Артем Семеніхін, мер Конотопа: Ми самі хабарів не беремо і нікому нічого давати не збираємося

8 березня 2017 р.

На останніх місцевих виборах місто Конотоп Сумської області привернуло до себе увагу тим, що обрало мером члена партії ВО „Свобода” Артема Семеніхіна. Раніше у симпатіях до націоналістів мешканці цього райцентру на півночі області, який традиційно відносили до так званого червоного поясу через прихильність до лівих сил, не були помічені. Досить згадати хоч би й одіозну Наталію Вітренко. Тож перевага Семеніхіна за підсумками голосування у цьому місті стала певною мірою несподіванкою.

Хоча сам він, спілкуючись із кореспондентом Укрінформу відразу після виборів, говорив, що люди цілком свідомо віддавали свої голоси, адже вони прагнули змін, які пов’язували з новими обличчями у владі. Зараз, майже через півтора року після обрання, 34-річний мер під час нової нашої зустрічі підтверджує ті свої слова, а ще перелічує ті сфери життєдіяльності, де місто стало лідером не тільки в області, а прославилося на всю Україну. При цьому Семеніхін досить різко висловлюється про тих, хто заважає його роботі.

– То мешканці Конотопа таки знали, що робили у жовтні 2015 року?

– Ну, сценарій „Конотопської відьми” не спрацював. І я вам скажу більше. Це Батьківщина наша, моя особиста, я там народився, мій рід звідти, а Наталія Михайлівна (Вітренко, – ред.) там була тільки „парашутисткою”. Задурманила людям голову, але вони, слава Богу, розібралися, що до чого…

– З якими найголовнішими викликами на посаді мера вам довелося зіштовхнутися за цей час?

– Вникнувши у роботу, збагнув, наскільки високий у нас рівень корупції, як не хочуть ті, хто раніше сидів на так званих „фінансових потоках”, відмовлятися від протизаконних схем привласнення державних коштів.

От, взяти хоча б дорожнє господарство. Раніше у Конотопі будівництвом та поточним ремонтом доріг займалася тільки одна фірма  – ДП „Райавтодор”, з якою важко було домовитися про зменшення ціни за роботу. Але нам вдалося, попри тиск різної мафії, завести на цей ринок ще одну фірму, цього року плануємо завести третю, і так створити конкурентне середовище. Завдяки цьому вдалося зекономити тільки на самому асфальті по вулиці генерала Тхора велику суму грошей.

Я збираю підрядників, говорю, що є ось такий проект, питаю, за скільки ви його можете реалізувати, і вони починають між собою змагання. Від цього виграє громада міста.

Це багато кому не подобається із „папєрєдніков”, так званих, вони активізувалися ще півтора року тому в соцмережах, і не розпускали після виборів своїх „десятників”, „сотників”, які поширюють різну неправдиву брудну інформацію про нашу роботу, про діяльність влади у Конотопі з метою її дискредитації.

Недавно у нас в управлінні ЖКГ працівники служби економічної безпеки проводили обшук. Не знаю, що вони там шукали, залазили навіть у жіночі сумочки і передивлялися косметички. Паскудно себе поводили, чого не можу сказати про людей, які були перед цим з Києва, з економічної контррозвідки СБУ, адекватні абсолютно люди, порядно себе поводили.

У Терещенка у Глухові така ж ситуація, в Івано-Франківську в Руслана Марцінківа. Тобто на всіх, хто не в мейнстрімі, хто не платить грошей «нагору», хто не ділиться, починають чинити пресинг. Але ми не з тих людей, кого можна так залякати. Самі нічого не беремо і, звісно, нікому нічого давати не збираємося. Ми створюємо конкурентне середовище, робимо все, щоб громаді наших міст було комфортно жити.

Ну, звичайно, в лавах правоохоронних і контролюючих органів є дуже багато порядних людей, але ті чиновники, які позалишалися з часів, коли без хабарів було жити неможливо, вони не розуміють, що це вже не повернеться, і починають оцей весь пресинг. Ну, хай стараються. Побачимо, що вийде.

