Петер Шварц, театральний продюсер із Німеччини: Коли поряд іде війна – театр допомагає жити

4 березня 2017 р.

З Петером Шварцом ми могли познайомитися ще в червні минулого року, але тоді я просто не знав, як народжувалося на світ документальне кабаре-шоу «Байки Сєвєра». Мене запросили на прем’єру цього дивовижного дійства, а хто і як над ним чаклував, – пояснили вже потім, коли Петер поїхав із Сєверодонецька. І ось він повернувся сюди знову, з проектом значно амбітнішим. Він збирається зробити це місто не тільки театральним, а й оперним центром Донбасу. А там, дивись, – і всієї України.

…До нас у країну Петер Шварц потрапив не те, що кружним, а просто карколомним шляхом. Зі Штутгарта – через Красноярськ, Владивосток і навіть Якутськ. А все тому, що в якийсь момент йому захотілося зрозуміти, чому східні німці так сильно відрізняються від німців західних.

– Мені було цікаво: мова одна й та сама. І водночас я відчував, що щось у них відрізняється. І в якийсь момент до мене дійшло, що ми жили в різних країнах і в різних суспільствах. Був соціалізм, був капіталізм, і я зрозумів, що якщо хочу зрозуміти, що сталося в іншій частині моєї власної країни – я маю потрапити в колишній Радянський Союз. Тому що звідти ця система передалася.

– Ви розгадали цю загадку? У чому полягає відмінність представників двох систем?

– Наприклад, відсутність відповідальності – це така вічна тема. У моєму уявленні це – спадок соціалізму. Бо якщо все загальне, нічого мого немає – тоді я ні за що не відповідаю. З цим я часто стикався на території колишнього Радянського Союзу.

Часу в нас було не так і багато – ввечері мій співрозмовник відбував до Києва. Проте дух дослідника час від часу проривався у нього, і мені доводилося самому розповідати факти з власної біографії. Або вступати в дискусію на дещо відсторонені (від магістральної лінії інтерв’ю) теми. Наприклад, Петер заявив, причому цілком щиро, що йому страшенно подобається… Сєверодонецьк.

Я в той момент якраз розглядав з вікна кафешки сірий паралелепіпед класично-совкової п’ятиповерхівки, якими забудований весь Центральний (колишній Радянський) проспект. Тому натурально підірвався!.. Втім, цю частину нашого обопільного інтерв’ю доведеться відкласти, щоб не перевантажувати текст непотрібними подробицями. Тим більше, що мова, насамперед, ішла про високе, мабуть, найвищого штибу мистецтво – оперу!

– Але спочатку розкажіть все ж про роботу над “Байками Сєвєра”.

– О, це дуже цікава робота! За рік до прем’єри ми тут були, у нас був маленький фестиваль. Ми ходили з колегами по Сєверодонецьку, і це місце сильно впливало на нас. Ну, добре, я – здалеку. Але колеги з Києва, були колеги з Польщі, зі Львова – ніхто цього регіону не знає. У Сєверодонецьку ходиш вулицями, знайомишся з людьми, слухаєш, що вони тобі розповідають, і те, що читаєш в новинах. Контакти на людському рівні! Коли людина тобі розповідає, як вона втекла зі своєї батьківщини – це залишає дуже сильне враження і впливає на твоє мислення.

А ми тут були кілька днів із режисером з Києва Андрієм Маєм, дуже багато провели розмов. І він, і я – ми відчували, що в Сєверодонецьку хочеться працювати. Тому що… Ну, тому що для нас це було важливо. Не просто приїхати щось показати й поїхати, але трішки глибше потрапити в цю тематику. Потім ми там, у нас, зустрілися з Андрієм, і виникла ідея створити тут документальний спектакль, попрацювати з акторами Луганського драматичного театру, які, частково, теж звідти… Ми з режисером, із драматургами кілька разів приїжджали сюди. Була дуже інтенсивна така робота у форматі «тандем»: один драматург працює з одним актором. І на основі того великого матеріалу, який вдалося зібрати протягом декількох тижнів, драматурги написали п’єсу «Байки Сєвєра». Репетирували, а потім показали в ДК будівельників (сьогодні – Міський палац культури, – ред.).

…Так, поки не забув: Петер Шварц – голова некомерційної культурної організації «VladOpera e.V.», як він сам її представляє – маленької приватної організації, зареєстрованої в Штутгарті. Назву отримала в місті Владивостоку, де Петер уперше реалізував оперний проект. У неї три мети. Культурний обмін, розвиток культурних проектів і розвиток громадянського суспільства.

