Роман Недзельський, генеральний директор Національного палацу мистецтв «Україна»: Найкраща музика для мене сьогодні – це п’ять хвилин тиші

9 березня 2017 р.

Генеральний директор Національного палацу мистецтв «Україна» – про реалізацію перспективних планів, свої мрії, ставлення до «Євробачення» та майбутній ювілей.

– Романе Стефановичу, ви очолили головний концертний майданчик країни – Національний палац мистецтв «Україна» – близько трьох років тому, в складний для країни час, коли не дуже зрозуміло, як далі жити – не те що, яку музику слухати. Чи були вагання перед вступом на посаду?

– Це був липень 2014-го року, і роботу довелося починати з чистого аркуша. Кількість концертів скоротилася до нуля – їх не було взагалі. Ми шукали рішення, як відновити концертну діяльність. Почали самі запрошувати артистів, формувати концертні програми. Виконавці спочатку неохоче відгукувалися на наші пропозиції, оскільки розуміли: майданчик Національного палацу мистецтв «Україна» – це дуже великі витрати. Тоді ми запропонували артистам працювати з нами на умовах гонорару, де організатором і концертним агентством стане Палац «Україна». Так все починалося.

Першим у нас виступив Гарік Кричевський, потім – Іво Бобул, Оксана Білозір, Кирило Карабиць, який диригував великим симфонічним оркестром, що виконував твори його батька, композитора Івана Карабиця. А ще – Олександр Злотник, Вадим Крищенко, квартет «Гетьман», Віталій Козловський, Петро Мага, Віктор Павлік, проект, у якого на рік як мінімум 6 концертів у Малому залі – Джаз Коло, ансамбль танцю ім. Вірського…. Кількість концертів зростала, виходило робити цікаві програми. Для цього у Палаці «Україна» є всі умови – прекрасний зал, сучасна апаратура.

Звичайно, було непросто. Але перший мій принцип: я не шукаю легких шляхів. Другий: не в моїх правилах здаватися перед труднощами. І третій: я, напевно, все життя йшов до цієї посади.

Тому що сам музикант за першою освітою (друга – юридична), та понад тридцять років займався тим, що організовував концерти, як продюсер, як концертний директор. Я знаю практично усі зали в Україні. Не тільки з фасаду – всі під’їзди, всі службові входи. Знаю, як і куди підігнати машину, щоб розвантажити техніку та декорації. Тому ні страху, ні вагань перед вступом на посаду в мене не було жодних.

– Україна та Росія знаходяться в стані гібридної війни, і цей факт диктує свої закони і на «території» мистецтва. Не секрет, що гастролі російських співаків (таких, наприклад, як Кіркоров і Михайлов) проходили з аншлагами, а сьогодні – багато з них стали нев’їзними. Це позначилося на відвідуваності, на фінансовому стані підприємства?

– За три неповних роки у нас відбулося понад 450 концертів, і 98 відсотків з них – українські виконавці. Ми переломили ситуацію, і я вважаю своїм досягненням, що Національний палац мистецтв «Україна» сьогодні відповідає своєму імені по суті. Він перестав бути філією «Росконцерту».

– Я чула, що у Палаці «Україна» при «знаменитому» ремонті часів Кучми (був закінчений 1997 року. – Ред.) з колосальними, як на той період, витратами, були обладнані якісь особливі апартаменти для Президента країни. Якщо це так, якою була їхня функція, і чи збереглися вони сьогодні?

– У Національному палаці мистецтв «Україна» є постійно діючий спецкомплекс, обладнаний спецзв’язком та усіма необхідними засобами, необхідними для керування країною. Це стратегічний і режимний об’єкт. Знаходиться в управлінні Держадміністрації та служби безпеки Президента.

– Сьогодні багато патріотично налаштованих артистів виступають з концертами в зоні АТО. Оксана Білозір, з якою вас пов’язують не тільки родинні, але й багаторічні творчі стосунки, серед них. Ви брали участь у таких поїздках? Взагалі, чия це була ініціатива?

– Оксана Білозір – не тільки співачка, вона – публічна особа та політичний діяч. До того ж, успішний парламентер. Оксані вдається знаходити дипломатичні ходи в спілкуванні, що дає можливість витягувати хлопців живими з полону. Поїздки до зони АТО – її рішення. Звичайно, я хвилююся, коли вона їде, адже іноді по два-три дні немає зв’язку. Потім з’являється, говорить: ми були на «нульовій» точці, чекали, коли привезуть хлопців, дзвонити не могла – нас повсякчас відстежують. Вони іноді по півдня не їли, не пили, в туалет не могли сходити, тому що навколо все заміновано, розтяжки стоять… Чоловікові легше існувати в екстремальних умовах, жінці набагато важче. Але Оксана – боєць, адже вона два рази була в Афганістані, у 86-му та 88-му роках. Вона проїхала більше 5 тисяч кілометрів на БТРі і дала понад 80 концертів для українських солдатів. Власне, за ініціативи ветеранів-афганців вона і стала перемовником.

– Оксана підтримує зв’язок з воїнами, яких витягла з полону?

– Звичайно. І вони, і її афганські друзі, чиї діти сьогодні охороняють кордони на Сході України, приходять на наші концерти. Це завжди дуже теплі, зворушливі зустрічі – сльози, посмішки, радість, квіти, фотографії, спогади…

– Зовсім небагато часу залишилося до проведення конкурсу «Євробачення – 2017» у Києві. Як ви ставитеся до вибору в якості представника України O. Torvald з піснею «Time»?

