Алекс Висоцький, український художник з Німеччини: Для європейців я пишу козака Мамая на сірому тлі, це відповідає їхній естетиці

5 березня 2017 р.

У Шоколадному будиночку Київської картинної галереї відбулася виставка німецько-українського художника Алекса Висоцького. Глядачам були представлені роботи останніх п’яти років. Головним героєм експозиції став козак Мамай. Мамай Алекса Висоцького – це не просто мандрівний запорожець, відомий за народними картинками ще з XVIII століття, але і філософ сьогоднішнього дня. Художника також хвилюють і сьогоднішні події в Україні, і це знаходить асоціативне відображення в його великих полотнах.

Алекс Висоцький активно виставляється в Німеччині та Голландії, його твори зберігаються у художніх музеях України, Німеччини, Росії, а також у приватних колекціях. Художник отримав початкову профільну освіту в Дніпропетровській художньої студії. 1973 року став студентом Ленінградського художнього училища імені Мухіної. А закінчив творче навчання дипломом дизайнера Харківського художньо-промислового інституту. З 1986 по 1993 роки він займався реставрацією церковного живопису в храмах України та Молдови. А пізніше, не витримавши пресингу бандитських 90-х, поїхав до Німеччини. Але зараз його постійно тягне на Батьківщину. І виставка в Шоколадному будиночку – це і його ностальгія, і любов, і надія на краще майбутнє України.

Про те, чому козак Мамай став головним героєм його творчості, як у Німеччині ставляться до подій в Україні, і чи можна сьогодні прожити, тільки малюючи картини, Алекс Висоцький розповів Укрінформу.

Як з’явилася ідея виставки в Шоколадному будиночку?

– Бажання показати роботи в Києві з’явилося давно. Але я твердо взявся до роботи ще у 2007-2008 роках. Мені хотілося, щоб їх побачив український глядач. Частина цих робіт вперше була представлена у Кельні в 2014 році, а через рік відкрилася виставка «Мамайо» у Дніпрі, головним героєм якої став козак Мамай. І ось зараз розширена експозиція представлена в Шоколадному будиночку. Багато робіт я писав і під час Майдану.

Яке було перше враження від поїздки у 2014 році?

– Захоплююче! Барикади, запах гару, прапори, графіті на стінах будинків, дивовижні люди, неймовірне відчуття патріотизму. Ми з моїм сином вешталися Києвом: а це батьківщина мого батька, діда, прадіда: і буквально пили це повітря свободи. Хоча на душі одночасно було і багато скорботи.

Тому ця виставка – похідна від того, що я побачив за цей час на батьківщині.

Ось на одній із картин у вас багато різних смішних персонажів і написано «Дніпро» та «Київ»…

– Так, так було задумано, але це не смішні персони, а гумористичні. Спочатку була ідея створити композицію, присвячену фанатам Дніпра та Києва, щоб відобразити позицію та участь футбольних фанатів майже усіх міст України. Але у процесі роботи відбулася трансформація, змінилися відчуття. Полотно саме диктувало усі ці зміни. Я буваю в Києві багато разів на рік: набираюся емоцій. Тому мені хотілося хоча б частину їх відтворити на картинах. Це полотно носить назву «Київський марафон». Тут близько 30 фігур, і їх потрібно уважно розглядати, буквально вчитуючись у кожне зображення. У мене тут і «тітушка» є, і старий лоцман, і навіть козак.

Що ваші знайомі у Німеччині говорять про Україну?

– Різне. Російська пропаганда робить свою справу, і, думаю, що у Німеччині, і взагалі в інших країнах ватників чимало. Але деякі німці реально розуміють, що тут відбувається. І ця різниця думок становить десь 50 на 50 відсотків. У 2014 році в Кельні я навіть зробив виставку, щоб більше розповісти про Україну. На афіші був зображений козак Мамай. Тоді ми влаштували невеличкий історично-політичний диспут у просвітницьких цілях. Але у Німеччині люди живуть своїми проблемами. Всі хочуть добре їсти, відпочивати, подорожувати. І там мало кого цікавлять проблеми інших країн. Російськомовне співтовариство більш інформовано, але воно різко розділилося навпіл – одні за Україну, інші – за Росію.

А яка ситуація з сирійськими біженцями? Все дійсно так страшно, як це пишуть у пресі?