– Фінансування – з Німеччини?

– Так, з Німеччини.

– Ті, хто давав гроші – бачили цю роботу? Чи їм достатньо було звіту?

– (сміється) Їм достатньо було звіту, але деякі приїжджали з Німеччини сюди на прем’єру. У Німеччині, напевно, легше, ніж тут, можна знайти людей, у яких є фінансові можливості – і розуміння. І тому, дякувати Богу, я там знайшов людей, які сказали: «Знаєш, те, що відбувається в Україні – це дуже, дуже важко, і дуже важливо там працювати з людьми. Тому ми готові підтримати театральний проект».

Є люди, які зрозуміли, і я їм дуже вдячний.

– Вони б зрозуміли, про що вистава? Чужою мовою.

– Там же є субтитри… Взагалі, коли працюєш не тією мовою – краще зрозуміти частину, ніж зовсім нічого не зрозуміти. Я радий, що мені вдалося реалізувати цей проект. І що під час перебування у Сєверодонецьку, в зв’язку з проектом, ми познайомилися з людьми. Виникло бажання… Дуже багатьом людям важко – і виникло бажання тут щось створювати – те, що може полегшити життя людей. І тому ми думали, якщо тут реалізувати саме оперний проект, у якому беруть участь багато людей…

– Який оркестр ви будете запрошувати?

– Грати буде Луганський філармонічний оркестр, місцевий – той, який зараз у Сєверодонецьку – плюс деякі запрошені музиканти з різних регіонів і країн. Хочемо створити змішану групу людей, які зможуть передавати одне одному досвід. Люди зможуть познайомитися, і кожен для себе відкрити новий куточок світу.

– А хто буде керувати оркестром? Не Курт Шмід (віденський диригент, який багато років очолював оркестр; він і сьогодні не втрачає з ним зв’язку і час від часу виступає з ним у Сєверодонецьку, – ред.)?  

– У Курта Шміда і так тут багато проектів, тому буде інший диригент, з Німеччини. Я з Куртом не зустрічався: коли я тут був – його не було, і навпаки. Але знаю, що він давно з вашим оркестром працює, і це дуже цінно, що є такі відносини.

– З оркестром розібралися. Хто співатиме?

– Буде прослуховування; запросимо і українських виконавців, й інших… Знаєте, ми за кілька тижнів хочемо створити таку утопію. Таке суспільство, куди входять багато різних людей. Які хочуть разом створювати щось нове, позитивне. І ми хочемо залучити людей з різних місць, щоб було цікавіше…

– Якою мовою буде опера?

– Опера – італійською. Будуть субтитри українською та англійською.

– Сцена?

– Це велика проблема.

– БК хіміків (палац культури заводу «Азот», – ред.)?

– У БК хіміків – ідеальні умови. Там є оркестрова яма; там масштабна сцена. Дуже підходить зал. За ідеєю проекту Сєверодонецька цей БК – культурний центр міста. Він розташований на головній площі, він такий гарний – урочиста будівля. У такому будинку здійснити наш проект було б найкраще.

– Так у чому проблема?

– Проблема в тому, що в БК є своє життя, своя концертна програма, і не факт, що наш проект зможе в це життя вбудуватися. Треба ж буде проводити безліч репетицій на сцені. Репетиційний процес – сім тижнів. Ми ж не можемо заблокувати концерти, які розписано на місяці вперед. А там ще гуртки, ансамблі. Є варіант Луганського драматичного театру, який зараз ремонтують. Він дуже красивий; мені подобається ця будівля. Я його бачив до ремонту. Зрозуміло, він тоді був у поганому стані, але сама архітектура… Це дуже цінний будинок…

– І біля фонтану можна поставити одну зі сцен…

– Так-так-так, цей майданчик теж може бути використано в нашому проекті. Невідомо тільки, скільки часу триватиме ремонт. Сцена – це відкрите питання, над яким ми працюємо.

– Виконавців уже підібрали?

– Ні, але кільком артистам уже запропонували готуватися до прослуховування. Вісім основних виконавців та хор. Ми дуже хочемо працювати з хором музичного училища (Сєверодонецького обласного, ім. Сергія Прокоф’єва, – ред.). Це важливо – зв’язок з молодими людьми, які займаються музикою. Для них це цікаво, новий досвід, робота з професіоналами, робота в міжнародному проекті. І для нас буде цікавим спілкування з місцевими людьми.

