парасюк намагається вже вкотре зайти в одну й ту саму річку. Як ви оцінюєте його політичну діяльність?

– Я вважаю, що в Україні політична діяльність як така відсутня засадничо, бо в результаті вона мусить мати якісь законодавчі форми, які, в свою чергу, потім втілюються через статті бюджету і так далі. Оскільки цього немає, то це ніяка не політична діяльність.

– А з етичної точки зору як ви ставитися до того, що цей політик часто пускає в хід руки-ноги?

– Я не робив би з цього великої трагедії – політики б’ються в цілому світі, в тому числі в британському парламенті.

– Та нехай би билися між собою, але ж він б’є людей!

– Це ваше суб’єктивне ставлення, а я вам кажу про своє: мене це абсолютно не зачіпає і ніяких моїх морально-етичних засад абсолютно не підважує: ну, б’ються люди й б’ються, подумаєш, проблема! Повторюся: парламентарії б’ють і одне одного, і на вулицях в цілому світі, на цю тему є багато нарізок відео, не треба робити з цього якусь ексклюзивну історію.

ЗА ТРИ РОКИ НА ОКУПОВАНОМУ ДОНБАСІ ВІДБУЛИСЬ НЕЗВОРОТНІ ЗМІНИ

– Який ваш прогноз, рішення РНБО щодо припинення переміщення товарів в ОРДЛО буде повністю виконано чи з’являться якісь обхідні лазівки?

– Я знаю лише, якщо суспільству якось здається, то для нього це так і є. Тобто, якщо влада переконливо зробить вигляд, що блокада відбувається, то суспільство буде з цього задоволене.

Але те, що всі ці розмови про блокаду, що це торгівля на крові тощо, чомусь значною мірою виникли на третьому році війни, викликає певну підозру і подив. Тож, вочевидь, вони можуть так само активно й здутися, оскільки це все ж таки словесно-політичний конструкт. Він має під собою правдиву основу, інакше не отримав би резонансу в суспільстві, але обставини його появи і динаміка розвитку викликають у мене глибоку іронію.

– Зараз можна почути думку, що рішення про припинення торгівлі з ОРДЛО істотно віддалить перспективу повернення Донбасу.

– Воно на це ніяк не вплине! Повернення Донбасу – це глобальна геополітична проблема. Ми є заручниками світової ситуації, і випадок з Донбасом не унікальний – є Абхазія, Південна Осетія, але Грузія значно швидше за Україну інтегрується в європейські спільноту, і ця проблема там не передбачає вирішення. Є Придністров’я, був Кіпр, якісь штати чи провінції між Індією і Пакистаном. Тобто це заморожений конфлікт надовго.

– Але Україна втратила підтримку людей на окупованих територіях у зв’язку із закриттям там українських підприємств?

– Я думаю, що в них ставлення до України і так уже сформувалося, тому що три роки – це термін, за який відбуваються незворотні зміни. Там відбулося те ж саме, що й при поділі Берліна на зони окупації, коли спершу був розпач, бо там же родичі і одне, друге, третє. Але ж треба якось жити, ну, тут НДР, а там ФРН. Так і жили. А дехто стрибав через стіну.

– А ми точно ФРН?

– Я думаю, це абсолютно очевидно! А там чистий «ГДР», і для Путіна як колишнього чекіста, який там служив, це абсолютно комфортна ситуація – він розуміє, що саме будує на окупованих територіях.

Я думаю, цілком можливо, що на якийсь ювілей або під якісь чергові російські путінські вибори Путін оголосить приєднання ОРДЛО до Росії.

– І світ це проковтне?

– Та-ак! Звісно, буде висловлено глибоке занепокоєння, навіть дуже глибоке! У світу ж немає важелів впливу проти таких речей. Як колись Сталін казав з приводу невдоволення Папи Римського якимись його діями: «А скільки в Папи Римського дивізій?». Так і тут. Світ же не збирається в цій конфігурації якось ефективно протистояти озброєній Росії, йому вистачає Сирії, Афганістану, Іраку. Вони там зав’язли, Росія продовжить це роздмухувати, а Україна буде таким собі «квитком за проїзд».