– Я ніяк до цього не ставлюся, тому що три роки очолював Національне журі з відбору на «Євробачення», і знаю фестиваль зсередини. «Євробачення» має в світі репутацію не дуже серйозного фесту. Правильна його назва – Міжнародний конкурс естрадної пісні «Євробачення». Пісні! А у нас до нього ставляться як до конкурсу виконавців, хоча нагороди повинні отримувати автори, продюсери, що створюють цей продукт – пісню. Виникає також подив з приводу прозорості голосування, оскільки постійно з’являються «проліски», а епатажність переможця завжди ставить більше запитань, ніж дає відповідей. Кого ви, до речі, можете згадати з переможців «Євробачення» за останні 30 років, крім Селін Діон, ABBA, Руслани та Джамали?… Ну от… Тому я швидше саркастично ставлюся до цього конкурсу. Для України зараз не той час, щоб його проводити. І я хвилююся за забезпечення безпеки (все ж таки в країні йде війна!) іноземних гостей та учасників фестивалю.

– Чим ви пишаєтеся зі зробленого за час вашого керівництва Національним палацом мистецтв «Україна»? Що не вдалося зробити?

– Ми відновили повноцінну роботу Палацу «Україна», «звели» українського глядача з українським артистом. Зверніть увагу на афіші, ви не побачите жодного імені спонсора чи мецената, головний інвестор – глядачі, які купують квитки, своєю гривнею підтримують вітчизняних виконавців. Державного фінансування у нас немає, а тільки щомісячне утримання палацу мистецтв «Україна» – 3 мільйони 800 тисяч гривень. У цих умовах доводиться жити, що ми і робимо. Більш того, заробляємо гроші, щоб підтримувати головний естрадний майданчик країни на належному естетичному та технічному рівні. І це нормально.

А ось, що я запланував, коли вступив на посаду, але поки не зміг реалізувати, – це телеканал палацу мистецтв «Україна». Моя мрія. Технічні можливості для її реалізації є, але, як то кажуть, телебачення і радіо можна зробити навіть без людей, а ось без грошей – не вийде… Відступати від наміченого не звик – треба тугіше затягти паски, і йти до мети. Телевізійний досвід у мене накопичився (три роки був віце-президентом НТКУ), як правильно організувати процес знаю досконало, адже на телеканалі працювало більше двох тисяч професіоналів, у яких я багато чому навчився за ці роки.

– Ви мрієте про повноцінний телеканал? Або це будуть лише трансляції концертів?

– Концерти, які у нас відбуваються, ми вже транслюємо онлайн. Але це не все у ТБ-сфері. Станом на сьогодні у Палаці «Україна» стоїть найновітніша техніка – Full HD (24 телекамери), LED екрани з відстанню між пікселями 3,91мм, власна ПТС (пересувна телевізійна станція). Ми можемо проводити і забезпечити технічно зйомки будь-яких шоу, навіть Євробачення…  Крім того, ми розпочали практику роботи нашої техніки на виїзді. Наприклад, ми допомагали провести у Дрогобичі Першу номінацію на Міжнародну премію імені Івана Франка. Цією премією відзначають вагомі досягнення у галузі суспільних наук та україністики. А згодом, сподіваюся, на майбутньому телеканалі палацу мистецтв «Україна» будуть виходити і циклічні, і авторські програми про музику, і він займе свою нішу в українському телепросторі.

– Ви – музикант, людина творча. Чи залишає адміністративна посада з її рутиною час для творчості? Пограти вдається?

– Кожного дня. За вашою спиною стоять два інструменти, закінчимо інтерв’ю, я і вам зіграю (сміється).

– У музичній школі ви грали на скрипці та альті, консерваторія – клас класичної гітари. Які ще музичні інструменти вами «підкорені»?

– Так практично усі освоїв, окрім духових. Хоча ні, в армії я грав на тубі в духовому оркестрі. Це такий мідний музичний інструмент, така велика труба, яка шию обмотує…

– Важка, напевно?

– Та що нам! Та ми коней носимо… (Сміється)

– Ви і ваша дружина – музично обдаровані люди. У вас двоє синів, вони успадкували генетичні здібності до музики?

– У цьому сенсі природа на наших синах відпочиває (сміється). Хоча діти талановиті, просто знайшли себе в інших сферах. Старший – фахівець з міжнародного права, зараз займається бізнесом і громадською діяльністю. Молодший закінчив юридичний факультет університету ім. Тараса Шевченка, зараз отримує другу освіту, спеціалізація – управління персоналом і працює в міжнародній компанії . У нього непогано виходить, він комунікабельний, з дипломатичними здібностями.

– 2017 рік особисто для вас особливий, ювілейний (10 червня Роману Недзельському виповнюється 50 років – Авт.)

– Дякую, що нагадали! А я думаю, Палацу – 47, не ювілей, ніби… (Сміється) У душі мені завжди 17…

– Не дуже цікавий вік, мені здається…

– Нормальний! У 17 у мене було вже дві роботи, дві трудові книжки, мене навіть зі львівської школи виключали через це! (Сміється) Очевидно, я «відзначу» цей день у Палаці «Україна», у нас плануються концерти. Оксана, до речі, теж день народження зустрічала на сцені. Ми не надаємо цьому великого значення…

– Кожному віку властиві різні музичні смаки. Тінейджери «фанатіють» від металу, вік становлення, часто – джаз, у зрілі роки багато відкривають для себе класичну музику. Яка мелодія звучить сьогодні у вашій душі?

– У моїй душі завжди був джаз і класика. Але сьогодні найкраща музика для мене – це п’ять хвилин тиші. Іншої – вже більш, ніж достатньо…

 

 

 

Розмовляла Ірина Гордійчук

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s