А караван, як кажуть, іде.

Крім доріг торік за рахунок міського бюджету вдалося нормалізувати ситуацію з фінансуванням закладів професійно-технічної освіти, хоча це забрало дуже багато енергії, здоров’я та сил, адже нас держава пограбувала на 20 із чимось мільйонів гривень. Тобто ці гроші були вкрадені у громади міста Конотоп центральною владою.

Вважаю за досягнення і те, що минулого року, попри підвищення ціни для населення і теплогенеруючих підприємств на газ, нам вдалося не перекласти це подорожчання на пересічного мешканця. Змушені були приймати непопулярні рішення, частково дотуємо із нашого бюджету теплогенеруючі організації, однак громада Конотопа, за великим рахунком, на собі це підвищення не відчула.

Нам вдалося першими в області (ніхто на Сумщині ще цього не зробив, подібне вчинили тільки мери-свободівці в Україні) заборонити побори в дитячих садочках і школах. Ніхто не має заявляти, що школі потрібен якийсь подарунок. Дозволено подарунок у вигляді букета квітів, коробки цукерок, суто символічно. Все, що дорожче, повинні передати у фонд школи, в іншому випадку – звільнення.

Ще був один важливий робочий момент. Ми добивалися, щоб 58-а мотопіхотна бригада стала конотопською, а не сумською, і домоглися цього, хоча часто у ЗМІ її називають сумською. Ні, вона конотопська!

Штаб бригади – у місті Конотоп. Це дало нам близько 25 млн грн додаткових надходжень минулого року до міського бюджету за рахунок ПДФО (податок на доходи фізосіб). Ми доклали максимум зусилля для її облаштування, все, що від нас залежало, зробили. Керівництво міста особисто кілька вихідних поспіль виходило на толоки.

 – Пане Артеме, Конотоп „засвітився” на всеукраїнському рівні як єдине місто, де здешевшала вартість проїзду у маршрутках. Це взагалі щось нереальне як на сьогодні…

– Організований у січні мафією перевізників, наголошую, мафією, транспортний колапс став серйозним викликом. Усю громаду міста намагалися переламати через коліно. Вони прийшли, говорять – давайте по 7 гривень зробимо проїзд, потім 6, потім бачать, що ми не ведемося, грошей із них за поступки не беремо, давайте 5. Ні! Я дуже щасливий із того, що влада міста і громада були єдині. Усі представники влади зайняли чітку позицію – захищати інтереси громади, і відкидали навіть натяки на якесь особисте заохочення в разі підвищення тарифу. А вони (натяки, – ред.) були, в тому числі й особисто до мене зверталися, але ми швидко припинили розмову на цю тему. Заявили: буде хоч одна пропозиція – повідомимо про це правоохоронні органи.

Відтак перевізники були поставлені перед вибором: або вони йдуть із ринку, або працюють, не шантажуючи громаду. Зрозумівши, що ми не відступимо, перевізники відмовилися від своїх вимог і погодилися возити людей, знизивши плату до 2,5 грн – це сьогодні найдешевший тариф в Україні.

Підвищення вартості проїзду можливе лише у тому випадку, коли буде економічно обгрунтоване. Тобто на нові „Лексуси” і нові квартири за рахунок пасажирів ніхто не дасть можливість заробляти. А якщо буде економічно обгрунтованим, тоді можна про це говорити.

– Зараз ви оперуєте фактами і цифрами, як справжній економіст. Скажіть, чи не поборов на займаній посаді Семеніхін-господарник Семеніхіна-партійця?

– Ви знаєте, душа горить, просто пече. Займаємося господарюванням, але не відриваємо погляди від політичної ситуації, економічної на рівні держави. „Господарка” для нашої команди, для мене особисто, – понад усе, але ми далеко від великої політики не пішли.