– На вашу думку, як позначилася ситуація з націоналізацією бойовиками українських підприємств в ОРДЛО конкретно на Ахметові? Він тепер перейде з олігархів у середній клас?

– Це питання не до мене, я ж психолог. Але те, що він людина, яка за всіма психологічними ознаками не є «автором» цих грошей, а тільки «смотрящим» – теж очевидно. Тож він лише грає роль олігарха. Тобто ми знаємо людей, які заробили свої статки, і розуміємо, як вони це зробили і як вони працюють. Коломойський – олігарх, Порошенко – олігарх, Кононенко – олігарх. А Ахметов… ну, це несерйозно! Крім того, у грошей такого часу, місця і виду походження ніколи не буває одного хазяїна. Тому я б сказав, що це такий puppet, тобто лялька, маріонетка.

НЕ МОЖНА ГРАТИ ЗА ПРАВИЛАМИ ПРОТИВНИКА, ВИГРАЄ ТОЙ, ХТО СТВОРЮЄ СВОЇ

– Останні події в Україні, зокрема, картинка блокади, поведінка наших політиків і еліт, при погляді ззовні можуть створити враження хаосу. Наскільки нам треба зважати на думку зі сторони і те, як нас сприймають у зовнішньому світі?

– Нам треба зважати на те, що цікавить нас особисто. Будь-яка думка, яка направляється ззовні всередину, завжди є інформаційною операцією, питання тільки в масштабі.

– Але Україна є об’єктом впливу і Заходу, і Росії. Який із цих двох впливів сильніший, і до якого в нас більший опір?

– Зараз, безумовно, західний вплив сильніший з причини фінансування, тому що, як казав колись Клінтон, є гроші – є вплив, немає грошей – немає впливу.

Давайте почнемо з того, що Україна вже не перший десяток років існує на кошти західних платників податків. Ми нічого особливо не виробляємо і не продаємо з того, що може користуватися попитом у світі, тому наша влада хоч і зі скрипом, але дуже чітко виконує розпорядження тих людей, яким уривається терпець, і вони питають, куди діваються їхні гроші, і що це взагалі за країна така? Це називається українські реформи.

Основна мета західного впливу – мінімізувати власні збитки. Україна в цьому сенсі не є винятком, Захід так працює з усіма країнами, яким він допомагає, приміром, з Польщею, яка, будучи в Євросоюзі, теж отримує грубі мільярди євро на розвиток.

Україна також отримувала і отримує гроші на еволюцію в певному напрямку, але вона намагається піти вглиб – закопатися в якусь нору і там собі «еволюціонувати».

Тому мета цього впливу дуже проста – не створити собі додаткову 40-мільйонну проблему на сході Європи, бо проблем і так вистачає, не дати розгорітися великій військовій пожежі, не дати можливості зробити Україну фінансовим і політичним активом Російської Федерації, як це було раніше.

А російський фінансовий вплив обмежується в тому числі й нашою владою, бо, навіть якщо абстрагуватися від політики, це олігархічна конкуренція, і їм ці впливи, коли вони тут насаджуватимуть своїх олігархів, абсолютно не потрібні.

Окрім того, наразі існує консолідований українсько-західний фронт проти російського впливу. Так, він сильний, кваліфікований, але дедалі слабший.

– Проте досить часто можна почути, що ми продовжуємо програвати Росії інформаційну війну. Ви з цим згодні?

– Ні! Ця демагогія і лемент торкаються, власне, вузької теми – трансляції ЗМІ і телебачення. Це дуже сильне перебільшення, як і вся ця веремія довкола інформаційної війни, тому що це частина пропагандистських діалогів, які насправді ні на що не впливають.

