Йде гра в морський бій: нагорі сидять двоє і гадають, влучив чи ні. Воєнком Одеської області – про війну і українську армію зсередини

28 березня 2017 р.

Про якість української армії, внутрішні конфлікти з командуванням і про те, хто повинен нести відповідальність за загиблих бійців, розповідає головний військовий комісар Одеської області, що пройшов Афганістан і АТО

Юрій Беляков – полковник, військовий комісар Одеської області. За його плечима – війна в Афганістані, де після підриву на міні Беляков втратив руку, служба у військкоматі Ужгорода, а потім – політична кар’єра. Беляков був депутатом Ужгородської міськради, очолював місцеве співтовариство ветеранів війни в Афганістані. З 2010-го по 2014-й, був депутатом від Партії Регіонів і працював заступником міського голови Ужгорода.

У січні 2015-го, ще будучи депутатом, Беляков добровільно пішов служити на Донбас як заступник командира 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. На його рахунку – найгарячіші точки Донбасу: Станиця Луганська, Авдіївка, Широкий Лан, Майорськ, Зайцеве, Дзержинськ, Ясинувата, де Беляков підірвався і отримав осколкові поранення.

«Мій батько – військовий, дід військовий, дядько, брат двоюрідний. У нас всі чоловіки військові. Мій старший син зараз служить під Маріуполем. Закінчив юридичний факультет, ніколи не думав, що буде воювати, а як почалася війна, так і пішов», – розповідає Беляков про свою сім’ю.

В інтерв’ю НВ воєнком Одеської області пояснює, куди зник патріотизм і чому скоро більше нікому буде захищати країну і розмірковує про те, як змінилися його політичні погляди.

– Не складно було воювати в АТО, враховуючи вашу травму після Афганістану?

– За 33 роки – а саме стільки минуло на той момент – я вже звик так, що себе не уявляю з двома руками. Все нормально. У мене була в бригаді своя розвідгрупа, ми завжди ходили за лінію. Я хотів на власні очі побачити обстановку, щоб розуміти, що там робиться і як. Одна справа, коли хтось доповідає, а інша – коли сам безпосередньо знаходишся на місці подій.

– Коли ви набирали собі людей у розвідку, на що звертали увагу? Якими якостями повинен володіти розвідник?

– Всі хлопці були мобілізовані. Як такої жорсткої професійної підготовки не було, але вони прагнули вчитися, це раз. Друге – вони були здатні в разі чого прийняти рішення самостійно. Коли йдеш за лінію, ситуації можуть бути різні. Група може розбитися на кілька частин, кожна частина повинна діяти автономно. У разі необхідності вони повинні вміти прийняти своє рішення, не завжди покладатися на командира групи, якого може не бути поруч.

– Багато хто з ваших пішов повторно воювати?

– Ні. Не пішли, змінилося командування частини, а дуже багато залежить від того, хто командир, як він поводиться з бійцями. І вони тоді вже роблять вибір, залишатися з цим командиром чи піти. Фактично, вся моя розвідгрупа пішла, ніхто не залишився.

– Крім військової кар’єри, у вас була й політична кар’єра. Розкажіть, як це було.

– Я був депутатом трьох скликань в ужгородській міськраді. З 2003 до 2010 року очолював міську організацію Партії Регіонів. Працював з простими людьми, у депутати зі мною разом заходили прості люди. Не мільйонерчики, не шукачі власного бізнесу, а ті, хто міг говорити на одному рівні з будь-якою людиною вулиці. Я завжди був противником того, що купувалися голоси на виборах, це до доброго не приводить.

Злодій повинен сидіти в тюрмі – це закон. Але повинен відповідати конкретно той, хто скоїв злочин

Голова обласний був з цим не згоден, він хотів набити міських депутатів під себе. А це були хлопці не з бізнесу, а ті, хто відбувся ще в 90-х. А тоді ви самі розумієте, як гроші зароблялися. Де контрабандою, де рекетом. Не всі гроші були правильними. Я таких людей до себе не брав. Він [голова обласний] потім став губернатором області, і, використовуючи своє політичне становище, посунув мене і поставив свою людину.