До речі, я був вражений будівлею училища. Сєверодонецьк не таке величезне місто, але училище… Великий будинок, у хорошому стані. Дуже багато приміщень. Коли ходиш по коридорах, то з кожних дверей чуєш музику. Грають на скрипці, флейті… Живий процес.

Це страшенно здорово, що в такий важкий час у Луганській області є музиканти, актори, які займаються саме театром. Для людей дуже важливо, що вони можуть ходити на концерти, спектаклі, й хоч на дві години, але забути про важке життя, про те, що поряд іде війна. Вони можуть отримувати задоволення, можуть сміятися. Це допомагає жити.

Я сильно чекаю відкриття театру. Якщо така будівля буде повноцінно працювати…

– Не сумніваюся, що ви свій нинішній проект реалізуєте тут. А далі що з ним буде? Іноземні артисти поїдуть, як і ті, хто приїде з інших міст України…

– Ідея така, що вистава потім зможе далі жити в репертуарі. Тобто через півроку, скажімо, можна буде її відтворити, запросивши виконавців із Харкова чи Дніпра. Можливо, будуть гастролі в області, інших містах України.

– Але це вже без вас?

– Без мене. Тому що тоді я буду вже займатися іншими справами. А зараз для мене головне – реалізувати ось цей блок, для прикладу – кілька вистав. Можливо, зуміємо організувати гастролі в Київ. Бо там сидять усі ті, хто займається культурою, театром, оперою. Хотілося б їм, звичайно, показати нашу… так… луганську продукцію.

Ми один тиждень провели з колегами з Німеччини, Білорусі, Сєверодонецька. Два дні дуже щільно працювали концептуально – як правильно організувати проект, які питання треба вирішувати, як це все вбудувати в життя Сєверодонецька. У нас дуже багато таких ідей. Щоб не було так, що ось – на сцені йдуть репетиції, а ось – своїм життям живе місто. Має бути зв’язок: якщо люди приїжджають сюди, якщо вони роблять спектакль для жителів Луганської області – повинен бути зв’язок між ними. Між артистами, гостями – і місцевими мешканцями. Тоді це буде свято для всіх. Гостям буде цікаво дізнатися, що таке Сєверодонецьк, що таке Луганська область, що таке – жити тут. Саме зараз.

(надихаючись) Німці, які приїжджають сьогодні сюди, взагалі до цього не бували в Україні. Приїзд у цей регіон відкриє їм очі. Коли я дивлюся на БК хіміків, величезний БК – він же виражає важливість і значення міста Сєверодонецька, заводу «Азот», Луганської області. Адже це теж утопія – Сєверодонецьк. Місто-утопія. «Давайте будувати нове соціалістичне місто, нехай воно буде красивим, нехай всі ці фасади, будинки… Щоб було затишно для мешканців, для працівників. І ось вам Палац Культури для працівників заводу».

Зрозуміло, що сьогодні інший час. Але спочатку це була концепція: «Ми хочемо краще жити».

– Петере, ви не перебудувалися. Невже вам так подобаються ці бетонні «коробки»?

– Мені влітку тут сподобалося… Дерева… У нас на прем’єрі «Байок…» були гості, які живуть у Кельні. Кажуть: «Знаєте, ми і в 17-му році, напевно, знову сюди приїдемо на літні канікули. Тут затишно. «Азот» не працює, повітря – як на курорті».

Є така ідея, що якщо нам тут усе вдасться, наш проект має об’єднати ще й різні місцеві структури: філармонія, театр, музучилище. Співпраця з деякими громадськими або волонтерськими організаціями. Щоб багато місцевих людей відчули: «Ось це – наш проект». Тобто, «ми теж щось вкладали в нього». Наприклад, бабуся, там, готує борщ для музикантів. Це ж дуже красиво: ось моє місто, ось наш спільний проект. Люди приїхали разом з нами щось створювати.

Якщо нам вдасться створити таку атмосферу однієї спільної справи, в яку кожен вносить щось від себе, і кожен дуже багато отримує, – буде дуже класно.

– Коли знайдете таку бабусю – не забудьте мене покликати. Візьму інтерв’ю.

…Нагадування про борщ пробудило в мені тваринний інстинкт, і я не втримався від запитання щодо того, як німецький гість оцінює українську кухню. Тепер, усвідомивши всю банальність теми, утримаюся від цитування його відповіді.

Тим більше, що вона й без того очевидна.

 

 

 

Розмовляв Михайло Бублик, Сєверодонецьк.

Фото автора та Христини Хоменко.

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s