– Скільки триває ваш робочий день, чи є можливість відпочивати?

– Часу вільного фактично немає. Буває, що день починається о 5-й ранку і триває до 23-ї.

– Де сили берете?

– Мені їх дає громада, люди. Недавно була перша лекція у місцевому індустріально-педагогічному технікумі, який я свого часу закінчив і де взявся викладати. На ознайомчій лекції запитав у студентів: „Які ваші життєві цілі, мета, що ви хочете?” Більша частина відповіла: хорошу роботу після технікуму знайти, одружитися, хтось каже: мати можливість їздити за кордон відпочивати.

Плюс – це ніхто не сказав, що хоче поїхати працювати за кордон. Мінус – це всі сказали, що хочуть жити для себе і своєї сім’ї. Я їм зауважив, що сенс життя – сама його глибина, і задоволення від нього отримуєш тоді, коли ти живеш не для себе, а для когось. І найбільший кайф від життя отримуєш тоді, коли ті люди, заради яких ти живеш, підходять, пізнають тебе і говорять „Дякую!”. Коли підходять до твоєї матері й говорять „Дякуємо за сина!”. Це найбільше задоволення, яке може існувати у світі. Заради цього варто жити, варто працювати і творити. Це є сенс життя. Студенти після такого спілкування з цим погодилися.

– Чи є у міськраді стійка більшість?

– У нас так: є батько, і є діти. Хто не хоче бути у сім’ї і працювати на громаду, той поза рухом. Ніхто ніколи не змушував любити батька силою. Є чітка вимога від громади працювати на неї. Є локомотив, який веде за собою інших. Різні життєві ситуації виникають, все може статися: хтось може на роботу проспати, хтось не той проект рішення підготував. Ну, це людський фактор. Це пробачається. Можна трохи посварити. Але я попередив усіх, що не пробачаю тільки однієї речі – зради. Якщо ви зрадите команду, вам місце в пеклі. Проблеми можуть бути різні, але на те й існує команда, щоб їх вирішувати. Поступово формується кістяк, який є рушієм тих перетворень у місті, це справа не одного дня.

Я скажу вам, що коли ми прийшли, то думали, кого зробити заступником міського голови, з кадрами було складно. Зараз у нас є навіть запас, чоловік 10, які за своєю кваліфікацією відповідають цій посаді. Є резерв, можна будь-якої миті призначити людину, і вона буде фахово, грамотно і чесно виконувати свої обов’язки, тобто наша команда збільшується, зростає.

– А є відверті опоненти?

– Відвертих, таких, щоб публічно виступали, нема. Були спочатку деякі непорозуміння між головами фракцій, але ми знайшли спільну мову. Залишилось там десь двоє-троє депутатів, прізвища не буду називати, кого не влаштовує нинішнє розташування сил. Але більшість депутатів міськради налаштовані конструктивно, готові до діалогу задля блага громади.

– Ваше ставлення до децентралізації?

– Децентралізація потрібна однозначно. Але та децентралізація, яку нам пропонує центральна влада, швидше є централізацією. Та з огляду на те, що ці процеси йдуть, будемо все ж таки надсилати пропозиції про об’єднання. Це село Шаповалівка і Кузьківська сільська рада. Ще там є кілька сіл, яким ми хочемо запропонувати об’єднання, але побачимо. Чи буду балотуватися на голову громади в разі її створення? Якщо люди дадуть добро, а партія висуне – так. Я людина командна, а не самостійна фігура. Один у полі не воїн.

– У місті ще зустрічаються російськомовні вивіски. Як вони при такому проукраїнському мерові ще залишилися?

– Я скажу: 95 відсотків вивісок – українською мовою. 5 відсотків залишилося. Надсилаємо власникам із цього приводу приписи, ведемо у такій культурній формі перемовини про те, щоб вони поміняли на українську мову.

– Як це сприймають містяни?