Я залишився депутатом. В крайньому скликанні був заступником мера. З тієї посади мобілізувався на Донбас і пішов з цієї роботи, тому що почалася політична свистопляска. Почали психологічно, морально знищувати членів Партії Регіонів після Майдану. Вони зробили з них поголовно ворогів народу, а там була купа простих людей. І точно такі ж прості люди були і є в Батьківщині, в Нашій Україні, в Солідарності, скрізь. Питання тільки в тому, хто кому повірив. Злодій повинен сидіти в тюрмі – це закон. Але повинен відповідати конкретно той, хто скоїв злочин. Якщо до мене є якісь питання, я завжди готовий відповісти. Але на мене не порушено жодних кримінальних справ та претензій до моєї роботи теж не було.

– Ваші політичні погляди якось змінилися? Якщо б ви брали участь на останніх виборах, то від кого?

– Я не хочу більше в це лайно вступати. Ні в одній партії немає правди. Вже сотню разів переконувався: як тільки людина доривається до влади, він використовує це. Я вважаю, влада себе дискредитує щодо простих людей.

Ось, припустимо, армія. Навіщо потрібні офіцери, якщо немає солдатів? Тобто, всі ордени, медалі, які заробляють офіцери – це результат служби простих бійців. Тут теж саме. Все, що робить влада – результат роботи з народом. І зараз влазити в це, щоб споганити своє ім’я, я не хочу.

– Ви розчаровані в тій владі?

– Було зроблено багато кроків, яких не треба було робити. Коли Янукович став президентом, я тоді, будучи головою партійної організації в Ужгороді, йому писав, що треба робити кроки назустріч українській економіці, сільському господарству. Нам потрібні підприємства, заводи, фабрики – все те, що було знищене. Зараз ми перетворюємося на Зімбабве.

– Чи багато було у вашому регіоні прихильників Януковича? Завжди вважалося, що Донбас більше тяжіє до Партії Регіонів, а Закарпаття та Прикарпаття – навпаки.

– На Закарпатті було досить багато – це мультинаціональний край. Якщо брати західну Україну, там немає такої великої градації за національністю. Основна маса – українці, росіяни, десь поляки, ще хтось. Тому в Закарпатті швидше знаходився відгук на Регіони, на їх подачу свого бачення розвитку країни. Закарпатці не такі закриті, там чотири кордони, у людей купа родичів за кордоном.

– Чи є зараз антиукраїнські настрої в Одеській області? Трапляються провокації?

– Дуже багато розмов про те, що Гагаузія (автономне територіальне утворення на півдні Молдови, – НВ) могла б продовжитися тут, в Бессарабії. Я читав в інтернеті про намір об’єднати громади, приєднати до Болграду села, де превалюють нацменшини. Тобто, болгари, гагаузи, молдавани, румуни. Українців буде 10-15%. Це вселяє побоювання, тому що дуже багато людей там живе з двома, трьома паспортами.

– Які є ризики?

– В Бессарабії так званій, я маю на увазі район, який знаходиться за Дністровським лиманом, практично немає українського телебачення. Всі «сидять» на тарілках, на супутниках, є російське телебачення. А Болгарія лежить під Росією. В цих регіонах дуже багато болгар живе. Гагаузи зсередини підігріваються розповідями про те, що треба республіку свою створювати. Якщо хвиля піде, то зачепить Бессарабію, Молдову, Румунію.

Є села, звідки за весь час жодного хлопця в армію служити не відправили – ні за призовом, ні за контрактом, ні за мобілізацією. Ніяк. Коли приходили туди оповіщення з військкомату, їх зустрічали з косами, з вилами. Перетин кордону на малих прикордонних переходах тут зараз відбувається, в основному, на основі громадянських паспортів. Не закордонних, а внутрішніх. У тебе є болградська приписка, або тут – ренійська, показав і пішов. Якщо в країні щось трапляється, у них тривожний чемоданчик вже зібраний. Схопили його, і туди до родичів.

Гагаузи зсередини підігріваються розповідями про те, що треба республіку свою створювати. Якщо хвиля піде, то зачепить Бессарабію, Молдову, Румунію

Невже люди не бачать, що подібні спроби у Придністров’ї, Нагорному Карабасі, та навіть на Донбасі закінчувалися невдало? Навіщо в черговий раз в це влазити?

– Сподіваючись живи, живи і сподівайся. У когось не вийшло, а раптом у нас вийде. Що найцікавіше, ведеться ідеологічна, психологічна обробка людей. Тими ж вкиданнями в ЗМІ – кап-кап-кап, і люди потихеньку починають змінювати своє мислення. Коли досягається якийсь критичний рівень, починаються крики про референдум, про якісь вибори, ще про щось. Це ж процес не сьогоднішнього дня, він тривалий.