Пропаганда взагалі не передбачає зворотного зв’язку. Це такий собі банер будь-якої держави, який мусить бути. Якщо його немає, то це погано, але він особливо ні на що не впливає. Поведінка людей, особливо у 21-му столітті, змінюється під впливом абсолютно інших чинників – ця частина психології називається аттітюд (соціальна установка, схильність до певної поведінки особистості у ситуаціях спілкування з іншими людьми. – Авт.). Вплив на аттітюди – це сучасні методи, а пропаганда до цього не має стосунку.

 – Але Росія продовжує вигадувати єзуїтські методи, щоб втягнути нас у протистояння. Приміром, як у випадку з вибором російської конкурсантки на «Євробачення». На вашу думку, це спецоперація?

– Звичайно! Не треба бути фахівцем, щоб сказати, що це так.

– Як нам цьому протидіяти?

– Ми зараз (інтерв’ю записувалося 15 березня. – Авт.) будемо розмовляти на цю тему із заступником міністра інформполітики Дмитром Золотухіним. Щось придумаємо.

– Ви вважаєте, що Юлію Самойлову треба пустити в Україну?

– Так, бо не можна грати за правилами противника. Завжди виграє той, хто створює правила гри.

Росія робила ставку на таку нашу просту реакцію, як заборона в’їзду, бо вони мислять українців примітивно-реактивними істотами. Тому не треба на це вестися, їхню конкурсантку слід пустити.

До речі, такі прецеденти у світі існують. Приміром, в американському міграційному законодавстві є пункти про візові обмеження для певних груп осіб, але якщо ці особи знаходяться в складі офіційної чи культурної делегації іншої країни, де їхній маршрут чітко окреслений, тоді це правило на них не поширюється.

У випадку з російською конкурсанткою – це абсолютно та сама історія. Такий хід буде абсолютно зрозумілий і Сполученим Штатам, і Європі, бо у світі так ведеться. Тобто індивідуально ця людина сюди ніколи не в’їде, і це треба оголосити, але оскільки вона є часткою великого європейського проекту, ми її пускаємо, як виняток, і крапка!

– Ви можете навести приклади, коли Україна адекватно реагувала на російські спецоперації і змогла переграти Росію? Чи ми зазвичай ведемося на провокації і граємо за її правилами?

– Ні! Я із зрозумілих причин не можу наводити приклади, але вони є. Тут та ситуація, коли скромність прикрашає. Бо коли ви розказуєте, як саме перемогли противника, вдруге на ці граблі він уже не наступить. Тому треба продовжувати казати: «Так-так, Росія на нас страшенно тисне, ой-йой-йой!» А насправді в нас усе не так уже й погано!

– Може, таким прикладом є розкритий хакерами план дестабілізації України під назвою  «Шатун»… А чому ви смієтеся? Не було «Шатуна»?

– Не скажу!

– Гаразд, не кажіть. Але ж політики не відмовилися від спроби розхитати ситуацію і домогтися дочасних виборів.

– Розхитування ситуації, як ми казали на початку розмови, є одним із маркерів політики взагалі. Коли ситуація стабільна, немає динаміки, тому політики в будь-якій країні завжди прагнуть її розхитати – або в якихось законних рамках, або не дуже. А далі треба розказувати, що все це розхитує противник. Теж красиво! Іноді це збігається. Просто коли ситуацію дійсно розхитує противник, як правило, про це не говориться.

– У нас іноді взагалі незрозуміло, хто свій, хто чужий.

– Отож! Головне – щоб ви перебували у стані підвищеної тривожності, а тут вам скажуть: «Ось політик, який вас особисто врятує, підтримуйте його, голосуйте за нього, оцей хороший, а ці погані!». Це є маніпуляцією свідомістю.

– Тобто до дочасних виборів політики ситуацію не розхитають?