– Більше 90% людей погоджується. Є там один-два неадеквати, які говорять „а какая разница”. Це при тому, що один із них є волонтером, який возить допомогу ЗСУ. У нього, до речі, лайтбокси не погоджені з владою, тобто незаконні. І якщо він їх не впорядкує згідно з чинним законодавством, то ми їх просто демонтуємо, та й усе.

– У соцмережі ви не так давно розповіли про конфліктну ситуацію, яка на мовному грунті сталася у Сумах…

– Вона трапилася в одному з магазинів “ТЦ „Мануфактура”. Мені вдалося записати всього 5 відсотків від всього того, що там було насправді перед цим, хоча найцікавіше на камеру не потрапило.

Я прийшов до торговельного закладу, де часто скуповуюся, мені треба було щось придбати з одягу.

Дві дівчини, які пропонували мені речі, говорили російською. Причому за вимовою було видно, що вони з якогось села з-під Сум. Я їм кажу: “Дівчатка, говоріть зі мною українською. Ви такі симпатичні. Я ж до вас теж говорю українською”. Вони починають корчити гримаси. Я їм: „Ну, нащо ви так робите. Невже такий день поганий, ніби сонечко на небі”. А вони – все одно. Я взяв речі й пішов розраховуватися до каси, де касирка на ім’я Ельвіра мене геть вивела з рівноваги і просто почала грубіянити: „Вот возьміте сдачу, с вас столько-то денег”. Було видно, що вона мене провокувала. Я їй сказав, що буду знімати це хамство на камеру, що вона стане зіркою ютубу. У відповідь: „Да мне всьо равно, кто ви такой?” – і так далі. Те, що я, клієнт їхнього торговельного закладу, є громадянином України, якого зараз позбавляють конституційного права отримати послуги державною мовою, на неї не подіяло. І тільки тоді, коли включив запис, її ніби хтось підмінив, відразу стала ввічливою.

Це було вже близько двох місяців тому, але переді мною, попри викладену в соцмережі інформацію, так ніхто досі й не вибачився. Я це питання не залишу просто так. Зараз у мене не було часу: то бюджетні процеси, то перевізники, то ще щось. Але я обов’язково займуся цією ситуацією і оцих Ельвір, цих бариг через суд буду ставити на місце.

– Нещодавно “Укрзалізниця” позбавила мешканців Конотопа права здійснювати посадку в поїзди між Москвою та українськими містами на місцевому вокзалі, що викликало обурення містян…

– Немає ніякої логіки в рішенні “Укрзалізниці” – заборонити посадку пасажирів у місті Конотоп у бік України. Якщо мова йде про контрабанду у московському напрямку, як вони говорять, на Москву – нема питань. Робіть тільки висадку пасажирів, щоб з України можна було до Конотопа доїхати, а посадки в бік Москви не робіть, не треба. Але обов’язково має бути посадка у бік України. Не хочу нікого звинувачувати, але до мене доходить інформація, що в “Укрзалізниці” є чиновники, наближені до контрабанди на територію РФ, і позбавлення пасажирів права здійснювати посадку в Конотопі є посиленням контролю над контрабандними потоками. Це в місті знають, мені люди розказують і прізвища називають. Якщо у правоохоронців буде бажання, нехай поцікавляться цими фактами.

Нам кажуть: ми вам пустимо окремий потяг із Конотопа до Одеси, щоб ви могли їздити. Це абсурд: утримувати цілий потяг, тільки щоб ми мовчали.

Ми готуємо з цього приводу позов і будемо у судовому порядку відновлювати справедливість.

До речі, що стосується “Укрзалізниці”. До мене доходить інформація, що минулого року було порізано велику кількість вагонів-зерновозів, при тому, що не було закуплено нових. Я хочу звернути на це увагу, і хочу, щоб ви про це написали.