– Нічого страшного, але це реальний головний біль для керівництва країни. До того ж я реально бачив тільки ситуацію в Кельні. А це місто завжди було мультикультурним, адже його заснували ще стародавні римляни. Потім воно довгий час належало французам. Тому толерантність до представників інших культур тут в крові. Але це не означає, що тут не вміють за себе постояти. Того, що біженці влаштували минулого року облаву на місцевих дівчат, я не бачив. Але в пресі про це багато писали. Місто пережило непрості часи. Зараз вже стало легше. Але я у це сильно не заглиблююся. Мене більше цікавить майбутнє моєї Батьківщини, а не Німеччини. Громадянство я не міняв, живу з українським паспортом.

Як ви відчуваєте з настроїв європейців – вони нас приймуть у своє співтовариство?

– Євроінтеграція – це все одно, що піти і поставити штамп у РАЦСі. Нічого суттєво це не змінить. Найголовніше зараз – будувати європейську країну в Україні. Якби у нас нормально функціонували державні політичні інститути, тоді і Європа до нас ставилася з великою повагою. А так вони бояться тих проблем, які ми можемо їм створити.

У німців є розуміння того, що Росія фактично стала ідеологічним спадкоємцем фашистської Німеччини?

– Як я вже говорив, велика частина населення взагалі мало чим цікавиться. До того ж німці просто не хочуть згадувати про часи фашистської Німеччини. Там досі не пройшов шок від того, у що вони вплуталися. Тому дуже сильною є антифашистська пропаганда. І тут нам можна у них повчитися. Адже країни колишнього СРСР так і не очистилися від впливу комунізму. Дуже багато совка є і живе й донині. Мене вражає, що люди набагато молодші за мене у наш час вступають у комуністичну партію, пропагують ідеї марксизму…

І це після всіх викриттів системи?

– Так! Я ще в юності багато встиг зрозуміти, тому що довелося служити на Кубі. Я і Рауля Кастро неодноразово бачив. Він приїжджав до нас у частину. Дуже яскравий і енергійний чоловік. З того часу у мене залишилася любов до кубинської музики, танців, їхньої приголомшливої пластики. Дуже гарна за духом країна, але бідність там жахлива! Зате сильна марксистська ідеологія і демагогія.

У вас є картини про Кубу?

– Так, у мене є кілька кубинських пейзажів. Я люблю цей острів, прожив там півтора року. Але зараз мене більше займає українська тематика. Пишу ось картини з козаками-Мамаями, і це для мене віддушина. Народні картинки «Козак Мамай» були дуже популярними у XVIII столітті, вони були чи не в кожній українській хаті. А у XIX столітті – під час деукраїнізації, яку проводила царська Росія, їх навіть забороняли, щоб знищити дух української свободи.

Так це ваша місія – розповісти світу про нашого національного героя?

– Можливо. Я народився у Дніпрі, і саме там починаються пороги. Перший з них Кодацький. Поруч з ним багато століть жили лоцмани. Це місце так і називається – Лоцманка. Адже це наша прадавня традиція. Мамай – це ж козак-характерник. Кажуть, що історик Дмитро Яворницький був останнім з них. У Дніпрі є його музей, де зберігається дуже багато раритетних речей. Перший раз нас туди привели зі школою. Пам’ятаю, ми залазили в карету Катерини II, бігали дивитися на мумію. А потім цей музей перебудували, розширили… З’явилася ціла експозиція половецьких баб. Я дуже любив бувати в цьому місці.

– Отже, ваша пристрасть до козаків ще з дитинства?

– Можливо, адже у нас там починаються знамениті дніпровські пороги, які ведуть до самого Запоріжжя. Сподіваюся, ми доживемо до тих часів, коли їх знову відкриють: після будівництва Запорізької ГЕС вони були затоплені. А у минулі часи, коли вода у них ударялась – на величезну висоту піднімався водяний пил. Завдяки цьому в радіусі 2-3 кілометрів зростала унікальна рослинність.

– Що ви відчуваєте під час написання картинки «козак Мамай»?

– Я абсолютно не можу відповісти на питання, що я відчуваю, коли малюю козаків. Коли починаю нову роботу, просто відключаю мізки, тому що вони працюють, як раціональний апарат, збірка догм і штампів. І тоді починає працювати тіло, пальці, очі. Ти немов смакуєш щось фантастичне, вуха вібрують і все тіло немов у танці. Це особлива насолода. Ніби стаєш африканцем, який заліз на пальму, щоб побачити барку, а потім виявилося, що ти цю барку написав.