– Про це питайте в політиків. Мене це не цікавить. Особисті «вибори» відбуваються щодня і щохвилини у кожній окремій голові. Люди вибирають собі якусь життєву позицію. Або не вибирають. Є маса людей,  яким політика по барабану. Не треба думати, що в нас суспільство аж так політизоване. Але й те, що політизоване, воно ж диванно-політизоване. Це як у футболі: ви ж самі не граєте, а дивитеся його по телевізору з пивом. Так і з політикою і війною: люди співпереживають, але це аналог вболівання за улюблену футбольну команду: ой, не туди побігли, ой, забили, як же вони неправильно грають, воюють чи волонтерять. У нас же всі знавці!

– Дехто порівнює нашу нинішню ситуацію з Руїною або пророкує її настання. Ви бачите ознаки її наближення?

– Та ні, нам до руїни ще далеко! В українця навіть якщо хату зруйнують, у погребі ще буде закопано харчів на три роки. Всі кажуть: «Така біда-біда», а вийдіть на вулицю і подивіться на це «горе» і кількість дорогих автомобілів, продажі яких щороку зростають.

– А політична апатія чи політична втома фіксується в суспільстві чи це теж нав’язана думка?

– Ні, вони справді є, але це природні речі, до того ж вони ще й сезонні, тому що після зими навесні анемія трошки дається взнаки, це факт. Та й люди виснажилися, це теж правда. Але виснажилися ті, хто напружувався.

Я ще раз підкреслю, що емоційне вигоряння, розчарування або розпач є в пропорційно невеликої частини людей, десь кількох мільйонів, які активно брали участь у подіях останніх років. Але вони або ефективно трансформуються і з волонтерів стають професіоналами, або долають цей свій розпач і починають якусь активну дію. І тут навіть не важливо, позитивна вона чи негативна для них особисто, важливо, що це дія. Тобто це той тип людей, для яких важливіше діяти, ніж не діяти, і за це треба віддати їм належне, молодці!

Люди виживають по-різному в залежності від віку, темпераменту, статі, характеру, але вони виживають. Тобто наші люди не такі безпорадні, як вони про себе говорять.

РОСІЯ ЗАЛИШИТЬСЯ ІМПЕРСЬКОЮ КРАЇНОЮ ХОЧ З ПУТІНИМ, ХОЧ БЕЗ ПУТІНА

– Чи зменшився, на вашу думку, вплив олігархів за три роки після Майдану?

– Я думаю, що він лишився константним, тому що в олігархів є свої межі росту і межі впливу. Вони мають ілюзію, що гроші вирішують усе, але, як показує життєва практика, це далеко не так, а в критичних для України ситуаціях вони взагалі нічого не вирішують.

Приміром, як виявилося, не російські гроші вирішили теперішню долю України, хоча вливання у деструкцію були колосальними.  Але треба сказати, що значну кількість грошей на розвал України їхні ж посіпаки просто вкрали. Тобто у цьому разі в корупції є також і позитивний бік: дана національна риса, яка підруйновує наш бюджет, добряче підруйнувала і російсько-сепаратистський, не без того!

– Чи ви чули прогнози чи натяки російських політологів, що Путін у цьому році кудись надовго зникне буцімто через проблеми зі здоров’ям?

– По-перше, я іронічно ставлюся до цих прогнозів – вони милі серцю, але це на рівні анекдотів. По-друге, це не має значення, бо Росія – імперська країна з Путіним і без Путіна, а їхнє комуністично-колгоспне мислення існувало завжди, бо вони інакші. Для них комунізм, більшовизм чи монархія достатньо органічні форми соціального буття.