За 25 років незалежної України у патріотичному вихованні ми втратили, як мінімум, два покоління. У школах їх ніхто не виховував. Починаючи з 90-х років всі були зайняті матеріальним благополуччям – всі рвонули капіталізуватися. Що таке на той час 100 доларів? Це вивіз два ящики цигарок за кордон, повернувся назад, у тебе в кишені 200-250 доларів, і ти купив собі 20 соток землі. І на цьому всьому виросли діти. Вони бачили те, що тато з мамою працюють, один їздить за кордон, «контрабас» (контрабанда, – НВ) возить, друга стоїть на базарі.

Виросло покоління людей, яке орієнтоване на заробіток. Такий приходить у владу і шукає заробіток. Стає депутатом – шукає заробіток. Як тільки тобі щемлять хвіст, що ти порушив закон, починаєш кричати про політичні переслідування, прапорами махати, людей піднімати.

– І що, у нас все так погано з патріотичним вихованням?

– Раніше з військкоматами погоджували, кого призначити воєнруком у школі. З міськадміністрації приходять у військкомат, запитують, а що за людина, піднімається його особиста справа. Звільнений за пиятику – в сторону, за невідповідністю, чи обличчя комусь начистив – в сторону. Зараз такого не роблять. Ну, прийшов чоловік, є місце вільне воєнрука. Все, давайте я буду воєнруком. А ким він був, що він вміє, як він з цими дітьми буде поводитися?

Була матеріально-технічна база в школах, навчальні автомати, макети мін, гранат, тири. Зараз – нуль. У школах нічого немає. Я не бачу цільової державної програми. Ми втрачаємо наших дітей, клас за класом, рік за роком. Поки зараз не виростимо це покоління, нічого не матимемо. У нас країну захищати нікому. Чим забезпечити контрактників у армії? 7 тисяч зарплата. Ви зараз здивуєте когось цією зарплатою?

– А мотивації просто захищати країну вже немає?

– Я зірвався, півтора року сім’ї не бачив, бігав по всіх фронтах. Але у мене дорослі діти, вони десь і дружині моїй допоможуть, де самі покрутяться. Я спокійний за свій тил. У них дах над головою є. А контрактник молодий йде в частину. А куди дружину свою приведе? Немає даху над головою. Службового житла немає, нічого немає. Йому доводиться або спати в казармі разом з бійцями, що не дуже добре для контрактника, або знімати житло. А це значить – половину зарплати віддавати. А що він надішле додому?

Коли я служив на Донбасі, отримував близько 12,5 тис. грн. Я собі залишав дві-три тисячі на покурити і випити, решту відсилав додому. Бліндажі є, пожерти є, тушонка і все таке, одягтись у що – є, випратися де – теж.

Якщо говорити про 7 тис. грн для контрактників – всі чудово знають, що такі гроші можна заробити іншими шляхами, і бути вдома, при родині. Взяти Одеську область: море, краса, персики продавай, морозиво, воду. У барах купа людей, у кіосках, іди, біляші печи, що завгодно. Вся область з’їжджається вздовж узбережжя. Ми не можемо знайти ні одного призовника, ні одного хлопця у себе вдома. Вони всі на заробітках.

– Чи є нам тоді на кого міняти людей під час ротації?

– Перше – треба змінити ставлення командирів до бійців. Морально-психологічний клімат всередині самих військових частин. Друге – соціальний пакет для бійця. Щоб було місце, де жити, куди привести свою сім’ю, якщо він сімейний.

Треба щось нагорі думати. Нам виставляють плани, тому що треба поповнювати людей. А план означає кількість, але не якість. І ми зараз збираємо всіх, хто в цивільному житті не влаштувався, не знайшов себе і не зрозумів, як тут можна заробляти гроші. І всіх їх женемо у війська. Ця людина абсолютно не ініціативна, він йде туди, тому що годують, поять, взувають, одягають, зарплату платять, а ще нишком побухати можна, тому що гроші є. Значить, ніякої якості.

Нам виставляють плани, тому що треба поповнювати людей. А план означає кількість, але не якість

Вбивства, різанина, пограбування, зґвалтування – це всі ці неблагополучні в мирному житті елементи, які всі погодилися піти на контракт на таких умовах. Треба створити конкурентні умови. Тоді буде інше.