Але у козака Мамая є чітка іконографія – він повинен сидіти у дерева в позі лотоса, з бандурою в руках і люлькою в роті. А поряд пасеться його кінь. Ви дотримуєтеся цього?

– Не завжди. Мій козак – філософ, і мені цікавий його характер: вираз очей, внутрішній настрій. Я у Німеччині вже показував свої роботи на виставках. Багато відвідувачів нічого не чули про цю нашу культурну традицію. У мене багато робіт на сірому тлі. Чому? В Україні художники пишуть дуже яскравими фарбами. Це наша барокова традиція. Я теж це люблю. Але є і живописна традиція північного краю. В Європі сіра гама – це прекрасний колір. І щоб художнику досягти успіху, потрібно розуміти цю естетичну систему координат. І до того ж, мистецтво весь час змінюється, як і весь світ, і потрібно встигати за цими змінами.

Ви у Кельні живете вже 20 років. А як вийшло, що ви туди поїхали?

– Наприкінці 80-років я працював на художньому комбінаті. У 90-ті там настав розвал – грошей немає, роботи немає. Тоді наші хлопці створили реставраційну фірму, стали її розвивати. І спочатку справи йшли нормально. Я навіть розписував церкви. Потім у нас з’явилися замовлення в Молдові. Але так тривало до сумно відомих подій, коли з’явилося Придністров’я, що відкололося від Молдови. Після цього роботи у нас більше не було. І у цій безнадійній ситуації у мене раптом з’явилася можливість поїхати до Німеччини на роботу. Так я перебрався до Кельна. Перше, що вразило – високий рівень розвитку мистецтва. Довелося багато освоювати, заново вчитися. Я чув думки наших людей, мовляв, на Заході не вміють малювати. Але це дуже помилкове твердження. Там усі все вміють. Просто реалізм там практично нікому не цікавий.

Чому ж картини старих майстрів продаються на аукціонах за мільйони?

– Старих так, а ось сучасних художників хочуть бачити більш асоціативними. Кожен час має створити свій стиль. ХХ століття відзначене абстракціонізмом і сюрреалізмом, а не розвиненим реалістичним мистецтвом. І зараз створюється мова мистецтва ХХІ століття. У Німеччині видно особливу любов до культури та мистецтва. Там у кожному маленькому місті є свої музеї, галереї: вирує мистецьке життя. А не так як у нас, де завжди все обмежувалося Москвою, Ленінградом і Києвом.

Повна децентралізація?

– Так, і завжди так було. Кожне місто самодостатнє, і у німців зовсім немає причин прагнути в столицю.

І вам це так сподобалося, що вирішили не повертатися до України?

– А мені нікуди було повертатися. Спочатку було складно в Німеччині, але вже звик: з’явилися друзі, знайомі. Не так багато, але є. Співпрацюю з галереями. Але зараз цей бізнес теж переживає не кращі часи. Криза вплинула на всіх. А художники перестають продаватися в першу чергу.

Які зараз ціни на сучасне мистецтво в Німеччині?

– Дуже різні. Нещодавно з виставки продали картину за 100 тисяч євро. Найвідоміший німецький художник Ріхтер продає свої роботи за ціною від 50 тисяч євро. Але він дуже талановитий. Просто Леонардо да Вінчі! Хоча у цілому ситуація не така райдужна. Є і дуже маленькі ціни за гарні роботи.

Можна у Німеччині прожити, просто малюючи картини, або це переважно хобі художника?

– Тільки одиниці можуть дозволити собі жити з продажу живопису. А так, звичайно, хобі. Я теж займався дизайном. Художники були заможними людьми до появи фотографії. Кожен хотів мати свій портрет, і це дуже добре оплачувалося. А зараз потрібно бачити світ по-іншому, щоб не конкурувати зі знімками. Втім, гарне художнє фото зараз теж продають за тисячі євро. І це ще одна складова нашої конкуренції. Ось і я теж починаю думати, чи не перейти в управдоми (сміється).

 

 

 

Розмовляли Ліліана Фесенко, Валерія Поліщук. Київ.

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s