Крім того, це єдиний спосіб утримати  в рамках федерації абсолютно різні народи, етноси, релігії і так далі. Рано чи пізно вона якось трісне чи посиплеться, як трапляється з такого роду імперіями. Але не треба демонізувати Путіна! Ми ж притомні люди і знаємо, що це ставленик кооперативу «Озеро», його делегували на цю роль. Тільки ті, хто його вибрав, прорахувалися, бо він їх теж зачистив і підім’яв, я б сказав, з гітлерівською досконалістю. Бо якщо згадати часи перед Другою світовою війною, простежується абсолютно чітка схожість на третій рейх, партійні і внутрішньопартійні розборки.

– А яким вам бачиться майбутнє України?

– Таким, як і є! Ми й так живемо в цьому майбутньому, воно не міняється. Немає підстав говорити про якусь динаміку, бо для цього потрібні гроші, а їх немає.

– Хіба ми не зможемо їх заробити?

– А чим? Ми можемо собі їх намалювати, надрукувати, але заробити гроші означає, по-перше, щось зробити і щось продати. Як говорить старий анекдот, все, що ми робимо не руками, у нас виходить добре, а все, що руками, якось не дуже продається. Крім того, світ затоварений, є криза надвиробництва, і ми можемо продавати хіба що ліс-кругляк, але це перетворює нас на західну колонію. Ми потрібні як ресурс, тут є багато корисних копалин і можемо їх продавати . Але справа в тому, що ми стільки заборгували, що нам можуть диктувати будь-які умови.

Я не бачу людей у політиці, які могли б не просто це припинити або видозмінити, а й особистим прикладом продемонструвати, що вони житимуть якось інакше.

Візьмімо, наприклад, Туреччину і Ердогана, безоцінково, подобається чи не подобається, але це людина, яка сказала Європі: «Ми стояли у передпокої Європи десятки років, і з нами отак? Тоді ми підемо своїм шляхом». І взяв і пішов – недемократичним, збитковим, і так далі.

Але українці по своїй природі демократи, і це заважає їм бути дисциплінованими. Демократія і дисципліна – це трошки віддалені речі, особливо при нашому такому лібералістичному світогляді. Тому, коли хтось когось закличе до порядку, всі кричатимуть, що це диктатура. Ми не можемо навести елементарного ладу в себе в голові, тому в нас таке нескінченне кіно Кустуріци. Але принаймні весело!

– А серіал із Насіровим вам подобається?

– Як і кожний серіал, це інформаційна проекція, тому цьому не можна і не треба довіряти. А що там було насправді, ми навряд чи дізнаємося. Ми ж уже були свідками, як наручники одягали просто у Кабміні (25 березня 2015 року на засіданні уряду був заарештований голова ДСНС С.Бочковський. – Авт.)

Ми ці цирки вже бачили безвідносно до того, що всі українці вважають, що всі посадові особи корупціонери, і їх треба не просто заарештувати, а негайно стратити. Напевно, в них є підстави так вважати.

Тобто це те, про що я казав: якщо людині так здається, то для неї це так і є. Насіров може бути ні разу не винуватий, але якщо люди так вважають, то з цим треба щось робити. А держава нічого не робить.

Поведінку людей визначає не реальність, а їхнє уявлення про неї

– Тобто ми не здатні відрізнити реальність від проекції?

– Поведінку людей визначає не реальність, а їхнє уявлення про неї. Справді реалістично мислять окремі раціональні люди, але вони тоді успішні професіонали і займаються своєю справою, їм не потрібні народні маси. Тобто вони інтегруються у західний світ, який складається із суми егоїстів-індивідуумів. У цьому його сила, бо дуже високі конкурентність, ефективність так далі. Але, з нашої точки зору, і слабкість, бо: «А поговорити?». А що говорити, працювати треба!

– Ну, мешканцям західного світу теж хочеться поговорити – вони он які гроші платять за це психотерапевтам!

–  Це так. А ми й тут демпінгуємо – в нас можна поговорити і просто за пляшкою!

 

 

 

Розмовляла Надія Юрченко, Київ.

Фото: Олена Худякова, Микола М’якшиков, Павло Багмут

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s