От ви зараз їхатимете на Суми, то зверніть увагу, скільки кукурудзи незбираної стоїть на полях, коли наприкінці зими таке було? Не пам’ятаю. Ішов збір врожаю протягом всієї зими. А чому? Бо фермерам ніде було зберігати це зерно. Ним заповнили всі елеватори, але вивезти звідти збіжжя не вдається. Нащо було сотні вагонів-зерновозів різати? Тепер, якщо не даси хабара, то тобі виділять на твій елеватор 1-2-3 вагони. Фактично наших фермерів, які б мали заробити копійку взимку, щоб підготуватися до посівної, просто душать у такий спосіб. Порізали вагони, тепер вимагаємо хабарі. Це та інформація, яка до мене доходить. Хочеш отримати 20-30 вагонів – ти маєш заплатити таку-то таксу. Про це чомусь наші правоохоронні органи мовчать. Я прошу прокуратуру з цим розібратися.

– Конотоп ще відзначився й тим, що став першим містом на Сумщині, який приєднався до державного реєстру лікарських засобів України.

– Так, місто добровільно приєдналося до Інтернет-ресурсу, де ми показуємо наявність наших лікарських препаратів, придбаних за бюджетні кошти, терміни їх придатності в режимі онлайн у наших лікарнях і дотичних аптечних закладах. Це робиться для того, щоб оптимізувати їхнє використання. Наприклад, у нас нікому не знадобився той чи інший препарат, у нього через два-три місяці збігає термін використання, а в якійсь лікарні України він закінчився, і вона потребує його. Ми переправляємо туди цей препарат і так  економимо державні кошти. Або, навпаки, у нас є гостра нестача якогось препарату, ми дивимося, що він є в такому-то закладі, і нам його переправляють. Це єдина база лікарських засобів по всій Україні. Ми закликаємо й інші міста Сумщини, і не тільки, приєднатися до неї, адже це суттєво заощадить кошти для місцевих бюджетів.

До речі, завдяки впровадженню, зокрема, й таких от новацій, ми стали торік першим містом в області за темпами збільшення приросту доходів нашої міської казни.

– Про декомунізацію годі, мабуть, і питати. Ще не забулася історія з присвоєнням одній із місцевих вулиць імені Олександра Музичка, відомого як Саша Білий…

– Ми – перше місто в Сумській області, яке на 100 відсотків позбулося пам’яток радянської доби. Немає вже тут пам’ятників леніним, крупським, дзержинським, вулиці названі іменами справжніх патріотів України.

Так, свого часу ми присвоїли ім’я Олександра Музичка вулиці колаборанта Щорса. Але тоді місцевих людей, здебільшого – пенсіонерів, сильно „накрутили” комуністи, мовляв, він там усіх у Чечні вбивав. Ми не наполягали і назвали цю вулицю іншим ім’ям. А пам’ять про Олександра Музичка буде увічнена у назві вулиці, яка є у мікрорайоні „Сонячний”, де ми роздали під житло земельні ділянки учасникам АТО.

Також у Конотопі можна буде знайти вулиці Василя Стуса, Симона Петлюри, Джохара Дудаєва.

– Нерідко керівники міст не можуть знайти спільної мови з головами облдержадміністрацій. У вас із цим все гаразд?

– Спершу з Миколою Клочком були певні непорозуміння, але після кількох розмов дійшли згоди, конфліктних ситуацій не виникає, усі питання вирішуємо у робочому порядку.

– Вам, як і керівникам інших міст та головам РДА, дали доручення підготувати місто на випадок можливих перебоїв у постачанні електроенергії. При цьому ви підтримуєте блокаду ОРДЛО, звідки до цього ввозилося потрібне для роботи електростанцій антрацитне вугілля. Тут ніяких протиріч нема?

– Я разом із побратимами виїжджав на місце блокування залізниці у Донецькій області, аби переконатися, що блокувальники роблять це від щирого серця, тому і я – всією душею з ними.

 

 

 

Розмовляв Сергій Ханін, Суми.

Фото: facebook.com/artem.semenihin

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s