– Що за умови?

– Я завжди казав – не можна скорочувати призовників. Нам потрібно зробити 100%-вий військовий обов’язок по службі. Це наш резерв на воєнний час. Протягом року, поки він служить призовником, його чогось навчають в армії – та хоч би з якого боку у цей автомат взагалі заглядати. Відслужив рік, хай йде собі додому. Але ми вже будемо знати, що такий-то хлопець вміє поводитися зі зброєю, їздити на бойовій машині.

Зараз, коли такого обов’язку немає, люди на право плювали. Ось приходять мої офіцери, прапорщики, а їм відкрито відповідають: «Іди на х** звідси». Мовляв, все одно ти мені нічого не зробиш, я ж не підписався в повістці, все, вільний. І це шкет 18-20 років розмовляє з мужиками за 45-50 років. Тому що він знає, що безкарність. Який патріотизм? Хто батьківщину захищати буде? Такі діди, як я? Я не бачу зрушень, щоб щось змінилося. І від цього сумно.

– А що повинно змінитися? Керівництво країни? Керівництво Міноборони?

– По-перше, щодо армії всі повинні один одному говорити правду. Тобто від лейтенанта до генерала армії [міністра оборони Степана] Полторака.

Коли я був на передку, одного разу до мене приїжджав [начальник Генштабу Віктор] Муженко. Він говорить: «Ось, там п’яний командир взводу мені сказав, що ви їх не годуєте, не одягаєте, боєприпаси не завозите». Я кажу, товаришу генерал, у мене таке враження, що вас зустрів голий індіанець з палицею. Якщо не годуємо, не одягаємо, значить – голий, голодний, якщо зброї не даємо, значить – палиця в руках. Давайте поїдемо разом, я зацікавлений показати все. Ми і так цього солдата повинні в дупу цілувати за те, що він воює за таких умов.

Коли сидиш в одному і тому ж окопі місяць, півроку, дев’ять місяців, що з людьми буває? Дурня чіпляється всяка у голову. Вони бачать, що йде гра в морський бій. Сидять нагорі дві людини, оп, не попав. Чудово, тепер я. Влучив, не влучив, так і виходить.

Вони ж плювали на ці Мінські домовленості, на перемир’я, на тишу. І знають, де знаходяться наші, тупо їх розстрілюють. Який командир це стерпить? Звичайно, ми відповімо. І тут зверху прилітає прокуратура, все інше, мовляв, порушили наказ. Ну, як? Я так розумію, що тому мене й прибрали.

– Що ви взагалі думаєте про Муженка?

– Він не з тих генералів, які ховаються. Коли він виїжджає на лінію дотику, то лізе на передок. Так, за ним бігають ці охоронці, охорона, йому належить за статусом. Але цей засуне ніс скрізь. Погано працює прошарок між військами і Муженком. Я йому це в обличчя говорив, що думки і рішення у нього хороші, але до низів майже не доходять.

– А стратегія у нього є? Розуміння, як перемогти це все?

– Питання – а чи дають йому це робити? Він же не сам собою, над ним є міністр, президент, він їм доповідає все про становище на фронтах, доповідає про можливості з того боку, розповідає, що доносить розвідка. А йому верховний головнокомандувач каже, що і як робити далі.

Один підполковник, його недавно призначили на вищу посаду в бригаді, говорить: «Ми – військові, зобов’язані виконувати наказ і не думати». Як так? У мене виробилося правило ще з Афганістану: у кого у підрозділі загинув боєць, цей командир взводу везе його додому ховати. Він дивиться в очі батькам. Він – командир, він не вберіг бійця.

Один зі Станиці Луганської поїхав – там під час обстрілу загинув боєць. Повезли його додому. Офіцер приїхав звідти, пригнічений до жаху. Прийшов до мене, каже: «Володимировичу, навіщо ви це зробили?» Мовляв, ну могли ж когось іншого відправити. Я кажу, ні, твій підлеглий, ти його не вберіг, йди, подивися, що ти наробив, поїдь додому. Він починає виправдовуватися, що це не його вина, що був обстріл. Почекай, ти як командир повинен був спрогнозувати: чому він перебував на відкритій місцевості під час обстрілу? Ти не повинен думати про себе, а про те, як бійців вкрити. В останній момент можеш сховатися сам.

 

 

Розмовляла Олександра Горчинська

 

 

 

Джерело: НЧ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s