Мойше Лейб Колесник: Шкода, що місто зникає на очах…

28 лютого 2017 р.

З кожним роком у Івано-Франківську все рідше можна зустріти єврея. За словами Голови єврейської громади Мойше Лейб Колесника, сьогодні представників цієї громади у нашому місті не злічимо й 200 осіб.

Вперше євреї згадуються у привілеї Андрія Потоцького від 17 вересня 1662 року. В ньому євреям (тоді їх називали жидами) надавалось довічне право проживати в місті, дозволялось заснувати школу, лазню й синагогу. Переселялись вони з навколишніх містечок — Тисмениці, Отинії, інших.

Євреї торгували одягом, хутром, були ювелірами та корчмарями. Єврейські м’ясники поставляли свій товар до палацу Потоцьких. Дуже багато було шевців, ковалів, чоботарів, музикантів, різників, смолярів. Їм належали численні ґуральні та млини.

«Вежа» поговорила з Рабином Івано-Франківського регіону Мойше Лейб Колесником (цивільне ім’я Віктор). Голова єврейської громади розповів про те, скільки справжніх євреїв залишилося в Івано-Франківську, чи є у планах повернути місцеву синагогу в первісний вигляд часів Станиславова, як він проводить святу суботу та яке ставлення до слова «жид».

єврей

– Ви корінний франківець?

Я народився у Станиславі. Моя мама приїхала сюди після війни. Родом вона з Житомирської області, а батько з Полтавської. Тут я навчався у трьох різних школах. Спочатку у школі №12, що була розташована біля нашого дому, також у №8, а закінчив я школу №14, де вже на той час працювала моя мати, тому туди і перейшов.

– Яка чисельність єврейської громади в Івано-Франківську?

Зараз немає навіть 200 людей. З кінця 80-х років виїхало більше 90% тих, хто тоді ще були.

– Чи не було у вас ідеї реставрувати приміщення синагоги?

В додаток до ідеї завжди потрібні ще й кошти. За версією нашої Федерації єврейських громад, Франківська, Тернопільська, частина Львівської та Закарпатської області, котрі називаються Франківським регіоном, і тут це зробити неможливо. Ще до війни у Станіславові було 56 синагог… І де вони зараз? Хіба хтось із старших людей, котрі залишилися зможе утримувати це?

– Як проходить ваш суботній день?

Як і годиться: відкриваємо святе письмо, читаємо, що написано, так і розрізняємо, що можна, а що ні. У п’ятницю ввечері за 15 хвилин до заходу сонця запалюємо свічки, молимося, сідаємо за трапезу, далі благословення на суботу. Вже зранку прямуємо до синагоги, молимося трішки довше, аніж буднього дня, а далі спільна трапеза для охочих.

У нас є 39 видів робіт, котрі заборонені євреям у суботу. Наприклад носити шафи з книгами по синагозі то не робота, а вже «клацнувши» вимикач – ти пробиваєш дірку у світах.

Єврейська громада до війни була найчисельнішою в нашому місті. Сумуєте за тими часами?

– Взагалі, ми всі живемо там, в минулому. Тому є речі, які важкі «на серце», бо головою ми все розуміємо, але спогади та ностальгія нас тримають. Щодо такої ідеї, то так – раніше вона була, проте зараз вже немає. Звісно хочеться зберегти все, що було, все дороге, і хочеться, щоб не забували.

– За радянських часів були знищені цвинтарі, а з надгробків викладали вулиці.   

– При будь-якій можливості, коли знаходимо час, перевозимо знайдене на кладовище, що за озером. Проте зараз уже немає кому цим займатися. Пригадую, свого часу допомагало шукати все місто. Дещо робиться, але фізично за всім неможливо прослідкувати.

Беручи до уваги історію, то у 1952-1953 роках, коли закрили синагогу, діючою після війни була тільки одна. Де поділися всі ті люди – досі невідомо. Було розстріляно 27, чи то 28 єврейських професорів у Станіславові, це було близько 1952-го року. А до того часу тільки в місті було розстріляно 100 000 з лишнім євреїв.

 

– Етнонім «жид» образливий для єврея?

Є українська літературна мова і слово «єврей» прийняте офіційно. Є культурна та фольклорна форма, її не можна виводити на широкий загал, оскільки дійсно можна когось образити. Якщо ми говоримо «жид» польською, то це нормально, якщо українською – то не прийнято. Це стосується і розмов між собою та й у справах, а якщо людина офіційна, то потрібно це фільтрувати.

IMG_5437_1_1_1

– Що б ви змінили у Івано-Франківську?  

– Шкода, коли місто зникає на очах при житті. Часом у вихідний день вийдеш зранку і ще бачиш ті вулиці, ті окремі стінки, які залишились з минувшини. Але то вже не ті місця, було багато людей, всі облаштовуються як можуть, проте зв’язок з історією майже втрачено і дуже шкода, бо мусить бути її коріння.

Розмовляли Тарас ЗЕНЬ, Сніжана САМАНЧУК

Джерело: Вежа

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s